Ніхто до ладу не знав ні про походження, ні про реальну вартість її майна, ні про розміри її володінь, бо всі давно вже звикли до того, що Великій Мамі підвладні всі води проточні і стоячі, дощі, що пролилися і проллються, всі дороги і стежки, кожен телеграфний стовп, кожен високосний рік, кожна посуха і по праву спадкування — всі землі і все живе. Коли Мама Гранде випливала на балкон подихати вечірнім повітрям і обрушувала на стару гойдалку всю невблаганну тяжкість свого розбухлого донезмоги тіла і своєї величі, то здавалася воістину найбагатшою і могутньою володаркою в світі.
Нікому з її вірнопідданих не спадало на думку, що вона смертна, як і всі люди. Нікому, крім близьких родичів і її самої в години, коли їй докучав провидінськими настановами старець Антоніо Ісабель. І все ж Мамі Гранде вірилося, що вона проживе більше ста років, як її бабця по материнській лінії, яка в 1875 році, окопавшись на власній кухні, дала рішучу відсіч солдатам Ауреліано Буендіа. Лише в квітні нинішнього року Велика Мама зрозуміла, що Бог не буде до неї милостивий і не дасть їй особисто у відкритому бою винищити всю банду федералістських масонів.
Коли Велика Мама остаточно злягла в ліжко, домашній лікар тиждень поспіль ставив їй гірчичники і наказав не знімати вовняних шкарпеток. Цей лікар, який перейшов до неї у спадок, був увінчаний дипломом в Монпельє і відкидав науковий прогрес по філософським переконанням. Велика Мама наділила його необмеженими повноваженнями, вигнавши з Макондо всіх, хто займався лікуванням. Був час, коли ескулап, який не знав суперників, об'їжджав верхи на коні весь край, щоб заглянути до найважчих хворих на кінець їхнього життя. Природа по щедроті своєї зробила дипломованого доктора батьком багатьох незаконнонароджених дітей, але одного разу в човні його раптом скував жорстокий артрит, і з тих пір лікування жителів Макондо йшло позаочі, за допомогою записочок, рад і припущень.
Тільки за покликом Мами Гранде доктор прошкандибав, спираючись на дві палиці, через площу і з'явився в піжамі прямо до неї в спальню.
Лише на восьмий день, зрозумівши, що його благодійниця помирає, він наказав принести скриньку, де зберігалися пляшечки і баночки з етикетками на латині, і три тижні поспіль дошкуляв вмираючу марними мікстурами, свічками і припарками, згідно з допотопними правилами. Не забув він про п'явки на поперек, а до самих болючих місць прикладав печених жаб. І все ж настав той світанковий час, коли дипломованого доктора взяв сумнів: чи то кликати цирульника, щоб пустити кров Великій Мамі, то чи падре Антоніо Ісабель, щоб очистити її душу перед переходом в інший світ. Ось тоді племінник її, Никанор, спорядив за священиком десять дужих молодців з прислуги, які і доставили підстаркуватого служителя церкви в спальню Мами Гранде — притягли його на скрипучому плетеному кріслі — гойдалці під балдахіном з линялого шовку.
Дзвін дзвіночка, що випереджав падре Антоніо, який поспішав з дарами до вмираючої, вразив тишу вересневого світанку і став першим віщим знаком для жителів Макондо. Зі сходом сонця майданчик перед будинком Великої Мами вже був схожий на яскравий сільський ярмарок.
Багатьом згадалися давні часи, пригадалося, який веселий ярмарок, яке гуляння влаштувала Велика Мама на своє сімдесятиріччя. Простому люду викочували на площу величезні обплетені бутлі з вином, тут же різали худобу, а на високому помості три доби поспіль наярював без продиху оркестр. Під рідкою тінню мигдалю, де на перший тиждень нинішнього століття стояв табір полковника Ауреліано Буендіа, йшла жвава торгівля хмільним массато, кров'яною ковбасою, пиріжками, пампушками, листковими булочками, маїсовими коржами, кокосовими горіхами. Люди юрмилися біля столів з лотереєю, біля загонів, де йшли півнячі бої; у всій цій штовханині, в вирі розбурханої юрби хвацьке збували скапулярії (нашийні іконки) і медальки із зображенням Великої Мами.
Зазвичай всі святкування у Макондо починалися за дві доби до терміну і після сімейного балу в панському маєтку влаштовувався пишний феєрверк. Вибрані гості і члени сім'ї, яким старанно прислуговували їх незаконнонароджені нащадки, весело танцювали під звуки модної музики, яку з хрипом викидала стара піанола.
Велика Мама, обкладена подушками в наволочках найтоншого полотна, сиділа в кріслі, і все підкорялось найменшому руху її правої руки з блискучими кільцями на всіх п'яти пальцях. У той день, часом в змові з закоханими, а частіше з раптового натхнення Велика Мама оголошувала про майбутні весілля на весь рік. В самому кінці гучного свята вона виходила на балкон, прикрашений гірляндами і китайськими ліхтариками, і кидала в натовп жменю монет.
Ці славні традиції давно відійшли в область переказів, почасти через хронічну жалобу, а більше через політичні заворушення, які потрясали Макондо.
Нові покоління лише з чуток знали про її колишню розкіш, їм не випало побачити Маму Гранде на святковій месі, де її обов'язково обмахував віялом хтось із представників цивільної влади, і тільки їй одній, коли підносили Святі Дари, дозволялося не схилялися колін, щоб не м'явся поділ її сукні в голландських мереживах і накрохмалені нижні спідниці. У пам'яті людей похилого віку примарним баченням юності закарбувалися ті двісті метрів килимової доріжки, що простяглася від старовинного особняка до Головного вівтаря, ті двісті метрів, по яких двадцятидвохрічна Марія дель Росаріо Кастаньеда і-Монтеро поверталася з похорону свого високоповажного батька в силі нового і ясновельможного титулу Мами Гранде. Це видовище, гідне середньовіччя, належало тепер не тільки історії її роду, а й історії всієї нації.
Посередником Великої Мами у всіх її найвищих справах був старший племінник Никанор. А вона сама, віддалена від простих смертних, ледь помітна в заростях квітучої герані, що обрамляють в'язку духоту балкона, колихалась в ореолу своєї слави.
Всі знали наперед, що Велика Мама пообіцяла влаштувати народне гуляння на три дні і три ночі, як тільки буде оголошено її заповіт. Знали, що вона прочитає його лише перед самою смертю, але ніхто не міг, не хотів, не смів повірити, що Велика Мама — смертна.
Однак остання година Великої Мами настала. Під пологом з припорошеного пилом маркізету, серед полотняних простирадл, що збилися, ледь вгадувалося життя в слабкому здійманні незайманих і матріархальних грудей Великої Мами, обліпленої по шию листям цілющого алое вера. До п'ятдесяти років Велику Маму оточували палкі і наполегливі претенденти, але вона відкинула всіх до єдиного, і, хоч природа нагородила її могутніми грудьми, здатними вигодувати визначених їй на роду нащадків, Велика Мама вмирала незайманою, відходила в інший світ непорочною і бездітною.
Коли падре Антоніо Ісабель приготував все для останнього помазання, він зрозумів, що йому без сторонньої допомоги не намастити святою оливою долоні Великої Мами, тому що вона, відчувши смерть, стиснула пальці в кулаки. Марні були всі старання племінниць, які змагалися в спритності та настирливості. Вперто опираючись, вмираюча ревно притиснула до грудей руку, увінчану дорогоцінними каменями, і, вирячивши безбарвні очі на племінниць, злобно прошипіла: "Ну, злодійки!" Але потім, перевівши чіпкий погляд на падре Антоніо Ісабель, а потім на молоденького прислужника з блюдом і дзвіночком, Велика Мама сказала тихо і безпорадно: "О, я вмираю". Після цих слів вона зняла каблучку з діамантом нечуваної краси і простягнула його, як годиться, наймолодшій племінниці — Магдалені. Так була перервана стійка традиція їхнього роду, бо послушниця Магдалена відмовилася від спадщини на користь церкви.
На світанку Велика Мама побажала залишитися наодинці з Никанором, щоб дати йому останні настанови. Понад півгодини вона при здоровому розумі й твердій пам'яті обговорювала з Никанором стан справ в королівстві Макондо, а потім завела мову про власний похорон. "Пильнуй" — сказала вмираюча, — все цінне тримай під замком. Народ різний. В будинку, де покійник, кожен шукає, чим поживитися". Відіславши Никанора, Велика Мама покликала до себе священника, і той, вислухавши її довгу детальну сповідь, запросив в спальню всіх рідних, щоб при них вмираюча отримала останнє причастя. І ось тоді-то Велика Мама захотіла сісти в плетену гойдалку і оприлюднити свою останню волю. Твердим, чітким голосом вона сама диктувала нотаріусу — свідками були падре Антоніо Ісабель і доктор — повний реєстр своїх багатств, єдиної і міцної основи її величі і всевладдя. На цей реєстр, складений Никанором, пішло двадцять чотири сторінки розбірливого густого почерку. У реальних величинах володіння Великої Мами зводилися до трьох енком'єнд, які королівською грамотою були подаровані першим колоністам, а потім, в результаті якихось хитромудрих і завжди вигідних роду шлюбних контрактів, перейшли в неподільну власність Мами Гранде. На безкрайніх і порожніх землях п'яти муніципій, де хазяйської руці не сталося посіяти жодного зерна, почали жити орендарями триста п'ятдесят дві родини.
Щорічно напередодні своїх іменин Велика Мама справляла з цих родин значні подати і тим ніби утверджувала, що її землі не будуть повернені державі на віки віків.
Сидячи в кріслі, винесеному на галерею, Велика Мама брала мзду за право жити в її володіннях, і все було достоту, як у її предків, які брали орендну плату у предків нинішніх орендарів. Панський двір ломився від добра: три дні поспіль люди гнали і несли сюди свиней, індиків, курей, первину і десятину з городів і садів. Це, по суті, і був той урожай, який рід Великої Мами отримував з незайманих земель, які осягали, за грубими підрахунками, сто тисяч гектарів. На цих гектарах волею історії розрослися сім міст, включно зі столицею Макондо, де городянам належали лише стіни і дахи, а тому вони справно платили Великої Мамі за проживання у власних кімнатах, та й держава, не економлячи, платила за вулиці і провулки.
Не знаючи хазяйського ока і рахунку, гуляла, де доведеться, панська худоба. Знесилені від спраги тварини забрідали в найвіддаленіші краї Макондо, але клеймо, що миготіло на їх задах — у вигляді дверного висячого замка — вірою і правдою служило легендою про могутність Великої Мами.