Страховисько намагалося вкусити, ставало дибки, однак здолати Зігфріда не могло. Зігфрід скрутив ведмедя і прив'язав до сідла. З такою здобиччю він повернувся в табір.
Який чудовий вигляд він мав! Довгий спис, меч Бальмунг, оздоблений самоцвітами, сягав йому до острог. Піхви меча були оздоблені рубінами, руків'я — яшмою. Цей меч пробивав найміцнішого шолома. Зігфрідів ловецький ріг і щит були з червленого золота. Щит, до того, був обкладений самоцвітами. А який розкішний мисливський одяг мав на собі Зігфрід! Його пошила Крімгільда. Мисливська куртка з чорного шовку; шапка із соболя, плащ із шкури видри, від коміра до низу обшитий хутром і золотом. Сагайдак облямований строкатою каймою і обтягнений хутром пантери. Це хутро має запах, який приваблює звірів. Стріли — з золотими вістрями і такі гострі, що ними можна різати камінь. В кого вони влучали, той був приречений на смерть.
Під'їздив Зігфрід до табору у гарному настрої, на ньому виблискувала зброя, а коло сідла сопів ведмідь.
Аж ось Зігфріда помітили Гунтерові люди. Вони кинулися йому назустріч, щоб зупинити коня. Решта присутніх поставали в коло.
Зігфрід розв'язав ведмедя. Той побіг до лісу. На його шляху було вогнище, де смажилася й пеклася їжа для ловців.
Ох, яке то було видовисько! Ведмідь промчав табором, мов несамовитий. Собаки валували, а перелякані кухарі та кухарчуки ще й нацьковували їх. В цій метушні казан з їжею перекинули, головешки розсипалися, а печеня впала у попіл. Гунтер наказав відв'язати наляканих собак. Що тут зчинилося! Біганина, штовханина, гавкіт, зойки.
Ловці напнули тятиви, проте ніхто не наважувався стріляти у натовп, де перемішалися люди і тварини.
Собаки гавкали, ведмідь ревів, ловці кричали, нагоничі репетували, кухарі верещали, і весь цей галас відлунювали гори.
Нарешті ведмідь утік, і ніхто не мав сили його доганяти. Тільки Зігфрід кинувся слідом за ним, наздогнав і зарубав мечем.
Всі були в захопленні, вихваляли Зігфрідову силу й спритність.
Угамувавшись, ловці стали трапезувати.
Місце для табору вибрали гарне, їжа була смачна. Бракувало тільки вина. Зігфрід сердито крикнув: [73]
— А де ж корчма? В роті пересохло. Якби знав, що до мене поставляться так байдуже, то сидів би вдома!
— Вам є чого сердитись,— підтримав його Гунтер.— Немає напоїв. Гаген — наш ловецький верховода. Може, він хоче, щоб ми померли від спраги?
— Це моя провина! — сказав Гаген.-Я гадав, що лови закінчаться не тут, і послав вино в інше місце. Прошу мене пробачити.
— Я зараз випив би сім бочок вина! — вигукнув Зігфрід.— Чому ви не влаштували лови ближче до Рейну? Там би хоч води напилися!
— Тут недалечко є джерело з холодною водою,— мовив Гаген.— Напийтеся з нього і не гнівайтесь на мене!
Зігфрід ще трохи побурчав і замовк. Спрага дуже мучила його.
— А де те джерело? — спитав він. Гаген відповів:
— Треба йти вгору по цій прогалині до розлогої липи, що росте під горою. Для такого швидкого, як ви, це одна мить!
Зігфрід зірвався на рівні, за ним підвелися Гунтер та інші.
— Вашою прудкістю захоплюються всі,— провадив Гаген.— Чи не хочете позмагатися з нами?
— Побіжімо наввипередки,— запропонував Зігфрід.
Гаген і Гунтер погодилися. Гаген сподівався, що Зігфрід побіжить голіруч, але той мовив:
— Щоб було по-чесному, я надам вам перевагу. Я ляжу у високу траву і схоплюся тільки тоді, коли ви вже побіжите. Буду у всьому мисливському спорядженні — у куртці, плащі, зі щитом, мечем і сагайдаком!
Гаген зрозумів, що його план не вдався, проте заперечувати не міг. І король Гунтер навряд чи зрадів, почувши ці слова.
Отже, всі підготувалися до змагань. Зігфрід спорядився так, ніби знову мав іти на левів. Гунтер і Гаген, навпаки, скинули з себе одяг, залишившись у самих сорочках.
Просурмив ріг. Гунтер і Гаген зірвалися з місця і помчали стрілою. Та хоч Зігфрід біг пізніше, прибіг він до джерела перший. Тут грунт був глинястий, тому він поклав на землю щит, щоб король не забруднився, коли питиме воду. Зброю притулив до липи і став чекати. Спрага дуже мучила його, однак він чекав Гунтера, як того вимагало гарне виховання. Першим мав напитися король.
Зігфрідові здавалося, що час минав дуже повільно.
Джерело вирувало. Вода була чиста і холодна. Нарешті показався Гунтер, а за ним і Гаген. Король підійшов, нахилився над джерелом і напився. Після цього пив Зігфрід.
Тим часом Гаген шпурнув у кущі його сагайдак, лук і меч, а списом ударив його поміж лопатками, саме в те місце, де його [76] позначила Крімгільда. З рани заюшила кров. Спис дійшов Зігфрідов до серця.
Гаген уже втікав, рятуючи своє життя. Зігфрід кинувся шукати лук і меч, однак не знайшов ні того, ні того. Схопив щит, що лежаї біля ніг, і зі списом у серці побіг слідом за Гагеном. Наздогнав : ударив його. Із щита посипалися самоцвіти. Тисячами райдуг заблищали вони у траві. Гаген упав. Зігфрід хотів ще раз ударити його, але вже не мав сили. Смерть уже стояла за ним. Він упав у квіти З рани без упину струмувала кров.
— Отак віддячили за мою службу! — сказав Зігфрід.— Я буї вірний вам, і за це ви мене вбили. Ганьба вам на віки вічні. Ви не рицарі, ви підлі вбивці.
До Зігфріда збігалися воїни. Хто з них був чесний і вірний, той плакав і проклинав ці лови. Король Бургундії теж оплакував смерть героя.
Зігфрід розплющив очі й прошепотів:
— Не плачте, це ж ви заподіяли мені смерть. Гаген осмілів і сказав:
— Я теж не розумію, чого ви голосите. Я звільнив вас від сили, дуже небезпечної для нас. Тепер ви можете вільно зітхнути і подякувати мені.
Зігфрід обізвався знову:
— Не вихваляйся! Якби я не був такий довірливий, то не втратив би життя. Тепер мене турбує доля Крімгільди. Королк Гунтере, якщо у вас збереглася хоч краплина честі й вірності, тс потурбуйтеся про мою дружину. Адже вона — ваша сестра. Ніщо ж завдало мені більшого горя, ніж ця любов...
Зігфрід боровся зі смертю. Там, де він лежав, всі квіти стал* червоні від крові. Ще трохи — і він замовк навіки.
Мисливці поклали тіло Зігфріда на його золотий щит. Потш стали радитися, як приховати вбивство. Хтось сказав:
— То розбійники згубили його, а ми нічого не бачили. Обізвався й Гаген:
— Я відвезу його у Вормс. Довідається Крімгільда про правд) чи ні, те мене анітрохи не турбує. Зігфрід одержав своє. Хай 6і Крімгільда не ображала мою володарку. Що мені до того, чи образиться тепер вона сама. Свій обов'язок я виконав.
ЯК ОПЛАКАЛИ І ПОХОВАЛИ ЗІГФРІДА
Отож діждали ночі і Рейн перепливли.
Більш не вполює витязь безсмертної хвали.
Не звіра ж бо забили, а славного героя.
А лицарство розплатиться — труп на труп горою.
Гунтерові поплічники зачекали, доки настала ніч, і лише тоді поїхали додому. Зігфрідове тіло вони потайки підкинули під Крімгільдині двері. Так порадив їм Гаген. Рано-вранці в соборі подзвонили до утрені. Крімгільда пробудилася. Вона рідко запізнювалась на відправу. Цього разу вона прокинулась раніше служниці і погукала, щоб та принесла одяг і свічку. Саме в цей час камергер проходив повз її двері й побачив мертвого Зігфріда, проте не впізнав, хто це лежить, бо смерть спотворила героя. Він зайшов до Крімгільди і сказав:
— Поки не йдіть до відправи. Біля ваших дверей лежить мертвий рицар.
Крімгільда закричала:
— То Зігфрід! Це Брюнгільда придумала, а Гаген убив! У неї ротом пішла кров, і вона зомліла.
Коли Крімгільда прийшла до тями, камергер сказав:
— Як би міг Зігфрід потрапити сюди? Адже він на полюванні. Це хтось чужий. Почекайте, все з'ясується.
Крімгільда похитала головою й підійшла до порога, де лежав Зігфрід. І хоч його обличчя було дуже бліде, вона одразу впізнала чоловіка.
— Горе мені! — закричала невтішна красуня.— Ви загинули од руки вбивці, мій любий чоловіче! Ваш щит'не розрубаний мечем. Хто це зробив, той повинен негайно померти!
Крімгільда послала камергера, щоб той сповістив сивого Зігмун-да та Зігфрідових людей про смерть героя.
— Нехай приїдуть і допоможуть мені оплакати небіжчика,— сказала вона.
Камергер пішов, проте ні Зігмунд, ні Нібелунги не могли повірити в те, що він говорить,— таку страшну звістку він приніс. Однак не могли вони також подумати, що камергер каже неправду. [78]
Всі побігли до Крімгільди. Нібелунги були нашвидкуруч одягнені і тримали оголені мечі. Уже в коридорі вони почули голосіння жінок з Крімгільдиного почту. Надії на те, що тут якесь непорозуміння, враз розвіялися. А коли вони побачили Зігфрідове тіло, кожний із них пройнявся горем і зажадав помсти.
Від стогону та зойків гули мури замку і вулиці Вормса. Це налякало городян. Вони казали одне одному:
— Сталося якесь лихо. Треба довідатись, що там.
Трохи оговтавшись, король Зігмунд спитав Крімгільду, кого вона підозрює у вбивстві.
— Коли б я це знала,— відповіла стражденна вдова,— то не було б йому пощади! Ні про що інше, крім помсти, я не можу й думати! Я зроблю так, що мій рід вічно буде в жалобі.
Нібелунги говорили:
— Вбивця тут, у замку. Бо хто б то міг непомітно принести сюди Зігфрідове тіло!
Ці слова злякали Крімгільду.
Потім був похорон, такий, як це заведено в королів. Над небіжчиком голосили дівчата. Вони обмили його рани, умили обличчя. Для цього їм не потрібна була вода — вистачило сліз. Потім небіжчика вкрили білим саваном і поклали на смертне ложе. Нібелунги і нідерландські воїни наділи на нього панцир, а щит, спис і меч поклали поруч. Рицарі заприсяглися помститися. Вони сказали:
— Вбивця серед тих, хто їздив на лови, а там були король Гунтер і його люди! Ми повинні знайти його й розквитатися з ним!
Аж ось повернулися можновладці Бургундії. Попереду їхали Гунтер і Гаген.
Побачивши їх, Зігмунд наказав своїм дружинникам приготуватися до бою. Але Крімгільда сказала:
— Не треба вдаватися до зброї, любий батьку! В мого брата — величезне військо! Він вас усіх порубає!
Та Нібелунги міцно підв'язали шоломи і рвалися в бій. Крімгільда стала благати:
— Вгамуйтеся, відважні рицарі! Навіщо безглуздо гинути! Для помсти ще настане час! Дайте мені спочатку знайти вбивцю й зібрати проти нього докази — і я приготую таку помсту, про яку ще не чув світ! А зараз ставати до герцю ще рано. На Рейні багато народу, на одного вашого буде тридцять тутешніх. Тож ви їх не здолаєте, і нічого доброго з того не вийде.