Ми, навіть, пройшли туди в купальних костюмах і потім, коли трохи обсохли, вдяглися. Він мав би мене запам'ятати. У нього такі великі пишні вуса
– Коли ви почули крик покоївки, ви все ще були в барі? – запитав комісар.
– По-моєму, так, але точно не пам'ятаю.
– Які взаємини були у вашого друга Рауфа з убитим?
– Ділові, нормальні. Вони ж були компаньйонами. А те, що сперечалися, це нічого не важить. Зараз усі сперечаються і лаються. По-другому бізнес зробити не можна, – розсудливо завершила жінка.
– А як до вбитого ставилися особисто ви? – несподівано запитав комісар, і Дронго переклав, з цікавістю чекаючи відповіді.
Вона раптом перемінилася в обличчі, зблідла і сказала з викликом:
– Я його не дуже любила. Але це моя особиста справа.
– Тепер не особиста, – заперечив комісар, вислухавши переклад. – Хай вона роз'яснить нам, чому вона його не любила, – попросив він Дронго.
– Він був жорстокий і нахабний, – пояснила Світлана, – тому я його і не любила.
– У нього були суперечки чи сварки з його дівчиною? – запитав комісар, і Дронго замість останнього слова назвав ім'я Інни, помітивши на собі здивований погляд російського дипломата.
– По-моєму, ще ні. Взагалі-то, вони були вже на межі. Інна весь час цікавилася, чому ми так погано ставимося до Віктора. Я думаю, що через деякий час вона б пішла від нього. Вона надто горда жінка. Але до цього часу ніяких скандалів не було.
Поки Дронго перекладав, вона трохи подумала і, раптом, додала:
– Якщо вони гадають, що Віктора вбив Рауф чи Інна, то помиляються. Вони ніколи б на таке не пішли. Це просто нерозумно так думати.
– А хто б пішов? – не став перекладати її фразу Дронго і поставив своє питання.
Вона розгубилася.
– Не знаю... я просто не знаю.
Як і всяка білявка, вона швидко червоніла. Тепер легкий рум'янець залив її щоки.
– А Юрій міг убити свого брата? – поставив питання Дронго, не дожидаючись запитання комісара.
– Юрій?.. – явно злякалася жінка.
Самойлов скочив з місця.
– Хто тут допитує? – турецькою закричав він, щоб зрозумів і комісар. – Що тут відбувається? Яке право має цей чоловік ставити питання від себе?
– Він мені допомагає, – твердо сказав комісар, – і, по нашій домовленості, може ставити будь-які запитання. Якщо вас щось не влаштовує, ви можете скаржитися, пане дипломате. Усі запитання він ставить від мого імені.
Під його поглядом Самойлов сів, а Дронго, отримавши підбадьорливий кивок комісара, поставив наступне запитання:
– Які взаємини були між братами?
– Не дуже хороші, – чесно зізналася Свєта.
– Ви не відповіли на моє перше запитання. Як ви вважаєте, чи міг Юрій вбити свого брата?
– Я не знаю, – збентежилася жінка, – не знаю.
– А другі члени вашої групи? Наприклад, Кіра?
– Ні, – зразу сказала Свєта, – нізащо. Її нудить при виді крові. Вона б – ніколи.
– А ви? – зненацька запитав Дронго, і настала тиша.
Комісар зрозумів, що його помічник поставив якесь каверзне запитання, на котре жінка не знає відповіді. А Самойлов переводив погляд з жінки на чоловіків і не розумів, чому вона мовчить.
І раптом жінка заридала. Гучно заридала, і дипломат знову підхопився на ноги.
– Припиніть знущатися! – вже російською закричав він.
Дронго коротко виклав суть своїх запитань комісару і додав, розуміється, турецькою, так що Свєта не могла його зрозуміти:
– Вона не весь час була в барі. Я говорив сьогодні з барменом, який працював учора. Вона вийшла звідти і пройшла до французького ресторану.
– Але ви цього не бачили, – резонно зазначив комісар.
– Ні. Видно, в цей момент я стояв у спальні і слухав бесіду брата покійного й Інни, до котрої він приставав. Мабуть, тоді вона і пройшла до французького ресторану.
Жінка дістала з сумочки хустку, і Дронго, почекавши поки вона витре сльози, поставив наступне запитання:
– Чому ви нас обманули? Ви ж не сиділи весь час у барі. Ви пішли звідти, як тільки Юрій вас покинув. І зразу пройшли до французького ресторану, де вас хтось чекав. Хто вас там чекав?
Вона злякано поглянула на нього. Цей чоловік, здавалося, знав про все.
– Там був мій друг, – тихо зізналася вона, опустивши голову.
– Ім'я цього друга? Хто це був? Чому ви зустрілися з ним таким дивним чином?
Жінка мовчала.
– Ми чекаємо, – нагадав Дронго.
– Це був Рауф, – тихо проговорила вона.
– Але чому тоді він усе втаїв від нас? – Комісар зрозумів, чиє ім'я вона вимовила, і додав з доріканням: – Все-таки марно я його вчора не затримав.
– Чому ви зустрічалися з ним саме таким чином? І чому він нічого нам не розповів про цю зустріч? – запитав Дронго.
– Ми домовилися зустрітися з ним там ще під час вечері, – сказала Свєта, – він сам попросив мене піти з усіма до басейну. Він хотів... хотів... Словом, він хотів, щоб ми всі пішли, а він би сам поговорив з Віктором.
Дронго точно переклав слова жінки, і комісар скрикнув з задоволенням:
– Ну ось і все, що треба було довести! Рауф все таки зустрічався з Віктором вчора після вечері. І в результаті їх сварки все було вирішено ножем самого Віктора.
– Він сказав мені, – вела далі жінка, – що Віктор не захотів з ним розмовляти. Він подзвонив йому і хотів до нього піднятися, але Віктор сказав, що він зайнятий і вони поговорять завтра вранці. Ми якраз сиділи в ресторані, і коли пролунав крик, ми вискочили на головну доріжку.
Дронго переклав і ці слова, після чого комісар замовк. І, трохи подумавши, запитав:
– Вони весь час сиділи в ресторані?
Дронго переклав, і жінка кивнула.
– Так, вони весь час сиділи в ресторані і нікуди не виходили.
– Треба все перевірити, – нервово запропонував комісар, – вона може збрехати, щоб вигородити свого друга.
– Нам доведеться знайти метрдотеля, котрий працював учора ввечері, – зауважив Дронго, – і офіціантів. Таку жінку, як ця білявка, мав би запам'ятати будь-який турок.
Помічник пирснув від сміху. Навіть російський дипломат усміхнувся.
– Якщо вони підтвердять, що ці двоє нікуди не виходили, тоді у Рауфа буде абсолютне алібі, – завершив Дронго. – Бармен бачив, що вона підходила до чоловіка, котрий явно чекав її біля ресторана. А саме вбивство було скоєне якраз після цього. Вони були в ресторані не менше півгодини. Коли я піднявся в його апартаменти, то побачив, що кров ще не звернулася до кінця. Віктор був убитий зовсім недавно, буквально за кілька хвилин до того, як його знайшла покоївка. Вона могла б угледіти вбивцю, якби зайшла трохи раніше в ці апартаменти.
– Ви вирішили виступити тепер в ролі адвоката? – розчаровано запитав комісар.
– Мені здавалося, що істина для вас багато важливіша, аніж усі наші розмови, – спокійно зауважив Дронго. – Чи я помилявся?
Комісар відвернувся, стараючись не дивитися на свого перекладача. Він розумів, цей тип знову виявився правий. І, поглянувши на жінку, додав:
– Ви вільні. Терміново знайди цього менеджера, – наказав він, вже звертаючись до помічника. – Хай привезе до нас метрдотеля, котрий чергував учора у французькому ресторані, і офіціантів. Усіх, хто там був.
Глава 10
Отримавши категоричний наказ комісара, помічник вийшов з кімнати, і чоловіки лишилися утрьох.
– Хто ж все таки, на вашу думку, скоїв це вбивство? – запитав російський дипломат. – Я так нічого і не зрозумів.
Розмова йшла на турецькій, щоб його розумів і комісар.
– Поки не знаємо, – пересмикнув плечами Дронго, – вчора ввечері сталася серйозна сварка між убитим і його компаньйоном. У компаньйона до цього часу немає алібі. Тому вони його і підозрюють.
– А у всіх решта це алібі є? – нервово смикнувся дипломат.
– Не у всіх, – зізнався Дронго, – після того, як вечеря закінчилася, вони вийшли до басейна вп'ятьох. Моя вілла якраз знаходиться напроти цих басейнів. Двох я весь час бачив перед собою, але решта час від часу кудись відходили. Ми допитали декотрих їз них. Поки що алібі немає тільки у трьох: у подруги убитого Інни, його компаньйона Рауфа і молодої жінки на ім'я Кіра. У всіх решта є. У деяких не настільки абсолютне, але все ж є.
– Я не мав на увазі членів групи, – обурено зауважив дипломат, – я говорив про інших туристів. Тут кілька сот людей, стільки обслуги, робітників! Чому ви не підозрюєте нікого з них? Чому вбивство мали вдіяти конче члени російської групи? Звідки така упередженість, комісар? – обурено закінчив він.
Фікрет Явуз покачав головою. Як йому не подобається працювати в подібних умовах! Видається, його пенсія дійсно буде на межі мінімума, установленого у таких випадках.
– Я вам відповім, – сказав комісар. – По-перше, ваш колишній громадянин був убитий власним ножем, про який знали тільки члени його групи. Вони купували його разом у Стамбулі, і стороння людина могла прийняти його за звичний сувенірний ніж. По-друге, в номері після вбивства лишилося одних тільки грошей близько п'ятдесяти тисяч доларів. І ще коштовності. Як ви думаєте, якщо це був звичайний грабіжник, чому він не взяв ці гроші і цінності?
Дипломат ошелешено мовчав. Потім нерішуче сказав:
– Вибачте. Я всього цього не знав.
У кімнаті з'явився менеджер. На ньому була квітчаста безрукавка і світлі штани. За ним увійшов помічник комісара.
– Я все знаю! – закричав менеджер. – Я вже розпорядився всіх викликати сюди. Вони мешкають у місті, і наш автобус вже поїхав за ними.
– Прекрасно, – кивнув комісар, – тепер я розумію, чому всі пориваються на наш курорт. У вас прекрасна реакція.
Менеджер посміхнувся.
– Я розпорядився принести сюди чай і каву, пане комісар. Якщо вам знадобиться ще чого-небудь, мій секретар вас усім забезпечить.
Він вийшов з кімнати.
– Хто у нас ще у списку головних свідків? – запитав комісар. – Здається, ви весь час говорите ще про одну дівчину, котру ви не могли бачити зі свого балкона.
– Дійсно, – кивнув Дронго, – одна з тих двох жінок, які лишилися у басейні. Я не міг її бачити, оскільки вона доволі довгий час була в сауні.
– Як її звати? – пожвавішав комісар.
– Здається, Кіра. Прізвища я не знаю.
– Розпорядіться, – наказав комісар помічнику, – нехай її запросять наступною.
За п'ять хвилин у кімнаті постала Кіра. Вона була вдягнена у світлий костюм зі штаньми і, попри явні зусилля видаватися впевненою у собі і незалежною, дуже нервувала. Це було видно і по її манері триматися, і по обличчю, яке смикалося. Вона сіла на стілець навпроти комісара, намагаючись вгамувати тремтячі руки.