Якось він запросив місіс Пічем із дочкою на невеличкий пікнік на Темзі, що й відбувся в найближчу неділю. Цей план мало не зірвався, бо в суботу містер Пічем прийшов додому надвечір, годині о п'ятій, зовсім хворий, жалібним голосом попросив чаю з ромашки, відразу ліг у ліжко і звелів жінці покласти йому на живіт нагріту цеглину, загорнену в мокрий рушник.
Він нещодавно встряв у одну комерційну операцію, що не входила до звичайної сфери його діяльності. Йшлося про якісь транспортні судна. Операція та, видимо, проходила пе вельми успішно, а хвилювання в містера Пічема завжди позначалось на фупкціях ігїлунка. Проте в неділю він, хоч почував себе ще зовсім зле, усе-таки зранку сходив з дружипою й дочкою до церкви, а потім побіг на якусь ділову зустріч. Жінкам пощастило: він, очевидно, вскочив у добрячу халепу.
Для прогулянки містер Беккет, що задля такої нагоди зорався в білий костюм, найняв брек — відкриту двомісну коляску на двох великих колесах. Візник сидів на високих козлах позаду. Лісоторговець чимало попобігав, поки знайшов такий тісний екіпаж.
У колясці місіс Пічем утиснулась поміж Беккетом і Пол-лі; але на лоні природи з кошика, якого вони примостили в екіпажі біля своїх ніг, слідом за яйцями, сендвічами з шинкою та смаженим курчам видобуто три пляшки лікеру, і завдяки цьому містерові Беккету дорогою додому пощастило сісти поруч із дівчиною. Накрапав дощик; пледа, яким вони вкрились, не вистачало на трьох, і місіс Пічем раз по раз басом підганяла візника, бо було вже близько другої години.
Насправді ж він розглядав вивіску з написом "Музичні інструменти" ще частіше. Він вивчав цей дім.
Дожидаючи Персика, він уважно придивлявся до життя химерної крамнички. Він бачив, як у двері входять люди нормального вигляду, а звідти викочуються на низеньких візочках інваліди. Дуже скоро він розгледів, що це ті самі люди; просто вони перекидались каліками. Помалу він починав розуміти характер цього підприємства. Це ж, напевне, справжнє золоте дно!
Місіс Пічем, що стежила за ним з вікна другого поверху, сушила собі голову поведінкою настирливого залицяльника.
Він, здавалося, ждав чогось від Персика й не міг діждатись. Видно, міс Поллі Пічем не поділяла його думки, ніби під час прогулянки сталося щось таке, що мусить мати певні наслідки. Повертаючись із своїх курсів, вона входила в дім чорним ходом, з іншої вулиці.
Зате вона частенько бігала на побачення до Смайлза. Так весело було гуляти з ним вечірнім парком, поміж лавок, на яких сиділи парочки. Він говорив їй компліменти і, так би мовити, дбав про її зовнішність. Йому неодмінно хотілося, щоб видно було одну місцинку на її шийці, інакше сукня його "не задовольняла". Він казав, що Поллі його з розуму зводить.
Персик по-справжньому розквітла тільки в ці дні. Була весна. У легкій голубій сукенці в білу горошинку Поллі проходила через кравецьку майстерню, довгу тісну кімнату, освітлену лише двома прорізаними аж під стелею вікнами. Там сиділи бліді, змарнілі дівчата-швачки, що робили плями на старому одязі, прасками втоплюючи в нього свічковий лій. 1 коли вони кидали їй услід нечемні репліки, Поллі задирала спідницю й показувала їм маленький білий задочок.
Вона бавилася з собаками у дворі й, захлинаючись реготом, наділяла їх кумедними прізвиськами. Одного фокстер'єра вона назвала Смайлзом. Хирлява слива на подвір'ї раптом стала здаватись їй гарним деревом. Умиваючись уранці, ГҐоллі співала. Вона була закохана — не в когось конкретно* а просто так, взагалі.
Вечорами вона лежала у своїй кімнатинці й, підперши рукою кругле, як повний місяць, обличчя, читала романи.
"Ох,— зітхала вона,— яка зворушлива боротьба Ельвіри, цієї чистої, прекрасної дівчини, з власними гріховними помислами! Вона любить свого коханого, відважного, загартованого спортом юнака; вона любить його всім серцем, почуття її до нього чисті й благородні. І все-таки десь на дні її душі живуть темні, нечисті жадання, зовсім недалекі від гріховних пристрастей! "Що це зі мною діється, коли я бачу коханого? — раз у раз зітхає вона.— І де це гніздяться в мені такі почуття?" А моя вина супроти Ельвіриної ще тяжча. Бо ж я нікого не кохаю, а проте в мені живуть ті самі жадання. Чи можу я виправдатись тим, що в мені їх будить мій коханий? Ні, не можу. Не врода ж скорила мене й не відвага — хто б назвав містера Беккета вродливим або містера Смайлза відважним? Я встаю, як то кажуть, рано-вранці з посталі, й під час умивання, такого начебто невинного діла, в мені прокидаються оті помисли, звернені не на когось одного, а мало не на кожного чоловіка. І тільки ці помисли роблять містера Беккета й містера Смайлза вродливими в моїх очах! Що ж мені про себе думати? Коли так триватиме й далі, коли я в оцій самотній кімнатці, серед оцих пофарбованих у невинний рожевий колір стін, натягти дд самого підборіддя простирало, малюватиму в уяві такі картини — а що вже казати про мої сни! — то боюся, що плотські жадання заведуть мене в болото, де, як я чула, згинула вже не одна дівчина. Ще кілька таких ночей — і я почеплюсь на шию одноногому Джорджеві з собачого двору. І що мені робити, щоб надалі тримати містера Беккета — він же все-таки, здається, непогана партія —— на пристойній відстані, як він того має право сподіватись від своєї майбутньої дружини? Де мені взяти такий відвертий, ясний погляд, щоб перед моєю безтурботною, довірливою невинністю у нього зникали ті цілком природні в чоловікові низькі бажання, яких нізащо в світі не можна задовольняти до одруження?"
Персик сама вирішила вийти заміж за лісоторіювця, містерові Беккету не довелось докладати для цього великих зусиль. Вельми практичний розум дочки містера Піче-ма підказав їй, що краще обрати соліднішого' й надійнішого з двох кавалерів.
А проте веселому Смайлзові Щастило весь час зустрічатися з міс Пічем. Він зумів навіть умовити її відвідати його помешкання в мебльованих кімнатах, і там вона остаточно переконалася, що з матеріального погляду він узагалі неспроможний утримувати дружину. Коли вона, відвідавши його вдруге, виходила разом з ним із будинку, їх побачив містер Беккет.
Місіс Пічем перехопила один дуже цікавий лист лісоторговця, у якому він благав Поллі призначити йому побачення й відверто нагадував про якусь подію, що сталася під час їхньої прогулянки на лоно природи. Цей лист прикро її вразив.
Місіс Пічем подбала про те, щоб містер Беккет зустрівся з її дочкою в "Каракатиці" найближчої неділі. Про доччині стосунки зі Смайлзом вона нічого певного не зпа-ла. і якби хтось відкрив їй правду, не повірила б. її турбувало тільки одне: як би делікатно застерегти дочку, щоб та не піддалась занадто рано лісоторговцеві, якого вона обрала на зятя. Ночами, а особливо в передранішні години, лежачи в ліжку біля свого миршавенького чоловіка, місіс Пічем з насолодою малювала в уяві подружні обійми Поллі й Джіммі, як вона називала лісоторговця.
Турботи її були даремні.
Відвідувачі ресторану тісно обліпили круглі залізні столики попід каштанами. Вільніше ставало, тільки коли оголошували танець, але ж ході містер Беккет вів Поллі танцювати. Тіснота дуже заважала розмові*, проте містер Беккет усе-таки спромігся заволодіти увагою обох дам.
Лісоторговець замовив собі порцію баранячої печінки з оцтом і прованською олією. Із міною справжнього гурмана приправляючи страву, він завів розмову про грабіжника й убивцю Стенфорда Сілза, якому газети знову приписали кілька вбивств поблизу Вест-Індських доків. Обом дамам було знайоме це ім'я, і тепер вони обмінювалися з містером Беккетом своїми здогадами про те, хто ж такий насправді цей убивця, що його стільки років не може спіймати поліція.
Містер Беккет дуже цікаво розповів про цього добродія, мотиви злочинів якого завжди лишалися загадкою для поліції і який викликав серед людей так званого "дна" просто-таки забобонний жах. Траплялося, що розшукувані поліцією злочинці добровільно з'являлись до Скотленд-Ярду, бо відчували, що їх-переслідує Ніж—таке прізвисько мав Стенфорд Сілз у злочинному світі доків.
Поллі точно уявляла собі, який він на вигляд, і змалювала його лісоторговцеві. Він блондин, стрункий, з осиною талією і має такі витончені манери, що й у вантажницькій одежі в ньому впізнають перевдягненого аристократа. Очі в нього зеленаві. Жінок він ніколи не кривдить.
Поллі давно вже так не веселилася. Містер Беккет цього разу видимо зачарував її.
Вони не пропускали жодного танцю, й до місіс Пічем долітали тільки уривки їхньої розмови. На її подив, до'чка говорила лише про містера Смайлза, про те, який він веселий. Місіс Пічем бачила, що Джіммі аж піт проймає. Поллі, видно, вже добряче закрутила йому голову.
Другого ранку він знову стояв на Олд-Оук-стріт навпроти крамниці. По обіді він зробив візит місіс Пічем, страшенно перелякавши її, бо вона боялась чоловіка, який ще ні про що не здогадувався і якого ще треба було обережно ввести в курс справ.
Сидячи у вітальні на краєчку червоного плюшевого стільця, містер Беккет застерігав місіс Пічем щодо Смайлза: це, мовляв, молодик вельми ненадійний, досить уже підтоптаний і дуже ласий до жіноцтва. Він спитав, чи Смайлз не набридає Поллі листами, і, здавалося, ладен був перерити попіл у каміні, щоб знайти рештки тих листів.
Виходячи, він зустрів на сходах Поллі й провів її до курсів. Дорогою вона щебетала про батьківський дім, про всіх тих людей, що цілий день ходять до них, про юнаків із гардеробної, які просто дух за нею ронять, бо вона ніколи не розмовляє з ними пихато.
Лісоторговець помітив, що в неї під очима синці* Це вкрай зіпсувало йому настрій.
Він і справді уявив собі дівчину в цьому великому, сповненому ярмарковою метушнею домі з незліченними дверима, ЯКИМРІ раз по раз заходять і виходять молоді чоловіки — тобто в досить непідходящій для юної дівчини оселі.