— У неї добре серце, тільки язик загалом трохи дурнуватий.
Біла Королева сором'язливо глянула на Алісу, і та відчула, що негайно мусить сказати їй щось приємне, та ба! — голова її в цю мить була порожня.
— Виховання в неї не найкраще, — не вгавала Чорна Королева, — зате вдача на диво лагідна! Ось погладь її по голові — побачиш, як їй буде приємно.
Проте на такий жест Аліса не зважилася.
— Трішечки ласки... та ще волосся їй накрутити на папільйотки... і ти її не впізнаєш!..
Біла Королева глибоко зітхнула і схилила голову Алісі на плече. [125]
— Мене так хилить на сон! — простогнала вона.
— Стомилася, бідолашка! — пояснила Чорна Королева. — Погладь її по голові... Позич їй свого нічного ковпака... заспівай колискову...
— Ковпака при собі не маю, — сказала Аліса, пробуючи виконати першу настанову, — та й колискової жодної не знаю.
— Доведеться мені самій її заколисувати, — зітхнула Чорна Королева і заспівала:
А-а-а, сонулі, в Алісиній люлі,
Поки до обіду — може б, ви заснули.
А після обіду підемо на гулі,
Спіте, Королеви, в Алісиній люлі...
— Запам'ятала слова? — спитала вона, схиляючи голову на друге Алісине плече. — Тепер заколисуй мене. У мене теж злипаються повіки.
За хвилину обидві Королеви вже міцно спали, похропуючи.
— Що ж мені робити? — вигукнула Аліса, розпачливо роззираючись довкола. Дві круглі голови, мов дві важкі великі кулі, по черзі з плечей скотилися їй на коліна.
— Де це бачено, щоб хтось колись піклувався про двох сонних Королев водночас! О ні! Такого не знає вся історія Англії! Певно, що не знає, адже в Англії ніколи не було двох Королев нараз!
— Гей, прокидайтеся! Ви ж не пухові! — нетерпляче приказувала Аліса, але відповіддю їй було тільки розмірене хропіння.
З кожною хвилиною воно виразнішало, чистішало й дедалі більше скидалося на мелодію, — [126] ось уже можна було розібрати й слова. Аліса так заслухалась, що й незчулася, коли дві вінценосні голови щезли з її колін.
Вона стояла перед дверима з аркою, над якою пишався великий напис: "КОРОЛЕВА АЛІСА". Обабіч дверей звисали ручні дзвінки: один з позначкою "Для гостей", другий — "Для челяді".
— Ось нехай скінчиться пісня, — подумала Аліса, — і я подзвоню в... В котрий же дзвінок мені дзвонити? — розгублено спитала вона, бо позначки геть збили її з пантелику.
— Я не гостя, але й не челядниця... Тут явно бракує ще одного дзвінка — "Для Королеви"...
Коли це двері трохи прочинилися і з них ви; ткнулася голова якоїсь дзьобатої істоти.
— Вхід заборонено до післязавтрашнього тижня! — оголосила вона і грюкнула дверима.
Хоч скільки Аліса стукала і дзвонила — все було марно. Нарешті старезний Жабун, що сидів під деревом, звівся на ноги і спроквола пошкандибав до Аліси. На ньому було ядучо-жовте вбрання і здоровенні черевики.
— Ну, в чому річ? — безголосо прохрипів Жабун.
Аліса круто розвернулася, ладна прискіпатися до кого завгодно.
— Це ви відповідаєте за двері? — запитала вона сердито.
— За які двері? — ледь видушив із себе Жабун.
Аліса мало не тупнула ногою від обурення.
— Як то за які? За оці!
Жабун із хвилину постояв, тупо витріщившись на двері, тоді підійшов, потер їх пальцем, [127] мовби перевіряв, чи не лущиться фарба, і знову втупився в Алісу.
— Відповідаю за двері? — прохрипів він так кволо, що Аліса ледь почула. — А ти їх про щось запитувала?
— Я вас не розумію, — сказала вона.
— Я говорю по-нашому чи по-якому? — хрипнув Жабун. — Чи, може, тобі позакладало? Про що ти в них запитувала?
— Ні про що я в них не запитувала! — нетерпляче відказала Аліса. — Я в них гримала!
— Даремно ти це робиш... даремно! — прохрипів Жабун. — Це ж як діє їм на нерви!..
Він підійшов ближче і щосили копнув у двері своїм величезним черевиком.
— Дай спокій їм, — засапано прохрипів він, дибаючи назад до свого дерева, — і вони дадуть спокій тобі!
У цю мить двері розчахнулися навстіж, і зсередини долетів чийсь верескучий спів:
Аліса задзеркальцям сказала: "Я сиджу
На троні у короні, ще й скіпетра держу.
Аж три тут королеви царюють над всіма —
Біла К. та Чорна К., а третя — я сама".
Приспів підхопили сотні голосів:
Налий же скоріше у чару чого хоч,
Бери і призволяйся, до чого хто охоч;
Кинь кішку у каву, а мишу кинь у чай,
Тричі по тридцять Алісу привітай! [128]
Незграйний хор голосів вибухнув вітальним лементом, і Аліса подумала:
"Три рази по тридцять — дев'яносто. Цікаво, чи хтось це рахує?"
За хвилину знову залягла тиша, і той самий верескучий голос заспівав нового куплета:
"Мої ви задзеркальці, — Аліса каже їм, —
Це честь для вас велика —яз вами п 'ю і їм;
Аж три вас королеви частують недарма,
Біла К. та Чорна К., а третя — я сама".
І знову гримнув той самий хор:
Налий же у чару меляси та смоли,
Щоб гості грали в кості і весело пили!
Змішай пивце із вовною, вино з піском змішай,
Сім разів по сімдесят Алісу привітай!
— Сім разів по сімдесят! — розпачливо повторила Аліса. — О, цього мені не порахувати! Треба швидше заходити...
Вона увійшла, і з її появою запала мертвецька тиша! Ступаючи просторою залою, Аліса обвела нервовим поглядом стіл і примітила з півсотні гостей, різних-прерізних — і звірів, і птахів, і навіть квіток.
— Як добре, що вони посходилися, не чекаючи на запросини, — подумала вона. — Спробуй угадай, кого запрошувати, а кого ні!
На чолі стола стояло троє крісел: в одному сиділа Чорна Королева, а в другому — Біла; третє, [129] середнє, було порожнім, тож Аліса сіла на нього. Вона була знічена тишею і всією душею бажала, щоб хтось озвався. Озвалася Чорна Королева.
— Ти проґавила суп і рибу, — сказала вона. — Кладіть ногу сюди!
І двоє челядників поставили перед Алісою бараняче стегно. Проте Аліса дивилася на нього без особливої радості: досі їй ще ніколи не випадало краяти м'ясо.
— Ти що, соромишся? — спитала Чорна Королева. — Тоді я вас познайомлю. Прошу, Алісо, це — Бараняче Стегно. Бараняче Стегно, це — Аліса.
Бараняче стегно підвелося на тарелі й віддало Алісі легкий уклін. Аліса також йому уклонилася, так і не збагнувши, лякатись їй, чи сміятися.
— Можна, я вріжу вам по шматочку? — беручи ножа та виделку, запитала вона Королев.
— Певно, що не можна! — навідліг відмовилася Чорна Королева. — Що за етикет — іти з ножем на того, з ким тебе щойно познайомлено! Заберіть стегно!
Стегно забрали і натомість принесли великого сливового пудинга.
— З пудингом, будь ласка, мене не знайомте, — поквапилася сказати Аліса, — бо ми так ніколи й не пообідаємо! Дати вам по шматочку?
Але Чорна Королева тільки похмуро глянула і промовила:
— Пудинг — Аліса. Алісо — Пудинг. Заберіть Пудинга!
Пудинг щез зі столу так хутко, що Аліса не встигла навіть відповісти на його уклін. [130]
— Але чому це накази має віддавати лише Чорна Королева, — подумала Аліса і задля спроби гукнула:
— Лакею! Верніть пудинга!
І Пудинг неначе вродився на столі. Він здавався таким пишним, що вона знову трохи зніяковіла — як і з баранячою ногою. Проте вона швидко оговталася, відкраяла шматок і простягла його Чорній Королеві.
— Яке зухвальство! — вигукнув Пудинг. — Цікаво, якої б ти заспівала, якби я відкраяв шматочок від тебе? От почвара!
Голос у нього був якийсь густо-масний. Аліса не могла вимовити й слова: вона тільки оніміло сиділа і не зводила з нього очей.
— Скажи йому що-небудь! — мовила Чорна Королева. — Це смішно — лишати останнє слово за пудингом!
— Знаєте, сьогодні мені прочитано море віршів... — почала Аліса з певним неспокоєм пересвідчившись, що досить їй розтулити рота, як умить западає могильна тиша й очі всіх гостей прикипають до неї.
— І ось що дуже дивно, — провадила вона далі, — у всіх віршах згадується риба. Може, ви поясните, чому тут усі так люблять риб?
Чорна Королева відповіла їй трохи не до речі.
— Що стосується риб, — повільно і врочисто мовила вона просто Алісі у вухо, — то її Біла Величність знає чудову загадку — від початку до кінця віршовану й від початку до кінця про рибу. Хочеш послухати? [131]
— Ох, її Чорна Величність така люб'язна! — голубкою затуркотіла Біла Королева у друге Алісине вухо. — Ця загадка — просто втіха для душі! Прочитати?
— Прошу, — шанобливо відказала Аліса.
Біла Королева щасливо засміялася й погладила Алісу по щоці. А тоді почала:
"Спершу рибку потрібно зловить".
Це не важко, це може зробити й дитина.
"Потім рибку потрібно купить".
Це не важко, як є в гаманці копійчина.
"А тепер мені рибку зваріть!"
Це не важко, це можна упорать на місці.
"Та ще в миску її покладіть!"
Це не важко, бо рибка давно уже в мисці.
"А тепер на вечерю несіть!"
Це не важко, вона не важка анітрішки!
"А тепер з миски кришку зніміть!"
Ох, це важко, — не здужаю зняти я кришки.
Так закрилася, що й не відкрить!
Чи то рибка під нею така клейкувата ?
Тож подумай, що легше зробить:
До рибини добратись чи загадку цю розгадати?
— Спершу подумай, а тоді розгадуй, — сказала Чорна Королева. — А ми тим часом вип'ємо за твоє здоров'я!
— Здоров'я королеви Аліси! — зарепетувала вона, і всі гості кинулися пити за Алісине здоров'я. [132]
Дуже дивним було те пиття: дехто перевернув келиха собі на голову і злизував те, що стікало йому по обличчю... дехто перекинув карафку й ловив у рот цівки вина, що збігало зі столу... а троє гостей (дуже схожих на кенгуру) залізли ногами в таріль із печеною бараниною і жадібно хлебтали підливу.
"Достоту як свині в кориті!" — подумала Аліса.
— Ти повинна виголосити коротку подячну промову, — сказала Алісі Чорна Королева, насупивши брови.
Аліса слухняно підвелася, тамуючи зніяковіння.
— Ми тебе підтримаємо, — шепнула Біла Королева.
— Дуже дякую, — прошепотіла Аліса у відповідь, — але я обійдуся й сама.
— Це буде зовсім не те! — рішуче заперечила Чорна Королева, й Алісі довелося скоритися.
("Але ж і стиснули вони мене! — розповідала вона опісля сестрі, описуючи перебіг цього бенкету. — Ще трохи — і з мене був би млинець!")
Вона й справді насилу встояла під час цієї промови: Королеви так щиро її підтримували, кожна зі свого боку, що ледве не випхнули Алісу в повітря.
— Я з великим піднесенням звертаю до вас слова подяки... — почала Аліса і справді піднеслася на кілька дюймів, але вчасно вхопилася за край столу і знову спустилася на підлогу.
— Стережися! — зойкнула Біла Королева, обіруч хапаючись за Алісине волосся.