— І що найкумедніше — незмінно за мою. Гайда, погляньмо!
І вони побігли. На бігу Аліса пригадувала собі слова старовинної пісні:
На майдані за трон бились Лев з Однорогом пресміло,
Лев Однорога бихоша й товкоша у гриву і в тіло.
Їм міщани несли хто хлібець, хто пиріг з диво-тіста,
А опісля звитяжців преславних відбарабанено з міста.
— І той... хто переможе... здобуде корону? — ледь спромоглася спитати Аліса, бо від бігу їй геть сперло подих. [92]
— Та ти що, голубонько! — відказав Король. — Отаке придумала!
— Бу... будьте... ласкаві, — знову озвалася Аліса за якийсь час, — с-станьте... на хвилинку... щоб від... віддихатись...
— Я вельми ласкавий, — відказав Король, — та не вельми проворний. — Бачиш, хвилинка лине, як стріла, — як тут на неї станеш?
Алісі забракло духу щось відповідати, тож далі вони бігли мовчки, аж нарешті вибігли на майдан, де вирував величезний натовп, посеред якого билися Лев з Однорогом*. Їх огортала така хмара куряви, що спочатку Аліса не могла навіть дібрати, хто з них Лев, а хто — Одноріг, але нарешті — за вистромленим рогом — вона розпізнала Однорога.
Усі троє й собі пристали до натовпу, неподалік від Кеп-Ель-Юшника — другого Гінця. Він спостерігав за поєдинком, тримаючи в одній руці горнятко чаю, а в другій — хліб з маслом.
— Він щойно з в'язниці, — шепнув Алісі Саєць. — Цей чай він не допив ще перед в'язницею. — А там, знаєш, який харч? Самі устричні скойки... Ось чому він такий голодний.
Він ніжно обійняв Кеп-Ель-Юшника за плечі і спитав:
— Як ся маєш, хлопчино?
Кеп-Ель-Юшник оглянувся, кивнув і знову взявся за хліб з маслом.
________________________________________
*Суперництво між Левом та Однорогом налічує не одну тисячу років. Гадають, що цей стародавній вірш (поч. XVII ст.) з'явився в результаті спілки між Англією та Шотландією, коли було прийнято новий бритійський герб, на якому шотландський єдиноріг і бритійський лев підтримують (аж до сьогодні) королівський геральдичний щит. [93]
________________________________________
— Чи був ти в тюрмі щасливий? — допитувався Салонний Саєць.
Кеп-Ель-Юшник оглянувся ще раз, і кілька сльозин тоненькою цівочкою збігли йому по щоці, але з вуст не зірвалося й слова.
— Ну, чого ти мовчиш? — крикнув Саєць.
Але Кеп-Ель-Юшник тільки дожував хліб і відсьорбнув чаю.
— Тобі що — заціпило?! — закричав Король. — Як іде поєдинок?
— Нормально, — відказав він здушеним голосом, над силу ковтаючи добрячий шмат хліба. — Обидва гепалися додолу десь по вісімдесят сім разів.
— Тоді, гадаю, свій хліб вони їстимуть не дурно! — зважилася на слово Аліса.
— Хліб уже чекає, — відповів Кеп-Ель-Юшник. — Ось я його також їм.
Тим часом у двобої настала перерва, і Лев з Однорогом, тяжко відсапуючи, посідали на землю.
— Десять хвилин на перекуску! — оголосив Король.
Саєць із Кеп-Ель-Юшником негайно почали розносити таці з накраяним хлібом. Аліса також хотіла скуштувати, але хліб був дуже черствий.
— Не певен, чи вони сьогодні ще битимуться, — сказав Король до Кеп-Ель-Юшника. — Іди й звели барабанникам, нехай починають!
Кеп-Ель-Юшник зараз же пострибав, мов польовий коник.
Хвилину-другу Аліса мовчки дивилася йому вслід. Раптом вона стрепенулась. [94]
— Дивіться, дивіться! — скрикнула вона і рвучко показала рукою. — Біла Королева! Он вона біжить через Поле!* Вихопилася з лісу, мов на крилах! Ну й моторні ці Королеви!
— За нею, мабуть, женуться якісь вороги, — озвався Король, навіть не повернувши голови. — Той ліс ними аж кишить.
— І ви не кинетесь їй навперейми? — запитала Аліса, дивуючись із його незворушності.
— Нема потреби! — відказав Король. — Вона ж, бач, літає, як стріла, — хіба ж її переймеш? Та, коли хочеш, я зроблю про це пам'ятний запис. Таке миле й добре створіння... — лагідно бурмотів він, розгортаючи записника. — До речі, створіння пишеться з одним "н"?
Тут повз них, позакладавши руки в кишені, продефілював Одноріг.
— Ну що, бачили? Цим разом я взяв гору? — кинув він мимохідь, заледве глянувши на Короля.
— На макове зернятко... на макове зернятко! — дещо нервово відказав Король. — Але даремно ви прохромили його рогом, ось що я вам скажу!
— Йому не вадить! — безжурно кинув Одноріг.
Він рушав уже далі, коли це випадково його погляд упав на Алісу. Одноріг круто повернувся і довго дивився на неї з виразом щонайглибшої відрази.
— А це... що... за проява? — спитав він нарешті.
________________________________________
*Біла Королева іде на поле с8. їй, власне, нічого боятися-Кінь їй нічим не загрожує, хоч вона, за бажанням, могла би його і взяти. Цей нерозважливий хід для неї вельми характерний. [95]
________________________________________
— Це — дитина! — вискакуючи наперед, жваво відповів Салонний Саєць і відрекомендував Алісу на англо-саксонський манір, скинувши обидві руки в її бік. — Щойно знайшлася! Цілком справжня, і в натуральну величину!
— А я завжди уявляв дітей казковими химерами! — похвалився Одноріг. — То, кажеш, вона жива?
— І навіть розмовляє! — врочисто заявив Саєць.
Одноріг кинув на Алісу зачудований погляд і звелів:
— Говори, дитино.
Алісині губи несамохіть склалися в посмішку.
— Знаєте, — сказала вона, — а я казковими химерами завжди уявляла Однорогів! Зроду-віку не бачила живого Однорога!
— Ну, тепер, коли ми вже побачились, — сказав Одноріг, — ти вір у мене, а я — в тебе. Згода?
— Хай буде так, — відповіла Аліса.
— Ну-бо, старий, викладай сливового пирога! — повернувся Одноріг до Короля. — Годі тобі тримати мене на черствому хлібі!
— Зараз... зараз! — пробурмотів Король, підкликаючи Сайця. — Розв'язуй торбу! — шепнув він. — Хутко! Та не цю... у ній саме сіно!
Салонний Саєць вийняв із торби великого пирога, дав потримати його Алісі, а сам тим часом видобув тацю і здоровенного ножа. Як могло в торбі стільки вміститися, Аліса так і не збагнула.
"Це, мабуть, якісь фокусницькі трюки", — подумала вона. [96]
Тим часом до них підійшов Лев — вигляд у нього був дуже стомлений, оспалий, а очі приплющені.
— А це що за проява? — запитав він глухим та глибоким, як великий дзвін, голосом, ліниво мружачись на Алісу.
— А ти як думаєш? — радісно вигукнув Одноріг. — Ніколи не вгадаєш! Я — і то не зміг.
Лев стомлено дивився на Алісу.
— Тварина?.. Рослина?.. Мінерал? — гадав він, позіхаючи за кожним словом.
— Химера! — вихопився Одноріг поперед Аліси.
— Тоді, Химеро, діли пирога, — сказав Лев і влігся на землю, поклавши бороду на лапи. — А ви теє... ви обидва, — звернувся він до Короля та Однорога, — сідайте й собі. Тільки дивіться — ділити чесно!
Король мусив примоститися між двох велетів, і йому було явно незручно, але іншого місця не знайшлося.
— От би зараз продовжити наш двобій! — сказав Одноріг, лукаво зводячи очі на корону, що, здавалося, ось-ось спаде з голови Короля — так сильно той непокоївся.
— Ха! Я зборов би тебе одним пальцем, — сказав Лев.
— Сумніваюся! — заперечив Одноріг.
— Та я ж тебе, щеня, бихоша й товкоша по цілому місту! — грізно прогарчав Лев і ледь звівся на лапах.
Розгоралася неабияка сварка, але тут утрутився Король: він дуже нервувався і голос йому тремтів. [97]
— По цілому місту? — перепитав він. — Добрячий шмат дороги! А куцою ви йшли — старим мостом чи через ринок? Краєвид з мосту найкращий.
— Уявлення не маю, — миркнув Лев, лягаючи знову. — В такій куряві хіба щось побачиш?.. І доки ця Химера буде краяти пиріг?
Аліса з великим тарелем на колінах сиділа на березі крихітного струмочка і ревно орудувала ножем.
— Мені дуже прикро, — поскаржилася вона (Аліса вже встигла призвичаїтись до свого нового прізвиська), — але скільки я його не краю, а скибки стуляються знов!
— Бо ти не вмієш поводитися із задзеркальними пирогами, — зауважив Одноріг. — Спершу пирога роздай, а тоді його розкрай!
Це скидалося на безглуздя, однак Аліса слухняно підвелася й пішла роздавати пиріг. І тільки-но вона так учинила, як пиріг сам поділився на три частини.
— А тепер — край! — сказав Лев, коли Аліса з порожньою тацею знов сіла на своє місце.
Вона сиділа з ножем у руці і натужно міркувала, як їй узятися до діла.
— Гей, це нечесно! — крикнув Одноріг. — Химера вділила йому вдвічі більше!*
— Зате собі не залишила ані крихти, — сказав Лев. — Ти що, не любиш сливових пирогів, Химеро?
________________________________________
*Тобто "левову пайку" — вираз, узятий із Езопової байки, у якій розповідається про те, як звірі ділили здобич. Лев наказав дати собі четвертину як цареві звірів, ще четвертину — за незрівнянну мужність, і ще четвертину для дружини й дітей. Що ж до останньої четвертини, підсумував Лев, то кожен із звірів може посперечатися за неї з ним самим. [98]
________________________________________
Та не встигла Аліса розтулити рота, як гримнули барабани.
Годі було збагнути звідки долинає їхній гуркіт: барабани, здавалося, гримотіли скрізь, а надто в голові. На якусь мить Алісі здалося, ніби вона геть оглухла. В пориві жаху вона зірвалася на ноги й перестрибнула
* * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * *
через крихітний струмочок. На льоту вона ще встигла запримітити, як посхоплювалися Лев з Однорогом — люті, що їм перервано трапезу, а тоді впала навколішки і щосили затисла вуха долонями, марно намагаючись приглушити цей жахливий гуркіт.
"Якщо вони не виметуться з міста тепер, — подумала вона, — то звідси їх не вибарабанить уже ніхто!" [99]
Розділ восьмий
"Я сам це придумав!"
Невдовзі гуркіт наче став помалу вщухати і нарешті запанувала мертва тиша. Аліса стривожено підвела голову. Довкола не було жодної душі! Чи не наснилися їй, бува, Лев з Однорогом та чудні англо-саксонські Гінці? Але біля її ніг ще й досі лежала величезна таця, на якій вона силкувалася розкраяти пирога.
— Отже, вони мені таки не наснилися! — сказала вона до себе. — Хіба що... хіба що і вони, і я однаково снимося комусь іншому. Але хай би я краще снилася сама собі, а не Чорному Королеві! Я не хочу бути нічиїм сном! — запхинькала вона. — Ось піду і розбуджу його — побачимо, що буде!
Тут її думки урвав голосний крик:
— Агов! Агов! Шах!
Навскач просто на неї мчався Чорний кінь*, на якому, вимахуючи здоровенною булавою, сидів закутий у темні обладунки Лицар.
— Ти — моя полонянка! — крикнув Лицар і брикнув з коня.
Хоч яка Аліса була налякана, але цієї миті вона злякалася більше за нього, аніж за себе.