Вони всі кажуть, що це як скляна стіна у морі між Логрою та Халдеєю. Але вони сказали мені одну річ, яка мене турбує. Як ви знаєте, цей світ має чотирьох великих хранителів. – Вона подивилася на Священика, який стиснув губи та неохоче кивнув. – Ці хранителі, — сказала Тітонька Бек, — належать до Півночі, Півдня, Сходу та Заходу, але за природою речей, кожен з них охороняє один з наших островів. Наш, як ви знаєте, Скаррів є Північним. Берніку охороняє Західний, Галліс – Південний. Логра має мати Східного, але закляття відрізало хранителя від хранителів дощенту, і наші три навіть не знають чи Східний ще існує.
— Це не важливо, — коротко сказав Король Кеніг.
— Я звертаю увагу на це, як на найважливіше, — сказала Тітонька Бек.
— Ну, можливо, можливо, — уступив Король. – Але головна річ, з королівської точки зору, поки існує ця магічна блокада, Логранці можуть побудувати кораблі та навчити армію в ідеальному мирі. І, що найгірше, вони можуть надіслати шпигунів, щоб спостерігати за нами, поки ми не можемо шпигувати за ними. Ось чому ця зустріч тут така засекречена – через побоювання Логранських шпигунів.
— Дійсно, — погодився Верховний Король, — і звичайно ми не можемо допустити, щоб бачили, як ми будуємо кораблі чи тренуємо солдатів, тому що Логранці тримають найціннішого заручника — мого сина Аласдаіра. Ви знаєте про це, так? – запитав він повертаючись до Івара та до мене.
Мабуть він думав, що ми замалі, щоб знати про це, так як мені було три, коли забрали Принца Аласдаіра, а Івару вісім, але я не могла уявити, як він міг подумати, що ми про це не знаємо. Це був, навіть Тітонька Бек неохоче погоджується, найразючий випадок магії, яку коли-небудь застосовувала Логра. Вона каже, що планування цього повинно було бути доскональніше розроблено та розумніше вивірений час, ніж при простому встановлені бар'єру.
Десь через рік після того, як було встановлено бар'єр, Принц Аласдіар, — який був тоді у віці Донала – повертався з полювання з цілою юрбою придворних, коли, безпосередньо у дворі Замку Дромрей, який є резиденцією Верховного Короля тут, на Скаррі, якимось чином відкрився тунель у повітрі та солдати вибігли нізвідки. Вони вистрілили Принцу Аласдаіру у ногу, а тоді забрали кожного з учасників полювання, коней та решту. Люди спостерігали це зі стін та вікон замку, цілком безпорадні. Задовго до того як вони змогли спуститися у двір, тунель закрився і всі зникли.
Я знаю про це більше ніж інші, тому що мій батько був серед учасників полювання. Я кивнула. Івар також.
— І з тих пір не було жодної звістки про Принца Аласдаіра, як я знаю, пане, — сказав Івар.
Верховний Король підняв голову та якусь мить дивився на вугілля у жаровні.
— Щодо цього, — сказав він, — ми не певні. Ні, дійсно, ми не певні. Чутки, та чутки про чутки, все ще долинають до нас. Останні звістки були настільки певні, що нам видається, і всім нашим радникам, що має бути тріщина, чи щось таке у стіні між Халдеєю та Логрою.
— І ці звістки, пане? – запитала моя тітка.
— Що заклинання можна пробити і врятувати Принца Аласдаіра, — відповів Верховний Король, — і відповідь може бути віднайдена, якщо Мудра Жінка здійснить подорож зі Скарру, через Берніку та Галліс, та увійде на Логру із чоловіком з кожного острову. Здається, це вказує на тебе, пані Бек.
— Дійсно, вказує, — сухо відповіла моя тітка. – А звідки ці звістки?
— З декількох місцин, — сказав Король Фарлан. – Таких різних, як рибацьке село на сході Скарру, звістка від двох з п'яти королів і королев на Берніці, і двох священиків та відлюдника на Галлісі.
— Хм. – Моя тітка забрала руки з колін та підперла однією підборіддя. – Звістки завжди однакові? – запитала вона.
— Майже тотожні, — сказав Верховний Король.
Була мить тиші, у якій я розмірковувала, що буде зі мною, якщо Тітонька Бек поїде до Логри і ніколи не повернеться. Єдиною хорошою річчю, яку я у цьому бачила, було те, що тоді ніхто не вимагатиме від мене спуститися до Місця.
Тоді, коли Тітонька Бек втягнула дихання, майже безсумнівно, готова сказати: "Нісенітниця!", Верховний Король – чий дар, як я починала бачити, був у тому, щоб казати слова у належний момент – заговорив знову. Він сказав:
— У нас вже складений план, Мудра Бек. Ти та твоя учениця таємно поїдете цього вечора. Човен вже чекає на вас у басейні Іллай, і наш капітан має наш наказ йти до Берніки, в той час, як ми та наш двір вирушимо назад до Дромрею, повідомляючи, що ти із нами. Це обдурить будь-якого шпигуна.
Я рідко коли бачила мою тітку засмученою, і ніколи аж такою засмученої, як тоді. Її підборіддя злетіло з її руки.
— Їхати зараз? – сказала вона. Від хворого короля вона подивилася, шукаючи співчуття, на здорового, Короля Кеніга, а тоді на Священика, на Вчителя та Донала, який сидів та знову милувався своїми браслетами. На її обличчі була майже паніка, коли вона зрозуміла, що вони були усі за одно. Вона глянула нагору, на безбарвних чоловіків за кріслом Верховного Короля. Вона навіть глянула на Королеву, яка як і Донал, гралася із браслетами. – Ейлін, ще замала, щоб поїхати, — сказала вона. — Вона ще навіть не пройшла посвячення.
— Вона чула нашу нараду, — м'яко сказав Верховний Король. – Якщо хочеш, ми можемо забрати її у Дромрей, але вона буде там у суровій ізоляції.
Я виявила, що перевожу погляд з Короля Фарлана на мою тітку. Це жахливо, коли ти сидиш там, думаючи, що розмова про далеку політику, і раптом виявляєш, що це може змінити все твоє життя. Я була на голках.
— Я не можу вирушити сьогодні, — сказала моя тітка. – У мене немає одягу для подорожі.
Вперше заговорила Королева, посміхаючись:
— Ми подумали про це, — сказала вона. – Ми вже спакували одяг для тебе та Ейлін.
Тітонька Бек глянула з мене на Королеву, але вона все ще не виявила жодних ознак того, що вона збирається робити зі мною. Зате, вона сказала ввічливо:
— Дякую, Мевенне. Але я все одно все ще не можу їхати. У мене у будинку домашня худоба, яку треба годувати – шість курок, дві свині та корова. Я не можу залишити їх помирати від занедбаності.
— Ми подумали про це також, — весело сказав Король Кеніг. – Моя доглядальниця за курками візьме курок, а Іан, волинщик, догляне за рештою. Глянь правді в очі, Бек, ти вирушаєш, щоб врятувати всю Халдею, жінко, навіть якщо тебе повідомили про це прямо перед від'їздом.
— Отже, я бачу, — сказала моя тітка. Вона ще раз не любовно глянула навколо, на різні обличчя. – У цьому випадку, — сказала вона, — Ейлін їде зі мною. – Я була настільки приголомшена цим, що лише чула, ніби з далечини, що Тітонька Бек додає, — Хто їде зі мною? Хто той чоловік з острову Скарр?
Верховний Король відповів:
— Принц Івар є тим чоловіком, звичайно.
Мене виштовхнуло з мого захопленого стану, величезним Іваровим хрипким криком:
— Що-о-о!
— Ти, як і юна Ейлін, чув усі наші плани, — вказав Король Фарлан.
— Але, — сказав Івар, — я лише поставлю ногу у човен і мене нудить як собаку! Ти знаєш, про це! – сказав він осудливо своїй матері. Він емоційно стрибнув на ноги. Івар ніколи не приховує свої почуття. Цим я захоплююсь у ньому – хоча, мушу сказати, у ту мить я менше ніж захоплювалася ним. Його меч закрутився, коли він підстрибнув і його ножні вдарили мене, доволі сильно, у плече.
— Твій меч, — сказав Донал, — для захисту панянок, Івар. Це твоя можливість поводитися як джентльмен, на цей раз.
Донал часто недобрий до свого брата. Я могла бачити, що він радів тривозі Івара. Це одна з багатьох речей, які мені не подобаються у Доналі. Але я могла бачити, що Король Кеніг дивився на молодшого сина з огидою, а Верховний Король, з його ретельно нейтрального виразом, розмірковував чи Івар боягуз.
Я сказала, радше сміливо, коли розтирала своє плече:
— Я знаю, ми можемо покластися на тебе, Івар.
Івар глянув на мене запаморочливим поглядом.
— Мене повинні були попередити, — протестував він. – Раптом дізнатися, що тебе відправляють у подорож – це…це..!
Король Кеніг сказав:
— Не поводься як дурень, Івар. Верховний Король сказав нам, як шпигуни з Логри можуть прибувати та повертатися. Немає нічого, що сподобається Логрі більше, ніж почути, що Принц Кілканнону вирушає на порятунок Верховному Принцу. Найвища секретність була необхідна.
Івар глянув на Донала, ніби хотів сказати чому ж тоді він знав таємницю, і повернувся до своєї матері знову.
— Дуже добре, якщо я маю їхати і мене буде нудити, мені потрібні ліки та служник, щоб допомагав мені.
— Ліки приготовані та спаковані для тебе, — спокійно сказала Королева Мевенне. Я бачила, що Тітонька Бек дивиться на це трохи різко. Лікування усіх видів було її засобом для існування.
Але перш ніж вона щось встигла сказати, Іварів батько додав:
— І Ого поїде з тобою, як твій служник. Тепер припини цей дурний галас.
— Ого! – вигукнув Івар. – Але від нього жодної користі!
— Проте, — сказав Король Кеніг, — Ого Логранець і цілком може виявитися шпигуном. Якщо ти візьмеш його з собою зараз, без жодного попередження, він не зможе сьогодні передати новини і ти будеш мати його на оці.
— Від Ого, як від шпигуна буде стільки ж користі, як і у інших справах! – протестував Івар. – Я дійсно повинен?
— Так, — сказав його батько. – Ми не допустимо жодного ризику.
Тут, Король Фарлан встав, дуже повільно та кволо, і решта нас, звичайно ж, також вимушена була встати.
— Залишається лише, — сказав він, — побажати вам успіху у подорожі. Вирушайте зараз, в руках богів та – він дивився особливо на Тітоньку Бек, — заради любові цих богів, поверніться із моїм сином, якщо можете.
Тітонька Бек пірнула у маленький закляклий реверанс та подивилася на нього, так само особливо. Так зробила і я. Верховний Король тремтів та намагався приховати сильні почуття за шкірою, що притискалася до його обличчя. Як на мене почуття буди надією – хворобливі, дикі надії побачити знову Принца Аласдаіра – вид надій, який рідко справджується. Тітонька Бек побачила їх також. Видавалося, що вона готова сказати свої жахливі зауваження, але натомість вона сказала, майже по-доброму:
— Я зроблю все, що я зможу, пане.
Глава 4.
Після цього, ми вирушили. Один з одягнених, як придворні Верховного Короля, підійшов із нами до дверей, де передав Тітоньці Бек гаманець.
— Для витрат, — сказав він.
— Дякую, — сказала моя тітка.