Тьєррі обвинувальний вирок виніс!
Не згоден я! Все вирішить двобій наш!"
И віддав правицею він рукавицю.
А Карл сказав: "Заручники потрібні!"
Пішли в заставу родичі — їх тридцять.
Король додав: "Відповісте за нього!"
І за законом взяв усіх під варту.
Аой!
279
Тьєррі збагнув — невдовзі поєдинок!
Віддав він праву рукавицю Карлу,
Той визначив і кількість аманатів.
Чотири наказав ослони ставить,
На них сидітимуть всі свідки бою.
Ретельно до двобою готувались.
Всім керував Одж'єр — вояк бувалий,
А лицарі вже просять коней, зброю.
280
Та перш ніж розпочати поєдинок,
Сповідались обидва паладини,
Одержали прощення, помолились,
Монастирям великий дар лишили,
А потім повернулися до Карла.
До ніг остроги швидко прикріпили
І одягли легкі крицеві лати,
Понадівали шоломи блискучі,
З ефесом золотим мечі разючі.
На лицарях щити чотиридольні,
В правицях гострії списи тримають,
На скакунів баских ураз сідають.
В цю мить сто тисяч франків плачуть гірко
Від жалю до Тьєррі і до Роланда.
Господь лиш знає, як двобій скінчиться...
281
Під Ахеном була велика лука,
Там розпочавсь двобій баронів смілих.
Обидва лицарі відважні, вмілі.
В обох прудкі, до битви звиклі коні.
Повіддя попускають, коней шпорять
И на повну силу б'ють вони списами.
Шматують панцирі, паси порвали,
З'їжджають сідла і на землю впали.
А франки плакати від жалю стали.
282
Звалились долу вояки обидва,
Та блискавично з місця підхопились.
А Пінабел — меткий й нестримний воїн.
Немає коней — герць вже рукопашний,
Схопились за мечі свої барони
І б'ють, і б'ють по шоломах сталевих
Та прагнуть разом їх навпіл розтяти.
Дружини франків стогнуть у тривозі...
"О Боже! — шепче Карл. — Вкажи, хто правий!"
283
Тут мовив Пінабел: "Тьєррі, піддайся!
Себе проголошу твоїм васалом
І володіння всі свої віддам я,
Якщо замириш Ганелона з Карлом.
Тьєррі у відповідь: "І думать годі!
Погоджуся — ганьба мені довічна!
Хай Божий суд владнає нашу справу!"
Аой!
284
Тьєррі продовжив: "Справжній ти рубака!
Високий, сильний, і постава гідна,
І родичі цінують за сміливість.
Так от! Бій припини і замирю я
Тебе із королем. А Ганелона
Нехай присудять до страшної страти,
Такої, щоб довіку не забули!"
Той відповів: "Та не гніви ти Бога!
Честь родову паплюжить не дозволю,
Не народився той, кому б я здався!
Загинуть краще, аніж честь зганьбити!"
І знов посипались мечів удари
По шоломах з чеканкою злотого...
Від них до неба полетіли іскри,
Звиваючися у клуби вогнисті...
Припинить герць лише чиясь загибель!
285
Був молодець той Пінабел з Соранса.
Він у шолом ударив провансальський,
Трава від іскр вогненних запалала.
Удар наступний був іще влучніший.
Кінцем меча розсік шолом на лобі,
Сковзнуло лезо впоперек обличчя
(Щока Тьєррі враз залилася кров'ю),
Мечем протяв до живота аж панцир.
Та уберіг Господь Тьєррі від смерті.
Аой!
286
Тьєррі від рани тільки розлютився,
Відчув, як по обличчю кров стікає,
І вдарив Пінабела по шолому.
Його розкраяв до самого носа
І вибив мозок з голови додолу.
Упав на поле Пінабел безсило.
Удар цей вирішив всю долю бою.
Гукають франки: "Божий суд відбувся!
І Ганелон у зашморгу сконає,
А з ним і родичі його загинуть!"
Аой!
287
Отож Тьєррі взяв гору у двобої.
Тоді король наблизився до нього
У супроводі чотирьох баронів:
Тут герцог Найм, сміливий Одж'єр-Данець,
Джефрейт з Анжу, Гільйом із міста Блея.
Обняв звитяжця щиро Імператор
І шубою втер кров йому з обличчя.
Відкинув закривавлену, взяв іншу.
З Тьєррі ж зняли весь обладунок слуги,
Допомогли на мула зручно сісти.
Всі з радістю верталися до міста,
А в Ахені прийшли до місця суду,
Який мав винести свій вирок правий!
ПОКАРАННЯ
288
Король знов кличе герцогів і графів:
"Сеньйори, як з заручниками бути?
Вони прийшли на захист Ганелона,
За Пінабела віддались в заставу".
Гукнули франки: "Всіх їх жде розправа!"
Тивуна кличе Карл свого, Басбрюна:
"Повісь усіх на дереві проклятім!
Я сивою клянуся бородою:
Бодай один втече — життя позбавлю!"
Той відповів: "Та виконаю точно!"
Покликав сотню слуг, вже тягнуть в'язнів...
Всіх тридцятьох повісили як злиднів.
Так зрадник губить сам себе та рідних...
Аой!
289
От повернулися всі судді в місто.
Були тут алемани і баварці,
Бретонці, пуатвінці і нормандці.
З усіх найбільше франки вимагали
Ганебної для Ганелона смерті.
Тож четверню приводять буйних коней
И за руки й ноги в'яжуть Ганелона,
Були ті коні дикі та шалені.
Четвірка слуг їх випустила разом
На луг, де випасалася кобила.
Запроданця там смерть лиха спіткала:
Розтягнуті, розірвані всі жили
І видрані із тіла руки й ноги,
А мураву червона кров зросила...
Так Ганелон сконав, лукавий зрадник,
Своїм щоб віроломством не хвалився.
290
Коли король звершив свою відплату,
Покликав він єпископів французьких,
Прелатів алеманських і баварських:
І каже: "В нас є знатна полонянка.
Покута, молитви переконали —
Вже вірить в Бога і хреститись хоче.
Обряд справляйте, хай знайде спасіння!"
Відповіли: "Хрещені тут потрібні!
Багато при дворі достойних й знатних".
Зібрався натовп близ джерел столиці,
Хрестили в них Іспанії царицю.
Навернуту назвали Юліана —
З доброї волі християнка стала.
291
Звершився суд правдивий. Карл Великий
Угамував нарешті гнів свій грізний,
Вклав Божу віру в серце Брамімонди.
Минає день, і темна ніч надходить...
До сну готується король в покоях,
Та Гавриїл приніс послання Бога:
"Час, Карле! Знов збирай свої дружини!
Мерщій рушай в похід на Бірські землі.
Король Вів'єн чекає допомоги,
Невірні місто Інф взяли в облогу.
На тебе християни уповають!"
Так не бажав Карл знов іти в похід цей...
Сказав: "О Боже, вже життя не миле!"
Ридає гірко, бороду рве сиву...
Тут і кінець настав Турольда джесті.
ПРИМІТКИ
1
...Карл, Великий Імператор... — Карл І (або Великий, 742— 814) — король франків з 768 p., імператор Заходу (або Франкської держави) з 800 р.
...провоював сім років... — насправді похід тривав кілька місяців (778).
...підкорив до моря... — історично неправильно, до моря Карл не дійшов. Це зробив його син Людовік Благочестивий, завоювавши Барселону (801).
...Сарагоса на горі... — географічна помилка, місто розташоване під горою.
...цар Марсілій... — мабуть, ім'я вигадане; учені припускають, що це може бути спотворене ім'я сарагоського царя Амороза, який просив Карла зробити його своїм ленником (809). Аполлін — один з олімпійських грецьких богів (Аполлон), культ якого християни приписували мусульманам.
Магомет — (бл. 570-632) — засновник мусульманства. Середньовічні проповідники вважали це вчення поганським, плутаючи мусульманську релігію з язичницькою. Тому в "П. про Р." сарацини зображені язичниками і поклоняються "трійці" різних богів — Аполліну, Магомету і Тервагану.
Аой! — єдиного тлумачення цього вигуку, що повторюється після 158 тирад, не існує. Найімовірніше — це своєрідний приспів.
2
Франція-красуня — douce France ("солодка", "ніжна", "чудова", "лагідна", "приємна Франція") — традиційний епітет для характеристики Франції в епічних поемах. Під самою Францією автор розуміє або всю імперію, включаючи германські землі, або маленьку область Іль-де-Франс (Париж).
...із маврів наймудріші... — або "сарацинів" — так називали представників арабських племен, які з початку VIII ст. намагалися завоювати Іспанію. Вільними залишилися кілька гірських королівств (Кастильське, Арагонське, Наваррське тощо). Пізніше вони стали осередками "реконкісти" ("відвоювання земель"), яка закінчилася повним визволенням Іспанії в XIII ст. Бланкандрін — вигадане ім'я; герой втілює сарацинську паралель старому і мудрому герцогу Найму, раднику Карла. Валь-Фонда — сучасне місто Вальонда (північна Іспанія).
3
Ахен... — історична столиця Карла Великого.
...день святого Михаїла... — до XI ст. — 29 вересня, з XII ст. — 16 жовтня.
...залишим аманатів... — тобто заручників.
4
франки — так називали французів, підданих Карла; у "П. про Р." автор не розрізняє французів і франків, хоч історичні франки — це германські племена, підкорені Карлом.
5
Кларін, Естрамаріт... Мальб єн... — вигадані імена маврів. Часом автори створюють для них імена з виразним негативним забарвленням, використовуючи французьке слово таї (зло, лихо) — Мальпрім, Мальзарон тощо.
Баласгет — спотворена назва міста Балагер на сході від Сарагоси. ...пер Евдропін... — слова "пер" у маврів не було, воно виникає в епосі за аналогією до французьких перів; у "П. про Р." це слово означає найвище аристократичне звання, його слід розуміти як "найближчий", "бойовий друг", "рівний васал". У Карла було 12 таких перів, які становили ядро його війська. Це Роланд, Олів'єр, Івон, Іворій, Джерін, Джер'єр, Самсон, Ансеїс, Отон, Енджельєр, Берендж'єр, Джерард де Руссільйон.
Кордови стіни... — очевидно, йдеться не про м. Кордову (понад 500 км від Сарагоси), а про містечко Корт у долині р. Ебро. ...землі ленні... — або "феоди", їх васали отримували за вірну службу від сеньйорів разом із доходами від використання цих земель. Звідси володар феоду — феодал.
6
...тисячу баронів... — такого дворянського титулу в мусульман також не було; у поемі це слово слід розуміти як символ дружби і близькості до монарха; часто заміняє поняття "лицар".
8
Граф Роланд — герой багатьох епічних французьких та італійських поем. У "П. про Р." — небіж Карла. Існує ряд поем про дитинство P., його подвиги, кохання до Альди. Одна з хронік містить свідчення про участь у Ронсевальській битві маркграфа Бретонської марки Хруодланда, не пов'язаного з Карлом родинними узами. Олів'єр — друг Роланда, вигаданий персонаж. Самсон і Ансеїс — належать до 12 перів Карла, неодноразово згадуються в інших епічних поемах.
Джефрейт д'Анжу — герцог Джефред s Грізгонель, могутній сеньйор з роду Капетингів, королівський прапороносець у Суассонській битві (984)
Джерін з Джерєром — з числа 12 перів, історично не засвідчені. ...грають в кості... в шахи весь поринув... — обидві гри відомі у Франції з початку XI ст.
Вже сива голова, білобородий... — епітети Карла Великого в багатьох поемах. Під час подій "П. про Р." Карлові було лише 36 років. Автор підкреслює мудрість і досвідченість монарха, "по-старюючи" його.
9
...бізанок щирозлотих...