Коли вони зачинили за собою двері, Істмен сказав пів-голосом:
— Інших суден ми не знайдемо. Цього не слід забувати. І все-таки я б відступився від цієї справи, якби не був переконаний, що та друга пропозиція походить не від кого іншого, як від нашого друга Кокса. Ми надміру притисли його. Він хоче облагодити цю справу з іншими партнерами. Дурнішими.
У присутніх немов полуда спала з очей. Через п'ять хвилин вони з ручками в руках стояли над контрактом. Дорогою додому Істмен сказав інженерові:
— Нефахівець взагалі не здатен уявити собі, що в такому старому кориті можна вийти в море. Мимоволі з'являється думка, що ця трухлятина розлізеться на воді, наче папір. Яке диво — сучасна техніка! Вона може з нічого зробити щось. Б'юсь об заклад коли ці скрині пофарбують та трошечки підлагодять, вони стануть як лялечки і справлятимуть свою службу не згірш за будь-які інші кораблі. Нефахівець і уявлення не має, на що здатна техніка! — Пройшовши кілька кроків мовчки, він пригнічено додав:*—Просто жах, як нас переслідує конкуренція. Не буває такої брудної справи, щоб за неї відразу не вхопився хтось інший, щойно ти від неї відкинешся. Тут уже не до гидливості. А коли хоч на мить піддасися якомусь людському почуттю, тобі зразу ж капець. Тут помагає тільки залізна дисципліна й самоконтроль. Але, з другого боку, за ніщо не можна й вимагати нічого. Якщо хочеш лишатися тим, що в народі називається чесною людиною, мусиш чистити стайні або носити цеглу. Справді, ледве трошечки піднімешся над середнім рівнем, і тебе зразу ж обсядуть турботи, які й не снились пересічному неімущо-му обивателеві!
Він взяв участь у купівлі трьох негодящих с ден; пай його становив приблизно півсудна, і доля цих грошей — підуть вони за вітром чи ні — залежала цілком від містера Кокса. А для людини з Пічемовою вдачею "попастися комусь у руки" означало те саме, що для трусика — опинитись під опікою удава. Ось що мучило Пічема: чи справді містер Кокс перепродав би судна в разі їхньої відмови? Чому він не прийшов на огляд або принаймні на підписання контракту? Його витіснили із справи; він був для них уже не компаньйон, а тільки маклер.
Містер Пічем навіть устав серед ночі з ліжка — перевірити, чи скрізь погашене світло, а найбільш тому, що тривожні думки не давали йому спати. Він не міг знести ані найменших матеріальних втрат. Найгірше було те, що він навіть при мізерних збитках відразу втрачав довіру до себе. Він не довіряв нікому, чому ж він має довіряти сам собі?
Світло було скрізь погашене, але вікно кімнати Поллі, що виходило на галерею, стояло відчинене. Ойма Поллі в
ч
Все для дитини
півтемряві ледь видніла на ліжку. Пічем з серцем затягнув знадвору завіску.
"Навіщо я все це роблю? — спитав він сам себе, лігши знову в постіль.— Тільки для дитини. Треба буде вигнати з кравецької ще двох шльондр. Вони там аж попухли з лінощів. Не можу ж я сам прохарчувати отаке кодло! Вони знай шиють та й шиють, а чи те ганчір'я знайде збут — це їх не обходить. Вони ж нічим не ризикують... Поллі теж могла б уже до чогось рук докласти. Що вона собі думає? Цьому Коксові не можна вірити ні на крихту. Нізащо в світі не слід було так круто поводитися з ним. Це тип небезпечний: скористається таким приводом та й підведе під монастир. Я йому тоді голову відкручу, але хіба це мене врятує?"
"Ох, дурень я, дурень неприторенний! Мені таки не ми-* петься самому піти з торбами. Як я міг устряти в спілку з людиною, що їй не можу відкрутити голови!"
Уранці Пічем пішов до Істмена й удвох з ним відвідав Коксову контору в Сіті. І. справді, анемічна дівчина сказала, що Кокс кудись поїхав. А контора, в #кій Пічем досі ще не бував, справила на нього гнітюче враження. Це пі контора афериста!
Пічем потерпав до самого обіду.
Він устряв у це діло, бо передбачалась можливість ошукати уряд. І це навіяло йому сліпу довіру. Такі справи мали звичайно стовідсоткову гарантію. А ошукувати інших — хіба це не щирий намір кожногр бізнесмена? Лихо тільки, що світ виявився ще підліший, ніж можна собі уявити. Підлість, напевно, взагалі не має меж. Це було щире переконання Пічема — властиво, єдине його переконання.
Та'по*обіді прийшов Істмен зі звісткою, що все гаразд, тривожитись нема чого. Кокс уже повернувся чи й зовсім нікуди не їздив. Він сказав, що надвечір із своїм приятелем з морського міністерства піде оглянути судна, а панове хай чекають на нього в ресторані.
Оглянути судна! Ще одне випробуванню для нервів. Семеро компаньйонів, що зібралися в ресторані, сиділи з такими обличчями, наче це вони мусили вийти в море на "Оптимісті".
Але о пів на шосту до ресторану влетів Кокс у новій, прямо таки сліпучій краватці, вкрай несолідний, схожий на афериста, і вийняв з кишені підписаний та завірений печаткою контракт із морським міністерством і чек на 5000 (п'ять тисяч) фунтів стерлінгів до негайної виплати Товариству експлуатації транспортних суден з обмеженою відповідальністю. У статс-секретаря не знайшлося часу на огляд.
— При таких дружніх відносинах, як наші, й при такому взаємному довір'ї формальності не відіграють ніякої родії,— недбало кинув Кокс.— А втім, я відвалив за вас дві тисячі фунтів — у Гейлове розпорядження, для їхнього фонду допомоги вдовам і сиротам середніх урядовців. Він сказав, що тисячі було б досить, але я вирішив, що не підмажеш — не поїдеш.
Настрій у нього був пречудовий. Того дня він знову побував у Саутгемптоні й уклав попередню угоду на купівлю тамтешніх суден. Усе йшло як по маслу. Містер Кокс мав твердий намір дати панам з Товариства експлуатації транспортних суден наочний урок моралі. В уяві він уже бачив саутгемптонські кораблі, шо пливуть до нього на розгорнених, тугих вітрилах.
Дальший перебіг справи, пояснив містер Кокс компаньйонам, планується так: судна треб.а якомога скоріше офіційно передати урядові. Обладнання можна провадити й після цієї передачі. Але остаточний розрахунок з урядом має відбутись аж тоді, коли кораблі будуть цілком готові"
Товариство охоче пристало на це.
Вирішили зразу взятись до переобладнання корабл "Прекрасна Анна", "Юний моряк" і "Оптиміст". Невеличкий ремонт, пофарбування і таке інше були необхідні.
— Кінець кінцем, судна повинні витримати кілька тисяч морських миль подорожі,— поважно сказав. Кокс.
Цю частину справи доручили Істменові. На неї мало піти кількасот фунтів, а може, й кілька тисяч. Усі компаньйони, як виявилося, трохи побоювались за долю справи і тому були тепер схильні до деякої щедрості — навіть Пічем.
Поки що все йшло добре — настільки добре, що Пічем здивувався, коли через кілька днів до нього прийшов фермер і признався, що мусить вийти зі спілки, бо потребує всіх грошей, які тільки може назбирати, для військових замовлень. Пічем, довгенько поторгувавшись, відкупив у нього пай і таким чином став власником двох паїв із семи. Це було несподіване щастя.
Та незабаром з морського міністерства надійшли тривожні вісті. Приніс їх знову ж таки Істмен, що зустрівся в ресторані з Коксом. Той сказав, що у статс-секретаря все-таки виникли якісь ускладнення у зв'язку з контрактом. Хтось наказав йому призначити інженерну комісію для перевірки стану куплених суден. Статс-секретар досі опирався цьому наказові, але тепер хоче побачити судна принаймні сам. Тепер усе залежало від того, чи пощастить відтягти цей огляд, поки судна підлагодять хоч більш-менш.
Саме після цієї звістки Пічем і повернувся додому тоді, перед пікніком, з усіма ознаками тілесної недуги, напився ромашкового чаю й ліг з грілкою в ліжко.
Цілий тиждень минув у виснажливих переговорах. їх дуже утруднювало те, що Кокс нікому не давав своєї адреси. Коли її в нього питали, він відказував, що саме переїздить у нове помешкання.
Усі акціонери Товариства мотались як навіжені з дому в доки та назад. Підновлення суден посувалося дуже повільно. В корпусі "Прекрасної Анни" зроблено такі відкриття, що в теслярів волосся ставало дибом. Усередині "Юного моряка" побачили таке, що аж мороз поза спиною йшов. А стан "Оптиміста" був такий, що інженери взагалі ще не вирішили, чи можна без небезпеки для робітників приставляти драбини до борту.
До того ж іще й усілякі балачки та чутки! Корабельні теслярі й не думали замовчувати своїх відкриттів. За обідом у портових шиночках у них тільки про це й мови було. Істменові застереження, що такі розмови — це державна зрада, викликали тільки регіт. Теслярі всі до одного були заражені соціалістичними ідеями.
Стало вже ясно, що ремонт коштуватиме добрих п'ять-шість тисяч фунтів.
Того тижня Пічем удома в Істмена зустрів Кокса і запросив його повечеряти в домашньому колі. Адже тепер більше, ніж будь-коли, все залежало від маклера. А втім, той не виявляв ніяких ознак тривоги.
Під час цієї вечері, на яку покликали й Істмена, Кокс познайомився з Поллі. Персик справила на нього сильне враження. Він був бабій найгіршого гатунку, з тих, що й самі собі цього пробачити не можуть.
До Пічема вже доходили всілякі чутки про його амурні пригоди, що відбувались неодмінно в найнижчих верствах суспільства й щоразу ледь-ледь не переступали межі, за якою починається підсудність. Якби Пічем дізнався про це вчасно, він нізащо не схотів би зв'язуватися з Коксом. Візнесмен, у якого в голові не тільки бізнес,—— людина пропаща. Але при нинішньому стані справ доводилось приймати його таким, який він е.
Поллі показала себе з найкращого боку. Вона розважала Кокса, як справжня леді. Після кави вона навіть сіла до фортепіано і проспівала своїм приємним, хоч і трохи різким голоском патріотичну пісню.
Після вечері Кокс не захотів іти додому й умовив Істмена і навіть Пічема пройтися ще по ресторанах. Сірого велюрового капелюха він збив набакир, на його запалих землистих щоках виступили гарячкові рум'янці. Містер Пічем ішов поруч нього, мов на похорон. Він волів би сходити в доки, де тепер за велику доплату провадились роботи й уночі.
У нічних барах Кокс поводився як гультяй, а не як бізнесмен.