Два гуртоправи

Вальтер Скотт

Сторінка 5 з 6

А Робіна Ойга ти вже ніколи не стрінеш ні на вечірці, ні на ярмарку.

Сказавши це, він хутко потис руку приятелеві і рушив назад усе такою самою шпаркою ходою.

"Щось негаразд із хлопцем, – промурмотів сам до себе Моррісон, – та, може, на ранок воно проясниться".

Але трагічний розв’язок нашої історії настав ще задовго до ранку.

Минуло тільки дві години від часу бійки, і майже всі уже й забули про неї, коли Робін Ойг повернувся до шинку Гескета. Всередині там було повно всілякого люду, і, як звичайно, стояв гул і гамір. Тихо й повагом гомоніли відвідувачі про торгові справи, часом проривався чийсь сміх чи спів, чулись галасливі жарти охочих до розваг. Серед цих останніх був і Гаррі Вейкфілд. Він сидів у компанії веселих своїх земляків у простих, блузах та підбитих цвяхами черевиках і тільки-но затягнув старовинну пісеньку:

Хоч я Роджером зовусь

І за плугом ходжу… –

як раптом його урвав знайомий голос, що гостро й чітко, з характерним для горян призвуком, промовив:

– Гаррі Вейкфілде, встань-но, коли ти ще духом не ослаб!

– В чому річ? Що таке? – сполошилися присутні.

– Та це всього тільки чортів шотландець, – озвався Флісбампкін, котрий досі вже добряче впився. – Той самий, якому Гаррі Вейкфілд сьогодні був уже дав трохи затірки, а тепер він явився, щоб йому ще й перцю всипали.

– Гаррі Вейкфілде! – пролунав той самий зловісний поклик. – Встань-но, коли духом не ослаб!

Сам звук цього пристрасного голосу, просяклого глибоким гнівом, мимоволі звертав на себе увагу й будив острах. Присутні наполохано відступилися і стривожено втупились у горянина, що стояв посеред хати – брови насуплені, непохитна рішучість у поставі.

– А я й встану, з милою душею встану, Робіне, друже, і потисну тобі руку й вип’ю з тобою, щоб пішло в забуття все лихе. Ти ж не винен, чоловіче, що не знаєш, як кулаками орудувати.

В цю мить він уже стояв навпроти супротивника – його ясний і відкритий погляд дивно контрастував з похмурою затятістю й відчайдушним мстивим вогнем в очах горянина.

– Це ж не твоя вина, чоловіче, що тобі не судилось бути англійцем і ти не вмієш битись краще від дівчиська.

– Я таки вмію битись, – суворо, але спокійно відказав Робін Ойг, – і ти це знаєш. Ти, Гаррі Вейкфілде, показав мені сьо’дні, як б’ються мужлаї-сакси, а я тобі зараз покажу, як б’ються порядні горяни.

За словом не забарився й чин: вихопивши кинджал, Робін ту ж мить затопив його в широкі груди англійського йомена, і з такою силою та люттю, аж руків’я глухо стукнуло об грудну кістку, а двосічне лезо врізалось у саме серце жертви. Гаррі Вейкфілд упав і з першим скриком віддав Богові дух. А нападник схопив за барки знеможеного зі страху й несподіванки управителя і, приставивши скривавлений кинджал йому до горла, сказав:

– Ти заслужив, щоб і тебе вкласти тут-о поряд, але я не хочу, щоб кров підлого улесника змішалась на кинджалі мого батька з кров’ю чесної людини.

По цій мові Робін так запекло штурхнув Флісбампкіна від себе, аж той гепнувся на підлогу, а другою рукою жбурнув фатальну зброю в купу торфу, що пломеніла в коминку.

– А тепер, – промовив він, – беріть мене, хто хоче. І нехай вогонь, як зможе, злиже кров.

Люди навкруг стояли й не рухалися з місця, такі всі були приголомшені сподіяним. Робін Ойг гукнув поліцейського, і з натовпу виступив констебль, в руки якого він доброхіть і здався.

– Криваве діло ви вчинили, – сказав констебль.

– А се ваша вина, – відказав йому горянин. – Якби ви стримали його дві години тому, коли він кинувся на мене, він був би зараз живий-здоровий, як дві хвилини перед сим.

– За це тяжко доведеться відповісти, – мовив далі поліцейський.

– Не журіться: смерть усі борги покриває, і сей також.

Жах, який пройняв самовидців усього цього, тепер заступило обурення, а видовище вбивства такого любого їм усім товариша – та ще й коли, на загальну думку, в убивці ніяких не було підстав для такої жорстокої помсти – могло б спонукати їх тут-таки на місці забити винуватця злочину. Але до цього не допустив констебль, узявши провинного під захист закону: з допомогою кількох розважливіших осіб із присутніх він спромігся забезпечити кінну варту, щоб доставити вбивцю до Карлайла, де його долю мали вирішити на найближчій сесії суду присяжних.

Поки готувався ескорт, ув’язнений ні до чого не виявляв ніякого інтересу й не відповідав ні на які запитання. Але перед тим, як його вивели з приміщення шинку, він висловив бажання глянути на мертве тіло, вже покладене на великому столі (на тому самому, за яким ще кілька хвилин тому посідав чільне місце Гаррі Вейкфілд, такий життєрадісний і веселий) – тут його смертельну рану треба було оглянути й засвідчити лікарям. Обличчя жертви задля пристойності прикрили серветкою. На великий подив і жах усіх присутніх, що приглушено охнули крізь зціплені зуби, Робін Ойг підняв ту серветку й тужливим незмигним поглядом став вдивлятись у безживну подобизну Гаррі, який ще недавно був таким жвавим, добродушно всміхався, впевнений у своїй силі, сповнений миролюбства й водночас зневаги до супротивника, що усміх цей так і застиг на вустах мерця. Присутні вже чекали, що рана, на якій ще не встигла захолонути кров, знов почне кровоточити – від доторку вбивці, – але Робін Ойг швидко її прикрив, тільки й сказавши: "А красень він був!"

Наша історія вже добігає до кінця. Безталанний горянин постав перед судом у Карлайлі. Я сам був на ньому присутній, скінчивши на той час студії з юриспруденції і ставши, власне, молодим шотландським адвокатом, уже з деяким досвідом, у зв’язку з чим камберлендський шериф люб’язно дозволив мені зайняти місце на суддівській лаві. Судовий розгляд виявив, що перебіг усієї нещасливої пригоди був саме таким, як я його тут виклав. І хоч велике було упередження присутніх у залі до такого непритаманного англійцям злочину, як убивство з помсти, але коли з’ясувалося, як глибоко закоренились у підсудному національні передсуди, що змусили його вважати себе навіки знеславленим, оскільки йому завдали образи дією, коли стало ясно, як терпляче, стримано й витривало поводився він перед цією образою, то англійська публіка в залі схильна була вбачати в його злочині швидше хворобливе викривлення хибно витлумаченої ідеї честі, а не вияв жорстокості характеру або моральної зіпсутості. Я повік не забуду, з яким напутнім словом звернувся високоповажаний голова суду до присяжних, хоч я й тоді не дуже вразливий був на чари красномовства чи патетики.

– Нам доводилось, – мовив він, – виконуючи наші обов’язки, – голова, мабуть, мав на увазі якісь попередні справи, – обговорювати злочини, які, окрім того, що вони вимагали законом передбаченої заслуженої покари, ще й викликали відразу й проймали жахом. А тепер перед нами ще обтяжливіше завдання – застосувати цілющі, хоч і суворі, приписи закону до випадку, нельми своєрідного, коли злочин (бо це таки злочин, і дуже серйозний) породжено не так злостивістю серця, як хибним розумінням обставин, не так наміром вчинити зло, як неправильним, викривленим уявленням про те, що є добро. Ми розглядаємо справу двох людей, високо шанованих, як це підтверджують свідки, у своїх колах і зв’язаних, здавалося, близькою дружбою – один з них став жертвою аж надто формально витлумаченого поняття честі, а другий невдовзі має спізнати на собі всю тяжкість законної покари за скоєне. А проте обидва вони можуть сподіватися принаймні на співчуття з нашого боку, оскільки вони діяли, кожен не знаючи про національні передсуди другого, і зійшли з шляху праведного радше внаслідок фатальної помилки, аніж свідомо на це зважившись.

Якщо взяти до уваги первісну причину непорозуміння, ми неминуче мусимо визнати, що слушність на боці підсудного. Огороджене пасовище, через яке розпалилася суперечка, він законним чином набув на певний час, уклавши угоду з власником, містером Айрбі, і коли на нього посипалися докори, самі собою незаслужені, і такі образливі, як на його запальну натуру, він, одначе, виявив бажання поступитися половиною пасовища, аби тільки зберегти мир і приязні стосунки, але його дружню пропозицію зневажливо відкинули. Далі настала сцена в шинку містера Гескета: ви не можете не врахувати того, як поставився до чужоземця сам небіжчик і, з прикрістю мушу це зазначити, всі присутні там також, які наче наввипередки силкувалися всіляко вивести його з рівноваги. В той час, як підсудний намагався мирно, по-доброму все залагодити і згоден був скоритися ухвалі мирового судді чи якогось обопільно визнаного арбітра, навколишні його дружно ображали, паче забувши, як на те, нашу національну засаду – дотримуватись правил "чесної гри". А коли він спробував мирно собі вийти з шинку, його затримано, збито з ніг і завдано побоїв аж до крові.

Панове присяжні, я з певною прикрістю слухав, як мій учений колега, коронний прокурор, виступаючи перед вами, в непривабливому світлі виставив поведінку підсудного в ті хвилини. Він сказав, що підсудний побоявся зітнутися з супротивником у чесному бою і не схотів грати за правилами, коли йшлося про бій навкулачки, і через це, мов боязкий італієць, удався до смертоносного стилета, щоб убити людину, не зважившись поборотися, як личить мужеві! Я помітив, що підсудний, коли почув цей закид, аж здригнувся з відразою, цілком природною для мужньої людини, а оскільки я хотів би, щоб мої слова звучали вагоміше, коли я вестиму мову про справжній злочин підсудного, то мушу запевнити його в своїй безсторонності, відкинувши всі ті обвинувачення, які здаються мені необгрунтованими. Нема сумніву в тому, що підсудний – людина рішуча, навіть занадто рішуча, і я б навіть хотів, щоб Всевишній менше вділив йому цієї рішучості, чи то пак, щоб він був краще вихований і вмів розважливіше користуватись своєю рішучістю.

Що ж до правил гри, про які говорив мій учений колега, то мушу зазначити, панове, що ці правила, може, й чинні там, де влаштовують бої биків, чи бої ведмедів, чи півнячі бої, але у нас тут вони невідомі. Проте якщо й посилатись на те, що в такого роду сутичках, мовляв, не присутній лихий замір, хоч вони часом і закінчуються смертю одного з супротивників, то такі посилання виправдані лише тоді, коли обидві сторони перебувають in pari casu[7], коли вони однаковою мірою ознайомлені з цими правилами і коли обидві сторони згодні вдатись до такого способу розв’язання суперечки.

1 2 3 4 5 6