(Та каже, що колись зірки мерехтіли, але це тому, що над поверхнею було газоподібне повітря.) Наш дім на пагорбі, і тьмяно сяюча рівнина опускається від нас, а потім вирівнюється, розрізана на акуратні квадрати жолобами, які раніше були вулицями . Іноді я роблю так, щоб моє картопляне пюре виглядало так, перш ніж заливати соусом.
Деякі вищі будівлі вистромляються з пір'яної рівнини, увінчані округлими кришками повітряних кристалів, як хутряний капюшон Ма, лише біліше. На цих будівлях видно темніші віконні квадрати, виділені білими штрихами кристалів повітря. Деякі з них є похилими, оскільки багато будівель досить сильно викривлені землетрусами, та всім іншим, що сталося, коли темна зірка захопила Землю.
Тут і там висить кілька бурульок, бурульки води з перших днів холоду, інші — бурульки замерзлого повітря, що танули на дахах, знову капали і замерзали. Іноді одна з цих бурульок ловить світло зірки і надсилає його так концентровано, що можна подумати, що зірка впала в місто. Це було одне з явищ, про які тато думав, коли я розповідав йому про світло; спершу і я так подумав, але швидко зрозумів, що причина тут інша.
Він торкнувся мого шолома, щоб ми могли легше поговорити, і попросив показати йому вікна. Але всередині їх тепер не було світла, деінде теж. На моє здивування, тато не кричав і сказав мені, що я щось дійсно бачив. Наповнивши відро, він довго оглядався довкола, і як тільки ми увійшли, він без попередження повернувся, ніби хотів від чогось відірватися.
Я теж це відчував. Старого світу вже не було. Щось там ховалося, спостерігало, чекало, готувалось.
Всередині він сказав мені, торкаючись шоломами: "Якщо ти знову побачиш щось подібне, синку, не кажи іншим. Твоя мама нервує останнім часом, і ми зобов'язані дати їй почуття безпеки. Одного разу — у той час у тебе народилася сестра — я був готовий відмовитися боротися і померти, але твоя мати наказала мені спробувати жити. Ще якось вона весь тиждень підтримувала вогонь, коли я хворів. Вона доглядала за мною і опікувалася вами двома.
— Ти ж знаєш гру, в яку ми іноді граємо, сидячи колом та кидаючи м'яч? Мужність — це як м'яч, синку. Чоловік може тримати її досить довго, а потім доведеться кинути її комусь іншому. Коли вам це кинуть, доведеться її спіймати і міцно тримати — і сподіватись, що можна буде кинути комусь, коли вам набридне бути сміливим."
Подібна розмова змусила мене відчуватись дорослим і мужнім. Це вказувало на те, що мій тато сприйняв все серйозно.
Коли ми повернулися в Гніздо і зняли верхній одяг, Та розсміявся і сказав їм, що нема нічого, і пожартував, що в мене така потужна фантазія, але його слова пропали намарне. Він не переконав Ма та Сест більше, ніж я до того. На мить здалося, що ніхто не хоче тримати цей м'яч – мужність. Щось треба було зробити, і майже до того, як я зрозумів, що збираюся сказати, я почув, як я попросив тата переповісти нам про старі часи і як це все сталося.
Іноді він не проти розповісти цю історію, і ми з Сест із задоволенням слухаємо її, і він зрозумів мою ідею. Тож ми всі у мить ока сіли біля вогню, і Ма підштовхнула декілька банок консервів до тепла, щоб розморозити їх на вечерю, і Та почав. Але перед тим, як він це зробив, я помітив, що він недбало зняв молоток з полиці і поклав поруч.
Це була та сама престаріла історія, як і завжди — я думаю, я міг би переказати головний сюжет уві сні — хоча Та завжди вводить одну або дві нові деталі і продовжує вдосконалювати її.
Він розповів нам, як Земля оберталася навколо Сонця і була настільки стійкою і теплою, що люди збиралися заробляти гроші і готувати війну, веселитися, отримувати владу і ставитися один до одного добре чи погано, коли ця мертва зірка, це сонце, вигорівши, заявилася з космосу без попередження і все це розладнала.
Знаєте, мені важко повірити в те, що почували ці люди, більше, ніж повірити в те, що їх було дуже багато. Уявити, що люди налаштовуються до страшної війни, яку вони готували. Навіть прагнути цього, або принаймні бажаючи, щоб це почалось і закінчилося, щоб не знаходитись у психозі вічно. Наче всім людям не треба було сидіти разом і накопичувати трохи тепла, щоб просто вижити. І як вони могли сподіватися усунути небезпеку більше, ніж ми можемо надіятись покінчити з холодом?
Іноді я думаю, що мій тато перебільшує і малює події надто чорними. Час від часу він розлючений на нас, і він, мабуть, був злий на них. Але все-таки деякі речі, які я читав у старих журналах, звучать досить дико. Він може мати рацію.
Темна зірка, як продовжував Та, удерлася надто швидко, і на підготовку не було багато часу. Спочатку вони намагалися зберегти це в таємниці від більшості людей, але потім виявилася правда, а як щодо землетрусів і повеней — уявіть собі океани замерзаючої води! — і люди бачать зірки, затьмарені чимось ясним вечором. Спочатку вони думали, що це ударить по Сонцю, а потім думали, що воно ударить по Землі. Було навіть спішили дістатися до місця під назвою Китай, тому що люди думали, що зірка вдарить з іншого боку. Але потім вони виявили, що це не вдарить ні в одну півкулю, але підійде дуже близько до Землі.
Більшість інших планет були з протилежної сторони Сонця і не були задіяні. Сонце та прибулець деякий час боролися за Землю — тягнучи її в різні сторони , як дві собаки, що гарчать над кісткою, Па описував і собак і їх поведінку багато разів, — і тоді прибулець переміг і потягнув нас. Однак Сонце отримало розраду. В останній момент йому вдалося утримати Місяць.
Це був час землетрусів та страшенних повеней, у двадцять разів гірших за будь-що раніше. Це також був час Великого ривка, як це називає Та, коли всю Землю раптово потягнуло так само, як Та зробив мені один раз чи два, хапаючи мене за комір, коли я сидів занадто далеко від багаття.
Розумієте, темна зірка йшла через космос швидше, ніж Сонце, і в зворотному напрямку, і їй довелося значно вивернути земний світ, щоб забрати його.
Великий ривок тривав недовго. Це закінчилося, як тільки Земля осіла на новій орбіті навколо темної зірки. Але це було досить жахливо, поки тривало. Тато каже, що всілякі скелі та будівлі розсипалися, океани виплескувались з берегів, болота та піщані пустелі велетенськими хвилями поховали довколишні землі. Земля ледь не висмикнулась з ковдри повітря, і місцями атмосфера стала такою розрідженою, що люди падали і втрачали свідомість — хоча, звичайно, в той же час їх збивав Великий ривок і, можливо, тріснули їхні кістки або їх череп.
Ми часто запитували Па, як люди поводилися в той час, чи були вони злякані, сміливі, божевільні, збентежені чи всі чотири ситуації, але він певним чином підозріло ставиться до цієї теми і не розкривав її. Казав, що він був надто зайнятий, щоб розбиратись.
Розумієте, тато та деякі його вчені друзі відкрили частину того , що станеться — вони знали, що нас захопить і наше повітря замерзне — і вони працювали, як божевільні, щоб створити місце з повітронепроникними стінами та дверима, з ізоляцією від холоду та великих запасів їжі, палива, води та стисненого повітря. Але цей бункер було зруйновано під час останніх землетрусів, і всі друзі Па загинули тоді і у Великому ривку. Тож йому довелося почати заново і швидко зібрати гніздо без жодних зручностей, використовуючи лише речі, до яких він міг дотягнутись.
Мені здається, він майже правдивий, коли каже, що не мав часу спостерігати, як поводяться інші люди,чи тоді, чи у Великому замерзанні, що слідувало за цим — це пішло дуже швидко, ви знаєте, бо темна зірка дуже швидко відтягувала нас від Сонця і тому, що обертання землі сповільнювалося, коли Сонце і Чорна зірка зайнялись перетягуванням канату, так що одна ніч тривала як десять старих ночей.
Незважаючи на це, я маю уявлення про деякі речі, що трапилися із замерзлими людьми, яких я бачив, кілька з них в інших кімнатах нашої будівлі, інші були зібрані біля печей у підвалах, куди ми ходимо по вугілля.
В одній із кімнат старий жорстко сидить на стільці, рука і нога в рейках. В іншому приміщенні, чоловік і жінка туляться разом у ліжку з великою кількістю ковдр. Можна побачити лише їхні голови, що виглядають, близько одна до одної. В іншій прегарна пані сидить обмотана ковдрами, з надією дивиться на двері, наче чекає того, хто ніколи не повернеться із теплом та їжею. Всі вони нерухомі і жорсткі, як статуї, але так само, як і життя.
Та показав їх мені одного разу, швидко блимнувши своїм ліхтариком. Тоді він ще мав достатню кількість батарейок і міг дозволити собі витратити трохи світла. Вони мене дуже сильно налякали і змусили битися моє серце, особливо молода леді.
Тепер, коли тато ще раз розповідає історію свою і планети, щоб відвести наші гадки від іншого страху, я знову почав думати про застиглих людей. Раптом у мене виникла ідея, яка мене ще більше налякала. Розумієте, я просто згадав обличчя, яке я наче побачив у вікні. Я забув про це, мабуть тому що я намагався приховати це від інших.
Чи застигли, запитав я себе, заморожені люди? Що робити, якщо вони стали як рідкий гелій, який набув нового життя і почав повзати до тепла, коли думаєш, що його молекули повинні замерзнути назавжди? Або як струм, який нескінченно рухається у такому холоді? Що робити, якщо постійно зростаючий холод, коли температура падала з останніх кількох градусів до абсолютного нуля, загадково пробуджував замерзлих людей — не теплокровних, а якихось крижаних та жахливих?
Це була ідея, ще жахливіша ніж щось, що з'явилось з темної зірки, щоб наздогнати і заволодіти нами.
А може, я думав, обидві ідеї можуть бути правдивими. Щось виходить із темної зірки і змушує замерзлих людей рухатися, використовуючи їх для виконання своєї роботи. Це відповідало обом явищам, які я бачив — прекрасній панночки та рухомому, зірковому світлу.
Замерзлі люди з розумом темної зірки та згаслими очима, лазять, повзають, нюхають собі шлях, направляючись за теплим слідом до Гнізда.
Кажу вам, ця думка призвела мене до дуже поганого стану, і я хотів розповісти іншим про свої страхи, але я пам'ятав, що сказав мій батько, стискав зуби і не говорив.
Ми всі сиділи дуже нерухомо. Навіть вогонь палав мовчки. Все, що я міг почути, — це голос мого батька та годинники.
І тоді, з-за ковдр, я подумав, що почув тихий шум.