Джейн глибоко зітхнула. Серцю її зробилося тісно в грудях.
— Чогось мені так тяжко стало, — прошепотіла вона до Майкла.
— Це, мабуть, ти дуже наїлася пудингу! — сказав він.
— Ні, зовсім не те, — почала була вона й замовкла, бо саме тієї миті у двері постукали.
— Стук! Стук!
— Заходьте! — озвалася Мері Поппінс.
У дверях, позіхаючи, з'явився Робертсон Ей.
— Ви знаєте що? — сонно проказав він.
— Ні, а що саме?
— У Парку — Карусель!
— Це не новина для мене! — пирхнула Мері Поппінс.
— Що? Ярмарок? — аж підскочив Майкл. — І гойдалки там є? І летючі кораблики?
— Ні, — повагом сказав Робертсон Ей і похитав головою. — Тільки Карусель. У парку. З учорашнього вечора. Я думав, вам це цікаво.
Він спроквола повернувся й вийшов, причинивши за собою двері.
Джейн аж заскакала з нетерплячки, забувши свою тривогу.
— Ой, Мері Поппінс, можна, й ми підемо?
— Скажіть: "Можна", Мері Поппінс, скажіть: "Можна", — підхопив Майкл, аж танцюючи круг неї.
Вона обернулася від столу. Таця з тарілками й чашками гойднулася в неї в руці.
— Я піду, — промовила вона спокійно, — бо я маю на квиток. А про вас не знаю.
— У мене в скарбничці є шість пенсів! — радісно сказала Джейн.
— Ох, Джейн, позич мені два пенси! — благально мовив Майкл. День перед тим він потратив усі свої гроші на солодцеву паличку.
Обоє подивилися на Мері Поппінс: що скаже вона.
— Ніяких позичок у цій Дитячій, коли ваша ласка! — невблаганно сказала вона. — Я візьму кожному з вас квиток проїхатися один раз. І буде з вас.
Вона метнулася через усю кімнату з тацею в руках. Діти розгублено перезирнулись.
— Що ж це таке? — стривожився навіть безжурний Майкл. — Вона ніколи ще не платила за нас із своїх грошей!
— А ви сьогодні себе добре почуваєте, га, Мері Поппінс? — стурбовано спитав він, коли вона квапливо забігла в Дитячу.
— Краще й не треба! — згорда труснула вона головою. — І була б тобі вельми вдячна, якби ти не стояв, видивляючись на мене, неначе в паноптикумі! Ідіть збирайтеся!
Вона дивилася так суворо, її сині очі так гнівно блищали, а голос бринів так сердито, що дітям од-лягло від серця, і вони побігли збиратися.
І враз де й ділася вранішня тиша — застукали двері, залунали голоси, затупотіли ноги.
— Ну ось! Ну ось! Аж легше стало! Бо я вже був не на жарт стривожився! — мовив сам до себе Будинок, слухаючи, як Джейн з Майклом і Близнята залопотіли ногами, збігаючи вниз по сходах.
Мері Поппінс на хвилину спинилася в передпокої й поглянула на себе в дзеркало.
— Ой, ходімо вже, Мері Поппінс! Усе на вас гаразд! — нетерпляче скрикнув Майкл.
Вона рвучко обернулася до нього. Обличчя її було сердите, обурене й здивоване водночас.
Оце сказав! Усе гаразд! Усе гаразд та й тільки —коли на ній її синій жакет із срібними ґудзичками, на шиї золотий медальйон, а під пахвою парасолька з головою папуги на кінці держачка!
Мері Поппінс пирхнула.
— Чого ж від тебе й сподіватись? Це й так диво! —різко промовила вона. Видно було, що Майклове зауваження не справило їй аж ніякої приємності.
Але Майкл був такий заклопотаний своїм, що нічого не помітив.
— Ходімо, Джейн! — вигукнув він, аж пританцьовуючи з нетерплячки. — Я вже просто не можу! Ходім швидше!
Вони удвох побігли вперед, не дочекавшись, поки Мері Поппінс умостить Близнят у візок.
Ось вони вибігли за хвіртку й подались туди, де мала бути Карусель. Від Парку долинула приглушена химерна музика — так, ніби там, далеко, вертячись, дзижчала незвичайна дзиґа.
— Добрий день! То як наше здоров'ячко! — привітав їх пискливий голос міс Жайворон. Вона вела Вуличкою своїх собак.
І, не чекаючи на відповідь, міс Жайворон повела далі:
— Напевне, біжите на Карусель! Ми з Ендрю й Віллебі оце повертаємося звідти. Така чудова розвага! Так усе пристойно, чисто! І така чемна обслуга!
Міс Жайворон побігла далі. Собаки обіч неї аж перекидалися з радощів.
— Щасливо! Щасливо! — гукнула вона, ще раз озирнувшись, і зникла за рогом.
— Команда, всі до помп! Налягай, хлопці! — долинув від Парку добре знайомий голос, і в брамі показався Адмірал Бум. Увесь розчервонілий, він завзято витанцьовував матроський танок.
— Йо-го-го — і плящина рому! Адмірал проїхався на Каруселі! Роздайсь, море! Креветки й молюски! Мов тобі далеке плавання! — привітав він дітей.
— 1 ми — на Карусель! — радісно гукнув Майкл.
— Що? І ви також? — Адмірал хтозна-як здивувався.
— Авжеж! — заявила Джейн.
— То, може ж, хоч не назовсім? — Адмірал якось чудно поглянув на Мері Поппінс.
— Прокатаються, ласкавий добродію, — манірно мовила вона.
— А! Он як! Ну, щасливо! — сказав Адмірал несподівано лагідним голосом.
І раптом, на превеликий подив дітям, він виструнчився, приклав руку до кашкета і хвацько віддав Мері Поппінс честь.
— Уу-уу-ум! — тут-таки просурмив він у хустину.— Вітрила напинай! Якір підняти! І — прощавай, миленька, прощавай!
І, помахавши рукою, він вихилясом подався по тротуару, голосно виспівуючи:
Кожна дівчинонька любить моряка!
— А чому він сказав: "Прощавай!" і назвав вас "Миленька"? — спитав Майкл, ідучи поруч Мері Поппінс і збентежено дивлячись услід Адміралові.
— Бо для нього я — Людина, Гідна Шани! — відрізала Мері Поппінс.
Але очі її дивилися ніжно і замріяно.
Джейн знов чомусь стало сумно і тяжко на серці.
"Ну що, ну що може статися?" — занепокоєно питалася вона сама себе. Потім торкнулася руки Мері Поппінс, яка везла візок, і відчула полегкість — така тепла і надійна здалася дівчинці та рука.
"Яка ж я дурненька! — нишком сказала собі Джейн. — Нічого лихого не може статися!"
І вона, вже спокійніше, заквапилася поруч із візком до Парку.
— Постривайте хвилинку! Постривайте! — пролунав позаду задиханий голос.
— О! — сказав, обернувшись, Майкл. — Та це ж міс Персіммон!
— А от і ні! — засапано вимовила міс Персіммон.— Це — місіс Перук!
І вона, зашарівшись, подивилася на містера Перука. Він стояв поруч неї, сором'язливо всміхаючись.
— Сьогодні хіба п'ятниця? — раптом спитала Джейн.
— Та ні! На щастя, ні! — квапливо сказав містер Перук. — Ми... е-е-е... просто прийшли по... Ох, Мері, добрий день!
— О, дядьку Альберте! Добрий день!
Всі троє потисли одне одному руки. То ти зібралася на Карусель? — спитав містер Перук.
— Атож. Ми всі туди.
— Усі? — брови містера Перука підскочили аж до чуба — так він здивувався.
— Нехай і вони прокатаються! — кивнула Мері Поппінс на дітей. — Сидіть спокійно, будь ласка! — підняла вона голос на Близнят, які мало не вистрибували з візка. — Ви ж не Миші з Цирку!
— О, розумію! А тоді... зійдуть? Ну... Бувай, Мері, і — bon voyage! Містер Перук дуже церемонно підняв над головою капелюха.
— На все вам добре, і... дякую, що прийшли! — сказала Мері Поппінс, зграбно вклонившись містерові й місіс Перук.
— А що це — bon voyage? — запитав Майкл, озираючись через плече, як даленіли постаті пухкого, кругленького містера Перука й випростаної, тонкої місіс Перук.
— "Щасливої подорожі". Якої не буде в тебе, коли ти не підеш швидше! — пояснила йому Мері Поппінс.
Він прискорив ходу.
Музику стало чути дужче, загриміли барабани, кличучи всіх до себе.
Мері Поппінс майже побігла і ось уже завернула візок у Паркову браму. Та несподівано побачила перед собою на асфальті малюнки і зупинилася.
— Чого це ми стали? — сердито прошепотів Майкл. — Так ми ніколи не доїдемо!
Художник саме скінчив малювати кольоровою крейдою натюрморт із фруктів: яблуко, грушу, сливу й банан — і якраз підписував унизу:
"Візьми покуштуй!"
— Е-гм! — тихесенько кашлянула Мері Поппінс. Чоловік умить зірвався на рівні ноги, і Джейн з
Майклом побачили, що то великий приятель Мері Поппінс — Художник, Змушений Продавати Сірники.
— Мері! Нарешті! Я чекаю тут цілий день!
Мері Поппінс здавалася і засоромленою і щасливою водночас.
— Знаєш, Берте, ми — на Карусель, — сказала вона, зашарівшись.
Він кивнув головою.
— Я знав, що ти неодмінно прийдеш. А вони поїдуть з тобою? — спитав він, показуючи на дітей.
Мері Поппінс загадково похитала головою.
— Прокатаються тільки, — відповіла вона.
— О! — Він скривився. — Розумію.
Майкл був зовсім спантеличений. "А що ж усі роблять на Каруселі, коли не катаються!"— не міг він збагнути.
— Який чудовий натюрморт у тебе вийшов! — захоплено сказала Мері Поппінс.
— Пригощайтеся! — весело підхопив Продавець Сірників.
І раптом, на очах у вражених дітей, Мері Поппінс нахилилася, взяла з асфальту намальовану сливу й надкусила трохи.
— А ти не покуштуєш? — обернувся Художник до Джейн?
Вона тільки дивилася на нього.
— Хіба в мене вийде?
їй здавалось, що це взагалі неможливо.
— А ти спробуй!
Джейн нахилилася до яблука, і воно так і скочило їй у руки. Вона надкусила його червоний бік. Яблуко було дуже смачне.
— Як ви це робите? — приголомшено спитав Майкл.
— Це не я, — сказав Художник. — Це — Вона! — Він кивнув на Мері Поппінс, яка, гордовито випроставшись, стояла біля візочка. — Це буває тільки тоді, коли схоче вона, ось у чім річ!
І він нахилився, взяв з асфальту намальовану грушу й подав Майклові.
— А ви? — завагався Майкл: хоч йому й кортіла груша, та він намагався бути чемним.
— За мене не турбуйся, — сказав Художник. — Я собі завжди можу намалювати ще!
І з цими словами взяв банан, розломив його навпіл і простяг обом Близнятам.
їх невідступно кликала дзвінка, весела музика.
— Ну, Берте, нам час! — заквапилася Мері Поппінс, поклавши кісточку з сливи поміж стовпчиками Паркової огорожі.
— Тобі неодмінно треба йти?— засмучено спитав Берт. — Ну, що ж, бувай, моя голубко! І нехай тобі щастить!
— Та ви ж іще побачитеся з ним, правда? — спитав Майкл, пробігаючи слідом за Мері Поппінс у Паркову браму.
— Може, побачуся, а може, й ні, — коротко сказала вона. — Це справа не твоя!
Джейн оглянулася.
Продавець Сірників стояв біля своєї коробки з кольоровою крейдою, прикипівши очима до постаті Мері Поппінс, що вже увійшла в браму.
— Якийсь дивний сьогодні день! — насуплено промовила Джейн.
Мері Поппінс пильно глянула на неї.
— І що ж у ньому такого дивного?
— Ну... всі тільки й кажуть "Бувай!" і так якось чудно на вас дивляться!
— Казаному краю нема! — урвала її мову Мері Поппінс. — І дивитись нікому не заборонено, так чи ні?
Джейн промовчала. Вона ж добре знала: дарма розпитувати про щось Мері Поппінс — однаково нічого не допитаєшся.
Дівчинка зітхнула.