Частенько користувався він займенником "наш" і в однині і в множині: "наш кошик", "наше дослідження", "наші приготування", "наші відкриття", "наші підйоми" ...
Все це призводило Діка в здригання, хоча він і вирішив не вирушати в цю повітряну подорож. У той же час йому не хотілося дратувати свого друга. Треба додати, що він нишком виписав з Единбурга, сам не знаючи для чого, спеціально підібраний одяг і свої кращі мисливські рушниці. В один прекрасний день Дік прикинувся, ніби вирішив поступитися наполяганням доктора і відправитися з ним: є ж хоч один шанс з тисячі на успіх, — при великій удачі!
Але тут же, щоб відстрочити подорож, він став придумувати масу найрізноманітніших вивертів і висловлювати сумнів у користі і доречності експедиції.
— Та чи справді важливо відкриття витоків Нілу? — питав він. — Чи справді це необхідно для людства? А якщо навіть африканські племена будуть цивілізовані, чи стануть вони від цього щасливішим? .. Та, нарешті, може бути, Африка ще більш цивілізована, ніж Європа? .. Це цілком можливо ... І взагалі, чи не можна з цією експедицією почекати трохи? Адже коли-небудь хто-небудь та переправиться через всю Африку, і до того ж способом менш ризикованим ... Без сумніву, з'явиться який-небудь дослідник — ну, через місяць, півроку, рік ...
Але, на жаль, всі ці розмови і натяки мали якраз зворотну дію, і Фергюсон, слухаючи їх, лише втрачав самовладання: — Чого ж ти хочеш, мій бідний Діку? Мій невірний друг? Щоб слава дісталася іншому? По твоєму, треба змінити своє минуле? Так? Відступити перед якимись незначними перешкодами? Боягузтвом і коливаннями віддячити англійському уряду і Лондонському географічному товариству за все, що вони зробили для мене?
— Але ... — почав Кеннеді, який дуже любив це слово.
— Але, — перебив його доктор, — хіба тобі не відомо, що я повинен сприяти успіху вже діючих експедицій? Ти, мабуть, не знаєш, що нові дослідники в даний час наближаються до центру Африки?
— Однак ... — знову почав Кеннеді.
— Вислухай мене гарненько, Дік, і поглянь на карту! Дік покірно спрямував погляд на карту.
— Піднімись за течією Нілу, — промовив Фергюсон.
— Піднімаюся, — слухняно відповів шотландець.
— Дійди до Гондокоро.
— Дійшов! І Кеннеді подумав, як легко подорожувати ... по карті.
— Тепер візьми циркуль, — продовжував доктор, — і постав одну з його ніжок на це місто, далі якого не проникла жодна сама безстрашна людина.
— Поставив.
— А потім знайди острів Занзібар на шостому градусі південної широти.
— Знайшов.
— Йди по цій паралелі до Казеха.
— Зроблено.
— Тепер піднімися по тридцять третьому меридіану до того місця на озері Укереве, де зупинився лейтенант Спік.
— Ну, піднявся і ледь не опинився в озері ...
— Прекрасно! А чи знаєш ти, які припущення можна зробити на підставі відомостей, отриманих від мешканців берегів цього озера?
— Гадки не маю.
— Так слухай же: припускають, що це озеро, південний берег якого знаходиться на другому градусі тридцятій хвилині південної широти, простягається також на два з половиною градуси на північ від екватора ...
— Ось як!
— ... і що з північної частини озера бере початок річка, яка неминуче повинна досягти Нілу, якщо тільки це і не є самий його витік.
— Дуже цікаво!
— Тепер постав другу ніжку твого циркуля на цій крайній північній точці озера Укереве.
— Готово, друже Фергюсон!
— Ну, скажи: скільки градусів між двома точками?
— Близько двох.
— Чи відомо тобі, Дік, яка це відстань?
— Не маю ні найменшого уявлення.
— Це становить менше ста двадцяти морських миль [ 17 ], іншими словами — ніщо.
— Звичайно, майже ніщо, Семюель!
— А чи знаєш ти, що відбувається в даний час?
— Клянуся, не відаю!
— А тепер щоб було тобі відомо: Лондонське географічне товариство знайшло необхідним досліджувати озеро, відкрите лейтенантом Стіком. Перебуваючи під заступництвом цього товариства, Спік (в даний час вже капітан) з'єднався з капітаном Грантом, який служив раніше в Індії, і обидва вони поставлені на чолі численної експедиції, котра володіє великими коштами. Їм доручено досліджувати озеро Укереве, а також дійти до Гондокоро. Вони отримали субсидію більш ніж у п'ять тисяч фунтів стерлінгів, і губернатор капської провінції [18] надав в їх розпорядження загін солдатів-готтентотів. Експедиція ця рушила з Занзібару в кінці жовтня тисяча вісімсот шістдесятого року. У цей же самий час англійський консул в Хартумі, Джон Патрік, отримав від Foreign office — міністерства закордонних справ — близько семисот фунтів стерлінгів з наказом спорядити в Хартумі пароплав, завантажити на нього необхідний провіант і відправити в Гондокоро. Там пароплав буде чекати експедицію капітана Спіка і забезпечить її всім необхідним.
— Прекрасно придумано, — зауважив Кеннеді.
— Із цього. Дік, ти бачиш, що треба дуже поспішати, якщо ми хочемо взяти участь в цих експедиціях. І це ще не все: в той час як одні дослідники — на вірному шляху до відкриття витоків Нілу, інші відважно спрямовуються в саме серце Африки.
— Пішки? — поцікавився Кеннеді.
— Так, пішки, — відповів доктор, не звертаючи уваги на натяк свого друга. — Доктор Крапф збирається вирушити на захід уздовж Джоба — річки, що протікає біля екватора. Барон Декка вийшов з Момбаси і, дослідивши гори Кенія і Кіліманджаро, також поглиблюється до центру материка.
— І теж пішки? — знову запитав Кеннеді.
— Так, пішки або верхи на мулах.
— Але, по-моєму, це абсолютно те ж саме, — зауважив шотландець.
— Нарешті, — продовжував Фергюсон, — доктор Хейглін, австрійський віце-консул в Хартумі, тільки що організував дуже солідну експедицію; вона відправиться на пошуки мандрівника Фогеля, посланого у тисяча вісімсот п'ятдесят третьому році в Судан на з'єднання з експедицією доктора Барта. У тисяча вісімсот п'ятдесят шостому році Фогель покинув Борну з наміром дослідити невідому країну між озером Чад і Дарфуром. З тих пір про нього не було ні чутки ні звістки. Судячи з вістей, отриманих в червні тисяча вісімсот шістдесятого року в Олександрії, він був убитий за наказом короля Вадаї; але за листами, надісланими батькові мандрівника доктором Гартманом, який посилається на свідчення жителя Борну, Фогель знаходиться бранцем в Варі; значить, надія ще не втрачена. Утворився комітет під головуванням великого герцога Саксен-Корбург-Готського; мій друг Петерман — секретар цього комітету. За передплатою зібрані кошти на експедицію, в якій беруть участь багато вчених. Доктор Хейглін вже рушив в червні з Массауа. Розшукуючи сліди Фогеля, він повинен в той же час досліджувати місцевість — між Нілом і озером Чад, зв'язавши таким чином в одне праці експедицій Барта і Спіка. І ось, як бачиш, Африка буде всіма ними пройдена зі сходу на захід.
— Ну, і чудово! — вигукнув шотландець. — Раз у них, все так прекрасно налагоджується, що ж, питається, нам залишається там робити?
Доктор Фергюсон на це нічого не відповів, а тільки знизав плечима.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Надзвичайний слуга. — Він бачить супутники Юпітера. — Суперечка між Діком і Джо. — Сумнів і віра. — Зважування. — Джо-Веллінгтон. — Джо отримує півкрони.
У доктора Фергюсона був слуга, який з готовністю відгукується на ім'я Джо. Це був чудовий малий; він у всьому вірив доктору і був безмежно йому відданий. Він не тільки самим розумним чином виконував всі розпорядження Фергюсона, але навіть передбачав їх. Словом, Калеб [19], але не буркотливий, а такий що завжди перебуває в прекрасному настрої. Кращого слуги не можна собі уявити. Фергюсон цілком покладався на нього у всіх життєвих справах і мав цілковиту рацію. Рідкісний і чесний Джо! Подумати тільки: слуга, який сам замовляє вам обід, до дрібниць знає ваші смаки, укладає ваш чемодан, не забуває при цьому ні сорочок, ні шкарпеток, володіє вашими ключами і таємницями і ніколи ні тим ні іншим не зловживає!
Але треба також знати, якими очима дивився Джо на доктора. З якою повагою і довірою ставився він до розпоряджень свого господаря! Коли Фергюсон що-небудь говорив, то, на думку Джо, було просто божевіллям йому заперечувати. Все, що доктор думав, було вірно, що він говорив, — розумно; все, що наказував, — здійснимо, все, що робив, — можливо, все, що робив, — гідне подиву. Ви могли б порізати Джо на шматки — що, звичайно, навряд чи б зробили, — але він і тоді ні на волосину не змінив би свою думку про доктора.
Тому-то, коли у Фергюсона зародилася думка перетнути Африку по повітрю, для Джо це було справою вирішеною; ніяких перешкод він не визнавав. Раз доктор Фергюсон вирішив відправитися — значить, він зі своїм вірним Джо вже у мети! Славний малий не сумнівався в тому, що без нього подорож відбутися не може, хоча лікар не сказав йому про це ні слова.
Та й справді, кмітливий, надзвичайно спритний Джо міг надати неоціненні послуги під час такої подорожі. Якби знадобився вчитель гімнастики для самих прудких мавп зоологічного саду, то Джо, безсумнівно, зміг би отримати цю посаду. Йому нічого не коштувало стрибати, дертися і проробляти всілякі гімнастичні трюки.
Якщо Фергюсон був в цьому підприємстві головою, а від Кеннеді були потрібні сильні руки, то Джо був корисний спритністю.
Джо супроводжував свого господаря вже в багатьох подорожах і володів деякими науковими відомостями, засвоєними їм, звичайно, своєрідно. У нього була власна філософія — філософія спокою і чарівний оптимізм: все уявлялося йому легким, логічним і природним, а тому він не знав, що таке скарги або прокляття. Серед інших достоїнств Джо володів напрочуд гарним, гострим зором. Подібно Местлін, вчителю Кеплера, він був наділений рідкісною здатністю бачити без збільшувального скла супутників Юпітера і міг порахувати в сузір'ї Плеяд чотирнадцять зірок, з яких кілька останніх — дев'ятої величини. Він нітрохи цим не пишався, навпаки, був скромний і шанобливий, але при нагоді прекрасно вмів користуватися своїми очима.
При тій безмежній довірі, яку Джо відчував до лікаря, природно, між слугою і Кеннеді раз у раз піднімалися нескінченні суперечки з приводу того як готується експедиція, хоча слуга не виходив за межі шанобливості.
Один був сповнений віри, інший — сумнівів, один був весь обережність і проникливість, інший — сліпа довіра; таким чином, доктор знаходився між сумнівом і вірою.