Ведмідь зубами рве його правицю
И прокушує до кості плоть живую.
Та раптом з гір Арденнських барс страшенний
На груди кинувся, оскаженілий.
З палацу вибігає хірт проворний,
На допомогу Карлу мчить, стрибає,
Ведмедю вухо праве відгризає,
На смерть жорстоко б'ється з барсом хижим.
І франки гомонять: "Жахлива битва!"
Та переможець в битві невідомий...
А Карл так міцно спав, що й не прокинувсь.
Аой!
ДОРУЧЕННЯ РОЛАНДОВІ АР'ЄРГАРДУ
58
Минає ніч, ясна зоря вже сяє.
Мчить гордо перед військом Імператор,
А звуки тисяч сурм дзвінких лунають.
"Сеньйори, — Карл до вояків звернувся, —
Ущелин бачите вузькі проходи?
Хто захистить їх краще в ар'єргарді?"
Промовив Ганелон: "Роланд відважний,
Мій пасерб — найсміливіший з баронів".
Почув слова ці Карл, суворо глянув
І гримнув: "Справжній ви диявол з пекла,
Смертельна лють бушує в вашім серці.
Хто ж попереду піде в авангарді?"
І знову Ганелон: "Та Одж'єр-Данець,
Із цим ніхто не впорається краще!"
59
Почув розмову граф Роланд хоробрий
І мовив, як правдивий воїн-лицар:
"Вітчиме-сіре, дуже вдячний вам я,
Довірили мені весь ар'єргард ви.
І Карл, володар Франції всієї,
Чи лошаків і прудконогих мулів.
За віслюка чи навіть за шкапину
Мій меч примусить ворога сплатити".
А Ганелон сказав: "То так, я знаю".
Аой!
60
Роланд вже знав, що буде в ар'єргарді.
Він гнівно так звернувся до вітчима:
"Негіднику, падлюко худорідний!
Чи, думаєш, я рукавицю втрачу,
Як упустив свій жезл ти перед Карлом?"
Аой!
61
А Карлові Роланд сказав: "Сеньйоре,
Віддайте лук, що держите в руці ви.
Упевнений, що докорів не буде,
Не осоромлюся, як Ганелон зробив це —
Впустив жезла десницею своєю".
А Імператор голову похнюпив,
Куйовдить бороду і смика вуса,
Не стримавсь, раптом гірко так заплакав.
62
Підвівся тут і Найм, премудрий герцог,
Не бачив двір вірнішого васала.
Він королю сказав: "Ви добре чули,
Що граф Роланд у гніві справедливім.
Йому доручено йти з ар'єргардом,
І кращого не підібрать за нього.
То ж передайте лук йому з рук ваших,
Знайдіть людей йому на допомогу".
Віддав Карл лук, Роланд узяв достойно.
63
Звернувсь до нього славний Імператор:
"Небоже любий, вирішив віддати
Я в ар'єргард наш половину війська.
Тож бережіть, воно і вас врятує".
"Нічого з ним не буде, — граф запевнив, —
Скарає Бог, якщо свій рід знеславлю!
Я збережу хоробре військо франків.
Проходьте межигір'я без боязні,
64
От граф Роланд на скакуна вже скочив,
А поруч з ним друг Олів'єр гарцює,
Також Джерін і граф старий Джер'єр,
Барон Отон і славний Берендж'єр,
Іще Самсон і Ансеїс шляхетний,
Івон, Іворій — короля любимці,
Старий Джерард де Руссільйон, за ними
Гасконський герцог Енджельєр сміливий.
"Клянусь, я з вами!" — закричав Турпін.
"І я!" — втрутився граф Готьє. — Роланд —
Господар мій, і з ним я нерозлучний!"
Весь ар'єргард підібраний був з друзів.
Аой!
МАРШ ВІЙСЬКА КАРЛА ДО ФРАНЦІЇ
65
Покликав граф Роланд Готьє де л'Ума:
"Візьміть ви тисячу з собою франків,
Займіть усі висоти і проходи,
Щоб ні душі король наш не утратив".
Аой!
Готьє сказав: "Зроблю все як годиться!"
Із тисячею лицарів добірних
Зайняв надійно пагорби й тіснини,
І що б не сталося — він не відступить,
А ворог на сімсот мечів натрапить.
Тим часом Альмаріс, владар Бельферни,
Вже готував Готьє жорстоку битву.
.................................................................
Карл увійшов в тіснину Ронсевальську,
Барон Одж'єр був разом з авангардом,
Тож спереду загрози не боялись.
Роланд лишивсь, щоб захищать тил війська,
З ним Олів'єр, і всі дванадцять перів,
І двадцять тисяч юних мужніх франків.
І скоро бій! Хай Бог їм допоможе!
Про це лиш знає Ганелон зрадливий,
Та за мовчання він отримав плату.
66
Високі гори і похмурі доли,
Аиш чорні скелі і жахливі кручі.
А франки вдень ідуть насилу вгору,
На відстані в п'ятнадцять льє їх чути.
Коли Великої Землі дістались,
Гасконь узріли, землі їх сеньйора,
Свої феоди пригадали, житла,
А також милих дочок й жон шляхетних,
То не було такого, хто б не плакав.
Та найскорботніше король сумує —
Зостався небіж у іспанських долах.
І Карл не міг вже стримать сльози туги.
Аой!
67
Дванадцять перів на чужій землі,
А з ними — двадцять тисяч смілих франків,
Вони безстрашні й не бояться смерті.
Король вступає на французьку землю,
Лице ховає під плащем старанно.
Сідло в сідло з ним — герцог Найм премудрий.
"Що засмутило вас?" — питає Карла.
Обурився король: "Питання зайве.
Хіба причин немає сумувати?
Той Ганелон всю Францію погубить.
Вночі пророчий сон мені наснився:
Зламав руками спис мій граф на друзки —
Тож він послав у ар'єргард Роланда.
Мій небіж на чужій землі лишився,
Якщо його я втрачу — хто замінить?"
Аой!
ДВАНАДЦЯТЬ САРАЦИНСЬКИХ ПЕРІВ
68
Не може Карл Великий стримать сльози.
Сто тисяч франків засмутились також —
Уболівають за життя Роланда.
Негідний зрадник Ганелон запродав
Його царю невірних за дарунки:
Узяв він золото, парчу та срібло,
Коней та мулів, левів і верблюдів...
Марсілій наказав — прийшли васали:
Усі еміри, герцоги і графи,
Віконти, також діти знатних маврів,
В три дні прийшло чотириста їх тисяч.
Гримлять у Сарагосі тамбурини,
На вищій вежі — ідол Магомета,
Молитись йде до нього рід поганський.
А потім наче навіжені линуть
Через всі гори, землі та долини.
І раптом бачать франкові знамена.
То ар'єргард і з ним дванадцять перів.
На них чекає величезна битва.
69
От до Марсілія під'їхав небіж,
Він мула канчуком все підганяє,
І, посміхаючись до дядька, каже:
"Мій любий сіре, вам давно служу вже,
За вас прийняв багато ран й незгод я.
Вже стільки битв провів, був переможцем!
Мені даруйте перший бій з Роландом,
Його уб'ю своїм я гострим списом.
Якщо така є воля Магомета,
Я вижену з Іспанії всіх франків
Від Аспрійських ущелин до Дюрстану.
Карл втомиться, складуть і франки зброю,
Тоді не знатимете більше воєн".
Віддав Марсілій рукавицю мовчки.
Аой!
70
Взяв рукавицю Аельрот пихатий,
І гордо він звертається до дядька:
"Мій любий сіре, ваш дарунок цінний,
Та оберіть одинадцять баронів,
Дванадцятьох ми переможем перів".
Тут другий дядько — Фальзарон озвався
(Царю доводився він братом рідним):
"Племіннику мій любий, підем разом
На бойовище й розпочнемо битву.
Цей ар'єргард, частину війська Карла,
Упевнений, ми знищим дуже швидко!"
Аой!
71
Під'їхав збоку також Корсабліс,
Берберів цар, хитрішого не знайдеш,
А промовляв, як той васал покірний:
"Коли за вас б'ємося, страх далеко!"
Аж ось озвався і Мальпрім з Брігалю,
Він швидко біга, огира прудкіше,
І закричав цареві на весь голос:
"Я поведу загін свій в Ронсеваль,
Якщо знайду Роланда, то понищу!"
72
Був там також емір із Балагер,
Красивий, з ясним гордовитим зором,
Величний має вигляд на коні він.
Пишається озброєнням чудовим.
Його відвага всім давно відома.
Якби хрещений, був би справжній лицар!
Він до Марсілія звернувся гідно:
"Потішить хочу в Ронсевалі душу,
Роланда стріну — мертвим впасти змушу.
З ним Олів'єра, всіх дванадцять перів.
Загинуть франки в горі та безчесті.
Карл вже недужий і старий базіка,
Відмовиться від дальших битв із нами.
Збережемо Іспанії ми спокій!"
Марсілій-цар подякував привітно.
Аой!
73
Був там емір один, він з Моріани,
Підлішого ще не було в тім краї!
Перед царем почав він хизуватись:
"Я в Ронсеваль веду хоробре військо —
З щитами і списами тисяч двадцять.
Якщо Роланда стріну — буде мертвий.
Карл муситиме плакати довіку".
Аой!
74
Ще був Торджис сміливий з Тортелози,
Як ленний граф володарь цього міста.
Старий, непримиренний ворог франків.
Під'їхав він і приєднавсь до інших,
Сказав царю: "Марсілію, не бійтесь:
Наш Магомет здола Петра святого,
Моліться, й він дарує перемогу.
А я з Роландом стрінусь в Ронсевалі,
Не битиметься більше він вже далі!
Ось меч мій, довгий і прекрасний, гляньте,
Коли його схрещу із Дюрандалем,
Подивимось, який з них буде кращий!
Я франків військо розіб'ю дощенту.
І Карлові лишиться тільки сором.
Йому корону більше не носити!"
75
Вчинив великий шум цар Ескреміт,
Володар мавританський із Вальтерни.
Царю з юрби баронів закричав він:
"У Ронсевалі вб'ю французьку славу,
Знайду Роланда — голову зрубаю.
Так само ж Олів'єру, його другу,
Приречені усі дванадцять перів.
Загинуть франки, Франція спустіє,
А Карл нових васалів вже не знайде!"
Аой!
76
Ось ще один невірний, Есторгант,
І хитрий друг його Естрамаріт,
Обманщики зрадливі та лукаві.
Марсілій їх позвав: "Сюди, сеньйори!
Поїдете в міжгір'я Ронсеваль,
Там разом будем військом керувати!"
Вони відповіли: "До ваших послуг!
Ми атакуємо Роланда й Олів'єра,
Від смерті не втечуть дванадцять перів.
Мечі в нас гострі й дуже небезпечні,
Почервоніють від жаркої крові.
Помруть всі франки Карлові на сором,
Тобі ж Велику Землю подаруєм.
Тож поспішаймо, сіре, обіцяєм:
В полон ми візьмемо й самого Карла!"
77
Прибути встиг й сибільський Маргаріт,
Володар всіх земель аж до примор'я.
Улюбленець жінок, вродливий надто,
Побачивши його, красуні квітли,
І кожна посміхалась йому щиро.
Зразковий паладин був серед маврів!
З юрби соратників він виступає
И говорить королю: "Відкиньте острах!
У Ронсевалі я згублю Роланда,
Та й Олів'єр не зможе врятуватись,
Всім перам не лишитися живими.
Вдивіться в меч із золотим ефесом,
Його подарував емір із Пріма.
Клянусь, він скоро обагриться кров'ю,
Загинуть франки і знеславлять край свій,
А Карл сивобородий і старезний
Дні скінчить у скорботі й гніві темнім.
Ми Францію вже через рік захопим,
Розіб'ємо свій табір в Сен-Денізі!"
З тим цар невірних ввічливо вклонився.
Аой!
78
Тут виступив й Шернубль із Нуар-Валю.
Волосся майже до землі звисало,
Він для розваги часом з тягарем носився —
Той важчий, ніж чотири мули разом.
Прокляв Бог землю, на якій він виріс.
Не сяє сонце там, хліб не зростає,
Не йдуть дощі й роса не сміє впасти,
А все каміння чорне і похмуре,
Говорять, то диявола притулок.
Сказав Шернубль: "Мій вірний меч на боці,
Його у Ронсевалі вмию кров'ю.
Якщо Роланда на шляху зустріну,
Мені повірте, нападу відразу,
Своїм мечем здобуду Дюрандаль я.
Загинуть франки, Францію зруйнуєм!"
По цих словах дванадцять перів встали,
Були за ними вже сто тисяч маврів,
Усі бадьорі, всі в чеканні битви.
Зайшли в ялинник і готують зброю.
79
Наділи вже кольчуги сарацинські,
Що в більшості були з кілець потрійних,
Чудові шоломи із Сарагоси,
І віденські мечі булатні збоку,
Списи з Валенсії, щити червлені
І прапорці — червоні, білі, сині.
Зійшли із мулів і дорожних коней
І мчать на скакунах пліч-о-пліч в лавах.
День був ясний, мов жар, блищало сонце,
Спалахувала під промінням зброя,
І звуки сурм лунали над військами.
Далекий шум почули раптом франки,
А Олів'єр сказав: "Гадаю, друже,
Що скоро з маврами в нас буде битва!"
На те Роланд: "Пошли її нам, Боже!
То честь велика — битися за Карла,
Бо за сеньйора всяк васал повинен
Терпіти біль і спеку, рани й холод,
Віддати кров, саме життя із тілом,
А ворогів рубати без упину.
Ніхто щоб не ославив у піснях нас!
Неправий маврів бій, а франків — правий!
І приклад сам я вам подам належний!"
Аой!
ОЛІВ'ЄР ВИЯВЛЯЄ ВІЙСЬКО МАВРІВ
80
Граф Олів'єр на верх гори піднявся.
Праворуч глянув на зелені луки
И побачив всюди він війська невірних.
Покликав зразу граф Роланда-друга:
"З земель іспанських хмара на нас суне.
Шоломів полум'я, лат блискотіння.
Охопить франків гнів превеличезний,
Бо зрадник Ганелон доклав тут руку,
Це ж він пропонував у ар'єргард нас".
"Замовкни, Олів'єре, — відповів той, —
Забув? Це мій вітчим, ні слова більше!"
81
От Олів'єр зійшов на гору хутко,
Згори він бачить ціле царство маврів,
Як звідусіль йдуть лави сарацинів.
Шоломи світло ллють від злота, сяють,
Щити і лати сонце відбивають,
Загрозливо стирчать списи з стрічками.
Загони маврів важко полічити,
Силенна сила вояків на марші.
Тут стало моторошно Олів'єру.
Він поспіхом спускається до війська,
Прийшов до франків, розповів, що вгледів.
82
Сказав: "На нас йде сарацинів безліч,
Стількох відразу ще ніхто не бачив.
їх перед нами близько сотні тисяч.
В міцних кольчугах, шоломах блискучих,
Із довгими списами з гострим вістрям.
На нас чекає битва небувала.
Помилуй, Боже, франків, дай нам мужність
І твердість, ми непереможні в битві!"
Французи хором: "Втікачу — безчестя!
Помрем ми краще, та ніхто не зрадить!"
Аой!
ГОРДОТА РОЛАНДА
83
Тут Олів'єр додав: "Тьма-тьмуща маврів,
А наших вояків не так й багато.
Сурміть, Роланде-друже, в ріг негайно,
Почує Карл, повернеться із військом".
Та відповів Роланд: "Я не безумець,
Щоби зганьбити честь свою довіку.
Мій Дюрандаль завдасть страшних ударів
І до ефеса вщент заллється кров'ю.
Прийшли на лихо в бескеди ці маври
І, певний, всі приречені на смерть в них!"
Аой!
84
"Роланде, в Оліфант сурмити треба!
Почувши, Карл повернеться із військом,
З баронами на поміч поспішить нам!"
Роланд відповідав: "Хай Бог боронить,
Щоб я збезчестив весь свій рід шляхетний,
Красуню-Францію покрив безслав'ям!
Мій добрий меч на поясі висить ще,
І Дюрандаль завдасть страшних ударів,
Побачите його в крові багряній!
Собі на горе маври позбігались,
І запевняю — всі вони загинуть!"
Аой!
85
"Роланде, друже, в Оліфант сурміть вже!
Почує Карл, виходить він з тіснини.
Я запевняю, франки повернуться".
Та лицар відповів: "Хай Бог боронить,
Щоб хтось з людей сказав: Роланд злякався,
И від страху перед маврами сурмив він!
Не докорятиме ніхто із рідних.
Коли потраплю у велику битву,
То тисячу і ще сімсот смертельних
Завдам ударів, меч заллється кров'ю!
Хоробрі франки б'ються всі відважно!
Іспанські ж маври не втечуть од смерті".
86
А Олів'єр: "Не бачу в тім ганьби я.
Бо ж я розгледів військо сарацинів,
Вони покрили гори всі й долини,
Поля всі, бескеди і верховини.
Велика сила в цього плем'я маврів,
Йому протистоїть лиш жменька франків!"
"Тим більший запал! — граф відповідає.