Бачиш, коли ти без мене, тобі й до вітру не треба бігати.
Владімір. Я скучив за тобою — і разом з тим відчуваю певне задоволення. Хіба це не дивно?
Естрагон (вражено). Задоволення? Владімір (подумавши). Це не зовсім те слово. Естрагон. А зараз як?
Владімір (розважливо). Зараз... (радісно) а ось і ти... (байдуже) а ось і ми..*, (сумно) а ось і я.
Естрагон. От бачиш, тобі гірше, коли я з тобою. Мені теж. Самому мені набагато краще.
Владімір (роздратовано). Якого ж дідька ти сюди приперся?
Естрагон. Сам дивуюся.
Владімір. .Зате я знаю. Бо ти не вмієш давати відсіч. Я б не допустив, щоб тебе побили.
Естрагон. Нічим би ти не зарадив. Владімір. Чому це? Естрагон. Бо їх було десятеро.
Владімір. Ні, якби я був з тобою, в них не було б ніякого приводу чіплятися.
Естрагон. Аяйне давав їм ніякого приводу. Владімір. За що ж тоді вони тебе побили? Естрагон. Сам дивуюся.
Владімір. Ні, Гого, просто є речі, яких ти не бачиш, не розумієш, а я розумію і бачу. Невже ти цього не відчуваєш?
Естрагон. Ая повторюю, що не давав їм ніякого приводу.
Владімір. Може, й не давав. Але якщо хочеш жити, то треба завжди про все думати заздалегідь. Ну добре, не будемо більше про це. Ти знову тут, і я дуже радий.
Естрагон. їх було десятеро.
Владімір. І ти теж, мабуть, радієш у глибині душі, хоча й не відчуваєш цього.
Естрагон. Аз чого радіти? Владімір. З того, що ти знову зі мною. Естрагон. Ти думаєш?
Владімір. Треба так казати, навіть якщо це й не так.
Естрагон. То що я маю казати?
Владімір. Кажи: я радий.
Естрагон. Я радий.
Владімір. І я.
Естрагон. І я.
Владімір. Обидва ми раді.
Естрагон. Обидва ми раді. (Мовчанка). А тепер, коли ми всі раді, що нам робити?
Владімір. Чекати на Годо. Естрагон. Вірно.
Мовчанка.
Владімір. А тут деякі зміни проти вчорашнього. Естрагон. Що, він не прийде?
Владімір (на якусь мить розгубився). Поживемо — побачимо. (Пауза). Тут, кажу, дещо змінилося проти вчорашнього. Естрагон. Все гниє, все міняється. Владімір. Подивися лишень на дерево. Естрагон. І в одне й те саме болото двічі не зайдеш. Владімір. Дерево, подивися краще на дерево.
Естрагон дивиться на дерево. Естрагон. Його тут вчора не було?
Владімір. Було. Невже забув? Ще трохи — і ми на ньому повісилися б. (Міркує). Ще мить—і (по складах, наголошуючи на кожному) пові-си-ли-ся б. Але ти не схотів. Пригадуєш?
Естрагон. Тобі наснилося.
Владімір. Невже й справді забув?
Естрагон. Отакий я змалку. Або все одразу забуду, або пам'ятатиму до останку.
Владімір. А Поццо з Лаккі пам'ятаєш? Естрагон. Поццо з Лакі? Владімір. Забув все геть чисто!
Естрагон. Ні, пригадую, був якийсь бевзь, що копитом мене погамселив. А потім став дурня клеїти. Владімір. Це — Лакі.
Естрагон. Чого ж, пригадую. А коли це було? Владімір. А іншого, того, що вів його, пам'ятаєш? Естрагон. Він ще кістки мені дав. Владімір. То — Поццо.
Естрагон. І все це, ти кажеш, було вчора? Владімір. Вчора, коли ж іще. Естрагон. Отуто?
Владімір. Звичайно. Невже не пригадуєш?
Естрагон (з несподіваною люттю). Пригадуєш! Пам'ятаєш! А що пам'ятати? Все своє жалюгідне життя я проборсався у багні. І ти ще вимагаєш, щоб я помічав якісь нюанси! (Озирається). Подивіться на ці купи гною! Хіба ж я коли що, крім них, у житті бачив?
Владімір. Ша, ша, заспокойся.
Естрагон. Так не лізь до мене зі своїми пейзажами! Розкажи краще про черву!
Владімір. Ти ж, однак, не станеш твердити, що це (жест) нагадує тобі Ніццу. Різниця є, і дуже велика.
Естрагон. Ніцца! Хто тобі що каже за Ніццу!
Владімір. Але ж ти бував у Ніцці?
Естрагон. Ніколи я не бував ні в якій Ніцці! Все своє собаче життя я просмердів тут, кажу ж тобі! Тут! У Гівніцці!
Владімір. Ми ж з тобою удвох були в Ніцці, клянуся. Ми працювали на виноградниках в цього, як його, ну, пам'ятаєш...
Естрагон (опанувавши себе). Можливо. Я не звертав уваги.
Владімір. Але там дерева і горбаки все такого червоного кольору!
Естрагон (втрачає терпіння). Кажу ж тобі, я не звертав уваги!
Мовчанка. Владімір тяжко зітхеє.
Владімір. З тобою так важко, Гого. Естрагон. Нам краще бути окремо.
Владімір. Ти завжди так кажеш. І кожного разу першим вертаєшся.
Мовчанка.
Естрагон. Міг би вже вбити мене знічев'я, як і того, іншого. Владімір. Кого це? (Пауза). Якого іншого? Естрагон. Як і мільйони інших.
Владімір (повчально). Кожен несе свій власний хрест. (Зітхає). Все своє куце життя і поки не згасне пам'ять про нього.
Естрагон. Може, чекаючи, спробуємо про щось поговорити без скандалу, без нервів, якщо уже нам несила мовчати.
Владімір. Це точно, рот в нас не закривається.
Естрагон. Базікаємо, щоб тільки не думати.
Владімір. Це об'єктивно.
Естрагон. Щоб тільки не чути.
Владімір. На те є причина.
Естрагон. Голоси всіх мерців.
Владімір. Шурхотять, мов крила.
Естрагон. Мов листя.
Владімір. Пісок.
Естрагон. Листя.
Мовчанка.
Владімір. І всі водночас промовляють. Естрагон. Кожен до себе.
Мовчанка.
Владімір. Скоріше, вони шурхотять. Естрагон. Вони шепочуть. Владімір. Тріпочуть. Естрагон. Вони шепочуть.
Мовчанка.
Владімір. Про що? Владімір. Про своє життя.
Владімір. їм замало того, що вони своє вже оджили. Естрагон. їм треба про це розказати.
Владімір. Тм замало того, що вони вже мертві. Естрагон. Цього недостатньо Тм.
Мовчанка.
Владімір. Звук від цього такий, наче пір'я літає. Естрагон. Листя. Владімір. Попіл. Естрагон. Листя.
Довго мовчать.
Владімір. Не мовчи. Естрагон. Я думаю.
Довго мовчать.
Владімір (розпачливо). Не мовчи, скажи що-небудь. Е с т р а г он. Що будемо робити? Владімір. Чекати на Годо. Естрагон. Вірно.
Мовчанка.
Владімір. Але ж як це важко! Естрагон. А ти заспівай.
Владімір. Ні, ні. (Міркує). Лишається хіба що почати все знову.
Естрагон. О! Це набагато легше. Владімір. Важко лише почати. Естрагон. Почнемо будь з чого. Владімір. Тут головне — зважитися. Естрагон. Вірно.
Мовчанка.
Владімір. Поможи! Естрагон. Я думаю.
Мовчанка.
Владімір. Можна думати й слухати водночас. Естрагон. Можна.
Владімір. Але це заважає пошукам відповіді. Естрагон. Очевидно. Владімір. Заважає думати. Естрагон. Але ж ти при цьому думаєш. Владімір. Ні, це неможливо.
Естрагон. Знайшов! Давай суперечити один одному. Владімір. Неможливо. Естрагон. Гадаєш?
Владімір. Краще більше не ризикувати з цими думками. Естрагон. На що ж ми тоді скаржимось? Владімір. Думати — то ще не найгірше зло. Естрагон. Звичайно. Але й добра в тому мало.
Владімір. Що значить "добра мало"?
Естрагон. Тей значить, питай мене, а я тебе.
Владімір. На що ти натякав, кажучи, що добра в тому мало?
Естрагон. Добра мало, але й зла не більше.
Владімір. Може бути.
Естрагон. То, може, давай вважати, що нам пощастило?
Владімір. Весь жах у тому, що в голові завжди є, сидить якась думка.
Естрагон. У нас? А ми й не здогадувались?
Владімір. Звідки всі ці трупи?
Естрагон. І кістяки.
Владімір. І вони теж.
Естрагон. Звідки?
Владімір. Треба було як слід думати.
Естрагон. Ще на початку.
Владімір. Трупарня, та й годі.
Естрагон. Давай на це не дивитися.
Владімір. Так воно ж привертає увагу!
Естрагон. Ще й як!
Владімір. Як не силкуйся.
Естрагон. Як?
Владімір. Як не силкуйся.
Естрагон. Треба рішуче повернутися до Природи.
Владімір. Ми вже поверталися.
Естрагон. Так, так.
Владімір. Хоча, звичайно, воно не так вже й погано.
Естрагон. Що саме?
Владімір. Мати думки.
Естрагон. Ніхто цього не каже.
Владімір. Хоча ми й без них обійшлися б.
Естрагон. На що ти натякаєш?
Владімір. Я взагалі.
Мовчанка.
Естрагон. Ну що ж, як для розминки, то це непогано.
Владімір. Так, але треба знайти й щось інше.
Естрагон. Подумаємо. (Знімає капелюха, зосереджується) *.
Владімір. Подумаємо. (Знімає капелюха, зосереджується) *.
Естрагон (після довгої паузи) *. Ну?
Владімір. Про що я казав? Можна взяти мої слова за основу.
Естрагон. Коли казав?
Владімір. На початку.
Естрагон. Чого? На початку чого?
Владімір. Вечора. Я сказав тоді... я сказав...
Естрагон. Я ж тобі не літописець.
Владімір. Чекай... ми обнялися... ми були раді... раділи...
* Репліки та ремарки, позначені зірочкою, відсутні у французькому оригіналі. Автор вніс їх, коли перекладав п'єсу на англійську мову.
а що це таке ми зараз робимо, від чого нам так радісно... ми чекаємо... так... воно йде... чекаємо... і нам радісно... ждемо... припустімо... ага! Дерево!
Естрагон. Дерево?
Владімір. Знову забув?
Естрагон. Я стомився.
Владімір. А ти подивися.
Естрагон дивиться на дерево.
Естрагон. Нічого не бачу.
Владімір. Але вчора ввечері воно стояло голе та чорне. А от сьогодні на ньому виросло листя. Естрагон. Листя? Владімір. За ніч! Естрагон. Може, сьогодні весна? Владімір. Але ж за одну ніч!
Естрагон. Але ж кажу тобі, нас тут вчора не було. Знову тобі бозна-що примарилося.
Владімір. А де ж ми тоді були вчора, по-твоєму?
Естрагон. Звідки я знаю. Деінде. На іншій ділянці. Порожнечі на всіх вистачає.
Владімір (впевнено). Гаразд. Нас тут не було. Припустімо. Але скажи мені, що ж ми тоді робили вчора ввечері?
Естрагон. Вчора ввечері?
Владімір. Пригадай.
Естрагон. Ми... ну... базікали, очевидно.
Владімір (намагається бути логічним, поблажливо). Про що?
Естрагон. Ну... за рибу гроші... про сірого бичка. (Впевнено). Згадав! Учора ввечері ми розмовляли про сірого бичка. Ми вже півсторіччя тільки про нього й говоримо.
Владімір. І ти не пригадуєш ніяких подій, ніяких обставин?
Естрагон (стомлено). Не муч мене, Діді.
Владімір. А сонце? А місяць? Невже не пригадуєш?
Естрагон. Вони, сподіваюся, як і завжди, були на своТх місцях?
Владімір. А ти не помітив нічого особливого?
Естрагон. На жаль, ні.
Владімір. А Поццо? А Лакі?
Естрагон. Поццо?
Владімір. Кістки.
Естрагон. Такі дрібні, наче риб'ячі.
Владімір. Це ж Поццо Тх тобі дав.
Естрагон. Не пригадую.
Владімір. А ногою тебе, пам'ятаєш, копнули? Естрагон. Як же, було таке, і не раз. Владімір. Так це тебе Лакі копнув. Естрагон. І все це вчора? Владімір. А покажи свою ногу. Естрагон. Яку?
385
Владімір. Обидві. Задери холоші.
Естрагон, стоячи на одній нозі, простягує іншу Владіміру, намагається не впасти. Владімір бере ногу, Естрагон балансує.
Холошу задери.
Естрагон (балансує). Не можу.
Владімір піднімає холошу, оглядає ногу, відпускає її. Естрагон мало не падає.
Владімір. Іншу.
Естрагон подає ту саму ногу.
Іншу, кажу ж тобі!
Ті самі маніпуляції повторюються і з другою ногою.
А ось і рана.