Міс Шамвей і чорна магія

Джеймс Хедлі Чейз

Джеймс Гедлі Чейз

МІС ШАМВЕЙ І ЧОРНА МАГІЯ

З англійської переклав Юрій Попсуєнко

Розділ перший

Ледве я встиг увійти до бару Маноло, як мене помітив головний кореспондент "Сентрал ньюс ейдженсі" Пол Жуден. Утекти не вдалося: він накинувсь на мене, як шуліка на здобич.

— Привіт, старий, — промовив я, вдаючи, ніби страшенно зрадів. — Як ся маєш? Сідай. Бачу, ти стомлений і виснажений. Розділи зі мною мою скромну трапезу.

— Ти все жартуєш, — відказав він, підкликаючи офіціанта. — Я шукав тебе скрізь. Де ти, в біса, пропадав? У мене, Мілане, є дещо для тебе.

Він міг і не говорити далі. Якщо шеф "СНЕ" мчить до тебе як наскипидарений, це напевне означає, що йому кортить утягти ближнього в якусь капосну історію.

— Дещо для мене? — перепитав я з досадою. — Так кажуть собаці, жбурляючи йому кістку.

Підійшов офіціант, і Жуден замовив два віскі.

— Слухай, Жудене, — провадив я далі, коли офіціант пішов. — Мені хочеться кинути все к бісовій матері. За півроку життя в цій мексіканській пустелі я так усох, що скоро перетворюся на єгипетську мумію. Мені потрібен відпочинок. Сподіваюсь, ти зрозумів, чому.

Та Жуден не слухав мене. Він гортав паку телеграм, яку видобув з портфеля.

— Маддокс має для тебе роботу, Мілане. Сьогодні вранці я одержав від нього каблограму. Вона довша за бульварний роман.

— Маддокс? — Я зручніше вмостився в кріслі. — Хай йому сто чортів разом з його роботою. Скажи йому, що я хворий. Або що ти мене не знайшов. Скажи що завгодно, зроби мені таку ласку.

Жуден, не зважаючи на мої слова, розбирав папери. Тим часом офіціант приніс віскі.

"Щоб тебе покорчило", — подумки побажав я колезі й одним духом спорожнив на дві третини склянку.

— Ось! — сказав він і підсунув мені пакета. — По-моєму, це діло якраз для тебе, розкішне діло.

Я тут-таки повернув диво-пакет.

— Старий, залиш це собі на добру пам'ять. Не там шукаєш покупця. Завтра рано-вранці я сідаю на нью-орлеанський поїзд. Мені потрібен спокій. Вашою Мексікою я ситий по зав'язку і навіть вище. Скажи Маддоксові, хай пошукає інших дурнів.

— Годі тобі комизитися! Справа нагальна! Не примушуй мене марно гаяти час. Ти ж добре знаєш, що до цього діла доведеться взятись. То до чого зайві балачки?

Звісно, він мав слушність. Але треба зрозуміти й мене. Півроку я вистежував бандитів за такої спекоти, коли плавиться скло. А цих славних хлопців тут більше, ніж черви на трупі. До того ж один з них, хай йому чорт, забрав собі в голову, що доконче має спровадити мене на той світ. Отож мені ніяк не випадало сидіти й чекати, поки ця хвороблива манія перекинеться й на інших.

Маддокс… З ним треба працювати на совість. Спробуй підсунути йому якусь фальшивку — то матимеш хіба ж таку халепу…

— У чім, власне, річ? — запитав я. — Тільки не примушуй мене читати каблограми. Я готовий до найгіршого, але не зразу. Викладай поступово, невеликими порціями.

Жуден зробив великий ковток. Непогано влаштувався, лобуряка! Обкопався з усіх боків. Тільки й діла має, що відкривати конверти та підкидати колегам чорну роботу.

— Позавчора, — почав Жуден, — до Маддокса з'явився такий собі добродій на прізвище Шамвей. Він заявив, що його донька зникла в Мексіці. Йдеться про викрадення.

— То що в такому разі маю робити я?

— Знайти її, звичайно!

— Я повинен знайти якесь дівчисько? Уже можна сміятись?.. Нумо без жартів! Кого я маю шукати насправді?

— Не клей дурня, Мілане! — холодно відказав Жуден. — Тебе просять знайти саме цю дівчину.

— І я муситиму пересіяти весь пісок Мексіки, щоб виявити сліди дівчиська, яке було настільки дурне, щоб загубитися в цій країні?!

— Від тебе нічого не може сховатися. Дій на власний розсуд. Мені начхати на те, як ти досягнеш мети.

— Он як, тобі начхати?

— Авжеж.

— Мене мало влаштовує таке байдужне ставлення, — задумливо мовив я. — Може, краще перерізати мені горлянку зразу? Це заощадить вам чимало часу і грошей.

— О, не треба перебільшувати. Не варто дивитись на цю справу так похмуро!.. Слухай-но, Мілане, слід визнати, що останнім часом від твоїх статей дохнуть навіть мухи.

— Що ж я можу вдіяти, коли ваші мухи такі ніжні!

— Без жартів! Маддокс хоче компенсації за твої останні промахи. Ось чому він ухопився за цю справу. Вона викличе сенсацію: бідолашний старий, без жодного цента в кишені, приходить до "Нью-Йорк рекордер" і слізно благає допомогти знайти йому доньку, яка зникла. І що робить для нього "Рекордер"?

— Мабуть, саджає до ліфта, порадивши йти зволожувати мікроклімат десь-інде.

Жуден спохмурнів.

— Ні, "Рекордер" каже йому: "Гаразд, добродію, вам її знайдуть!" Тоді друкує фото дівчинки під величезним заголовком, а поряд і мармизу старого, на доказ того, що все це не вигадка газетярів. Чарівна блондинка викрадена мексіканськими бандитами! Двадцять п'ять тисяч доларів винагороди! Батько юної дівчини вбитий горем! "Нью-Йорк рекордер" фінансує пошуки на всьому Американському континенті! А потім ти привозиш дівчинку до Нью-Йорка, де Маддокс повертає її батькові у присутності офіційних осіб. Чудова реклама "Рекордеру". Прекрасна ідея!.. — Жуден допив віскі й закурив. — А ще Маддокс просив переказати тобі, що дає на пошуки вісім днів. Не вкладешся — прощайся з роботою!

— Он як! Можеш переказати тому пройдисвітові, що коли він сподівався мене налякати, то влучив у небо не пальцем, а кулаком. Нехай розв'язує свої проблеми сам! Я не буду співробітничати з цією газетою, навіть якщо вся редакція з директором на чолі стане просити мене продати статті на вагу золота. Яке нахабство! Він погрожує мені звільненням! Ха-ха! Де ще він знайде людину, яка погодилася б гарувати на нього в таких умовах і на таких умовах? До речі, він справді певен, що я зможу розшукати дівчину?

— Ускладнень не буде, — відповів Жуден, усміхаючись. — Ми маємо її фото. Вона їздить у зеленому "каділаку". За фахом фокусниця, і досить вправна. До того ж з біса гарненька. Її звуть Майра Шамвей, і саме тут, у цьому місті, її бачили востаннє.

— Слухай, — сказав я серйозно. — Адже є сотні нью-йоркців, які загубились у своєму рідному місті. Я зміг би знайти будь-кого з них. Хочу повернутися на Бродвей.

— Нічого не вдієш, Мілане. На жаль… Тобі треба поквапитись. Сьогодні вранці з'явився перший випуск з цією історією.

— Гаразд, — сказав я втомлено й дістав записника. — Ім'я: Майра Шамвей. Фах… Ти, здається, сказав, що вона…

— Фокусниця, — сказав Жуден, широко усміхаючись. — Оригінально, еге ж? Починала в мюзик-холі зі своїм татусем. Потім вони розділилися, і дівчина почала виступати сама в нічних кабаре. Старий запевняє, що вона добре розуміється на цьому ділі.

— Ніколи не слід вірити тому, що кажуть батьки про своїх дітей, — сухо зауважив я і, зробивши ще деякі нотатки, сховав записника до кишені. — Чому він вирішив, що її викрали?

— Хтозна, — знизав плечима Жуден. — У кожному разі, Мілане, якщо навіть її і не викрали, треба подбати, щоб таке сталося. Ти, певне, знаєш декого з місцевих шибайголів, ладних улаштувати це за декілька доларів.

— Це ж як розуміти? — спитав я, не приховуючи подиву.

— Припускаю, що вона просто втекла, забувши попередити старого. Та відступати вже пізно. Якщо вона ще на волі, потрібно її викрасти, і то якомога швидше. Зрозуміло?

Я занепокоївся.

— Жудене, ти це серйозно? Боюся, ти просто з глузду з'їхав.

— Зі мною все гаразд, — сухо відповів він. — А ось твоє становище під великою загрозою, якщо тільки не перестанеш комизитись.

— Ти цілком серйозно пропонуєш заплатити за викрадення дівулі, яка, може, просто розважається?

— Саме так. Витрати, звісно, за наш рахунок.

— Цього замало. Потрібні письмові інструкції. Поворуши-но мізками! Викрадення може вилізти мені боком.

— На письмові інструкції не розраховуй. Краще подумай про премію в двадцять п'ять тисяч доларів.

— Ти хочеш сказати, що я можу її одержати? — Нарешті Жуденова пропозиція мене зацікавила.

— Це залежить від того, як ти подаси себе, — сказав Жуден, підморгуючи. — Маддокс не збирається підносити тобі премію на блюдечку. Але якщо ти виявиш трохи нахабства і з'явишся на офіційну церемонію, йому не відкрутитись.

— Та вже постараюся… Вважай, що домовились.

— Дякую. А тепер мені пора…

— Ну що ж, — сказав я. — Починаю розшук лялечки з гучним прізвищем Шамвей. Ти маєш її фото?

Він дістав з портфеля фотокартку і кинув на стіл.

Якби загорілася кімната цієї дівулі, то довелося б гасити не пожежу, а пожежників, які побачили б таку красуню.

Поки я розглядав фото, Жуден, скориставшись із нагоди, тихенько вшився.

Розділ другий

Перш ніж продовжити, хочу розповісти вам, як Майра Шамвей познайомилася з Доном Анселем і Семом Боглем. Оскільки при цій події я не був присутній, то викладу все так, як згодом розповіла вона сама.

Дон Ансель і Сем Богль сиділи у Лоренцелло. Ви, певно, знаєте цю невеличку кав'ярню, що сховалася за масивним кам'яним муром. Той внутрішній дворик являє собою чудовий взірець старомексіканського стилю — принаймні так говориться в туристичному довіднику. Той, хто приїздить до країни вперше, незмінно захоплюється типово мексіканським колоритом. Одне слово, куточок з усіх поглядів приємний.

Отож Дон Ансель і Сем Богль сиділи перед кухлями з теплим пивом. Раптом Богль підвів голову й помітив блондинку з пишним золотистим волоссям. Вона виникла зненацька з-позад купки торговців-індіанців. Та не встиг Богль до неї придивитись, як незнайомка зникла в юрбі.

— Семе, — суворо зауважив Дон, — скільки разів тобі повторювати, що жінки приносять нещастя!

— Мрія! — мовив Сем, важко підводячись і вдивляючись у сутінки. — Може, вона — жінка моєї мрії!

Дон відклав ножа та виделку. Це був маленький чоловічок з виснаженим обличчям та гривою нечесаного, навдивовижу безбарвного волосся.

— Не до речі розігрались твої гормони, — дорікнув він товаришеві. — На все свій час.

— Вічно ті самі повчання, — пробурмотів Богль і гидливо відсунув тарілку. — Годі викроїти часинку на те, що справді потрібно. Ми так ненадовго зупиняємось у кожному з цих бісових закутнів, що й познайомитися не встигаєш. Ото й маєш — самі мрії! — Він знову сів, відмахнувся від Анселя, який намагався щось заперечити, і провадив далі ще роздратованіш — Стомився я від цієї триклятої країни! Що нам заважає вскочити до першого-ліпшого поїзда і помчати в Чікаго?

— Ти ж знаєш, причини дуже поважні, — тихо відповів Ансель.

Богль нахмурився.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора: