Ой Міхеїле, Міхеїле, маю я 8 тобою халепу! (Розглядав парчеву накидку, в яку загорнута дитина). Накидка за тисячу піастрів, а на молоко грошей катма. (Озирається навколо). Ага, онде візок з багатими втікачками, ходімо до них.
Перед ваїздом. Груше в парчевій накидці підходить до двох вельможних дам. На руках у неї дитина.
Груше. О, добродійки теж хочуть тут заночувати? Такий жах, скрізь повно людей, ніде не дістанеш коляски! Мій візник раптом повернув назад, і я мусила цілих півверсти тюпати пішки. Та ще й боса! А мої перські черевички... такі, знаєте, на високих підборчиках... Але чому ж ніхто до нас не виходить?
Старша дама. Господар змушує чекати себе. Відколи в столиці почалась ота колотнеча, по всій' країні люди втратили будь-яку чемність.
Виходить господар — статечний дід з довгою сивою бородою. За ним іде слуга.
Господар. Даруйте ласкаво старому, добродійки, що примусив вас довго чекати. Мій онучок показував мені, як цвіте персикове дерево, отам на узгір'ї, за кукурудзяним полем. Там у нас садок, е кілька вишень. А далі на захід (показує) грунт кам'янистий, туди селяни вигонять овець. Треба б і вам подивитися на персиковий цвіт — такий прекрасний рожевий колір.
Старша дама. Родючі тут у вас місця.
Господар. Та не зобидив господь бог. А як там на півдні, добродійки? Чи зацвіли вже сади? Ви ж їдете з півдня, еге?
Молодша дама. Як правду сказати, то я й не додивлялась до краєвидів.
Господар (чемно). Атож, розумію — курява винна. Нашою дорогою приємно їхати поволеньки — коли, звісно, нема куди поспішати.
Старша дама. Запни шию накидкою, люба. Вечорами тут досить холодний вітер.
Г о с п о д а р. Ви спускалися сюди повз льодовик Янга-Тау, добродійки?
Груше. Так, і боюся, чи не застудився мій синочок.
Старша дама. А заїзд просторий! Може, спинимося в ньому?
Господар. О, то добродійкам потрібні кімнати? Гай-гай, шановні пані, заїзд переповнений, та ще й челядь уся порозбігалась. Мені страшенно прикро, але не можу прийняти більше ані душі, хоч би й за вас хто просив...
Молодша дама. Але ж не можемо ми ночувати отак просто неба.
Старша дама (сухо). Скільки це буде коштувати?
Господар. Добродійки, ви ж самі все розумієте. Стільки втікачів шукають нині пристановища, і хоч то здебільшого поважні люди, одначе влада до них неприхильна. Отож не дивно, що господареві такого дому, як мій, треба бути обачним. Тим-то я й...
Старша дама. Голубе мій, ніякі ми не втікачі. Ми їдемо до свого маєтку в горах, ото й тільки. Ми б ніколи й не подумали домагатись вашої гостинності, нехай би хоч як її потребували...
Господар (згідливо киває головою). Авжеж, авжеж. От тільки я не певен, чи підійде добродійкам єдина вільна кімната. Та й заплатити доведеться по шістдесят піастрів з душі. Адже ви всі разом?
Груше. Вважайте, що так. Мені теж потрібен нічліг,
Молодша дама. Шістдесят піастрів! Це ж здирство!
Господар. Добродійки, я нікого не беру за горлянку, отож... (Відвертається з наміром піти).
Старша дама. Ну, навіщо ж говорити про здирство? Ходімо вже. (Іде в дім).
Слуга рушав за нею.
Молодша дама (розпачливо). Сто вісімдесят піастрів за кімнату! (Оглядається на Груше). Та ще й разом з дитиною — ні, це неможливої А що, як вона почне кричати? І
Господар. Кімната коштує сто вісімдесят, а на двох чи fía трьох — то байдуже.
Молодша дама Спочувши його слова, змінює ставлення до Груше). Та й то сказати — не можу ж я допустити, щоб ви ночували надворі. Ходімо, голубонько, прошу.
Вони йдуть у заїзд.
З протилежного боку сцени з-за куліс виходить слуга з якоюсь ношею в руках. За ним — старша дама, а потім молодша дама і Груше з дитиною.
Сто вісімдесят піастрів! Здається, я ще не хвилювалася так відтоді, як принесли додому мого любого Ігоря.
Старша дама. До чого тут твій Ігор?
Молодша дама. Власне кажучи, нас тут четверо — адже дитина теж займав місце, хіба не так? (До Груше). То, може, ви б заплатили за неї хоч половину ціни?
Груш е. Ой ні; не можу. Розумієте, збиратись довелося поспіхом, і чоловіків ад'ютант забув дати мені вдосталь грошей.
Старша дама. То ви й шістдесяти не маєте? , Груше. Шістдесят знайдеться.
Молодша дама. А де ж ліжка?
Слуга. Ліжок нема. Ось вам ковдри й сінники. А стелитись доведеться самим. Ще скажіть спасибі, що вас не запхали в підвал, як ото інших. (Виходить). Лп
Молодша дама. Ти чула? Зараз же йду до господаря. Нехай відшмагає цього грубіяна!
Старша дама. Як ото твого Ігоря?
Молодша дама. Яка ж ти жорстока! (Плаче),
Старша д а м а. Як же нам спорудити хоч сяку-таку постіль?
Груше. Це я беру на себе. (Садовить дитину на підлогу). Прислужишся людям — то й вони тобі чимось віддячать. До того ж у них є візок. (Підмітаючи підлогу). Яка несподівана пригода! Я просто вражена. Мій чоловік, губернатор, завжди, було, казав мені перед обідом: "Ана-стасіє, люба моя, ти б трохи полежала — адже сама знаєш, як легко нападає на тебе головний біль". (Розстеляє сінники, готує постелі).
Дами, спостерігаючи її роботу, пильно придивляються до неї.
А я йому: "Георгію,— кажу,— нема коли мені лежати. Ми ж запросили до обіду шістдесят гостей, а на прислугу хіба можна звіритись! Та й наш Міхеїл Георгійович не буде їсти без мене". (До дитини). Ось бачиш, Міхеїле, все гаразд, я ж тобі казала! (Раптом помічає, що дами якось чудно дивляться на неї і про щось шепочуться). Ну от, усе ж таки не на голу підлогу лягати. Я поклала ковдри вдвоє.
Старша дама (владно). Ви, голубонько, майстриня стелити. Ану покажіть ваші руки! Г р у ш е (злякано). До чого це вам? Молодша дама. Покажіть руки, чуєте!
Груше показує їм руки.
(Зловтішно). Ага, зашкарублі! Де той слуга?
Старша дама (підходить до дверей, гукає). Прислуга!
Молодша дама. Попалася, пройдисвітко! Ану кажи, що ти замислила.
Груше (збентежено). Нічого я не замишляла. Просто сподівалася, що ви трохи підвезете нас своїм візком. Прошу вас, не зчиняйте тривоги, я піду сама.
Молодша дама (тим часом, як старша й далі гукає слугу). Авжеж, підеш, та тільки під вартою. А поки що стій тут. Не рушся з місця, чуєш!
Г р у ш е. Я ж справді хотіла заплатити шістдесят піастрів, ось вони. (Показує гаманця). Подивіться самі, я маю гроші. Осьде чотири по десять, ось іще п'ять... ні, це теж десять; ну от, шістдесят. Аби тільки ви підвезли мене з дитиною, щиру правду вам кажу.
Молодша дама. Ах, ти хотіла, щоб ми тебе підвезли! Он воно як!
Груше. Вельможна пані, признаюся: я з простого люду. Але зробіть ласку, не кличте варти. Це дитина високого роду, ось погляньте лишень на її білизну. І теж мусить рятуватися втечею, як і ви.
Молодша дама. Високого роду, де ж пак! Чи не княжого, га?
Груше (в розпачі, до старшої дами). Не треба кричати! Чи ви не маєте серця? і
Молодша дама ("Зо старшої). Стережись, щоб вона чогось тобі не зробила. Вона небезпечна. Рятуйте! Вбивають!
Слуга (заходить). Що тут таке?
Старша дама. Ця жінка сюди втерлась, удавши з себе благородну. Мабуть, злодійка.
Молодша дама. Та ще й небезпечна. Вона хотіла вбити нас. Треба викликати варту. О боже, в мене знову розболілася голова!
С л у г а. Де там тая варта. (До Груше). Забирай-но свої манатки, сестрице, і катай звідси куди очі світять.
Груше (взявши на руки дитину, гнівно). Нелюди ви! Стривайте, ось поприбивають і ваші голови до муру!
Слуга (підштовхує її до дверей). Придерж язика. А то прийде старий, він таких жартів не полюбляє.
Старша дама до молодшої). Подивись, чи вона вже чогось не вкрала!
Тим часом, як праворуч дами гарячково перебирають свої речі — чи не вкрадено чогось,— ліворуч слуга і Груше виходять
із воріт.
Слуга. Довіряйся, та знай кому, ось що я тобі скажу. Надалі спершу придивись до людей, а тоді вже зв'язуйся з ними.
Груше. Я думала, з такими, як самі, вони поведуться по-доброму.
Слуга. Зате вони так не думають. Ти вже повір мені — нема нічого важчого, як наслідувати ледащих нероб. Досить їм запідозрити, що ти сам підтираєшся чи хоч раз у житті зробив щось власними руками,— і квит. Постри-вай-но хвилину, я винесу тобі кукурудзяного коржа та трохи яблук.
Г р у ш е. Та ні, мабуть, не треба. Піду-но я краще, ноки не з'явився хазяїн. Як ітиму цілу ніч, то, певно, втечу від небезпеки. (Рушає геть).
Слуга (тихо гукав їй навздогін). На першому роздоріжжі поверни праворуч!
Груше зникає з очей.
Співець.
Груше Вахнадзе на північ ішла,
За нею гналися латники князя Казбегі.
Музиканти.
Як утекти босоніж од солдатів,
Од лютих хортів, од ловців лиховмисних?
Навіть вночі по сліду женуться,
Втоми не знають, кляті кати,
І сплять уривцем.
Два латники простують дорогою.
Старший латник. Ой Дубе, Дубе, не буде з тебе пуття. А все тому, що не вкладаєш ти серця в службу. Начальникові це видко з кожної дрібниці. Коли я позавчора взявся до отієї товртухи, то наказав тобі придержати її чоловіка. І ти таки держав його, навіть на черево наступив, але чи ти робив це з радістю, як добрий солдат, чи тільки для годиться? Я ж стежив за тобою, Дубе, і все бачив. У тебе не голова, а порожній казан, і ти ніколи не дістанеш підвищення.
Деякий час обидва ідуть мовчки.
Не думай, що я не бачу, як ти всіма способами намагаєшся виказати свою непокору. Ось я заборонив тобі кульгати, а ти все одно кульгаєш, бо я продав коней. А я їх продав тому, що такої ціни ніхто мені більше не дасть. Своїм кульганням ти хочеш показати, як тобі неохота тюпати пішки. Я ж тебе знаю як облупленого. Але це тобі не допоможе, а тільки зашкодить. Нумо пісню!
Обидва латники (співають).
На війну іду і серцем краюсь, Свою любку вдома залишаю. Честь її і цноту звірив друзям, Доки я назад з війни вернуся.
Старший латник. Голосніш! Обидва латники (співають).
І в в. Брехт
465
А коли в сиру могилу ляжу, ]
Прийде моя любка й тихо скаже: "Оці руки мене обнімали, Оці ноги за мною вганяли".
Знов якийсь час ідуть мовчки.
Старший латник. Добрий солдат відданий службі тілом і душею. За свого начальника він піде на смерть і на муки. І нехай уже згасатимуть його очі, а він усе буде дивитися на свого старшого, а.би лиш побачити, як той схвально кивне йому головою. Во іншої нагороди йому не треба. Ддо трбі кивати ніхто не буде, а здохнеш ти однаково, Хай тдбі чорт, хотів би я знати: як мені з таким підлеглим знайти губернаторського вилупка?
Вони, простують далі.
Співець.
Добувшись до річки, пристала Груше: Задовго ішла, затяжка її ноша.
Музиканти.
— Світанок рожевий в полях кукурудзи
Для того, хто ніч не доспав,— то лиш холод.