І дедалі тихшав голос місіс Бенкс, яка, заникуючись, погоджувалася з усім, чого бажалося міс Ендрю.
Майкл обернувся до Джейн.
— А хто це — Джордж?
— Татко.
— Його ж усі звуть містер Бенкс.
— Так, але ім'я в нього Джордж. Майкл зітхнув.
— Місяць — це страшенно довго, правда, Джейн?
— Довго — аж чотири тижні і ще трохи, — сказала Джейн, відчуваючи, що місяць з міс Ендрю стане за рік.
Майкл присунувся до неї ближче.
— Слухай, — занепокоєно прошепотів він. — Вони ж не виженуть Мері Поппінс через неї, правда ж, ні?
— Ні, навряд. Але вона дуже чудна. Недарма татко пішов з дому.
— Чудна?! — несподівано пролунало позад них. Вони обернулись. Мері Поппінс дивилася вслід
міс Ендрю нищівним поглядом.
— Чудна! — знову сказала вона, протягло пирхнувши. — Це не те слово. Гхм! Я, бачте, не знаю, як виховувати дітей! Я зухвала, недотепна і взагалі підозріла особа, так? Добре, побачимо!
Джейн із Майклом звикли до погроз Мері Поппінс, та сьогодні в її голосі лунало щось таке, чого вони досі ніколи не чули.
Вони мовчки дивились на неї, розмірковуючи, що може скоїтись.
Раптом десь поруч почувся тихесенький звук — чи то щось зітхнуло, чи ледве-ледве свиснуло.
— Що воно? — швидко озвалася Джейн. Звук почувся знову. Вже виразніше.
Мері Поппінс схилила голову набік і прислухалася. Від надвірних дверей знов долинув так мовби тихесенький пташиний свист.
— А! — раптом сказала Мері Поппінс. — Я давно мала б догадатися!
І, вмить підскочивши до округлого предмета, що його залишила на східцях міс Ендрю, зірвала з нього клапоть картатої тканини.
Під ним була мідна клітка, блискуча, аж сяяла вся. А в клітці, на поперечці, зіщулившись, сиділа невеличка ясно-брунатна пташка. Вона на мить заплющилась, коли яскраве світло дня вдарило на неї. А потім урочисто повела довкола своїми круглими, темними оченятами і помітила Мері Поппінс. І, здригнувшись, ніби впізнавши її, розтулила дзьобика й тихенько свиснула. Джейн і Майкл зроду не чули такого жалібного голосочка.
— Та невже ж вона... Тц-тц-тц! Просто не вірить-ся! — промовила Мері Поппінс і співчутливо покивала головою.
— Чірр-іррап! — сказала пташка, сумно попустивши крила.
— Що? Два роки? В оцій клітці? Ганьба їй! — скрикнула Мері Поппінс, почервонівши від гніву.
Діти заніміли з дива. Пташка говорила своєю пташиною мовою, і все-таки Мері Поппінс на очах у них розмовляла з цією пташкою, так ніби простісінько її розуміла.
— Що вона каже?.. — почав був Майкл.
— Тс-с! — сказала Джейн, ущипнувши його за руку, щоб мовчав.
Вони мовчки дивилися на пташку. А вона раптом прискочила поперечкою ближче до Мері Поппінс і щось запитливо проспівала.
Мері Поппінс ствердно кивнула головою.
— Так, звичайно, я знаю це поле. Там вона тебе й спіймала?
Пташина кивнула головою. І знов щось проспівала, наче спитала.
Мері Поппінс якусь мить подумала.
— Ну, — сказала вона, — це не дуже далеко. Десь за годину долетиш. Звідси рушай просто на південь.
Пташка, здавалось, ожила. Вона стала пританцьовувати на своїй поперечці і жваво забила крильми. Потім знов заспівала, залилася дзвінким щебетом, благально дивлячись на Мері Поппінс.
Та повернула голову і нишком глянула вгору на сходи.
— Чи я згодна? А ти як гадаєш? Ти хіба не чув, як вона назвала мене недотепою? Мене!
Мері Поппінс пирхнула майже з огидою.
У пташки затремтіли плечі, так наче вона сміялась. Мері Поппінс нахилилася до клітки.
— Що ви хочете зробити, Мері Поппінс? — вигукнув Майкл, далі не втерпівши. — Яка це пташка?
— Жайворон, — уривчасто сказала Мері Поппінс, відсуваючи на клітці засув. — Ти бачиш у клітці Жайворона вперше і востаннє.
І, сказавши це, вона шарпнула дверцята. Жайворон розпростав крила. Вилетів із клітки з дзвінким криком і сів Мері Поппінс на плече.
— Гхм! — сказала вона, повернувши до нього голову. — Мабуть, так краще. Еге ж?
— Чірр-ап! — згодився Жайворон, кивнувши головою.
— Ну, а тапер лети, — нагадала йому Мері Поппінс. — Вона ось-ось прийде.
Жайворон, почувши це, так і зайшовся співом, раз у раз торкаючись крильми щік Мері Поппінс і киваючи головою.
— Годі, годі! — невдоволено сказала Мері Поппінс. — Нема за що дякувати. Я зробила це собі на втіху. Не можу дивитися на Жайворона в клітці! А крім того, ти ж чув, як вона мене назвала!
Жайворон закинув голову догори і чимдуж залопотів крильми. Здавалося, ніби він щосили зареготав. Потім схилив голову набік і прислухався.
— Ох, я ж зовсім забула! — почувся згори громохкий голос. — Я ж залишила Карузо надворі. На тих брудних східцях. Піду заберу.
І на сходах залунала важка хода міс Ендрю.
— Що? — озвалась вона на якесь запитання місіс Бенкс. — О, це мій Жайворон, просто Жайворон — Карузо. Я його так назвала, бо він колись чудово співав. Що? Ні, тепер він зовсім не співає. Відколи я його спіймала й посадила в клітку. Не розумію чому.
Голос, наближаючись, лунав усе гучніше.
— Ні, ні, — знов озвався він до місіс Бенкс. — Я принесу сама. Я не можу здатися на цих нечемних дітей. Поруччя слід виглянсувати. І негайно!
Гуп-гуп! Гуп-гуп! Кроки міс Ендрю залунали вже в передпокої.
— Ось вона! — прошепотіла Мері Поппінс. — Лети мерщій! — Вона легенько труснула плечем.
— Швидше! — хвилювався Майкл.
— Ох, не барися! — підхопила Джейн. Близнята замахали руками.
Жайворон умить схилив голову і висмикнув у себе з крила пір'їнку.
— Чірр-чірр-чірріррап! — проспівав він і заткнув пір'їнку за стрічку на капелюшку Мері Поппінс. Тоді розгорнув крила й шугнув угору.
Саме тієї хвилини міс Ендрю з'явилася в дверях.
— Як? — гукнула вона, побачивши Джейн із Майклом і Близнят. — Ще й досі не полягали спати? Ну, це не діло! Усі добре виховані діти, — вона з осудом глянула на Мері Поппінс, — повинні йти спати о п'ятій годині. Я неодмінно говоритиму з вашим батьком.
Вона озирнулася.
— Ну, подивлюся... де я залишила свою... — Вона раптово урвала.
Просто під ногами в неї стояла ненакрита клітка з відчиненими навстіж дверцятами. Міс Ендрю втупилась туди, ніби не вірила власним очам.
— Коли? Як? Що? Хто? — розгублено забурмотіла вона.
І нарешті голос її прорізався на повну силу.
— Хто розкрив клітку? — гримнула вона так, що діти затремтіли.
— Хто відчинив дверцята? Ніякої відповіді.
— Де мій Жайворон?
Усі мовчали. Міс Ендрю пронизала поглядом кожного з дітей. Аж ось її невблаганні очі вп'ялися в Мері Поппінс.
— Це ви зробили! — гукнула міс Ендрю, тицьнувши в Мері Поппінс велетенським пальцем. — Я по вас бачу! Та як ви посміли? Сьогодні ж таки вас і близько не буде в цьому Будинку! Ви зухвала, нахабна негідниця!..
— Чірп-іррап!
Згори долинув стриманий сміх. Міс Ендрю підвела голову. Жайворон легко гойдався на крилах понад соняшниками.
— А, Карузо, то ти он де! — гукнула міс Ендрю. — Іди-но сюди! Не бари мене! Іди ж у свою гарненьку, чистеньку кліточку, і я зачиню дверцята!
Але Жайворон усе так само висів у повітрі й аж заходився сміхом, закидаючи голову і б'ючи себе по боках крильми.
Міс Ендрю нагнулася, підхопила клітку й підняла її над головою.
— Карузо, що я тобі сказала? Іди зараз же! — скомандувала вона, наставивши клітку. Але Жайворон майнув повз неї, майже черкнувши крилом капелюшка Мері Поппінс.
— Чірп-іррап! — сказав він на льоту.
— Гаразд! — озвалася Мері Поппінс, кивнувши головою.
— Карузо, ти чуєш, що я сказала? — закричала міс Ендрю.
Але в голосі її чулось тепер ледве помітне збентеження. Вона поставила клітку і спробувала піймати Жайворона руками. Але він шугнув убік, раз-другий пурхнув повз неї, тріпнув крильми й майнув у небо.
Потоком полився його спів до Мері Поппінс.
— Готово! — відгукнулася вона.
А далі сталося щось дивовижне.
Мері Поппінс уп'ялася очима в міс Ендрю, і міс Ендрю, наче зачарована тим дивним похмурим поглядом, так і затремтіла вся. Вона через силу ковтнула повітря, нетвердо ступнула вперед і чимдуж кинулась до клітки. І зненацька чи то міс Ендрю так поменшала, чи клітка побільшала, — Джейн і Майкл не могли сказати з певністю. Одне вони знали твердо: дверцята клітки, дзенькнувши, захряснулися і замкнулись за міс Ендрю.
— Ох! Ох! Ох! — закричала вона.
А Жайворон шугнув униз і підхопив клітку.
— Що зі мною діється? Куди це я? — залементувала міс Ендрю, здіймаючись угору. — Мені ніяк поворухнутися! Мені нічим дихати! — заводила вона.
— І йому було так само! — спокійно сказала Мері Поппінс.
Міс Ендрю вчепилася в клітку й щосили затрясла нею.
— Відчиніть дверцята! Відчиніть! Випустіть мене, чуєте? Випустіть?
— Гхм! Чи й не так! — сказала Мері Поппінс неголосно й глузливо.
А Жайворон, виспівуючи, здіймався дедалі вище.
Важка клітка з міс Ендрю загрозливо перехилялася й гойдалась у повітрі, ніби щохвилини мала вислизнути з його кігтів.
А дзвінку Жайворонкову пісню перекрикувала міс Ендрю, тарабанячи об клітку руками.
— Невже це я? Я, така Бездоганно Вихована? Я, що ніколи не помилялася? І я до такого дійшла?!
Мері Поппінс якось чудно засміялася.
Жайворонок тепер здавався зовсім малесеньким, але й далі колами здіймався у височінь з голосним, переможним співом. І клітка з міс Ендрю все гойдалася й перехилялася з боку на бік, мов корабель у бурю.
— Випустіть мене, чуєте? Випустіть! — верещала міс Ендрю.
Зненацька Жайворонок змінив напрямок. Спів його на мить змовк — поки він рвучко звернув убік — і задзвенів знову — вільний і радісний. І враз Жайворон струснув кільце клітки з лапок і полинув на південь.
— Полетів! — сказала Мері Поппінс.
— Куди? — скрикнули разом Джейн і Майкл.
— Додому — до рідних нив, — відповіла вона, слідкуючи очима за пташкою.
— Він же випустив клітку! — гукнув Майкл, широко розкривши очі.
Та й було чого. Клітка перевертом летіла додолу. Діти добре бачили, як міс Ендрю то ставала на голову, то знову на ноги. Клітка летіла донизу, аж шуміло, і враз ляпнулася просто на верхній східець.
Міс Ендрю люто шарпонула дверцята й вискочила з клітки. І тепер діти побачили, що вона така сама величезна на зріст, як була, й ніби ще страшніша.
Якусь мить вона стояла, тяжко дихаючи, неспроможна вимовити й слова. Обличчя її було ще червоніше, ніж досі.
— Як ви посміли? — нарешті прошепотіла вона здушеним голосом, тицяючи тремтячим пальцем на Мері Поппінс.
І Джейн з Майклом побачили, що її очі були вже не люті й глумливі, як досі, а повні жаху.
— Ви...