Біля мого дому сидів на цепу собака одного мисливця, презлюща тварина,— він бувало миттю вхопить за поділ кожне дівча, що, заґавившись, підійде до нього надто близько. Ото була мені розвага — безперестану дражнити цього пса на всі лади, і я мало не вмирав зо сміху, коли це стерво на мене визвірялося і готове було кинутись на мене, якби тільки могло.
Що ж вийшло? Одного разу я знову його роздражнив і так сильно вперіщив йому каменем у ребра, що він з люті зірвався з цепу — і прямо на мене. Я ж, мов блискавка, прожогом навтікача. Стонадцять чортів! А тут якраз проклятий рів. Що робити? Розлючений пес от-от вхопить мене за п'яти; я, не довго думаючи, розігнався — скік! — і вже на тому боці. Стрибок урятував мені життя,— ця тварюка на шматки б мене розірвала.
Карл Моор. Але до чого це?
Шпігельберг. Щоб ти бачив, як зростають сили в скрутну хвилину. Тому-то я ніколи не лякаюсь, коли діло до крайності доходить. Мужність зростає разом з небезпекою. Сили більшають під натиском. Доля, мабуть, хоче зробити з мене велику людину, завжди стаючи мені поперек дороги.
Карл Моор (роздратовано). Не знаю, навіщо нам ще мужність і де нам її невистачило.
Шпігельберг. Он як? Отже, хай іде за вітром уся твоя обдарованість? Хочеш зарити свій талант? Чи не гадаєш ти, що твої лейпцігські витівки—верх людської винахідливості? Дай-но нам вийти у великий світ. Пари ж,. Лон дон! — от де можна заробити ляпаса, назвавши кого-небудь чесною людиною. Душа радіє, коли ремесло застосовують так широко. Там-то надивуєшся, аж очі видивиш! Стривай-но, а от як підписи підробляти, шахраювати, граючи в кості, ламати замки і витрушувати потрухи із скринь — цього ти в Шпігельберга повчись! На першу-ліпшу шибеницю того каналію, який, маючи спритні руки, пропадав би з голоду.
Карл Моор (неуважливо). Як? Ти, мабуть, таки перегнав у цьому інших?
Шпігельберг. Здається, ти мені не довіряєш. Постривай, дай-но мені розійтися! — ти побачиш чудеса; твій мозочок перевернеться в голові, коли моя винахідливість, нарешті, розродиться. (Встає, із запалом.) Як усе прояснюється в мені! Великі думки мигтять у мене в душі! Велетенські плани шумують у моїй творчій уяві! Проклята сонливість (б'є себе по лобі)9 як вона сковувала досі мої сили, заслоняла перспективи і заважала моїм намірам! Я, прокидаючись, відчуваю, хто я — ким я повинен стати 1
Карл Моор. Дурень ти! Вино шумує в тебе в голові.
Шпігельберг (усе більше запалюючись). Шпігельберг,— гукатимуть тоді,— чи не чарівник ти, Шпігельберг? Шкода, що не став ти генералом !, Шпігельберг,— скаже король,— ти загнав би австріяків у глухий кут.— Так,— чую я нарікання лікарів,— непрощенна річ, що цей чолов'яга не вчився медицини,— він би винайшов новий порошок проти зобу.— Ах, чому камеральні науки 2 — не його фах,— зітхатимуть різні Сюллі 3 по своїх кабінетах,— він би каміння обернув на луїдори 4. І про Шпігельберга заговорять на Сході й на Заході, а ви, боягузи, ви, жаби, лишайтесь у бруді, тоді як Шпігельберг на крилах полетить у храм безсмертної слави.
Карл Моор. Щасливої дороги! Вилазь по стовпу ганьби на вершину слави. В тінь батьківських гаїв, в обійми моєї Амалії манить мене чиста радість. Ще минулого тижня в листі до батька я оросив у нього прощення, і найменшої дрібнички від нього не потаїв, а де щирість — там і співчуття і допомога. Давай попрощаємось, Моріце. Ми бачимось сьогодні востаннє. Пошта прибула. Батьківське прощення вже у мурах цього міста.
Входять Швейцер, Грімм, Роллер, Шуфтерле і Рацман.
Роллер. Чи знаєте ви, що нас вистежують?
Грімм. Що нас кожної хвилини можуть затримати?
Карл Моор. Це мене не дивує. Хай буде, що буде! Не бачили ви Шварца? Він не говорив вам, що в нього є для мене лист?
Роллер. Він давно тебе-шукає,— мабуть, щось є. Карл Моор. Де ж він? Де, де? (Поспішає йти.) Роллер. Зажди! Ми маємо зустрітися з ним тут. Ти тремтиш?
Карл Моор, Я не тремчу. Чого б я мав тремтіти? Товариші! Цей лист... Радійте ж зі мною! Я найщасливіша людина під сонцем,— чого б я мав тремтіти?
Входить Ш в а р ц.
1 Перша дія "Розбійників" відбувається напередодні так званої Семилітньої війни (1756—1763 рр.) між Пруссією й Австрією.
2 Камеральні науки — цикл адміністративних, економічних та фінансових знань, яких у XVIII ст. вимагали від урядовців управління так званим камеральним, тобто казенним майном у Німеччині.
3 Сюллі (1560—1641)—міністр фінансів французького короля Генріха IV.
4 Луїдор — старовинна французька золота монета.
Карл Моор (біжить йому назустріч). Брате! Брате! Лист!. Лист!
Шварц (дає йому лист, який Моор швидко розпечатує).. Що з тобою? Ти побілів, як стіна... Карл Моор. Рука мого брата! Шварц. Але що це з Шпігельбергом ?
Г р і м м. Хлопець збожеволів. Він так жестикулює, наче в нього хвороба святого Вітта 1.
Шуфтерле. У нього ум за розум зайшов. Мабуть, вія складає вірші.
Рацман. Шпігельберг! Гей, Шпігельберг! Не чує, бестія.
Грімм (трусить його). Хлопче! Ти мариш чи...
Шпігельберг (що весь час сидів у кутку кімнати, же~ стикулюючи так, ніби обмірковував якісь проекти, раптом дико схоплюється). La bourse ои la vie! 2. (Хапає за горло Швейиера* який спокійно відкидає його до стіни.)
Моор упускає листа і вибігає з кімнати. Всі схоплюються.
Роллер (услід йому). Моор! Куди ти, Моор! Що ти замислив?
Грімм. Що з ним? Що з ним? Він блідий як мрець.
Швейцер. Гарні, мабуть, новини! Дай-но подивимось...
Роллер (піднімає з землі лист і читає). "Нещасний брате!"— Веселенький початок! — "Я мушу в коротких словах повідомити тебе, що надія твоя марна. Іди туди,— звелів переказати тобі батько,— куди ведуть тебе твої ганебні вчинки. Не сподівайся також,— говорить він,--виблагати коли-небудь прощення біля
його ніг, якщо не виявиш готовності просидіти на хлібі й воді в найглибших підвалах його башт, аж поки твоє волосся виросте, як орлине пір'я, а нігті твої обернуться в пташині кігті.— Це його власні слова. Він наказує мені закінчити на цьому листа* Прощай навіки! Мені жаль тебе.
Франц фон-Моор".
Швейцер. Премилий братік! Що й казати! Цього каналію звуть Францом?
Шпігельберг (нишком підкрадаючись). Про хліб і воду йде мова? Чудове життя! Але я подбав про вас краще! Чи не говорив я, що мені доведеться кінець кінцем думати за всіх вас?
Швейцер. Що там меле ця бараняча голева? Цей віслюк береться думати за всіх нас?
1 Хвороба, або танець, святого Вітта характеризується судорожними рухами голови і кінцівок тіла.
2 Гаманець або життя (франц.).
Шпігельберг. Зайці ви всі, каліки, кривоногі собаки, зікщо бракує вам сміливості зважитись на щось велике!
Р э л л е р. Ну, хай ми й справді такі і ти маєш рацію, але чи допоможе нам вирватись із цього клятого становища те, на лцо ти хочеш зважитись? Допоможе?
Шпігельберг (з гордим сміхом). Бідолашний! Вирватись із цього становища? Ха-ха-ха! Вирватись із цього становища? А на щось мудріше твого наперстка розуму невистачає? Із 4шм твоя шкапа трюхає до стайні? Шпігельберг був би сучий син, якби думав з цього починати. Героями, кажу тобі, це зробить вас, баронами, князями, богами!
Р а ц м а н. Чи не забагато це буде, з одного маху? Але ж це має бути карколомна робота, тут можна накласти головою.
Шпігельберг. Нічого тут не треба, крім мужності, бо все, що стосується винахідливості, я цілком беру на себе. Мужайся, Швейцер,— кажу я! — Мужайтесь, Роллер, Грімм, Рац-ман, Шуфтерле! Більше мужності!
Швейцер. Мужності? Якщо справа тільки в цьому, го мужності в мене вистачить, щоб босим пройти через ціле пекло.
Шуфтерле. Вистачить і в мене — з самим чортом зчепитися під шибеницею за бідного грішника.
Шпігельберг. Це мені до вподоби! Коли у вас справді є мужність, то хай хтось із вас вийде і скаже: він ще має що втрачати і не все йому треба здобувати!
Ш в а р ц. Правду кажучи, є що втрачати, якби я схотів утратити те, що я маю ще придбати!
Р а ц м а н. Так, під три чорти! Є що й придбати, якби я схотів набувати те, що не можу втратити.
Шуфтерле. Якби мені довелося втратити те, в що я вдягнений, та й то набір, то завтра мені, мабуть, вже не було б що втрачати.
Шпігельберг. Отже (стає посеред них і говорить тоном закляття), якщо у ваших жилах ще лишилась хоч краплина геройської німецької крові,— ходім! Ми спустимось у богемські ліси, зберемо там ватагу розбійників і... Чого ви витріщились на мене? Ваша краплина мужності вже вся випарилась?
Роллер. Ти, звичайно, не перший шахрай, що дивиться поверх високої шибениці, не помічаючи її. А все ж... хіба є у нас який інший вибір?
Шпігельберг. Що? Вибір? Нема для вас вибору! Чи не хочете усі ви сісти в боргову в'язницю і муркотіти там гуртом, аж поки не засурмлять на страшний суд? Чи не хочете ви помучитись із заступом та мотикою задля шматка черствого хліба? Чи не хочете ви під чужими вікнами вимолювати жебрацькими співами нужденну милостиню? Чи, може, ви хотіли б завербуватися в солдати,— але це ще питання, чи викличуть довіру ваші обличчя,— і там наперед зазнати мук чистилища від жовчної причепливості самодура-капрала? Або в такт барабанові прогулюватися під свист шпіцрутенів 1 ? Або в галерному раю тягати на собі всю кузню Вулкана2? Дивіться, що вам вибрати,— оце все, з чого вам можна вибирати!
Роллер. Шпігельберг почасти має рацію. Я теж складав деякі плани, але всі вони кінець кінцем зводяться до одного. А що,— міркував я,— якби ми засіли й усі разом накатали якесь кишенькове видання, або альманах, або щось інше в цьому роді, або почали за гарні гроші писати рецензії, як це тепер увійшло в моду?
Шуфтерле. Туди його к кату! Це недалеко від моїх проектів. Я вже й сам думав: а що якби ти став пієтистом 3 і почав би щотижня провадити напутливі бесіди?
Г р і м м. Попав у точку! А як з цього нічого не вийде, то — атеїстом! Ми могли б завдати такого чосу всім чотирьом євангелістам, що нашу книгу спалили б рукою ката, і тоді її враз би розхапали.
Р а ц м а н. Або піти в похід на французьку хворість,— я знаю одного лікаря, що збудував собі дім із чистої ртуті, як проголошує епіграма у нього на вхідних дверях.
Швейцер (встає і простягає Шпігельбергові руку). Мо-ріце, або ти велика людина, або жолудь знайшла сліпа свиня!
Ш в а р ц. Пречудові плани! Пристойні заняття! Які співзвучні один одному великі уми! Тепер тільки бракує, щоб ми стали бабами та звідницями або навіть почали торгувати своєю незайманістю.
Шпігельберг.