Сади в міру посування непомітно переходили в лісові парки, а ті — в ліси.
Ніколи не забуду тієї світосяйної подорожі найяснішої зимової ночі. Кольорова карта неба розрослася безмірним куполом, на котрому громадились накреслені лініями небесної географії фантастичні суходоли, океани і моря. Повітря стало легким і променистим, як срібний газ. Пахло фіалками. З-під вовняного, як білі смушки, снігу витикалося тремке сон-зілля з леліткою місячного світла в тендітному келиху. Весь ліс немов ілюмінував тисячами вогників, зірок, якими щедро сипав грудневий небозвід. Повітря дихало якоюсь таємничою весною, невловимою чистотою снігу і фіалок. Місцевість стала гористою. Лінії узгір, волохаті від голого гілля дерев, як блаженні зітхання, підносились в небо. На тих щасливих схилах я бачив цілі групи подорожніх, котрі серед моху і хмизу збирали опалі та мокрі від снігу зорі.
Та ось шлях став стрімкішим, кінь сковзався і з трудом тягнув граючий всіма своїми суглобами повіз. Я був щасливий. Легені пили ту блаженну весну повітря, свіжість зірок і снігу. Перед грудьми коня збирався щораз вищий і вищий бурун білої снігової піни. Він з силою пробивався чистою й свіжою масою снігу. І нарешті став.
Я вийшов із фіакра. Він, звісивши голову, тяжко дихав. Я притулив його чоло до грудей, в великих чорних очах блищали сльози. І тільки тоді я помітив на його животі округлу чорну рану. — "Чому ти мені не сказав?" — шепотів я крізь сльози. — "Задля тебе, мій любий" — відповів він і став крихітним, як дерев'яний коник. Я покинув його.
Я почував себе на диво легко і щасливо. Застановився над тим, чи чекати на малий місцевий потяг, котрий сюди заїжджав, чи повернутись до міста пішки. Потім почав спускатися стрімким лісовим серпантином — спочатку йшов легким, пружним кроком, а потім, набравши розгону, перейшов на розгонистий щасливий біг, котрий зразу ж перейшов в ковзання, як на лижвах. Я міг як завгодно змінювати швидкість й спрямовувати рух легкими поворотами тіла.
Поблизу міста я загальмував той тріумфальний біг, змінивши його на звичний вільний крок. Місяць висів ще високо. Трансформації неба, метаморфози його численних склепінь, що рафінувалися в щораз майстерніших конфігураціях, не мали кінця. Як срібна астролябія, небо відкривало тієї ночі свій чародійський внутрішній механізм і безкінечними еволюціями демонструвало золотисту математику своїх коловоротів та законів.
На ринку я зустрів людей, котрі вийшли на прогулянку. Всі, зачаровані видовиськом тієї ночі, мали піднесені й срібні від магії неба обличчя. Гаманець мене вже не цікавив. Батько, поринувши в свої дивацтва, напевно, вже забув про цю втрату, а матір'ю я не піклувався.
Такої єдиної в році ночі приходять щасливі думки, натхнення, віщі дотики перста Божого. Повний помислів та інспірацій, я вже хотів попрямувати додому, коли мене перейшли з книжками під пахвами товариші. Розбуджені ясністю ночі, яка не хотіла закінчуватись, вони дочасу вийшли до школи.
Стрімкою вулицею, якою віяв легіт фіалок, ми цілим гуртом рушили на прогулянку, так і не певні, чи то ще магія ночі сріблилася на снігу, чи вже загорялась зоря світання.
Переклав Тарас ВОЗНЯК
Вулиця Крокодила
У шухляді насподі глибокого бюрка мій батько зберігав гарну стару карту нашого міста.
Це був цілий том скріплених смужками полотна пергаменових аркушів ін-фоліо, що розкладалися величезною настінною мапою на кшталт панорами з пташиного льоту.
Повішена на стіні, займаючи майже цілу кімнату, вона відкривала далеку перспективу на велику долину, хвилясто повиту блідо-жовтою стрічкою Тисмениці, на озерний край широко розлитих мочарів і калабань, на складчаті передгір'я, простягнені на південь чимраз тіснішими пасмами, шахівницею кулястих пагорбів, дедалі менших і все блідіших углиб до золотавої та димної імли горизонту. Із зів'ялої далини периферії виринало місто і росло допереду невиразними іще комплексами, щільними блоками і масами будинків, перетятих глибокими ярами вулиць, ближче вирізняючись в окремі кам'яниці, гравіровані з чіткістю огляданих лорнеткою видів. На передньому плані гравер видобув увесь заплутаний і багатоманітний гармидер вулиць і завулків, гостру виразність карнизів, архітравів, архівольт і пілястрів, що світилися в пізньому і темному золоті похмурого пополудня, який занурює всі заломи і ніші в глибоку сепію тіні. Брили і призми тої тіні встромлялись, як щільники темного меду, в ущелини вулиць, затоплювали у своїй теплій, соковитій масі то цілу половину вулиці, то пролом між будинками, драматизували й оркестрували понурою романтикою різнорідну архітектурну поліфонію.
На цьому плані, виконаному в стилі барокових проспектів, околиця вулиці Крокодила світилася порожньою білиною, якою на географічних картах звикло позначають околиці полюсів і невивчені та сумнівні країни. Тільки лінії кількох вулиць були вмальовані чорними рисками і супроводжувалися назвами простого неоздобного шрифту на відміну від шляхетної антикви інших написів. Очевидно, картограф заперечував належність цієї дільниці до ансамблю міста і своє застереження висловив інакшим і зневажливим виконанням.
Аби зрозуміти цю погорду, одразу мусимо звернути увагу на двозначний та сумнівний характер дільниці, так дуже розбіжний з основним тоном міста.
Це був промислово-торговельний район з яскраво підкресленим характером тверезої ужитковости. Дух часу, механізм економіки не помилував і нашого міста та запустив хтиве коріння на клаптику його околиці, де розвинувся в паразитичну дільницю.
Коли в старому місті все ще потай з урочистою церемонійністю гендлювали з-під поли, у новій дільниці розвинулись одразу сучасні, тверезі форми комерціалізму. Псевдоамериканізм, прищеплений на старому трухлявому ґрунті міста, видуднів тут буйною, але пустою та безбарвною вегетацією низькопробної, кепської претензійности. Можна було побачити там дешеві, паскудно будовані кам'яниці з карикатурними фасадами, обліпленими потворними штукко з полусканого ґіпсу. Старі, кривобокі підміські будиночки отримали нашвидкоруч збиті портали, які тільки ближче розглядання викривало як нікчемну імітацію великоміських устаткувань. Дефектні мутні та брудні шиби, що заламували у хвилястих рефлексах темне відображення вулиці, нестругане дерево порталів, сіра атмосфера тих безплідних приміщень, застелених павутиною і віхтями пилу на високих полицях і вздовж обдертих і потрісканих стін, відтискали тут, на крамницях, тавро дикого Клондайку. Так тягнулися один за одним ательє кравців, крамниці конфекції, склади порцеляни, аптекарські магазини, перукарні. Їх сірі великі вітринні шиби мали похилі чи півколом тягнені написи з позолочених літер: CONFISERIE, MANUCURE, KING OF ENGLAND.
Корінні мешканці міста трималися здаля від цієї околиці, заселеної наволоччю, юрбою, безхарактерними та хирними істотами, справжнім моральним убозтвом, нікчемною відміною людини, яка родиться в таких ефемерних оточеннях. Але в дні падіння, в години низької спокуси траплялося, що той чи інший мешканець міста забрідав напіввипадково до сумнівної дільниці. Найліпші не були позбавлені часом спокуси добровільної деградації, знівелювання меж та ієрархії, розчинення у плиткому болоті спільноти, легкої інтимности, брудного змішання. Дільниця ця була ельдорадо таких моральних дезертирів, таких втікачів з-під знамена власної гідности. Все здавалося там підозрілим і двозначним, все запрошувало — таємничим підморгуванням, цинічно артикульованим жестом, виразно примруженим перським оком — до нечистих сподівань, все розковувало з пут низьку натуру.
Мало хто, не втаємничений, зауважував дивну особливість дільниці: брак барв, як ніби у цьому лахмітному, поспіхом посталому місті не можна було собі дозволити розкоші кольорів. Все там було сіре як на чорно-білих фотографіях, як в ілюстрованих проспектах. Схожість ця виходила за межі звичної метафори, бо ж інколи під час мандрів цією частиною міста виникало враження, що порпаєшся в якомусь проспекті, в нудних рубриках комерційних оголошень, серед яких паразитично загніздилися підозрілі анонси, дражливі нотатки, сумнівні ілюстрації; і прогулянки ці були так само безплідні і безрезультатні, як збудження фантазії, гнаної шпальтами і колонками порнографічних видань.
Входилося до якогось кравця, щоби замовити вбрання — вбрання дешевої елеганції, так характерної для дільниці. Приміщення велике і порожнє, дуже високе і безбарвне. Величезні багатоповерхові полиці підносяться одні над другими у невизначену височінь зали. Горизонталі порожніх полиць провадять погляд догори, аж під стелю, яка може бути небом — поганим, безбарвним, подряпаним небом цієї дільниці. Інші натомість склади, котрі видно крізь відчинені двері, повні аж під стелю пакунків та картонів, що громадяться великою картотекою, розпадаючись угорі під затемненим небом горища в кубатуру пустки, в яловий будівельний ліс небуття. Крізь великі сірі вікна, густо ґратовані, як аркуші канцелярського паперу, не потрапляє світло, та простір крамниці вже наповнений, як водою, індиферентним сірим мерехтінням, що не дає тіні і нічого не акцентує. Зразу ж нагодився якийсь стрункий молодик, на диво послужливий, гнучкий та податливий, готовий вволити наші бажання і втопити нас у дешевій та легкій мові продавця. Та коли, балакаючи, розгортає величезні штуки сукна, приміряє, фалдує і драпує нескінченним потоком тканини, що пливе через його руки, укладає з його хвиль ілюзійні сурдути і штани, вся ота маніпуляція видається чимось несуттєвим, удаваним, комедією, іронічно накинутою заслоною на дійсну суть справи.
Продавщиці, стрункі та чорняві, кожна з якимось ґанджем краси (характерним для цієї дільниці бракованих товарів), входять і виходять, стають у складських дверях, зондують очима, чи відома річ (довірена досвідченим рукам прикажчика) дозріває до властивого стану. Продавець підлещується і маніриться, хвилями справляє враження трансвестиста. Хотілося б його взяти під м'яко окреслене підборіддя чи вщипнути в напудрену бліду щоку, коли зі змовницьким поглядом делікатно звертає увагу на охоронну марку товару, марку з прозорою символікою.
Спроквола справа вибору вбрання відходить на другий план.