Щастя, що за ним стоять сто мільйонів німців, які не дозволять, щоб і т. д.
Бартек не знав, яка буря збирається над його головою. Навпаки, віп вважав, що все йде гаразд і він виграв справу в суди Адже Беге побив його дитину і перший його вдарив, а потім стільки колоністів на нього напало! Мусив же він боронитись! До того ж вони розбили йому каменем голову. І кому? Йому, про кого так часто згадувалось у наказах, йому, хто виграв битву під< Гравелоттом, хто говорив з самим Штейнме-цом, хто заслужив стільки хрестів! До його свідомості не доходило, як німці могли про все це не знати і так його скривдити. До його свідомості також, не доходило, як Беге наважився сказати пригнобленцям, що тепер німці топтатимуть їх за те, що вони, пригнобленці, здорово били французів. Але .щодо себе Бартек був певний, що суд і уряд стануть на його бік. Там уже знатимуть, хто він такий і що робив на війні. А Штейнмец неодмінно заступиться за ним. Адже Бар* тек через цю війну і збіднів, і заборгував —— не відмовлять же йому в справедливості.
Тим часом до Пригнобленого за Бартеком приїхали жандарми. Вони, мабуть, сподівались великого опору, бо приїхало їх аж п'ять, з зарядженими рушницями. Та вони помилились. Бартек і не думав 'опиратись. Йому сказали сісти на бричку: він сів. Тільки Магда розпачливо й уперто повторювала:
— Ой, треба було тобі тих французів так воювати? А тепер маєш, бідолахо, маєш!
— Мовчи, дурна! — відповідав Бартек і всю дорогу весело усміхався до прохожих,
— Я їм покажу, кого вони кривдили! — гукав він з брички.
І він поїхав до суду, як тріумфатор, з усіма своїми хрестами на грудях.
Суд і справді поставився до нього милостиво. Зваживши на обставини, що пом'якшували його провину, Бартека засудили тільки на три місяці ув'язнення. Крім того, його оштрафовано на півтораста марок на користь родини Беге та інших "зневажених дією" колоністів.
"Проте злочинець,— писала в судовому звіті "Pose-пег Zeitung" — після оголошення вироку не тільки не виявив найменшого каяття, але вибухнув такими брутальними словами й так безсоромно виставляв свої уявні заслуги перед державою, що треба тільки дивуватись, чому прокурор не порушив проти нього нової справи за образу суду і німецького народу..."
Тим часом Бартек сидів у холодній і спокійно пригадував свої геройства під Гравелоттом, Седаном і Парижем.
Однак ми були б несправедливі, коли б сказали, що й учинок пана Беге не викликав ніякого громадського осуду. Навпаки, навпаки! Одного дощового ранку якийсь польський депутат у рейхстагу дуже красномовно доводив, як змінилося ставлення до поляків у Познані; як за мужність і жертви, що їх зазнали познаньські полки під час війни, належало б більше дбати про права людності в Познаньській провінції; як, нарешті, пан Беге в Пригнобленому наду-
"Познаньська газета" (нім.).
живав своїм становищем учителя, бив польських дітей, називав їх польськими свиньми й обіцяв, що після цієї війни приходьки топтатимуть аборигенів.
І поки депутат-говорив, дощ собі йшов'та й ішов, а тому що в такі дні людей хилить на сон, то позіхали консерватори, позіхали націонал-ліберали і соціалісти, позіхав центр, бо діялось це все ще до "культурної боротьби".
Нарешті після цієї "польської скарги" палата перейшла до порядку денного.
Бартек тим часом сидів у холодній, а власне, лежав у тюремному шпиталі, бо від удару каменем у нього відкрилась рана, яку він дістав ще на війні.
Коли у нього не було гарячки, він думав та й думав, як той індик, що від думок здох. Проте Бартек не здох, але нічого й не видумав.
Однак у хвилини, які по-науковому називаються lucida intervalla', спадало йому на думку, що даремно він так "колошматив" французів. '
Для Магди настали тяжкі часи. Треба було сплатити штраф, а грошей узяти нізвідки. Пригноблен-ський ксьондз хотів допомогти, та виявилось,' що в касі немає й сорока марок. Парафія його була бідна, до того ж ксьондз ніколи не знав, куди діваються цер-; ковні гроші. Пана Яжинського не було вдома. Казали, що поїхав у Королівство Польське свататись до якоїсь багатої панни.
Магда не знала, як їй бути.
Про відстрочення сплати штрафу нічого було й думати. Що ж його робити? Продати коні, корови? Саме був переднівок, найтяжчий час. Наближалися жнива, в господарстві потрібні були гроші, а вони всі розійшлися. Жінка з розпачу ламала руки. Подала до суду
Хвилина проблиску свідомості (лат.).
кілька просьб про помилування, посилаючись на заслуги Бартека. Не одержала навіть відповіді. Наближався термін сплати, я з ним секвестр.
Магда молилась і молилась, гірко згадуючи довоєнні часи, коли вони жили заможно, а Бартек ще й підробляв на фабриці. Пішла позичати гроші до кумів, але й у них не було. Війна всім далася взнаки. До Юста не сміла йти, бо й так була йому винна і навіть не заплатила процентів. Тим часом Юст несподівано сам прийшов до иеї.
Одного разу опівдні Магда сиділа на порозі своєї хати й нічого не робила, бо з розпачу зовсім знесиліла. Вона дивилась на золотих мушок, що літали в повітрі, й.думала: "Щаслива оця мушва, літав собі як хоче і ні за що не платить..." Часом вона тяжко зітхала, або з її поблідлих уст зривалось тихе волання: "Боже, боже!" Раптом перед ворітьми показався гачкуватий ніс Юста, під яким висіла гачкувата люлька. Магда зблідла. Юст озвався:
— Morgen! 1
— Як ся маєте, пане Юст?
— А як мої гроші? —
— Ой мій дорогенький пане Юст, потерпіть ще трохи. Нема грошей, що я зроблю? Чоловіка мого забрали, штраф за нього треба платити, не знаю, що й робити. Краще б я вмерла, ніж отак мучитись. Вв вже зачекайте, мій дорогенький пане Юст!
Магда заплакала й покірно поцілувала пана Юста в товсту, червону руку.
— Пан-дідич приїде, то я у нього позичу та й віддам вам.
— Ну, а штраф з чого заплатите?
— А хто ж його знає! Хіба корівчину доведеться продати.
1 Доброго ранку! (Нім.)
-г То я вам позичу іще. 1
— Бог вам віддячить, мій пане/ Ви хоч і лютеранин, але добрий чоловік. Правду кажу! Коли б інші, німці були такі, як ви, то люди б їх благословляли.
— Але я без проценту не дам. ч
— Я знаю, знаю.
— То дасте мені розписку на весь борг.
— Гаразд, добрий пане. Бог вам віддячить!
— Ось я буду в місті, тоді складемо акт.
Юст був у місті і склав акт, а перед тим Магда ходила до ксьондза радитись. Але що тут можна було врадити? Ксьондз казав, що термін короткий, а процент високий, і дуже бідкався, що пан Яжинський кудись поїхав, бо якби був удома, то, може, поміг бп. Але Магда не могла чекати, поки продадуть її худобу^ й погодилась на всі умови ІОста. Вона позичила аж триста марок, тобто вдвоє більше, ніж становив штраф, бо й господарство потребувало грошей. Щоб акт був дійсним, Бартек мусив власноручно скріпити його своїм підписом, що він і зробив. Для. цього Магда навмисне ходила до нього в холодну., Переможець був дуже сумний, пригнічений і хворий. Він хотів був ще писати скаргу й виповісти свої кривди, але скарги не* прийняли. Статті "Ppsener Zeitung" дуже неприхильно настроїли проти нього урядові сфери. Хіба вони не повинні були поширити опіку над мирним німецьким населенням, "яке в останню війну показало стільки прикладів любові до вітчизни і принесло стільки жертв"? Отже, скаргу Бартека відхилили слушно. І не дивно, що це його остаточно пригнітило.
— Ну, тепер ми зовсім пропадемо,— сказав він.
— Зовсім,— повторила Магда. Бартек про щось глибоко замислився.
— Сильно вони мене скривдили,— мовив він.
— Беге до хлопця чіпляється,—повідомила Магда.—Ходила його просити, то він мене ще й вилаяв,
Ой, тепер німці в нашому селі взяли гору! Вони тепер нікого не бояться.
Певно, що вони найсильніші,— сумно промовив Бартек.
—— Я проста, жінка, але скажу: найсильніший бог.
В ньому наш порятунок,— додав Бартек. Вони трохи помовчали, потім Бартек спитав:
— Ну, як Юст?
— Якби дав бог урожай, то, може б, якось із ним розплатились. Можливо, й пан нам допоможе, хоч він і сам заборгував німцям. Ще перед війною подейкували, що мусить продати маєток. Хіба що багату панну засватав.
— А скоро він повернеться?
*— Хто його знав? У дворі кажуть, ніби незабаром з дружиною приїде. Як повернеться, то німці його притиснуть. І скрізь ті німці! Так і лізуть звідусюди, як комашня! Куди не глянь, де не спитай — чи в місті, чи на селі,— скрізь німці... Мабуть, за гріхи паші! І нема від них порятунку!
— Може, щось придумаєш, ти ж розумна жінка. <~ Що я придумаю? Що? Хіба я з доброї волі брала
у Юста гроші? Правду кажучи, то та хатина, в котрій сидимо, і земля,—вже його. Юст кращий за інших німців, та й він теж своєї вигоди пильнує. Не попустить вія мені, як і іншим не попустив. Хіба я вже така дурна, що не тямлю, нащо він мені тиче гроші? Але що ж робити? Що робити! — казала вона, ламаючи руки.— Радь ти, коли такий розумний. Французів умів бити, а от що робитимеш, як не буде даху над головою, не буде чого їсти!
Переможець під Гравелоттом вхопився за голову.
— О Ісусе, ІсусеЬ
У Магди було добре серце: її зворушило Бартекове страждання, і вона сказала:
—— Тихо, чоловіче, тихо! Не хапайся за голову, бо вона ще не загоїлась. Аби врожай бог дав. Житечко таке гарне, що хоч землю цілуй, пшениця теж. Земля не німець, не скривдить. Хоч через твою війну земля й кепсько оброблена, але росте все так, що аж-аж! Магда усміхнулася крізь сльози. 1
*~ Земля не німець,— повторила ще раз.
Магдо! — промовив Бартек, дивлячись, на неї своїми вирячкуватими очима.—1 Магдо! j— Чого?
•— А ти якась така... така..*
Бартек відчував до неї велику вдячність, та не вмів її висловити, ," ^
гх
Магда справді варта була десятка інших абияких жінок. Bona трохи собкала своїм Бартеком, але була прив'язана до нього щиро. В хвилини гніву, ч як-от було в корчмі, прилюдно називала його дурнем, проте хотіла, щоб люди думали інакше, тому не раз казала: "Мій Бартек удав з себе дурня, а насправді він хитрий". А Бартек був такий хитрий, як його кінь, і без Магди не міг би дати ради ні господарству, ні чомусь іншому.. Тепер також усе звалилось на її бідолашну голову, і вона почала бігати, ганяти, ходити, просити, і таки вибігала порятунок. Через тиждень після останніх відвідин в тюремному шпиталі вона знову прибігла до Бартека засапана, розчервоніла, щаслива.
*— Як ся маєш, Бартеку, німчаю! — радісно гукнула вона.—Знаєш, приїхав пан! Оженився в Королівстві Польському.