Сендер Бланк та його сімейка

Шолом-Алейхем

Сторінка 8 з 14

Чому Йосип Земель не пішов одразу навідати хворого тестя,— ми довідаємось незабаром, а тим часом скористаємося з цієї нагоди, щоб ближче познайомитись з ним.

Йому двадцять вісім років. Визначити — гарний цей молодик чи бридкий, важко. Очей його не видно, бо їх закривають димчасті окуляри. Волосся та закучерявлену бороду пофарбовано й напомаджено, і від них тхне чимсь неприємним. Комір сорочки так накрохмалено, що пан Земель не може поворухнути головою і змушений повертатись усім довгим, тонким тулубом. На білосніжній жилетці висять кілька ланцюжків з брелоками; на трьох пальцях — чотири різні каблучки, ще й великий перстень; його черевики риплять так пронизливо, що хоч з хати тікай.

Наш чудовий Йосип не може всидіти на одному місці і, навіть розмовляючи з кимсь, любить походжати туди й назад, заклавши руки в кишені, й справляти такі рипи, що черевики аж вищать. Ми мало не забули сказати про галстук, в якому стирчить золота пришпилька, увінчана мініатюрним зображенням свинячої голови з гарненькими вушками, та про довжелезний ніготь на мізинцю лівої руки.

— Як ся маєте, Софіє Абрамівно? — звернувся Йосип до своякині і сів коло неї (Міріам-Хая пішла з дітьми до залу).— Давно вже ми не бачилисьі

— Еге ж, Йосипе Мойсейовичу,— відповіла Соня, дивлячись на шановного родича,— дуже давно! Багато води збігло відтоді. Скільки горя ми зазнали! Як ведеться вам у ваших справах? Свекор колись писав нам, що щастя ходить за вами слідом. Не знаю, як тепер? Кажуть люди, що ваші компаньйони не дуже гарно з вами обійшлися — так само і в нас було... Усім відомий мерзотник Фай-ферман... .

— О Софіє Абрамівно! — відповів Йосип, підхопився з стільця, як опечений, і почав бігати по кімнаті, порипуючи дорогими черевиками.— О, ви собі навіть не уявляєте, які шахраї є на світі! Вони хотіли пустити мене з торбами, щоб за вітром пішов увесь мій статок — тисячі, сотні тисяч, мільйони! Честноє слово! Але мені вдалося випорснути з їхніх рук і врятувати чималий капітал. Хоч підприємство якийсь час не діє, я не сиджу згорнувши руки і, бог дасть, доможуся свого. Сподіваюсь, що протягом цього року до мене повернеться все те, що загарбали мої компаньйони... Крім того, будинок, якого я купив, вийшов мені у п'ятдесят тисяч карбованців... Самий сад коштує з біса дорого... Мій садівник одержує п'ятсот карбованців на рік. А екіпаж і коні? А інші видатки? А скільки я витрачаю щороку на допомогу родичам і чужим людям! Ет, що там казати... Честноє слово!

— Ну, а в карти ви й досі граєте? — спитала Соня, солоденько посміхнувшись.

— Та що ви таке говорите! — відповів Йосип тоном безневинно скривдженої людини.— Хай бог боронить! Хіба що коли-небудь на дозвіллі, довгого зимового вечора, сядеш знічев'я до ломберного стола. До того ж ви, напевне, пам'ятаєте, що я ніколи не програвав; навпаки, виграю завше, честноє слово! (Тут Йосип зупинився і вибухнув сміхом, показуючи свої чорні зуби). Оце недавно їхав я з Одеси і у вагоні першого класу познайомився з одним молодиком. Він питає мене, хто я. Кажу йому: "Такий ось". А він каже: "Он як? Тож я вас знаю!" Питаю його: "Звідки?" А він відповідає: "Мій батько торік купив у вас пшеницю, на сто тисяч карбованців".— "А хто ваш батько?" — питаю я. Він назвав прізвище. Коротко кажучи, туди-сюди, сіли ми грати, і поки доїхали до Києва, поклав він мені п'ятнадцять тисяч рубликів, а сам був білий як крейда, і я ще мусив позичити йому п'ятдесят карбованців на дорогу. Ха-ха-ха! Честноє слово!..

Тільки-но він це сказав, з батькового кабінету повернулась Ревекка, і вони з Сонею знову почали цілуватись, довго-довго, наче дві люблячі сестри, які вже десять років не бачились, а тепер, коли милостивий господь знову з'єднав їх, вони можуть, цілуючись і обіймаючись, звірити одна одній свої жалі... Ах! У цей момент обидві наші шановні дами зовсім забули, що, пробуваючи на Сендерових хлібах, вони гарикались безнастанно і цілий рік дулися одна на одну, бо Ревекка сказала, що Соня поцупила в неї носовичка, а Соня закинула їй, що чоловік у неї — карте-люга. Цілком можливо, що тепер вони щиро шкодували про колишні лайки, чвари та образи, бо в цей момент наші шановні дами, Ревекка і Соня, здавались найкращими друзями. Важко було вловити все чисто з їхньої розмови; вони щебетали, як пташки, і втаємничували одна одну в такі речі, що їх своїм відданим чоловікам вони, звичайно, ніколи не розповіли б! Як втішно сидіти осторонь і спостерігати таку чудову картину, де краса, грація, чеснота і невинність зливаються воєдино, а ви дивитесь на все це захоплено і водночас заздрісно...

Лише через півгодини Ревекка підвелась, відкликала Йосипа набік і прошепотіла йому:

— Зайди до тата, Йосипе, але гляди, тримай язика за зубами, бо він добре тебе знає,— повір мені! Якщо він почне тебе лаяти, не огризайся цього разу, щоб потім не каятись. Отже, пам'ятай!

Йосип удавано розсміявся, а Ревекка сказала голосно:

— Йди Йосипе, тато хоче тебе бачити! — І Йосип, задерши голову і порипуючи черевиками, вийшов.

Як Сендер Бланк прийняв його і про що вони говорили,— знав лише Фройке, котрий увесь час стояв під дверима, підслуховуючи розмову між шановним тестем та його достойним зятем Йосипом Земелем.

Наші читачі дарма обурюються проти такої зухвалості лицемірного слуги. Ви повинні пробачити бідоласі, бо він — людина підневільна, як то кажуть, "найнявся — продався", це нещасний раб, котрий мусить кожному коритись: то наша вельмишановна Софія Абрамівна звеліла йому підслухувати, а за те пообіцяла винагородити так щедро, що йому й не снилося...

Через кілька годин вже й Блюмка (Фройкова наречена) знала, що реб Сендер, хоч і хворий, шпетив зятя на всю губу, а Йосип мовчав, ні пари з уст. Весь час стовби-

чив на місці, як бовван із скляними очима. Ще багато цікавих речей розповів Фройке своїй коханій нареченій, водночас запихаючись шматками торта, які він витягав з кишені, горіхами й іншими ласощами.

Хай читачі не думають, що наш Йосип неспроможний був дати тестеві відсіч або що він мовчав з поваги до старого. Аж ніяк! Йосип міг заговорити десятьох водночас. А повагу також можна взяти під сумнів... Річ у тім, що саме Сендер ставився до Йосипа з повагою, коли той їв тестів хліб, але мав багато грошей. А що вже казати про той час, коли Йосип з Ревеккою відділились і Сендер довідався, як щастить зятеві в його справах! Сендер пишався ним, часто писав листи, посилав дочці найкращі подарунки, а про Йосипа казав, що йому дуже личить бути багатієм — мовляв, він взагалі схожий на мільйонщика.

Перша спекуляція, до якої Йосип узявся, виявилась вдалою, і він добре нажився, торгуючи збіжжям, а втім, хвалячись своїми успіхами, як завжди, значно їх перебільшив, щоб здобути повагу інших ділків. На той час від цієї справи можна було сподіватись великого зиску, і Йосип, захопившись, купив багато збіжжя — запас років на два. Пшениця спала з ціни, проте Йосип не занепав духом і зсипав збіжжя в гамазеї. Воно пролежало там так довго, поки половина не згнила, а решту бідолаха мусив продати вдвоє дешевше.

Взнавши про це, Сендер написав йому листа, сповненого ущипливих докорів: так діяти не слід, треба вибирати слушний момент, бути обережним, не зариватись. Йосип відповів, що так торгувати, як він, не вміє ніхто і дуже дивується, що тесть, котрий зроду навіть пуда пшениці не бачив, повчає його, Йосипа, як саме треба торгувати... Цього листа Сендер подер на клапті, проте гнівався не дуже довго, бо несподівано одержав депешу від Ревекки, яка сповіщала, що Йосипова бабуся, багата вдова, померла, відписавши йому сто шістдесят тисяч карбованців. Отоді Сендер послав дітям такого листа:

"Шановному моєму зятеві, знаменитому дука-реві, мудрому й просвіченому, дорогому й уславленому нашому наставникові, святобожному реб Йосипові, хай сяє світоч його, панові Земелю.

Шановній моїй дочці, знаменитій розумниці, просвіченій, уславленій, дорогій Ривці, дай їй боже довгого віку з усіма її домочадцями.

З великою скорботою прочитав я вашу телеграму і щиро вболіваю, що твоя славетна бабуся, моя вельмишановна родичка, бувши ще такою молодою, лягла в домовину, хай пам'ять про неї ніколи не згасне. Але хоч скільки плакатимеш і побиватимешся, горю не зарадиш — мабуть, така божа воля. Свою люблячу бабусю ти вже не повернеш до життя, царство їй небесне, а ви ж молоді й повинні ще жити на світі. Тим-то, дорогий мій зятеньку і дорога моя дочко, не журіться так, пожалійте себе і дай боже, щоб ми більш не знали горя разом з усім нашим народом і щоб молодші не помирали — амінь! Я вважаю, діти, що гроші одразу треба внести в банк, поки, дасть бог, ви трохи заспокоїтесь і трапиться якийсь солідний ґешефт. На мою думку, процентів з такого капіталу вам вистачить на прожиття, до того ж ви знаєте, що я труджуся і для вас, гроші з собою в домовину не візьму, а людина не живе вічно... Бувайте здорові й щасливі. Хотілося б мати від вас більшу втіху, аніж від мого бідолашного сина Хаїма, який не схотів мене послухатись... Привіт вашій любій дитині.

Ваш відданий батько Сендер Бланк.

Моя люба дружина Міріам-Хая посилає вам усім щирий привіт.

Вищезгаданий Сендер"

З цього листа Йосип був дуже вдоволений, бо зроду тесть не звертався до нього, як цього разу: "Знаменитому дукареві, мудрому й просвіченому". Одразу написав "кучеряве" послання староєврейською мовою, причому з безліччю помилок, і відтоді вони помирились на довгий час.

Поки наш симпатичний Йосип Земель, поступово втрачаючи гроші, не розорився остаточно, він не заспокоївся. А коли вже нічого не лишилось, він не занепав духом, навпаки — відчув якусь полегкість. Милому нашому героєві завжди так таланило, що майже цілий вік він одержував одну по одній якусь спадщину, і тільки-но встигав її роз-

тринькати, як звідкись вихоплювалася нова: то бабусина, то дядькова, то тітчина! А нам з вами, любий читачу, господь не захотів зробити ласку: хай би і ми мали таких бабусь, дядьків і тіточок, котрі перед смертю облагодіяли б нас... Ні! Нам з вами судилося інше щастячко: справити весілля бідної племінниці... допомогти зубожілому своякові... роздобути гроші, щоб підтримати погорільців — жінчиних родичів, або вести на призов якогось там (десята вода на киселі!) троюрідного брата, нікчему й шелихвоста!..

8 9 10 11 12 13 14