Все трапилося так швидко, що Дамазо зрозумів те, що сталося, лише коли чорношкірий проходив повз нього, з розірваною сорочкою і обличчям у поту та крові, ридаючи: "вбивці, вбивці".
Світло згасло, і фільм відновився.
Дамазо більше ні разу не засміявся. Він курив сигарету за сигаретою і, дивлячись на екран, бачив якісь незв'язні обривки. Знову спалахнуло світло, і глядачі стали переглядатися, ніби боячись реальності.
— Як добре, — вигукнув хтось поруч. Дамазо не глянув на того.
— Кантінфлас дуже хороший, — сказав він.
Людський потік виніс його до дверей. Торговки їжею, навантажені недо проданими продуктами харчування та іншим своїм майном, розходилися по домівках.
Хоча була вже дванадцята, але на вулиці дожидало багато людей – чекали глядачів, щоб дізнатися як схопили негра.
Тієї ночі Дамазо увійшов до кімнати з такою обережністю, що Анна в півсні відчула його присутність, вже коли він, лежачи на спині, докурював другу сигарету.
— Їжа на плиті, — сказала вона.
— Я не голодний, — сказав Дамазо.
Анна зітхнула.
— Мені наснилось, що Нора ліпить ляльок з масла, — сказала вона, все ще не зовсім прокинувшись. Раптом вона зрозуміла, що випадково заснула і повернулась до Дамазо затуманена, протираючи очі.
— Вони спіймали приїжджого, — сказала вона.
Дамазо відгукнувся не відразу.
— Хто сказав?
— Вони застали його в кінотеатрі, — повідала Анна. Зараз всі пішли туди. І вона розповіла до невпізнання спотворену версію захоплення. Дамазо не виправив нічого.
— Бідолаха, — зітхнула Анна.
— Бідолаха, — схвильовано запротестував Дамазо. Ти що, хочеш, щоб на його місці був я?
Вона занадто добре знала його, щоб відповісти. Вона слухала, як він, дихаючи, як астматик, курить — до тих пір, поки не заспівали перші півні. Потім почула, як він встає і, не виходячи з кімнати, приймається на дотик за якусь незрозумілу роботу. Почула, як він копає землю під ліжком (це тривало більше чверті години), а потім — як роздягається в темряві, намагаючись робити все якомога тихіше і навіть не підозрюючи, що весь цей час вона, щоб не заважати йому, прикидалася сплячою. Щось ворухнулося в глибинах її душі, і вона здогадалася, що Дамазо був в кіно, і зрозуміла, чому він зарив кулі під ліжком.
Більярдна відкрилася в понеділок, і її відразу заповнили скучивши завсідники. На більярдний стіл накинули великий шматок фіолетової тканини, що надавало закладу траурний вигляд. На стіні висіло оголошення: "За відсутністю куль більярдна не працює". Ті, що увійшли читали оголошення з таким виглядом, ніби це для них новина. Деякі подовгу стояли перед ним, з дивною завзятістю перечитуючи його.
Дамазо був одним з перших клієнтів. Значну частину свого життя він провів на сидіннях, призначених для глядачів більярду, і там він був з моменту, коли двері знов відчинилися. Доволі важкою, хоча і не дуже довгою справою було висловити співчуття. Дамазо через стійку поплескав по плечу господаря і сказав:
— Яка неприємність, Дон Роке.
Той покивав головою з посмішкою скорботи, зітхнувши: — Що поробиш.
І продовжував обслуговувати клієнтуру, тоді як Дамазо, усівшись на одному з табуретів біля стійки, втупився в привид столу під фіолетовою плащаницею.
— Як це дивно, — сказав він.
— Це правда, — підтвердив чоловік на сусідньому табуреті — Та ще на Страсному тижні!
Коли більшість клієнтів пішли на обід, Дамазо сунув монету в щілину музичного автомата і вибрав мексиканську баладу, місце якої на табло він знав напам'ять. Дон Роке перемістив столики та стільці в глибину закладу.
— Навіщо це ви? — спитав Дамазо.
— Я збираюся викласти колоди карт, — сказав Дон Рок. Щось треба робити, поки пришлють кульки.
Рухаючись майже навпомацки, зі стільцем на кожній руці, він був схожий на недавнього вдівця.
— А коли їх пришлють? — спитав Дамазо.
— Через місяць, сподіваюся.
— До цього часу старі знайдуться, — сказав Дамазо.
Дон Роке окинув задоволеним поглядом вишикувані в ряд столики.
-Вони не з'являться", — сказав він, витираючи чоло рукавом. Негр у них без їжі з суботи, але так і не сказав, де вони. Він подивився на Дамазо крізь запітнілі скла. — Я впевнений, що він їх кинув у річку.
Дамазо закусив губу.
— А як щодо двохсот песо?
— Ні, — сказав Дон Роке. У нього було знайдено лише тридцять. Вони дивилися один одному в очі. Дамазо не зміг би пояснити, чому погляд, яким вони обмінялися, здався йому поглядом двох співучасників. У кінці дня Анна побачила з пральні, як він повертається додому: по-боксерському підскакуючи, він наносив удари невидимому противнику. Вона увійшла до них в кімнату.
— Готовий, — сказав Дамазо. Старий настільки змирився, що замовив нові кульки. Зараз треба тільки дочекатися, щоб про цю історію все забули.
-А що з чорним?
— Нічого страшного, — сказав Дамазо, — знизавши плечима. Якщо кулі не знайдені, вони повинні його звільнити.
Після вечері подружжя сиділи біля дверей на вулицю і розмовляли з сусідами, поки замовк динамік кіно і не настала тиша. Перед сном у Дамазо настрій був піднесений.
— Я придумав найкращий бізнес у світі, — заявив він. Анна зрозуміла, що Дамазо хоче поділитися з нею ідеєю, яку обдумував весь вечір
— Я їду з міста в місто, — продовжував Дамазо. Я краду більярдні кульки в одному та продаю їх в іншому. У всіх поселеннях є більярдні.
— Поки тебе не застрелять.
— Так вже й пристрелять, — сказав він. — Це бачимо лише у кіно.
Він стояв посеред кімнати, переповнений радісними планами. Анна почала роздягатися, байдужа зовнішньо, але насправді слухаючі із співчутливою увагою.
— Накуплю ось стільки костюмів. — І Дамазо показав рукою розміри уявної шафи на всю стіну Звідси аж туди. А також п'ятдесят пар взуття.
— Хай Бог тебе почує, — сказала Анна.
Дамазо насупився.
— Тебе не цікавлять мої плани, — сказав він.
— Занадто вони для мене мудровані. — сказала Анна. Вона вимкнула лампу, лягла до стіни та додала з певною гіркотою: — Коли тобі буде тридцять років, мені буде сорок і сім.
— Дурненька, — сказав Дамазо.
Він обмацав кишені в пошуках сірників.
-Тобі також не доведеться більше прати білизну, — сказав він, трохи збентежений.
Анна простягнула йому запалений сірник. Вона дивилася на полум'я, поки сірник не згас, і викинула опалок. Потягнувшись в ліжку, Дамазо продовжував розмовляти.
-Чи знаєш ти, з чого роблять більярдні кульки?
Анна не відповіла.
— Слонові ікла, — продовжив він. Тому їх дуже важко роздобути, і пройде щонайменше місяць, поки їх сюди доставлять. Зрозуміло?
— Засинай, — перебила Анна. Я маю встати о п'ятій.
Дамазо повернувся до свого природного стану. Перші півдня проводив у ліжку, за курінням та після сієсти починав готуватися до виходу. Вночі слухав у більярдній радіопередачу з чемпіонату по бейсболу. У нього була похвальна здатність забувати свої ідеї з таким же ентузіазмом, з яким він їх породжував.
-У тебе є гроші? запитав він дружину в суботу.
— Одинадцять песо, — відповіла вона. І тихо додала: — Це плата за кімнату.
— Я пропоную бізнес.
— Що?
— Позич їх мені.
— Ми повинні заплатити господареві.
— Заплатиш пізніше.
Анна похитала головою. Дамазо схопив її за зап'ястя і завадив їй встати з-за зі столу, де вони щойно снідали. "Це на кілька днів", — сказав він, погладжуючи її руку з відволікаючою ніжністю. Коли продам кульки у нас будуть гроші на все.
Анна не поступалася. Тієї ночі в кінотеатрі Дамазо не знімав руку з її плеча навіть коли на перерві спілкувався з друзями. Картину вони дивилися неуважно. Зрештою, Дамазо втратив терпіння.
— Тоді мені доведеться десь вкрасти гроші, — сказав він. Анна знизала плечима.
— Придушу першого зустрічного, — пригрозив Дамазо, просуваючи її у натовпі, що покидав кінотеатр. Тож вони візьмуть мене до в'язниці як вбивцю.
Анна про себе усміхнулася. Але продовжувала бути непохитною. Вони сварилися всю ніч, а вранці Дамазо демонстративно і загрозливо швидко одягнувся і, проходячи повз Анни, буркнув:
— Я ніколи не повернуся.
Анна не могла придушити легкий тремор.
— Щасливої дороги, — крикнула вона услід.
Дамазо прикрив за собою двері, і для нього розпочалося нескінченна пустопорожня неділя. Кричуща строкатість ринку і яскравий одяг жінок, що виходили з дітьми з церкви після меси, що починалась о восьмій, наносили веселі штрихи на площу, але повітря вже плавилось від спеки.
Він провів день у більярдній. Група чоловіків грала в карти зранку і перед обідом народу додалося,. але було очевидно, що заклад втратив свою колишню привабливість. Тільки в сутінках, коли почалася бейсбольна трансляція, більярдна наповнилася життям та хоч в якійсь мірі нагадувала себе колишню.
Після того, як вони закрили заклад, Дамазо почав безцільно маячити на площі, яка ніби кровоточила. Він спустився по вулиці паралельно порту, слідуючи на звуки веселої та віддаленої музики. В кінці вулиці стояла величезна і порожня бальна зала, прикрашена гірляндами з вицвілого паперу, а в глибині її, на дерев'яній естраді, невеликий гурт музикантів. У повітрі плив задушливий запах помади.
Дамазо влаштувався біля стойки. Коли музична п'єса закінчилася, юнак, який грав в оркестрі на тарілках, обійшов чоловіків, що танцювали і зібрав гроші.
Якась дівчина залишила свого партнера у центрі зали і підійшла до Дамазо:
— Як справи, Хорхе Негрете?
Дамазо посадив її поруч. Бармен, напудрений та з гвоздикою за вухом, запитав фальцетом:
— Що будете пити?
Дівчина звернулася до Дамазо.
—Що ми п'ємо?
—Нічого.
— За мій рахунок.
— Справа не в грошах, — сказав Дамазо. —Я голодний.
— Шкода, — зітхнув бармен. —З такими-то очима.
Вони пройшли до їдальні в задній частині зали. Судячи по фігурі, дівчина була зовсім юною, але шар рум'ян і пудри на обличчі та яскраво нафарбовані губи приховували її справжній вік. Після їжі Дамазо пішов за нею до кімнати, в глибині темного подвір'я, де відчувався подих сплячих тварин. Ліжко займала кількамісячна дитина, загорнута у кольорові ганчірки. Дівчина перенесла ганчір'я в дерев'яний ящик, туди ж поклала дитину і поставила ящик на підлогу.
— Миші можуть його з'їсти, — промовив Дамазо.
— Вони дітей не їдять, — сказала вона.
Червона сукня була замінена на більш відкриту та заношену, з великими жовтими квітами.
— Хто його тато? — спитав Дамазо.
— Поняття не маю, — зронила вона.