Ой-ой. та чи не ревнуєте ви мене до бідолашної Кристини?
Р а н к. Звичайно. Вона заступить мене у вашому домі. Коли мене не стане, ця жінка, напевно...
Н о р а. Тсс! Не так голосно. Вона там.
Р а н к. І сьогодні? От бачите!
Н о р а. Вона прийшла тільки допомогти мені полагодити і мій костюм. Господи, який ви нестерпний. (Сідає на диван.) Ну, будьте ж розумним, докторе Ранк. Завтра побачите, як я чудово танцюю, і зможете уявляти собі, що це для вас, — ну, звичайно, і для Торвальда. (Виймає з картонки різні речі.) Докторе Ранк, сідайте тут, я вам щось покажу.
Р а н к (сідає). Що таке?
Н о р а. Ось! Дивіться!
Р а н к. Шовкові панчохи.
Н о р а. Кольору тіла. Хіба не диво? Так, тепер темно, але завтра... Ні-ні-ні. вище не можна бачити! А втім, вам можна показати й вище.
Р а н к. Гм!..
Н о р а. Що ви так критично розглядаєте? Ви, може, думаєте, що вони мені не личать?
Р а н к. Про це судити не берусь через брак певніших відомостей.
Н о р а (дивиться на нього якусь хвилину). Фу, як вам не соромно! (Легенько б'є його по вуху панчохами.) Ось вам за це. (Знову прибирає речі.)
Р а н к. А які ще скарби мав я побачити?
Н о р а. Нічого більше не побачите. Ви нестерпний. (Наспівуючи, копається в речах.)
Р а н к (після короткої мовчанки). Сидячи з вами ось так, просто, я не розумію... не можу збагнути... що сталося б зі мною, якби я не бував у вашому домі.
Н о р а (посміхаючись). Так, мені здається, ви справді почуваєтесь у нас зовсім непогано.
Р а н к (тихше, дивлячись у простір). І хочеш не хочеш, а доведеться все це покинути...
Н о р а. Дурниці! Нічого ви не покинете!
Р а н к (як і раніш). Піти, не залишивши навіть найменшого вдячного спогаду, навіть хвилинного співчуття... нічого, крім порожнього місця, яке може бути зайняте першим зустрічним.
Н о р а. А якби я тепер звернулася до вас з проханням? Ні...
Р а н к. Про що?
Н о р а. Про великий доказ вашої дружби...
Р а н к. Ну-ну?
Н о р а. Ні, бачте, я хочу сказати — про велику послугу...
Р а н к. Невже ви справді хоч раз так ощасливите мене?
Н о р а. Ах, ви не знаєте, у чому справа.
Р а н к. То скажіть.
Н о р а. Ні, не можу, докторе. Це вже надто велика послуга — тут і порада, і допомога, і послуга..,
Р а н к. Чим більше, тим краще. Але я не розумію, що це може бути. Говоріть же! Хіба я не користуюсь у вас довір'ям?
Н о р а. Як ніхто інший. Ви мій найвірніший, найкращий друг — я знаю, знаю. Якби ви допомогли мені, попередили щось!.. Ви знаєте, як щиро, як безмежно любить мене Торвальд. Він ні на хвилину не завагався б віддати за мене життя...
Р а н к (нахиляючись до неї). Норо, ви гадаєте, він один тільки?..
Н о р а (легко здригнувши). Один...
Р а н к. ...хто з радістю віддав би за вас своє життя.
Н о р а (пригнічено). Ну, от...
Р а н к. Я поклявся собі, що ви дізнаєтесь про це раніше, ніж мене не стане. Зручнішого випадку мені не дочекатись. Так, Норо, тепер ви знаєте. І знаєте також, що ви мені можете довіритися швидше, ніж будь-кому.
Н о р а (встає, спокійніш, рівним тоном). Пропустіть мене.
Р а н к (даючи їй пройти, а сам — продовжуючи сидіти).
Норо...
Н о р а (на дверях передпокою). Елене, принеси лампу. (Іде до грубки.) Ах, милий докторе Ранк, це дуже негарно з вашого боку.
Р а н к (встаючи). Що я покохав вас так само щиро, як інший? Це негарно?
Н о р а. Ні, але те, що ви сказали мені про це. Цього зовсім не треба було робити...
Р а н к. Тобто? Чи ви знали?..
Служниця входить з лампою, ставить її на стіл і виходить.
Норо... фру Хельмер... Я питаю, ви знали що-небудь?
Н о р а. Ах, звідки я знаю, що знала, а чого не знала? Я, справді, не можу сказати вам... І що це вас спонукало, докторе! Все було так добре.
Р а н к. В кожному разі, ви тепер можете бути впевнені, що я весь у вашому розпорядженні і душею, і тілом. Тож говоріть...
Н о р а (дивиться на нього). Після цього?
Р а н к. Прошу вас, дайте ж мені дізнатись, у чому справа?
Н о р а. Нічого ви тепер не дізнаєтесь.
Р а н к. Ні-ні, не карайте мене так. Дайте мені зробити для вас усе, що тільки в силах людських.
Н о р а. Тепер ви нічого не можете зробити для мене. А втім, мені, мабуть, і не треба ніякої допомоги. Побачите, що все це лише фантазії. Звичайно. Авжеж. (Сідає на качалку, дивиться на нього посміхається.) Ну, скажу я вам, хороший ви, нічого сказати! Вам не соромно тепер, при лампі?
Р а н к. Ні, власне кажучи... Але, мабуть, мені відразу треба піти... Назавжди?
Н о р а. Ні, не потрібно. Звичайно, ви будете приходити, як і раніше. Ви ж знаєте, Торвальд не може обійтися без вас.
Р а н к. А ви?
Н о р а. Ну, і мені завжди дуже весело з вами, коли ви до нас приходите.
Р а н к. Саме це і збивало мене з толку. Ви для мене загадка. Не раз мені здавалося, що вам майже так само приємна моя присутність, як і присутність Хельмера.
Н о р а. Бачите, деяких людей любиш більш за все. А з іншими якось найбільше хочеться бути разом.
Р а н к. Мабуть, у цьому є доля правди.
Н о р а. У себе вдома я, звичайно, найбільше любила тата. Але мені завжди страх як подобалося потай пробиратися в кімнату до служниці. Там мене зовсім не повчали, і там завжди точилися веселі розмови.
Р а н к. Ага, так ось кого я заміняв вам.
Н о р а (схоплюючись і підбігаючи до нього). Ох, любий, славний докторе Ранк. Я зовсім не те мала на увазі. Але ви розумієте, що і з Торвальдом, як і з татом...
С л у ж н и ц я (входить з передпокою). Пані... (Шепоче щось і подає картку.)
Н о р а (поглядаючи на картку). А! (Засуває її в кишеню.)
Р а н к. Якась неприємність?
Н о р а. Ні-ні, ніскільки. Це просто — новий костюм для мене...
Р а н к. Як? Та ось же він лежить.
Н о р а. Ох, це не той. То інший. Я замовила... Але Торвальд не повинен знати...
Р а н к. Ага, ось вона, велика таємниця!
Н о р а. Саме так. Підіть до нього. Він у себе. Затримайте його поки що.
Р а н к. Будьте спокійні. Він од мене не втече. (Йде до кабінету.)
Н о р а (до служниці). То це він чекає на кухні?
С л у ж н и ц я . Так, прийшов з чорного ходу.
Н о р а. Хіба ти не сказала йому, що тут сторонні люди?
С л у ж н и ц я . Сказала, тільки це не допомогло.
Н о р а. І не пішов?
С л у ж н и ц я . Ні, йому треба поговорити з пані.
Н о р а. То проведи його сюди, тільки тихенько, Елене. ї Нікому не кажи про це. Це буде сюрприз для чоловіка.
С л у ж н и ц я. Так-так, розумію, розумію... (Виходить.)
Н о р а. Біда йде... Іде все-таки... Ні-ні-ні! Не буде цього, не може бути! (іде, замикає двері до кабінету на засувку.)
Служниня відчиняє двері з передпокою, пропускає в кімнату Крогстада Іізачиняє за ним двері. Він у дорожній шубі, у високих чоботях і хутряній шапці.
Н о р а (йдучи йому назустріч). Говоріть тихіше — чоловік дома.
К р о г с т а д. Нуй нехай.
Н о р а. Що вам потрібно від мене?
К р о г с т а д. Дізнатися про дещо.
Н о р а. То швидше. Що таке?
К р о г с т а д. Вам, звичайно, відомо, що мене звільнено.
Н о р а. Я не могла перешкодити цьому, пане Крогстад. Я, скільки могла, відстоювала вас, та все надаремно.
К р о г с т а д. То ваш чоловік мало так любить вас? Знає, що я можу зробити вам і все-таки наважується?..
Н о р а. Як ви можете гадати, що він знає про це?
К р о г с т а д. Ні, я, власне, і не гадав. Не в характері мого милого Торвальда Хельмера було б виявити стільки мужності...
Н о р а. Пане Крогстад, я вимагаю поваги до мого чоловіка.
К р о г с т а д. Вибачте, я з належною повагою. Та якщо ви тримаєте цю справу в такій таємниці, то я насмілюсь гадати, що ви тепер краще, ніж учора, розумієте, що, власне, ви вчинили.
Н о р а. Краще, ніж ви могли б коли-небудь пояснити мені.
К р о г с т а д. Ще б пак, такий поганий законник, як я!..
Н о р а. Що вам потрібно від мене?
К р о г с т а д. Я прийшов тільки глянути, як у вас справи, фру Хельмер. Я весь день про вас думав. Лихвар, крючкотвор, ну, одне слово, такий, як я, також, бачте, не позбавлений того, що зветься серцем.
Н о р а. Доведіть це. Подумайте про моїх маленьких дітей.
К р о г с т а д. А ви з вашим чоловіком подумали про моїх? Ну, та це однаково. Я хотів тільки сказати вам, що вам не слід так близько до серця брати цю справу. Спершу я не буду починати проти вас судового переслідування.
Н о р а. Правда це? О, и знала, знала.
К р о г с т а д. Ще можна все скінчити миром. Нема чого вплутувати сюди людей. Все залишиться між нами трьома.
Н о р а. Чоловік мій ніколи нічого не повинен знати про це.
К р о г с т а д. Як же ви можете запобігти цьому? Можете сплатити все відразу?
Н о р а. Ні, тепер, відразу — не можу.
К р о г с т а д. Чи, може, ви маєте на увазі якусь іншу комбінацію — ви дістанете гроші ближчими днями?
Н о р а. Ніякої такої комбінації, з якої я могла б скористатись.
К р о г с т а д. Та вона і не допомогла б вам. Якби ви й поклали мені зараз хоч і чистоганом яку завгодно суму, — ви б не одержали від мене назад вашої розписки.
Н о р а. То поясніть мені, що ви хочете з нею зробити?
К р о г с т а д. Тільки зберегти її у себе... Ніхто сторонній і не знатиме нічого. Тому, коли б ви прийшли тепер до якогось відчайдушного рішення...
Н о р а. Саме так.
К р о г с т а д. Якби надумали кинути дім і сім'ю...
Н о р а. Саме так!
К р о г с т а д. Або додумались ще до чогось гіршого...
Н о р а. Звідки ви знаєте?
К р о г с т а д. ...то облиште ці витівки.
Н о р а. Звідки ви знаєте, що я додумалась до цього?
К р о г с т а д. Більшість із нас думає про це — спочатку. Г я також у свій час... Та не вистачило духу...
Н о р а (тихим голосом). І в мене.
К р о г с т а д (зітхнувши полегшено). Справді? І у вас, значить, так само! Не вистачає?
Н о р а. Не вистачає, не вистачає.
К р о г с т а д. Воно і безглуздо було б. Варт лише першій домашній бурі знятися... У мене в кишені лист до вашого чоловіка...
Н о р а. І там усе сказано?
К р о г с т а д. У найлагідніших висловах. Наскільки це можливо.
Н о р а (швидко). Цей лист не повинен потрапити до чоловіка. Розірвіть його. Я знайду все-таки вихід, добуду грошей.
К р о г с т а д. Вибачте, добродійко, я, здається, щойно сказав вам...
Н о р а. О, я не кажу про свій борг вам. Скажіть мені, скільки ви хочете вимагати від чоловіка, і я добуду вам сама гроші.
К р о г с т а д. Я ніяких грошей не візьму від вашого чоловіка.
Н о р а.