Селяни

Оноре де Бальзак

Сторінка 2 з 61

Правильну форму в цьому замку має тільки центральний корпус, звідки величний ґанок спускається роздвоєними сходами на два марші, з закругленими балясинами, тонкими в основі і роздутими всередині. Цей головний корпус супроводять башточки у вигляді невеличких дзвіниць із свинцевим квітковим орнаментом і новітні павільйони з галереями й вазами у більш або менш грецькому стилі. Тут, любий друже, жодної симетрії. Впритул цих випадково понатиканих гнізд ростуть зелені дерева, крони яких осипають дахи безліччю свого побурілого насіння, підтримують розростання моху і оживлюють глибокі, втішні для очей щілини. Тут італійська пінія з її червоною корою й величною кроною; тут двохсотрічний кедр, плакучі верби, північна ялина, бук, що набагато переріс її; далі, перед головною баштою, зовсім уже незвичайні дерева: підстрижений тис, що нагадує якийсь розорений французький сад, магнолії і гортензії в його ногах, – словом, інваліди з героїв садівництва, колись модні, а тепер позабуті, як і всі герої.

Пічний димар з оригінальним скульптурним оздобленням, випускаючи густі клуби диму в одному з кутів будинку, упевнив мене, що весь цей прекрасний краєвид– не оперна декорація. Кухня вказувала на присутність живих істот. Чи бачиш ти мене, свого Блонде, який в Сен-Клу уявляє себе за полярним колом, посеред цього полум’яного бургундського пейзажу? Сонце немилосердно пече, зимородок сидить на березі ставка, коники стрекочуть, цвіркун кричить, лопаються стручки якихось рослин, маки густими сльозами ллють своє снотворне зілля, – і все це виразно вимальовується на темній синяві ефіру. Понад червонуватою поверхнею тераси виривається веселе полум’я того природного пуншу, який п’янить комах і квіти, який обпікає нам очі і вкриває нам смагою обличчя. Виноград наливається, листя його заволочене павутинням найтонкіших білих ниток, тендітність яких присоромлює першу-ліпшу фабрику мережива. Нарешті, вздовж будинку сяють блакитні сокирки, червона настурція і пахучий горошок. Туберози і апельсинові дерева віддалік сповнюють повітря пахощами. Після поетичних випарів лісу, що були для мене своєрідною закускою, тепер прийшли пряні страви цього ботанічного сералю[34]. На верхніх східцях ґанку уяви, нарешті, жінку в білому платті, наче царицю квітів, без капелюха, під парасолькою, підбитою білим шовком, але ще білішу за шовк, білішу за ті лілії, що квітнуть біля її ніг, білішу за зірочки жасмину, який нахабно продерся між поруччям, – француженку, народжену в Росії, що зустріла мене словами: "Я вже не сподівалася більше на вас!". Вона побачила мене ще на повороті. З якою досконалістю всі жінки, навіть найнаївніші, розуміють мізансцену! Метушня слуг, які накривали стіл, показала мені, що сніданок було відкладено до прибуття поштової карети. Вона не наважилася вийти мені назустріч.

Чи не в цьому втілення нашої мрії, чи не в цьому мрія всіх обожнювачів краси в усіх її формах, тієї ангельської краси, яку Луїні[35] вклав у своє "Благовіщення", цю прекрасну фреску в Сароно, краси, яку Рубенс[36] знайшов для своєї сутички з "Битви під Термідоном", краси, яку п’ять віків втілювано в собори в Севільї та Мілані, краси сарацинів у Гренаді[37], краси Версаля за Людовіка XIV, краси Альп, краси Лімані?[38].

У цей маєток, – де нема нічого ні надмірно князівського, ні надмірно фінансистського, хоч тут жили і князь, і генеральний відкупщик, що власне й пояснює його, – увіходить дві тисячі гектарів лісу, парк на дев’ятсот арпанів, млин, три хутори, величезна ферма в Коншах і виноградники, – усе це разом має давати сімдесят дві тисячі франків доходу на рік. Отакі, мій дорогий, Еги, де на мене чекали два роки, і де я сиджу зараз у "персидській кімнаті", призначеній для друзів серця.

У верхній частині парку, ближче до Коншів, тече дюжина чистих, прозорих джерел, що беруть свій початок в Морвані й впадають в ставок, прикрасивши своїми рухливими стрічками долину парку і його чудесні квітники. Назва Егів[39] походить від цих гарних водних потоків. У ній відкинуто слово "джерельні", бо в старих документах маєток зветься "Джерельні води" в противагу "Нетечам". Ставок віддає зайвину води струмкові під’їзної алеї, з’єднуючися з ним широким прямим каналом, облямованим в усю свою довжину плакучими вербами. Канал цей в такому наряді викликає захоплення. Якщо плисти ним, сидячи на лавці човна, можна уявити, що потрапив під склепіння грандіозного храму, амвоном якого є головний корпус замку, видний в кінці склепіння. Коли сонце, заходячи, кидає на замок свої оранжеві, перерізані тінями потоки світла і осяває ними шибки, вам здається, що вікна палають вогнем. На другому кінці каналу видно Бланжі, центр громади, в якому до шістдесяти будинків, із сільською церквою, тобто погано утримуваним будиночком, прикрашеним дерев’яною дзвіницею під побитою черепичною покрівлею. На селі вирізняється одна будова міського вигляду і будинок священика. Уся громада досить велика: в неї входить ще двісті розкиданих навколо дворів, для яких селище Бланжі становить адміністративний центр. Громада ця, тут і там, поділена на невеличкі садки; плодовими деревами позначаються шляхи. У садках, справжніх селянських садках, є все: квіти, цибуля, капуста, шпалерний виноград, смородина, багато і гною. Селище має простацький вигляд – звичайнісіньке село; в ньому є та ошатна простота, якої так шукають живописці. Нарешті, здалека видно маленьке місто Суланж, розташоване на березі великого ставка, як фабрика на Тунському озері[40].

Коли ви гуляєте в цьому парку, в якому є чотири брами, кожна прекрасного стилю, міфологічна Аркадія здається для вас пласкою, наче Босська рівнина. Аркадія – в Бургундії, а не в Греції, Аркадія в Егах і ніде інше. Річка, утворившись із струмків, в’ючись, протікає крізь нижню частину парку і надає йому заспокійливої свіжості, вигляду відлюдності, яка тим більше нагадує монастирську обитель, що на штучному острові й насправді стоїть майже зруйнований будинок монастирського вигляду, витонченістю свого внутрішнього оздоблення гідний того сластолюбного фінансиста, за наказом якого він був збудований. Еги, мій друже, колись належали відкупщикові Буре[41], який витратив два мільйони на те, щоб один раз прийняти в себе Людовіка XV. Скільки палких пристрастей, тонкості розуму, щасливих збігів обставин потрібно було, щоб створити цей гарний куточок! Одна з коханок Генріха IV перенесла замок на те місце, де він стоїть тепер, і приєднала до нього ліс. Фаворитка великого дофіна мадмуазель Шоен, діставши Еги в подарунок, збагатила їх на кілька ферм. Буре, заради якоїсь оперної діви, вніс сюди всю вишуканість прикрас маленьких паризьких особняків. Еги завдячують Буре також реставрацією нижнього поверху в стилі Людовіка XV.

Я був охоплений здивуванням, побачивши їдальню. Насамперед очі привертає стеля, розписана фресками в італійському смаку і оздоблена найдивовижнішими арабесками. Гіпсові жіночі постаті, ніби виростаючи з листя, на певній відстані одна від одної, підтримують кошики з фруктами, звідки по стелі розходяться ліпні покручені гілки. В обрамованих простінках, між гіпсовими жінками, прекрасні картини пензля невідомих художників зображують гордість столу: лососів, кабанячі голови, устриць, взагалі весь світ їстівного, представникам якого фантазія художника надала схожості з чоловіками, жінками, дітьми і який змагається з примхливою уявою Китаю, – країни, де, на мою думку, найкраще розуміють мистецтво оздоблення. Під своєю ногою хазяйка дому має пружину дзвінка для виклику слуг, щоб вони з’являлися тільки в потрібний момент, ніколи не порушуючи розмови і не входячи невчасно. Над дверима зображені еротичні сцени. Всі амбразури зроблені з мармурової мозаїки. Кімната опалюється знизу. З кожного вікна відкривається чарівний краєвид.

Їдальня з одного боку з’єднується з ванною, а з другого – з будуаром, який в свою чергу веде у вітальню. Стіни ванної кімнати обкладені севрськими плитками з камеями, підлога мозаїчна, а ванна мармурова. В алькові, замаскованому картиною, яка написана на міді і піднімається з допомогою противаги, стоїть ліжко золоченого дерева у найчистішому стилі помпадур[42]. Стеля викладена ляпіс-лазур’ю, засіяною золотими зірками. Камеї зроблено за малюнками Буше. Отже, купання, їжа і любов тут об’єднані.

Після вітальні, що відкриває, мій дорогий, усю розкіш стилю Людовіка XIV, іде пишна більярдна, якій я не знаю суперниць в Парижі. Вхід у цей нижній поверх являє півкруглий передпокій, в глибині якого розташовані найкокетливіші сходи з верхнім світлом, що з’єднують кімнати, всі побудовані в різні епохи. А в 1793 році, мій дорогий, генеральним відкупщикам стинали голови! Боже мій, як це люди досі не розуміють, що чудеса мистецтва неможливі в країні, де нема великих статків, нема забезпеченого існування. Коли "ліва" неодмінно хоче карати на смерть королів, нехай вона залишить нам хоч кілька дрібнесеньких принців, не більших за нуль!

Тепер усі ці зібрані докупи багатства належать маленькій жінці з тонким художнім смаком, яка, не задовольняючися тим, що чудесно їх реставрувала, любовно оберігає їх. Люди, які претендують на звання філософів і цікавляться тільки власною долею, роблячи вигляд, що зацікавлені долею людства, звуть усі ці прекрасні речі безглуздям. Вони непритомніють перед фабрикою коленкору або вульгарними досягненнями сучасної промислової техніки, ніби ми тепер стали величнішими й щасливішими, ніж за часів Генріха IV, Людовіка XIV, Людовіка XV, які всі наклали відбиток свого царювання на Еги. Який палац, який королівський замок, які житлові будинки, які прекрасні твори мистецтва, які гаптовані золотом тканини лишимо ми після себе? Спідниці наших бабусь витягуються із скринь, щоб пустити на оббивку для крісел. Егоїстичні й скаредні споживачі, ми все підрівнюємо під бритву і садимо капусту там, де височіли чудеса мистецтва. Тільки вчора соха пройшла по Персану, розкішному маєтку, який дав титул одній з найбагатших родин паризького парламенту; молоток зруйнував замок Монморансі, що коштував скажених грошей одному з італійців, які товклися навколо Наполеона; зруйновано Валь, творіння Реньйо де-Сен-Жан д’Анжелі, Кассан, побудований для коханки принца Конті,– разом чотири царственні житла зникли з лиця землі тільки в одній долині Уази.

1 2 3 4 5 6 7