бути божевільним... Що ви накидаєте на мої плечі спустошення країни,.
1 Великому німецькому письменникові епохи "бурі й натиску" не довелося самому побувати в Англії. Не знаючи справжнього стану речей в цій країні, він у своїй ненависті до деспотизму численних німецьких князьків протиставляє абсолютизму політичні свободи, якими нібито користувався тоді англійський народ.
хай простить вам всемогутній бог, який колись вас, і мене, і repu цога поставить віч-на-віч. Але ви образили в мені англійку, і на такі докори моя вітчизна повинна дати відповідь!
Фердінанд (спирається на свою шпагу). Готовий вислухати!
Леді. Отже, слухайте ви те, чого я, крім вас, ще нікому не довіряла і ніколи не довірю жодній людині!.. Я не авантюристка" Вальтере, за яку ви мене маєте! Я можу з гордістю сказати: у мене княжа кров, я з роду нещасного Томаса Норфолка, який пожертвував собою заради шотландської Марії *. Мого батька* старшого камергера короля, було обвинувачено в тому, що він мав злочинні зв'язки з Францією, його було засуджено парламентом, проклято і обезглавлено. Усі наші маєтки дісталися державі! Нас самих вигнано з країни! Моя мати померла в день страти! Я, чотирнадцятилітня дівчинка, втекла до Німеччини з моєю служницею, із скринькою коштовностей і оцим фамільним хрестом,— це останнє благословення, що його моя мати, вмираючи, повісила мені на шию!
Фердінанд, замислившись, дивиться на леді не так уже суворо.
(Вона продовжує з дедалі більшим хвилюванням.) Хвора, без імені, без притулку і без коштів, чужоземка, сирота, приїхала я до Гамбурга! Я нічого не знала, лише трохи французької мови, вміла трохи вишивати, трохи грати на фортепіано... Проте я звикла їсти на золоті й сріблі, спати під шовковими ковдрами, одним кивком розсилати десять слуг і вислухувати компліменти знатних осіб вашої статі... Шість років минуло в сльозах. Остання коштовна брошка зникла. Моя служниця вмерла. І тоді моя доля привела вашого герцога до Гамбурга. Я саме гуляла по берегу Ельби, дивилася в ріку і тільки-но почала фантазувати про те, що глибше — чи оця вода, чи мої стражданн я... Герцог побачив мене, почав стежити за мною, знайшов, де я живу, впав мені до ніг і заприсягнувся, що він мене кохає. (Спиняється у великому хвилюванні, потім продовжує з сльозами в голосі.) Усі картини мого щасливого дитинства знову постали передо мною в привабливому сяйві. Чорною могилою страшно глянуло на мене моє безвідрадне майбутнє... Моє серце жагуче прагнуло іншого серця... і я схилилась до нього. (Відбі-гаючи від Фердінанда.) Тепер проклинайте мене!
Фердінанд (дуже зворушений, біжить за нею і затримує il). Міледі! О небо! Що я чую? Що я наробив? Страшним стає передо мною мій злочин! Ви не зможете тепер мені простити!
1 Англійський політичний діяч XVI ст.Томас Норфолк зайшов у таємні зв'язки з іспанським королем Філіппом II та папою римським, щоб допомогти шотландській королеві Марії Стюарт скинути з престолу королеву Єлізавету. Його страчено 1572 р. по обвинуваченню в державній зраді.
Леді (вертається і намагається оволодіти собою). Слухайте далі! Хоч герцог і захопив зненацька мою беззахисну юність, але кров Норфолків заговорила в мені: ти уроджена княгиня, Еміліє, і ти стала тепер наложницею герцога?.. Гордість і доля боролися між собою в моїх грудях, коли герцог привіз мене сюди, і враз перед моїми очима постало найжахливіше видовище! Похіть можновладних цього світу — це ненаситна гієна, яка жадала все нових жертв. Вона вже страшенно шаленіла в цій країні, розлучала наречених, розривала навіть священний зв'язок шлюбу; тут підточувала тихе родинне щастя, там віддавала на поталу згубній чумі юне, недосвідчене серце. І конаючі учениці, в конвульсіях, з піною на устах проклинали імена своїх учителів... Я стала поміж ягням і тигром, домоглася у герцога присяги в хвилину пристрасті, і ці жахливі жертвоприношення припинились.
Фердінанд (мечеться по залу в страшенному хвилюванні). Ні слова більше, міледі! Досить!
Леді. За цим сумним періодом почався ще сумніший! Двір і сераль кишіли покидьками з Італії. Легковажні парижанки загравали з страшним скіпетром, а народ спливав кров'ю від їхніх примх... Усі вони дочекалися свого кінця! Я бачила, як вони падали в порох поруч мене,— адже я була більшою кокеткою, ніж усі вони. Я взяла в свої руки кермо влади від тирана, який похітливо розслабнув у моїх обіймах. Твоя вітчизна, Вальтере, відчула вперше людяну руку і схилилася довірливо на мої груди! (Замовкає і ніжно дивиться на нього.) І от тепер єдина людина, думкою якої я дорожу, примусила мене вихвалятися і спалювати мою скромну чесноту на вогні подиву! Вальтере, я відмикала в'язниці, розривала смертні вироки і скорочувала не одну жахливу вічність на галерах! На невигойні рани я принаймні проливала цілющий бальзам, я стирала на порох могутніх лиходіїв і програну справу невинності не раз рятувала сльозою наложниці. Ах, юначе, як солодко було це мені! З якою гордістю могло моє серце відкидати геть кожну скаргу мого князівського походження!.. І от прийшла людина, єдина, яка могла б мене за все нагородити. Людина, яку моя нещасна доля, може, й послала мені в нагороду за мої колишні страждання. Людина, яку я, з пекучою тугою, вже пригортала в мріях...
Фердінанд (перебиває її, вражений украй). Це занадто! Це занадто! Це суперечить умові, міледі! Ви мусили очиститися від моїх обвинувачень, а робите мене злочинцем! Пощадіть, заклинаю вас, пощадіть моє серце, яке шматують сором і палке каяття...
Леді (бере його за руку). Тепер або ніколи! Довго й героїчно я трималась... Але все ж ти мусиш відчути тягар цих сліз. (Дуже ніжно.) Слухай, Вальтере! Невже й тепер, коли нещасну, сповнену жагучого, невичерпного кохання, всесильно вабить пригорнутися до тебе... Вальтере!.. Невже й тепер скажені ти холодне слово "честь"?.. Якщо ця нещасна, пригнічена почуттям своєї ганьби, з огидою до пороку, героїчно піднесена голосом чесноти, ось так... кинеться в твої обійми (обнімає його, говорить благаюче й урочисто), прагнучи, щоб ти її врятував, щоб ти знову вернув її небу, невже (відвертаючи від нього обличчя, глухим, тремтячим голосом) тікати їй від твого образу і, слухаючись жахливого голосу розпачу, знову кинутися в ще огиднішу безодню пороку...
Фердінанд (вириваючись з її обіймів, у цілковитому замішанні). Ні, присягаюся великим богом! Я не можу цього витримати... Міледі, я мушу... небо й земля вимагають від мене цього... Я мушу вам признатися, міледі!
Леді (відступаючи від нього). Не тепер, не тепер, ради всього святого... Не в цю страшну мить, коли моє пошматоване серце кривавиться тисячею ран... Чи це буде смерть, чи життя... я не можу... я не хочу цього слухати.
Фердінанд. Ні, ні, найласкавіша міледі! Ви мусите. Те, що я вам зараз скажу, зменшить мою провину і буде щирим пробаченням мені за минуле. Я помилився в вас, міледі. Я сподівався... я бажав знайти вас гідною моєї зневаги. Я прийшов сюди з твердим рішенням образити вас і заслужити вашу ненависть. Для нас обох було 6 щастям, якби мій намір здійснився! (Мовчить якусь мить, а потім тихше і несміливіше.) Я люблю, міледі... люблю просту дівчину... Луїзу Міллер, дочку музиканта. (Леді зблідла і відвернулася від нього; він продовжує жвавіше.) Я знаю, на що я йду; але коли б навіть розум примусив замовкнути пристрасть, то тим голосніше заговорить обо в'я з о к. Я сам винен. Я перший порушив золотий спокій її невинності, я заколисав її серце сміливими надіями і по-зрадницькому лишив його на поталу бурхливій пристрасті... Ви нагадаєте про мій стан, про походження, про погляди мого батька!.. Але я люблю, моя надія сягає тим вище, чим глибший розлад між природою й умовностями. З одного боку — мої наміри, з другого — ці упередження! Побачимо, хто переможе,— забобони чи людяність.
Леді тим часом відійшла в найдальший куток кімнати і затулила обома руками обличчя. Він іде за нею.
Ви хотіли мені щось сказати, міледі?
Леді (з виразом глибокої муки). Нічого, пане фон-Валь-тере! Нічого, тільки те, що ви губите себе й мене, і ще третю.
Фердінанд. Ще й третю?
Леді. Ми не можемо бути щасливими разом. Але ми повинні впасти жертвами квапливості вашого батька. Я ніколи не володітиму серцем чоловіка, який віддав мені свою руку лише з примусу.
Фердінанд. З примусу, міледі? З примусу віддав? І все ж таки віддав? Невже в и можете взяти руку без серця? В и можете відібрати у дівчини людину, яка їй заміняє цілий світ? Ви можете одірвати від дівчини коханого, яка і йому заміняє цілий світ? Ви, міледі, за хвилину перед тим — гідна подиву британка? Ви можете це?
Леді. Во я мушу. (Серйозно і сильно.) Моя пристрасть, Вальтере, поступиться перед моєю ніжністю до вас. Але моя честь не дозволяє цього. Про наш шлюб говорить ціла країна. Всі очі, всі стріли глузування спрямовані на мене. Нічим не змити моєї ганьби, якщо підданець герцога мене відкине! Змагайтеся з вашим батьком!.. Обороняйтесь як можете. Я піду на все! (Швидко виходить.)
Майор стоїть у мовчазному остовпінні. Пауза. Потім він вибігає у бічні
двері.
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Кімната в господі музиканта*
Входять Міллер, дружина Міллер а, Луїза.
Міллер (квапливо входить у кімнату). Я про це вже говорив!
Луїза (кидається злякано до нього). Що, тату? Що?
Міллер (бігає вперед і назад як навішений). Мого парадного камзола... мерщій! Я мушу його випередити... І білу сорочку з манжетами! Мені це одразу ж спало на думку!
Луїза. Ради бога! Що?
Дружина. Та що сталося? Що таке?
Міллер (шпурляє свого парика). Зараз же це до парикмахера!.. Що сталося? (Підстрибнув перед дзеркалом.) А борода у мене знову виросла на палець... Що сталося? Що станеться, вороняче ти падло? А те, що чорт вирвався на волю, хай на тебе грім!
Дружина. Ти диви! І зараз же все на мене!
Міллер. На тебе? Так, чортова лепетухо! А на кого ж іншого? Сьогодні вранці ти із своїм диявольським паничем... Хіба ж я не сказав одразу? Вурм усе виплескав.
Дружина. Ах, он що! Звідки ти це знаєш?
Міллер. Звідки я знаю? Он! Під дверима стовбичить посланець міністра і питає скрипаля!
Луїза. Це смерть моя!
Міллер. І ти теж із своїми безневинними очима! (Злісно сміється.) Правду кажуть,— кому чорт знесе яйце в господі, в того народжується красива дочка...