Що я такого зробила? Просто розповіла вам усе, як було. Якщо я візьму гроші, то буду потім непокоїтися. Раптом сказала що-небудь не так?
– Дякую, – ще раз усміхнувся Дронго, виходячи з сауни.
Зазирнувши в закритий басейн, він знайшов там вже людей, які купалися. В основному це були діти, чий маленький басейн зі спеціальною вишкою і закрученим спіралевидним скатом в воду представляв для них основний інтерес. Пройшовши далі, він вийшов до відкритого басейну. Тут майже нікого не було. Дронго пройшов далі і зупинився біля входу, де знаходилася водяна доріжка, через котру не можна було пройти, не замочивши ніг. Подумавши трохи, він пройшов далі і переліз через огорожу, щоб не знімати черевиків і шкарпеток. Тут було невисоко, і зробити це було нескладно.
Підійшовши до бару, він привітався з обома барменами і запитав, хто з них працював учора.
– Я, – відповів один з них, чоловік високого зросту, чорновусий, з пишною, трохи посивілою чуприною і червонуватим обличчям. Він представляв собою колоритний тип турка, котрий важко було забути.
Дронго підійшов ближче, дістаючи двадцятидоларову купюру.
– Вчора пізно ввечері тут за одним із столиків сиділи двоє російських туристів.
Чорновусий дивився на портрет Джексона на двадцятидоларовій купюрі.
– Ти їх бачив? – знову запитав Дронго.
– Тут буває багато людей, ефенді, – бармен ухилився від відповіді.
– По-моєму, цей папірець може вилікувати твою пам'ять, – Дронго поклав купюру перед барменом. Папірець вмить зник.
– Були, – враз згадав бармен, – були двоє. Приблизно о дев'ятій, десятій годині. Пишна білявка і високий чоловік. Вони були в купальних костюмах, а свій одяг поклали поряд. Але чоловік майже одразу пішов, а потім пішла і білявка.
– Куди вона пішла?
Бармен знову зробив нерозуміюче обличчя.
– Важко все згадати, ефенді.
Дронго, стримуючи сміх, дістав ще двадцять доларів. Але, покрутивши їх у руках, не став віддавати бармену.
– Так куди вона пішла? До моря, чи зворотно, до басейну?
– Ні, – покачав головою бармен, – вона пішла до французького ресторану, он туди.
– Не може бути, – спохмурнів Дронго, – цього просто не може бути. Я весь час сидів на балконі он тієї вілли. Отже, вона пройшла повз мене? Ні, це неможливо.
– Вона пішла туди, ефенді, – вперто проказав бармен, – і як на мене, її там хтось чекав. Я бачив, там хтось стояв біля ресторана.
– Коли це було?
– Майже відразу, як тільки пішов чоловік, – уточнив бармен.
"Виходить, що в цей момент я слухав бесіду Юрія і Інни позаду дома, – подумав Дронго. – Саме в цей момент Свєта могла пройти до ресторану, де її хтось чекав. Виходить, що вона точно знала, де буде Рауф у цю мить, адже він теж якраз у цей час спускався до французького ресторану."
– А потім вони не виходили з ресторана? – поставив він останнє запитання.
– Цього я вже не міг бачити, – бармен розвів руками, – може, й виходили. Але я не дивився в той бік. Білявка була вже дуже примітна, і тому я мимоволі звернув увагу, куди вона пішла.
– Добре, – Дронго сховав другу купюру собі до кишені.
– Ви забули, – усміхнувся бармен, простягаючи руку.
– Авжеж, – погодився Дронго, – у мене така ж погана пам'ять, як і в тебе. Може, заплатиш мені двадцять доларів, щоб я згадав, що саме я забув?
Не дивлячись більше на розгніване лице чорновусого бармена, Дронго пройшов до метрдотеля.
– Доброго ранку, – почав він свій своєрідний допит, – це ви працювали вчора ввечері в ресторані?
– Ні, – посміхнувся метрдотель, – вчора був мій змінник. Він буде ввечері. А чому ви запитуєте? У вас що-небудь пропало?
– Ні, дякую. Я зайду ввечері. Скажіть, звідси можна потрапити на задню доріжку?
– Звісно. І через нашу кухню, і обійшовши ресторан справа.
– Багато людей буває по вечорах?
– На вечері так, дуже багато.
– А після вечері?
– Лишаються в основному молоді пари. П'ють вино чи пиво. Ні, після вечері людей буває зовсім небагато. Дві-три пари. Але взагалі-то, ми відкриті до дванадцятої години ночі. І будь-хто бажаючий може до нас зайти.
– А хто з офіціантів працював вчора вночі?
– Їх нікого немає. Усі будуть тільки ввечері, – винувато посміхнувся метрдотель. Він був ще молодий і трохи хвилювався.
– Добре, – зрозумів його хвилювання Дронго, – я зайду сьогодні ввечері. Передайте своєму напарнику, що я хочу з ним поговорити.
В цю мить до ресторану забіг менеджер готеля.
– Дорогий друг, – закричав він з порога, – ми шукаємо вас по всьому курорту! Наш шановний комісар Фікрет Явуз вже півгодини як приїхав і вимагає вас знайти.
– У нього ж є співробітник російського консульства, котрий добре говорить на обох мовах, – нагадав Дронго.
– Він вимагає тільки вас, – заперечив менеджер, – говорить, що не почне допитів, поки ви не прийдете.
– Вже йду, – засміявся Дронго.
Видається, комісару сподобалась його вчорашня робота. І не тільки в якості перекладача.
Глава 9
Комісар запізнився під'їхати в умовлений час не з власної волі. Йому подзвонили зі Стамбула. Довелося, вислухати все, що він і передбачав почути. І про бездарність місцевих пінкертонів, і про важливість курорта для населення цілого вілайєта. Комісар довго погоджувався, та під кінець розлютився і зазначив, що будь-який бажаючий розумник може сам приїхати і проводити розслідування. Після чого на другому кінці повісили трубку, а перспектива виходу на пенсію з хорошим послужним списком стала примарною.
Саме тому, приїхавши на курорт, він зажадав перш за все знайти свого вчорашнього перекладача, справедливо вирішивши, що цей досвідчений чоловік в подібному розслідуванні не завадить. Коли чоловікові вже стільки років, скільки було Фікрету Явузу, і за його плечами довгі роки старанної служби, самолюбство не так важливо, скільки перспектива почесної пенсії і спокійного життя у своєму домі. Саме тому він нічого не мав проти допомоги Дронго, вже встигши зрозуміти і оцінити масштабність і аналітичний склад розуму свого добровільного помічника. Більше того, він навіть хотів його допомоги.
На цей раз допит свідків проходив не в апартаментах убитого, а в спеціально виділеному для цього кабінеті менеджера. Перш, ніж зайти до комісара, Дронго згадав про Інну і попросив менеджера перевести молоду жінку в другі апартаменти, де вона могла б нормально розміститися. Менеджер зразу побіг виконувати прохання гостя, а Дронго зайшов до кабінету, де вже сиділи комісар, його помічник і представник російського консульства.
– Мерхаба, – поздоровкався турецькою комісар, – як ви спали?
– Добре, – потис йому руку Дронго, – хоча, чесно кажучи, спав мало. Весь час думав про вчорашнє вбивство.
– Жахливий злочин, – підтвердив турецькою представник російського консульства, також підводячись з місця. Він прийняв Дронго за представника турецької прокуратури.
Зрозумівши це, Дронго посміхнувся:
– Ми можемо говорити російською, – сказав він, – я виконую тут функції перекладача і позаштатного помічника комісара.
– Прекрасно, – зрадів дипломат. – Самойлов, – представився він, – Микола Сергійович.
– Дуже приємно, – Дронго назвав ім'я і прізвище, під котрим він зареєструвався в готелі.
Комісар наказав запросити наступного свідка. Ним виявилася Свєта.
Жінка увійшла до кімнати і, боязко оглядівшись, сіла на стілець. На ній була темна строга сукня, але її пишні форми, вочевидь, хвилювали помічника комісара, котрий знову дуже почервонів, хоча, на відміну від Інни, прибула була вдягнена доволі скромно і не збиралася демонструвати свої форми.
– Ви Світлана Морозова, – сказав, проглядаючи її документи, комісар, – і ви прибули на курорт разом з групою людей, серед котрих був і вбитий Віктор Кошелев. Все правильно?
Дронго чітко переклав. Тепер, в присутності співробітника російського консульства, який володів турецькою мовою, не можна було імпровізувати, інакше це зразу стало б явним.
– Так, – підтвердила жінка, – ми приїхали всі разом два дні тому.
– Ви працюєте в фірмі, котру очолював убитий?
– Ні, просто я подруга його компаньйона. А хіба хтось сказав, що я працювала в його фірмі? – занепокоїлася вона, ніби комісар запитав щось непристойне.
– Заспокойтеся, – порадив Дронго, – він просто ставить запитання. Відповідайте чіткіше і повно на конкретні запитання, і не ставте своїх.
Жінка кивнула, трохи заспокоївшись.
– Багато свідків показали, що у вашій групі весь час спалахували сварки і суперечки. Що ви на це скажете?
– Різне бувало. Часом траплялися і сварки, – відповіла Свєта. – А чому ви запитуєте?
– Вчора ввечері, за вечерею, відбулася неприємна розмова поміж убитим і вашим другом, Рауфом. Що ви можете сказати сприводу цього?
– Вони просто посперечалися, – знизала плечами жінка, – з ким такого не буває? Просто посперечалися через свої справи. І Рауф відразу пішов, щоб не сваритися далі.
– Вони і раніше сперечалися таким образом?
– Іноді сперечалися. Проте, врешті-решт, завжди знаходили спільну мову, – додала Свєта.
– Куди ви пішли після вечері?
Комісар запитував, помічник записував, а Дронго добросовісно перекладав. Російський дипломат в допит поки що не втручався, тактично вирішивши дати комісару можливість спокійно працювати.
– Ми пішли купатися, – відповіла жінка.
– Ви можете назвати, хто саме був з вами?
– Звісно, там були Юрій Кошелев, наш Олег і дівчата – Юля і Кіра. Нас було п'ятеро.
– І ви весь час купалися у басейні, нікуди не відходили? – уточнив комісар.
– Так, – невпевнено кивнула Свєта, – весь час були там.
– Може ви кудись відходили від басейна, поки інші купалися? – запитав комісар.
– Ні, – вже твердіше сказала Свєта, – я нікуди не відходила.
– Ваш друг Юрій Кошелев показав учора, що, поки інші купалися, ви пройшли до бару, де випили дві чашки кави. Після чого він пішов, покинувши вас одну, – прочитав комісар показання брата вбитого.
– Так, вірно, – згадала жінка, – ми були в барі. Але пили не каву, а мартіні. Все одно я сказала правду. Ми не відходили від басейна, бар міститься поряд з ним.
Дронго згадав про інформацію бармена, але промовчав, вирішивши, що не варто зараз викривати її у брехні. Це могло сплутати всі його плани і завадити нормальному ходу допита.
– І ви весь час сиділи в барі? – знову уточнив комісар. – Бармен зможе це підтвердити?
– Мабуть, зможе, – знизала плечами жінка, – я ж там була.