З ним удвох ми вирвемося навіть з вогню.
— Не вихваляй мене, Діомеде, не гай часу. Тут мене усі добре знають. Краще поспішаймо, адже ніч майже збігла і невдовзі світатиме. Глянь-бо — зірки вже схилилися до обрію.
Швидко одягли обидва герої міцні обладунки, а на голови — шкіряні шоломи без довгих грив і прикрас. Та й рушили в темряву, залишивши на місці всіх інших вождів. Незабаром почули вони праворуч зойк польової чаплі і щиро зраділи: певне, то Афіна Паллада подавала їм добрий знак.
І стали герої молитися грізній богині:
— Непереможна дочко громовладного Зевса! Почуй наші молитви і вчини так, щоб ми повернулися живими до своїх кораблів, трудне діло здійснивши на радість і славу ахеям. А ми щедро вшануємо тебе — заріжемо гарну теличку, позолотивши їй роги.
Так вони благали яснозору богиню, і вона їх ласкаво почула. Пішли герої далі, схожі на двох дужих левів, пішли крізь нічний морок полем смерті — по трупах, по кинутій зброї та по кривавих калюжах.
А в троянському таборі теж не спали герої. Войовничий Гектор звелів скликати всіх троянських вождів та радників мудрих і, ставши перед ними, гучно сказав:
— Хто з-поміж вас хоче дістати від мене велику винагороду за сміливий і славний вчинок? Дам я багату колісницю та двох найкращих ахейських коней тому сміливцеві, хто наважиться пробратися в нічній темряві до ворожих кораблів та розвідати, чи бойовий ще дух у міднозбройних ахеїв, а чи вони, приборкані троянською [78] зброєю, вже ладнаються тікати й навіть сторожі на ніч не поставили.
Запала довга тиша. Нараз виступив уперед троянець Долон, чоловік непоказний, але вельми спритний на ноги.
— Великий Гекторе! — мовив Долон.— Я згодний пробратися у ворожий табір, аж до корабля владущого Агамемнона, де, певне, ахейські вожді зібралися тепер на раду. Я все почую, все розвідаю, тільки пообіцяй мені віддати мідну колісницю та божественних коней славетного Ахілла, як здобудемо їх у бою.
Пообіцяв Гектор, що нікого з троянців не мчатимуть Ахіллові божественні коні, тільки Долон буде ними пишатися. Втішений цією обіцянкою — ой леле, чи була ж вона чогось варта! — Долон напнув на плечі сіру вовчу шкуру, на голову насунув шкіряний шолом, узяв свою зброю і подався до ворожого стану.
Та повернутися назад Долонові не судилось. Навіть у темряві ночі завважив його хитромудрий володар Ітаки.
— Глянь, Діомеде,— сказав Одіссей,— сюди простує якийсь троянець. Може, то воїн, що хоче добути собі гарний обладунок з убитого, а може, то підглядач таємний, що пробирається до нашого стану? Хай він мине нас, а ми подамося слідом назирці та вдвох його легко спіймаємо або принаймні поженемо до наших кораблів.
Обидва герої сховалися за тілами убитих, а нерозважний Делон швидко їх проминув, не роздивляючись по боках. Тоді ахейські герої кинулися за ним.
...Він спинився був, тупіт почувши,
З думкою в серці, що друзі із Трої його здоганяють,
Щоб із наказом від Гектора в табір його завернути.
Вже як на списа кидок ті підбігли до нього чи й ближче,-
Раптом збагнув він, що то вороги, і кинувсь чимдужче
Геть утікати, вони ж іще швидше за ним подалися,
Наче два пси гострозубі, досвідчені в ловах мисливських,
Оленя гонять чи зайця, услід біжучи безустанно
По лісовій гущині, і з зойками ті утікають,-
Так син Тідеїв удвох з Одіссеєм городоборцем,
Відступ Долону відрізавши, гнали його безустанно.
Нарешті замахнувся своїм довгим списом Діомед і гукнув щосили: Стій, або я кину списа, і тоді ти не уникнеш смерті! [79]
Метнув Діомед свою смертельну зброю, та навмисне схибив, і спис пролетів над самим плечем сторопілого троянця. Вмить спинився Долон, настраханий так, що аж зуби йому цокотіли, а ноги трусились і підгиналися. Підбігли захекані Одіссей з Діомедом і міцно схопили його за руки.
— Не вбивайте мене, а візьміть у полон,— благав, плачучи, троянець,— то дістанете багате викупне. Вдома у нас чимало золота, міді й заліза. А мій батько, дізнавшись, що я у полоні, відразу пришле за мене щедрі дари.
— Не плач і не думай про смерть,— заспокоїв Делона велемудрий Одіссей,— а краще скажи, навіщо ти йшов до ахейського стану вночі, коли всі смертні сплять, потомлені боєм? Чи ти надумав познімати з мертвих зброю для себе? А чи блискучий Гектор послав тебе все роздивитися потай біля наших крутобоких кораблів?
Кваплячись, Долон відказав тремкими вустами:
— (Блискучий Гектор потьмарив мені світлий розум. Обіцяв віддати мені божественних коней Ахілла Пеліда та його колісницю з ясної міді, якщо я проберуся серед нічної темряви до вашого табору. Мав я розвідати, чи ваша сторожа, як і спершу, пильно вартує, чи, може, знесилена вкрай, повкладалася спати, а ваші вожді плекають ганебні думки про втечу.
Посміхнувся Одіссей і мовив:
— Справді, ти зажадав великої нагороди. Звичайним смертним важко впоратися з божественними кіньми Пеліда. Тільки він, син безсмертної богині, може їх приборкати та впрягти в колісницю. Але ти ось що мені розкажи: де зараз Гектор? Де його коні та зброя? Де саме вартує сторожа? І що наміряються чинити троянці?
— Усе я розповім, нічого не приховаю,— поспішно запевнив Долон.— Коли я йшов сюди, великий Гектор збирав старійшин на раду біля могили славетного їла. Ніякої варти нічної сьогодні немає, тільки там, де палають багаття, воїни не сплять і пильнують. Зате союзники наші сплять безтурботно, адже їхні домівки, дружини і діти звідси далеко. Коли хочете потай пробратися до троянського табору, то знайте: позаду, із самого краю, відпочивають фракійці зі своїм володарем Ресом, що славиться величезними кіньми. Вони біліші за сніг, що лежить на гірських верховинах, та стрімкіші за вітер. Золотом-сріблом оздоблено колісницю царя Реса, а золотий його обладунок, здається, зроблений не смертній людині, а вічному богові. [80]
...Невдовзі Одіссей з Діомедом були вже серед фракійців. Ті безтурботно спали, полягавши на землю. Спав серед них і цар Рес. Поблизу стояли коні, біліші за сніг, і тьмяно виблискувала золотом-сріблом царська колісниця.
Кинувся спритний Одіссей відв'язувати сніжно-білих коней, а Діомед... Наче той хижий лев, що потай підкрався до поснулого стада і раптом рве безборонних кіз і овечок,— так дужий Діомед, вихопивши меча, без жалю рубав на смерть фракійців. Дванадцятьом воїнам укоротив він життя, тринадцятим був цар Рес.
Побачивши, що Одіссей вже відігнав трохи коней, Діомед надумав був потягти колісницю за дишло, та нараз перед ним з'явилась Афіна Паллада.
— Пам'ятай про зворотну путь, Діомеде,— суворо звеліла вона.— Вертайся мерщій, поки хтось із безсмертних не збудив ще троянців.
Послухався Діомед яснозорої богині, і незабаром обидва герої вже мчали назад на сніжно-білих конях. Як переможців зустріли їх ахейські вожді, а старий Нестор урочисто промовив:
— Видно, люблять вас Зевс Громовержець і грізна Афіна Паллада!
ПОДВИГИ ЦАРЯ АГАМЕМНОНА
Тільки-но рожева Еос підвелась із свого далекого ложа і вийшла на небо нести ясне світло безсмертним і смертним, як одразу всемогутній Зевс послав до ахейських швидких кораблів нездоланну богиню Еріду. Спустилася вона до ахейського стану і, тримаючи в руках знамено війни, зійшла на чорний Одіссеїв корабель, що стояв саме посередині інших. Хотіла богиня, щоб її могутній голос почули всі ахеї, навіть славетні герої Ахілл та Еант Теламонід, які, покладаючись на свою мужність і силу, поставили кораблі по краях табору.
На корабель уступивши, гукнула богиня потужно
Й страшно і кожному в серце ахеєві буйну вдихнула
Силу і хіть воювати і з ворогом битись невтомно.
З тої ж хвилини війна їм милішою стала здаватись,
Ніж до вітчизни повернення на кораблях крутобоких.
Голосно гукнув тоді до міднозбройних ахеїв Атрід Агамемнон, Щоб готувалися до останнього бою, і сам став мерщій вбиратися в обладунок війни. [83]
На могутніх грудях закріпив він панцир коштовний, дарунок кіпрського володаря: десять смуг із чорно-синьої сталі, двадцять олов'яних і дванадцять смуг із щирого золота прикрашали той панцир. А по ньому до самої шиї героя тяглися темно-сині змії, по три з обох боків, наче райдуга, що її Зевс Громовержець зводить у небі, як дивне знамення для смертних людей. Черезпліч Агамемнон повісив золото-цвяхований меч у срібних піхвах, а в руку взяв щит, звідки дивилася, наводячи жах на людей, потворна Горгона, а за нею ховалися Страх і Сполох, два рідні брати.
Той щит мав срібний держак у подобі дракона. Довга драконова шия звивалася вгору, а з неї виростали три страхітливі голови. Блискучий шолом із мідним гребенем і кінською гривою прикрасив героєві голову, а від його великих двох списів із мідними гостряками далеко видніло сяйво.
І тоді грім розлігся у чистому небі — то грізна Афіна Паллада і Гера могутня славили володаря золотих Мікен.
Ахеї не ставали на свої колісниці, а піші шикувалися до бою, позаду ж візничі тримали напохваті коней. Гомін і гук знялися в долині. Нараз ахейське військо збентежилося від зловісного знаку: темнохмарний Зевс укрив землю кривавою росою. Видно, багато відважних героїв хотів він сьогодні спровадити до похмурого Аїда!
Троянці тим часом теж шикувались, а серед них, наче зловісна зоря, що, виринувши з-за чорних хмар, засяє на мить і сховається в хмарах, а тоді знову виблискує в небі,— то тут, то там серед троянського війська з'являвся, пломеніючи міддю, невтомний Гектор, і зброя його мерехтіла, наче блискавки громовладного Зевса.
Впритул зійшлися ворожі війська, і почалася кривава битва.
Наче женці, що з кінців протилежних назустріч рядами
Жнуть ячмені чи пшеницю на ниві багатого мужа
Й густо лягає за ними в снопи по всій смузі колосся,-
Сходились так одні з одними лави троян і ахеїв
В битві шаленій, ніхто з них про втечу згубливу й не думав.
Тішилася богиня розбрату Еріда, дивлячись на бій. Із безсмертних тільки вона сама була тут, у долині, всі боги відпочивали в своїх осяйних палацах на схилах Олімпу. Розгнівилися вони на Зевса за допомогу троянцям, та він, гордий своєю могутньою владою, не зважав на це і сидів осторонь від усіх на високій верховині джерельної [84] Іди, поглядаючи звідти на багатолюдну Трою, на ахейські крутобокі кораблі, на долину, де блискотіла бойова мідь і де люди вбивали й самі умирали.
Довго-довго, поки світало і розгорявся священний день, з обох ворожих сторін сипалися стріли, летіли списи і падали герої.