Папір з печаткою може знадобитися мені для Міхеїла.
Лаврентій. Печатка — то велика сила. Без печатки й перський шах не був би шахом. До того ж ти матимеш домівку.
Груше. А скільки вона за це править, ота жінка? Лаврентій. Чотириста піастрів. Груше. Звідки в тебе такі гроші?
Лаврентій (винувато). Аніко за молоко вторгувала.
Груше. Там нас ніхто не знає... Гаразд, я згодна.
Лаврентій (підводиться). Я дам знати тій жінці. (Швидко виходить).
Груше. Ой Міхеїле, ну й клопоту мені з тобою! І потягло ж мене до тебе, мов ту муху до окропу. Отак воно: побачить де людина скоринку хліба, то нахилиться й підніме, щоб добро не пропадало. Було б мені, Міхеїле, отоді на Великдень у Нуке тікати від тебе світ за очі. А так пошилась я в дурні...
Співець.
Наречений конав, як прийшла наречена. Його мати на ґанку чекала її нетерпляче.
Наречена дитину з собою принесла,
І брат ту дитину сховав, поки йшлося вінчання.
Хата, переділена стіною. З одного боку стоїть ліжко, на ньому за прозорою запоною непорушно лежить дуже хворий чоловік. З другого боку до хати заходить свекруха, тягнучи за руку Груше. За ними — Лаврентій з дитиною.
Свекруха. Швидше, швидше, а то й не встигнете перевінчатись, як він оддасть богу душу. (До Лаврентія). Але ж у неї дитина, про це в нас мови не було.
Лаврентій. Ну то й що, як дитина? (Киває на вмирущого). Чи йому не однаково на божій дорозі?
Свекруха. Йому-то однакової А от я не знесу такої ганьби. Нас люди шанують. (Починає хлипати). Ні до чого моєму ЙОсифові наречена з дитиною.
Лаврентій. Гаразд, я накину ще двісті піастрів. Ти ж маєш розписку, що вся господа залишається тобі, але за нею буде право жити тут два роки.
Свекруха (втираючи сльози). Та цього заледве на похорон вистачить. Сподіваюсь, вона хоч у господарстві мені підможе. Де ж це подівся той чернець? Мабуть, виліз крізь кухонне вікно. О боже, як прочує хто, що Йосиф одходить, враз усе село на нашу голову збіжиться. Піду приведу ченця, тільки глядіть, щоб він не побачив дитини.
Лаврентій. Звірся на мене, не побачить. Але чому, скажи, ченця, а не священика?
Свекруха. Вистачить і ченця. От тільки даремно я дала йому половину грошей наперед: певне, вже гайнув до шинку. Не дай боже, ще... (Вибігав з хати).
Лаврентій. І тут вигадала, бісова скнара. Замість священика домовила на дурничку ченця.
Груше. Якщо Симон Хахава все-таки прийде, пошлеш його сюди до мене.
Лаврентій. Гаразд. (Кивав на хворого). Не хочеш на нього подивитися?
Груше забирає в нього Міхеїла і заперечливо хитав головою.
Вже й не ворухнеться. Сподіваюсь, ми не опізнилися.
Обоє дослухаються. З другого боку до хати заходять сусіди, озираються й стають попід стіною. Починають стиха бубоніти молитви. Повертається свекруха з ченцем.
Свекруха (прикро вражена, до ченця). Ну от, уже повна хата. (Вклоняється до гостей). Прошу вас трохи зачекати. З міста прийшла наречена мого сина, і вони швиденько обвінчаються. (їде з ченцем до комірчини хворого). Так я й знала, що ти розбовкаєш. (До Груше). Зараз і до вінця. Ось документ. Я і брат нареченої...
Лаврентій, мерщій узявши з рук Груше Міхеїла, намагається сховатись позад людей.
(Робить йому знак, щоб він вийшов з хати). Я і брат нареченої будемо за свідків.
Груше вклоняється ченцеві. Вони йдуть до ліжка хворого. Свекруха відслоняє запону. Чернець починає бубоніти вінчальну молитву. Тим часом свекруха робить знаки Лаврентіеві, щоб той сховав дитину, бо він підняв малого на руках і показує йому вінчання, шоб не плакав.
Чернець. Чи згодна ти стати вірною, покірливою та доброю дружиною своєму чоловікові і жити з ним укупі, аж поки вас розлучить смерть?
Груше (позирнувши на дитину). Так.
Чернець (до вмирущого). Чи згоден ти бути добрим, дбайливим чоловіком своїй дружині, аж поки вас розлучить смерть?
Вмирущий не відповідав. Чернець повторює своє запитання, тоді збентежено озирається.
Свекруха. Ну звісно, що згоден. Хіба ти не чув, як він сказав "так"?
Ч е р н е ц ь. От і чудово. Тоді оголошую вас подружжям. Ну, а тепер, може, й відсоборуємо заразом?
Свекруха. Нема за що. Саме вінчання стало в добрий гріш. А тут іще маю гостей частувати. (До Лаврен-тія). То як ми домовились? Сімсот?
Лаврентій. Шістсот. (Дав гроші). З гостями сидіти я не буду, ні до чого мені знайомитися хтозна з ким. Отож бувай здорова, Груше. Якщо моя овдовіла сестричка колись прийде мене провідати, моя дружина скаже їй "ласкаво прошу". А ні — то я буду невдоволений. (Виходить).
Гості-байдуже проводжають його очима.
Чернець. А дозвольте запитати, що це за дитина?
Свекруха. Де дитина? Я не бачу тут ніякої дитини. І ти не бачиш, зрозумів? Бо я, може, теж багато чого бачила в дворі за шинком. А тепер ходімо.
Груше садовить дитину на підлогу, заспокоюв її, і всі троє виходять у Другу половину хати.
(Знайомить Груше з сусідами). Це моя невісточка. Вона ще застала нашого любого Йосифа живого.
Одна з жінок. Він уже десь із рік як не встає, еге ж? Пригадую, коли забрали мого Васо то ще був на проводах.
Друга жінка. Ото біда для господи, коли кукурудза на пні, а хазяїн лежить недужий. Аби лиш не довго мучився. їй же право.
Перша жінка (довірчим тоном). А ми попервах були подумали, що він тільки прикинувся хворим, аби до війська не йти, розумієте? А він, бач, і справді на божій дорозі!
Свекруха. Прошу, сідайте, покуштуєте наших пирогів. (Робить знак Груше).
Обидві йдуть до комірчини хворого й беруть з підлоги листи з пирогами. Тим часом гості, серед яких і чернець, сідають на підлозі й починають неголосну балачку.
Селянин (якому чернець подав пляшку, витягши її з-під ряси). Дитина, кажете? Як же це Йосифові надало?
Третя жінка. Що не кажіть, а їй таки пощастило. Все ж устигла під вінець, хоч він уже на тонку пряде.
Свекруха. Ото тепер попащекують, та ще й усі пироги поминальні зжеруть. А як він сьогодні не помре? Виходить, завтра знов печи.
Г р у ш е. Я спечу.
Свекруха. Вчора ввечері тут проїжджали солдати-верхівці, то я пішла подивитися. Вертаюсь додому — а він лежить ну чисто мертвий. Отож я й послала по вас. Тепер уже довго не протягне. (Дослухається).
Чернець. Любі гості, весільні й поминальні! У глибокому зворушенні стоїмо ми перед смертельним і шлюбним ложем. Жінка йде до вінця, а чоловік до гробу. Нареченого вже обмили, а наречена аж горить з нетерплячки. Адже на шлюбній постелі лежить остання воля, а це збуджує почуття. О, як різняться долі людей, мої друзі! Одне помирає, щоб мати покрівлю над головою, друге одружується, щоб плоть його обернулась на порох, із якого він створений. Амінь.
Свекруха (цка все чула). Це він мститься. Було мені не спокушатись на дешевину. Яка ціна — такий і крам. Хто бере дорожче, той шанується. У Сурі є один такий— ну чисто тобі святий, але й править він, звісно, дай боже. А за півсотні де вже та святість! Та й побожяості заледве на тих-таки півсотні. Коли я допіру прийшла до нього до шинку, він там саме вигукував: "Війна скінчилася! Бійтеся миру!" Ну, ходімо вже.
Груше (дає Міхеїлові пиріг). На ось тобі, Міхеїле, їж і сиди тихенько. Ми тепер поважні люди.
Груше і свекруха несуть листи з пирогами до гостей. Вмирущий підводиться на ліжку, вистромляє голову з-за запони й дивиться їм услід. Тоді знов опускається на ліжко. Тим часом чернець видобував з-під ряси ще дві пляшки й дає їх селянинові, що сидить
поруч нього.
Заходять трое музикантів; чернець вискаляється і підморгує їм.
Свекруха (до музикантів). А вам чого тут треба з вашим струментом?
Музиканти. Брат Анастасій (показують на ченця) сказав нам, що тут буде весілля.
Свекруха. То ти накликав на мою голову ще трьох дармоїдів? Чи ви не знаєте, що тут людина помирає?
Чернець. Принадлива нагода для митця — поєднати похмурий весільний марш із бучним жалобним танцем.
Свекруха. Ну що ж, грайте — адже їсти все одно будете.
Музиканти грають щось непевне. Жінки подають гостям пироги.
Чернець. Ріжок так виграє, немов дитина плаче. А ти, барабане, що там вибемкуєш всьому світові?
Селянин поруч ченця. А що, коли б наречена врізала танця?
Чернець. Танця чи дуба?
Селянин поруч ч е н ц я (співає).
Пишнозада краля пішла за старого: Хоч такого мужа, аніж геть нікого. З того шлюбу молодиці втіха невеличка: Тільки й того добра з нього, Що вінчальна свічка.
Свекруха виряджає п'яного гостя за двері. Музика замовкає. Гості
збентежені. Пауза.
Г о с т і (голосно). Ви чули — великий князь повернувся!
— Але ж князі однак проти нього.
— Кажуть, перський шах дав йому велике військо, щоб навести порядок у Грузії.
— Не може такого бути! Таж перський шах — ворог великого князя.
— Але ж і ворог непорядку.
— Так чи інак, а війна скінчилась. Наші солдати вже повертаються.
Груше упускає 8 рук лист з пирогами.
Одна з жінок (до Груше). Тобі млосно? Це тому, що ти тривожишся за нашого любого Йосифа. Сідай, голубонько, перепочинь трохи.
Груше стоїть, похитуючись.
Гості. Тепер усе буде знову, як було.
— Хіба що податки збільшаться: треба ж комусь за війну розплачуватись.
Груше (кволо). Хто сказав, що солдати повертаються?
Один з ЧОЛОВІКІВ.Я.
Ч о л о в і к (до однієї з жінок). Покажи-но їй шаль! Ми купили її в одного солдата. Це перська шаль. Груше (дивиться на шаль). Повернулися...
Довга пауза.
Груше стає навколішки, немовби хоче позбирати 8 підлоги пироги. Тоді витягав з-під одежі срібний хрестик, цілув його і починав
молитися.
Свекруха (тим часом, як гості мовчки дивляться на Груще). Що це з тобою? Чому ти не частуєш наших гостей? Чи нас обходять ті міські дурниці?
Гості (тим часом як Груше, припавши чолом до підлоги, немов заклякла, знов заводять голосну розмову). У солдатів можна купити й перські сідла. Є такі, що міняють їх на костури.
— Володарі виграють війну тільки з однієї сторони, а солдати програють з обох.
— Війна скінчилась — і то добре. Хоч не братимуть більше до війська.
Хворий у комірчині підводиться на ліжку, прислухається.
— Ще тижнів зо два доброї погоди — ось що нам найбільше треба.
— Яблука цей рік погано вродили.
Свекруха (частує гостей). Беріть, беріть пироги, їжте на здоров'ячко, у нас іще є. (З порожнім листом іде до комірчини. Не дивлячись на хворого, нахиляється, щоб узяти з підлоги ще один повний лист).
Йосиф (хрипко озивається).