Кожна думала про одного-єдиного героя. Герби всіх країн виблискували на бойових обладунках воїнів. Раптом Крімгільда промовила:
— Мій чоловік заслужив того, щоб бути володарем у всіх цих країнах.
Брюнгільда здивовано спитала:
— Як це ви собі уявляєте, моя люба? Для цього треба, щоб на світі жили тільки ви двоє, бо поки живий Гунтер, сказане вами — лише мрія!
— Та ви тільки гляньте на нього! — не відступалася Крімгільда.— Він стоїть серед витязів, немов величний місяць серед почту зірок! Як я ним пишаюся!
— Так, він сильний, показний, і його можна терпіти,— сказала Брюнгільда,— проте вашому братові Гунтерові він не рівня! Гунтер стоїть вище інших володарів, ви ж добре це знаєте!
На майдані тріщали списи.
Аж ось Крімгільда обізвалася знову:
— Я не без підстав з такою гордістю говорила про свого чоловіка! Він багато разів показав себе справжнім героєм. Можете повірити мені, Брюнгільдо, що Зігфрід не поступиться перед Гунтером!
Брюнгільді прикро було це чути, і вона сказала:
— Не ображайтеся, Крімгільдо, але про це мені говорили вони [62] обидва. В Ісландії, де я вперше в житті побачила їх обох і де Гунтер переміг мене в рицарському поєдинку й ощасливив своїми обіймами,— там ваш Зігфрід сам назвав себе васалом Гунтера. Він тримаї коня, коли Гунтер сідав на нього. А ще Гунтер посилав його з дорученням. Я бачила це на власні очі. Коли він сам визнав себе васалом, то і я маю право називати його так.
— Добре поміркуйте,— сердито відповіла Крімгільда.— Хіба мій брат міг би так принизити мене, віддавши за васала? Чи могло б статися таке лихо? Прошу вас, Брюнгільдо, в ім'я нашої дружби, більше цього не говорити!
— Але я не можу мовчати! — вигукнула Брюнгільда.— Не розумію, чому я мушу відмовлятися від свого. Адже Зігфрід не виконує обов'язків васала!
Крімгільда аж підскочила. Від гніву її обличчя спаленіло. Вона сказала:
— Ви повинні змиритися з тим, що не маєте ніяких прав ні на Зігфріда, ні на мене! За походженням мій чоловік шляхетніший, ніж брат! Тому він не платить вам данини і не несе службу. Ні, ви нам не володарка, а Зігфрід — не васал вам!
Від люті Брюнгільда стала червона, мов варений рак.
— Ви стали пихаті! — вигукнула вона.— Ми з'ясуємо, хто тут перший!
— І то негайно! — крикнула Крімгільда.— Сьогодні ввечері, коли йтимемо до церкви, всі люди побачать, що я — дружина вільного! В собор я йтиму попереду Гунтерової Дружини. Брюнгільдо, не чіпайте мене! Зігфрідова дружина стоїть над усіма можновладцями!
На майдані вщух гомін, опав пил.
— Все з'ясується сьогодні ввечері, коли йтимемо до церкви,— сказала Брюнгільда.— Коли ви не хочете бути дружиною васала, то приходьте з окремим почтом. Тоді побачимо, хто королева!
— Гаразд, хай усе з'ясується! — відповіла Крімгільда. І королеви подалися у свої покої.
— Вставайте, дівчата! — гукнула Крімгільда.— Вдягніть найкращі вбрання і найрозкішніші оздоби. Сьогодні ввечері, коли йтимемо до вечірні, треба показати, хто ми такі.
Дівчатам й жінкам не треба було нагадувати вдруге, та й Крімгільда постаралася.
Виблискуючи пурпуром і сяючи золотом, у супроводі сорока трьох дівчат, вбраних у арабський шовк, і тисячі Нібелунгів, закутих у крицю, ішла Крімгільда до вечірньої відправи. Багатства тридцяти королівств були б абищицею в порівнянні з убранням однієї з дівчат. Люди чудувалися й говорили:
— Чому королеви нарізно ідуть до церкви? Може, посварилися? [63]
А інші, обережніші:
— Не говоріть так голосно! Хто знає, чим усе те скінчиться... Брюнгільда вже чекала Крімгільду коло собору. Вона теж сяяла
пурпуром і золотом. Крімгільда зустрілася з зовицею.
— Зупиніться! — сказала Брюнгільда.— Ще раз кажу: зупиніться! Васалова дружина має поступитися перед королевою!
— Вам би краще помовчати,— відповіла Крімгільда.— Коли не хочете по-доброму, то відкрию вашу ганьбу. Скажіть, як ви, васалова любка, стали королевою?
— Кого ви так обзиваєте? — не зрозуміла Брюнгільда.
— Вас,— відповіла Крімгільда.— Мій чоловік, а не мій брат, провів із вами ніч. Це був хитрий план, і ви спіймалися на гачок!
— Неправда! Я розповім про це королю! — вигукнула Брюнгільда.
— Розповідайте! — не менш голосно відповіла Крімгільда.— Розповідайте! Хай усі це знають! Ви хотіли зробити з мене кріпачку. Я довго мовчала. Та правди не сховати!
Брюнгільда заплакала. А Крімгільда ввійшла до церкви попереду королеви Бургундії. її ясні очі стали похмурими від ненависті.
Відправа почалася. Лунали дзвінкі голоси, але Гунтерова дружина не чула їх. Вона міркувала собі: коли Зігфрід справді таке сказав, то він має померти.
Не дочекавшись, поки священик закінчить відправу, Брюнгільда зі своїм почтом вийшла з собору. Вона стала чекати Крімгільду. Та вийшла в супроводі Нібелунгів.
— Ви дуже мене образили,— сказала Брюнгільда.— Та гадаєте, що я дозволю вам звести на себе наклеп? Давайте свої докази!
І Крімгільда почала:
— Впізнаєте цю обручку? Хіба не правда, що вона належала вам? Зігфрід зняв її у вас з пальця!
Брюнгільда знетямилась від гніву й закричала:
— Нарешті я знаю, хто вкрав у мене обручку! Я вже давно помітила, що її нема! Обручка лежала в скрині, і кожний злодій міг її вкрасти!
Тоді Крімгільда розстебнула своє вбрання:
— А це що? — спитала вона.— Впізнаєте цей пояс? Я ношу його на тілі, як і ви носили! І ніколи не скидали! Ніякий злодій не міг його у вас вкрасти! Мій Зігфрід зняв його з вас!
Брюнгільда, як стояла на сходах, так і впала опукою. Через якусь мить королева оговталась і сказала вісникам:
— Сповістіть короля про все! Його сестра твердить, що Зігфрід кохав мене перший!
Вісники помчали. Незабаром разом зі своїми придворними з'явився король. [64]
— Хто посмів вас образити, моя люба? — голосно спитав він, коли побачив, що Брюнгільда плаче.
Та відповіла:
— Ваша сестра назвала мене Зігфрідовою любкою. А Гунтер на це:
— Моя сестра не могла такого сказати! Брюнгільда провадила:
— Вона носить мою обручку та пояс. І твердить, що її чоловік кохав мене раніше за вас, і ніби доказом цього є моя обручка та пояс. Ви повинні зняти з мене цю ганьбу, а то я не житиму!
Гунтер зблід, мов мрець. Кусаючи губи, він сказав:
— Негайно пошліть по Зігфріда! Нехай він приїде і засвідчить, що правда все те, що тут говорила Крімгільда! Нехай підтвердить або заперечить!
Гінці помчали.
Коли Зігфрід приїхав і побачив, що жінки плачуть, він простодушно спитав: % — Чому це плачуть жінки? Що тут скоїлося?
— Мою дружину звинуватили, ніби ви перший кохали її,— відповів король Гунтер.— Про це щойно сказала ваша дружина Крімгільда!
А Зігфрід на те:
— Коли моя дружина каже таке, то я примушу її покаятися. Я можу запевнити вас перед усіма присутніми, що ніколи цього не говорив!
Вислухавши його, король Гунтер мовив:
— Ви повинні підтвердити це під присягою! Якщо ви ладні негайно заприсягтися, то я зніму з вас усі підозри.
Присутні утворили коло, як це було заведено при урочистій клятві, і Зігфрід став посередині. Він підніс руку для клятви. Проте не встиг він мовити й слова, як король крикнув:
— Ваша невинність мені добре відома, рицарю Зігфріде! Я звільняю вас від клятви! Ви не зробили того, в чому звинувачує вас моя сестра! Це злий наклеп з її боку!
Рицарі мовчки перезирнулися. Зігфрід відповів:
— Я дуже шкодую, що моя дружина образила Брюнгільду, і це їй не мине безкарно. Щоб жінки не розкидалися образливими словами, їх треба виховувати! Зробіть нагінку своїй дружині, а я своїй зроблю неодмінно! Мені справді соромно, що вона так грубо порушила звичаї!
Обидві королеви заплакали.
Тим часом смеркало, і всі пішли до покоїв. Нібелунги провели Крімгільду від собору й до самого замку. Дорогою вони вправлялися [66] у фехтуванні — рицарському ремеслі. Бургунди й собі хотіли взятися за зброю, та король Гунтер заборонив їм це робити.
Хоч було вже пізно, Гаген зайшов до Брюнгільди дещо розповісти. Вона негайно прийняла його.
— Зігфрід має пожати те, що посіяв,— мовив він.
За ним у Брюнгільдині покої ввійшли Гернот і Ортвін.
— Що ж тепер буде? — спитала Брюнгільда.
— Зігфрід повинен померти,— відповів Гаген.
Гернот і Ортвін кивнули на знак згоди, а Брюнгільда засміялась. Потім у її покої прийшов Гізельгер. Коли він довідався про намір, то жахнувся і сказав:
— Шляхетні рицарі, що ви надумали? Зігфрід не заслужив такої зненависті! Це жіноче базікання, не треба на нього зважати!
Однак Гаген був іншої думки:
— Для чого нам викохувати зозулю? Вона ж нас усіх потім викине з гнізда! Треба бути сліпим, щоб не бачити, який замах робиться на Бургундію! Зігфрід або ми — іншої ради нема!
Аж ось і Гунтер зайшов до Брюнгільди. Ще у дверях він сказав:
— Я не хочу Зігфрідової смерті! Він завжди допомагав нам. Хіба можна на нього гніватися? Я не хотів би, щоб йому було заподіяно шкоду!
Цієї ночі всі вельможні люди бургундського двору приходили у Брюнгільдині покої. Кожен пропонував своє. Ортвін сказав:
— Що ви весь час торочите про Зігфрідову силу! Я впораюся з ним сам, якщо тільки король дозволить!
Король Гунтер відповів:
— Ми маємо вигоду з його сили. Треба й далі використовувати її! Тепер він служитиме нам ще вірніше! Та коли Зігфрід щось пронюхає, то не помилує нікого з нас. Зважте, він безмежно сильний, і у нього все тіло вкрите рогом!
Дехто з вельмож мовчки залишив покої. А Гаген не відступався:
— Кожний чарівник має своє вразливе місце! Зігфрід теж не може бути невразливий! Якщо він має таку таємницю, то не міг не признатися про неї Крімгільді. Він-бо з тих, що залюбки виливають Душу.
Тоді хтось заперечив:
— Крімгільда не з тих. Вона мовчатиме. Гаген на те:
— Вона нашого роду і племені — скаже. Подумайте тільки, якої ганьби вам завдано!
Всі мовчали.
Порушив мовчанку Гунтер:
— Покладімося на Гагена і послухаймо його ради! Він завжди чинив тільки на користь Бургундії. [67]
ЯК ЗРАДИЛИ ЗІГФРІДА
А на четвертий ранок примчали тридцять два
до брами. І негайно сповіщення слова
сам Гунтер пребагатий почув од тих гінців.
Зі свари жон вельможних спахнув убивчий гнів.
Наступного ранку до замку під'їхали тридцять два рицарі з опущеними заборолами. Гербів на їхніх щитах не можна було розпізнати, так вони були вкриті пилюкою. Король Гунтер прийняв їх негайно. По Вормсу поширилася чутка, ніби королі Ліудегер і Ліудегаст збираються напасти на Бургундію.