словом, їх було двоє. Він і його брат. Я для того і приїхала разом з Юрієм сюди, щоб їм помститися. Убити, розірвати цих котів своїми руками. І я дуже задоволена, що мені це вдалося. Ви чуєте мене, я дуже задоволена, що своїми руками удавила двох мерзотників.
Всі ошелешено мовчали.
– Він правий, Юля? – тихо запитав Олег. – Все так було, як він розповів?
Інна відхитнулася від Юлії.
– Так, – відповіла жінка, – все так і було. Тільки я не хотіла убивати Віктора зразу. Хотіла з ним поговорити. А він уже був напідпитку. Як побачив мене у своєму номері, так і став у постіль тягти, згадав минуле. Йому однієї Інни було мало. Ось тоді я і вирішила, що він жити не повинен.
– А з Юрою?
Юлія розстебнула блузку, зірвала з себе ліфчик, показуючи свої груди. На них були темні багряні плями.
– Він відразу здогадався, що вдарити ножем могла тільки я. І побив мене в ту ніч, вимагаючи все розповісти. Але я нічого не сказала. Тоді він вирішив знайти гроші і взяв ключі, щоб пошукати у Кіри. Я бачила, як він туди йшов. І взяла його пістолет. Двері в номер були відкриті. Я зайшла туди і зразу вистрілила. А потім кинула пістолет. Ні про що більше думати не хотілося. Але Кіра наполягла на тому, щоб туди повернутися. Я не змогла, і тоді вона пішла сама.
– Юля, – тихо сказала Інна, – ти мені вибач. Я ж нічого не знала. Я нічого не знала.
Вона гучно заплакала. За нею заплакала і Свєта. Останньою розридалася Юлія. Прибула стюардеса нічого не розуміла. Чоловіки сиділи похмурі і понурі.
– А чому ви не розповіли всю правду комісару? – запитав Рауф. – Він міг би вас зрозуміти.
– Можливо, – кивнув Дронго, – а можливо, й ні. Там своє традиційне, патріархальне суспільство. Навряд Юля набралась би хоробрості розповісти про все чужому чоловікові. Синяки до моменту, коли відбудеться суд, напевне б зникли. А говорити про те, що її бив колишній друг чи його брат... Для суда це був би не дуже переконливий аргумент. За це не можна убивати двох чоловіків. Тут вам не феміністський Захід, де її могли б виправдати. Тут її чекало б довічне ув'язнення.
– А ви альтруїст, – понуро сказав Олег.
– Справа не в цьому, – заперечив Дронго. – Просто я згадав ще про дитину Юлії. У неї загинув чоловік, і вона одна виховує дитину. Може, це дійсно альтруїзм, але я зобов'язаний був пам'ятати і про це.
В салоні настало мовчання.
– Ви правильно вчинили, – гаряче сказав Рауф, – ви виявилися розумніші за нас усіх. Розумніші і благородніші.
Інна поглянула крізь сльози на Дронго. Юлія теж поглянула на нього. Але в очах була порожнеча, наче океан був висушений і його більше не існувало. Дронго відвернувся, щоб не дивитися в її очі.
Через дві години, коли літак пішов на посадку, Юлія раптом встала і, підійшовши до Дронго, тихо сказала:
– Дякую.
І більше вони не сказали жодного слова, поки не вийшли з літака. А в аеропорту Юлію зустрічала її донька, яка приїхала туди з тіткою. Обіймаючи доньку, молода жінка поглянула на Дронго і розридалася. Він пройшов мимо, підморгнувши дівчинці, яка дивилася на нього і не розуміла, чому мама так гірко плаче.