Тримав Маркюль на прізвисько "Заморський".
Емір в сідлі сидів красиво й міцно.
Тонкий у стегнах, з дужими ногами.
Могутні груди, стан немов відлитий,
На сильні плечі кучері спадали.
Він мав обличчя горде, погляд ясний,
І шкіру білу й ніжну, наче квітка.
Його відвагу у бою всі знали.
Якщо б не нехристь, був би справжній лицар!
Емір коня острожить аж до крові,
Враз розігнавсь й рівчак долає махом,
Завширшки з п'ятдесят у тому футів.
Невірні в крик: "Він захистить країну,
А кожен франк боїться з ним двобою,
Бо знає — не уникне покарання.
Безумний Карл, що звідси не втікає!"
Аой!
229
Емір і справді був на вигляд лицар,
Мав сиву бороду, мов квітка біла,
Чудово знав язичників закони,
А в битві ж був безстрашний і жорстокий.
І син Мальпрім також статечний лицар,
Успадкував страшну від предків силу.
Звернувсь до батька: "їдьмо все ж поволі,
Можливо, десь побачу Карла в полі".
Той відповів: "Побачиш — справжній витязь!
Про нього в джестах пишуть шанобливо.
Та небожа свого Роланда втратив,
Тому не зможе нам протистояти!"
Аой!
230
"Мій любий сину! — Балігант промовив, —
Немає вже відважного Роланда,
Та Олів'єра, гордого сміливця,
Всі пери полягли, любимці Карла,
І з ними двадцять тисяч франків бравих.
За інших не даю і рукавиці!
Що ж, Імператор, звісно, повернувся,
Карл сформував полків великих десять.
Смільчак великий, в Оліфант хто грає,
І мужні сурмачі відповідають.
Вони очолюють війська могутні,
За ними йдуть п'ятнадцать тисяч франків,
Це юнаки, Карл зве їх "діточками".
А там, числом не менше, йдуть колони
Досвідчених рубак, ці б'ються з люттю".
І знов Мальпрім: "Дозволь, піду я першим!"
Аой!
231
"Мій любий синку! — Балігант промовив, —
Тобі на битву йти даю свій дозвіл.
Тож не барись і вирушай до франків.
Візьми царя із Персії Торлея,
І Дапаморта, лютичів владику.
Як посоромиш Карлову пиху ти,
Отримаєш велику частку царства —
Весь Черіант і аж до Валь-Маркіза!"
Син відповів: "Я вдячний щиросердно!"
Вперед пішов, прийняв він дар еміра.
А то було колись Флорита царство.
Мальпрім його ніколи не побачить,
Володарем не стане повноправним.
232
Ось перед військом Балігант гарцює.
За ним і син, усіх вражає зростом.
Торлей і Дапаморт зробили справу,
Рать грізну з тридцяти колон зібрали,
І вояків у них силенна сила,
В найменшій із колон — півсотні тисяч.
Бійці із Бутентроту першу склали,
Були у другій мілцни з головами,
Мов гарбузи, а вздовж всієї спини,
Немов у вепрів диких, в них щетина.
У третьому були нубійці й блоси,
В четвертому полку — брюни й славонці,
А п'ятий сформували з сербів й сорбів.
А сьомий — вояки із Єрихона.
І восьмий — негри, а дев'ятий — гроси,
Десятий полк — з жорстокої Баліди,
Що всім несе лише нещастя й біди.
Аой!
Поклявсь емір усім, чим тільки можна,
Своєю честю й тілом Магомета:
"Здолаю Карла, він шукає битви!
Якщо відмовиться, то вже ніколи,
Клянусь, він не носитиме корони!"
233
Слідом іще колон створили десять.
Весь перший полк — з огидних хананеїв,
Прийшли з земель далеких Валь-Фюїта,
А другий — з турків бравих, третій — з персів,
Четвертий — з печенігів й також персів.
Складався п'ятий з сольтрів та аварів,
І шостий — з угличів та ормалеїв,
А люди з плем'я Самуїла — в сьомім,
І далі йшли і прусси, і словенці.
В десятому — з Пустелі окціанці,
Поганський цей народ не вірить в Бога,
Злочиннішого світ іще не бачив!
їм не потрібні панцирі й шоломи,
Бо шкіру, як залізо міцну, мають.
В бою вони підступні і безстрашні.
Аой!
234
Емір ще сформував полків десяток.
З них перший склали велетні Мальпрузи,
А другий — гуни і мадяри — третій.
Четвертий — мешканці Балдізи-Лонги,
І п'ятий — вояки із Валь-Пінози,
А шостий — люди то з Жуа й Марози,
У сьомому — астримонтійці й леї,
З Аргуйля — восьмий, із Кларбон — дев'ятий,
В десятому — бородані з Валь-Фонди,
Які уперто Бога не шанують.
Французькі хроніки назвали тридцять
Полків невірних. Сурми сповістили,
Що військо величезне в бій пішло вже.
Аой!
235
Емір — владар могутній і величний,
І перед ним несуть його "Дракона",
Штандарти Магомета й Тервагана,
І Аполліна образ препаскудний.
Навколо десять хананеїв конних.
Вони горлають безупинно разом:
"Хто хоче від богів дістати милість,
Той їх просити має на колінах".
Схилили маври голови в молитві,
Виблискують шоломи в світлі деннім.
Кричать їм франки: "Помрете ви скоро!
Нещасні! Покарання час надходить!
Охорони, о Боже правий, Карла!
Ми битву виграєм з ім'ям Господнім!"
Аой!
236
Емір, з-поміж арабів наймудріший,
Покликав сина, двох царів найближчих:
"Сеньйори, час настав почати битву,
Ведіть усі колони за собою.
Зостануться зі мною три найкращі:
Одна — турецька, друга — ормалейська
І третя — велети Мальпрузи грізні.
Щоправда, окціанців ще залишу!
Всі битимуться проти Карла й франків.
Якщо ж король зі мной захоче стятись,
Я голову йому зітну охоче
І за пихатість так його скараю!"
Аой!
ОСТАННЯ БИТВА
237
Війська величні, всі полки чудові.
Не відділяють їх доли чи гори,
Лісів, дерев для засідок немає.
Дві армії застигли у чеканні.
Наказ еміра: "Військо правовірних!
Вперед і починайте битву сміло!"
Їх прапор ніс Амбор із Оліферни.
Кричать невірні гучно всі: "Прецьйоз!"
А франки їм: "Цей день — для вас останній!"
І знов лунає клич їх "Монжуа!"
Звелів Великий Карл в сурми заграти,
Усіх звук чистий Оліфанта заглушає.
Кричать араби: "Військо Карла гарне!
Важка й жахлива битва нас чекає!"
Аой!
238
Широкий діл, рівнина неозора.
Блищать щити й списи, шоломи й лати,
Виблискує оздоблення коштовне,
Переливаються стрічки і стяги.
Звучать гучні ясноголосі сурми,
Та найгучніше Оліфант лунає.
Емір покликав брата Канабея,
Який владарював у Флоридеї,
До Валь-Севре сягнули його землі.
Показує на Карлові колони:
"Погляньте ви на Францію пихату!
З якою гордістю король там їде,
З бороданями, він один з останніх.
Порозпускали бороди на лати,
Вони ж біліші, аніж сніг той білий.
Почнуть списами бити та мечами,
То буде в нас баталія жорстока,
Така, в житті якої ще не бачив!"
І Балігант на літ стріли від'їхав,
Своїх випереджає друзів. Потім
До них звернувся згорда зі словами:
"Я, правовірні, маю бій відкрити!"
Потряс він ратищем важкого списа,
І вістрям погрозив самому Карлу.
Аой!
239
Як тільки Карл побачив Баліганта,
Його "Дракона", стяги, орифламу,
І величезну армію арабів,
Що поле бою зайняла повсюдно,
Окрім ділянки, де стояли франки,
То гучно закричав король французький:
"Барони Франції! Прекрасні вояки всі!
Багато битв важких ви вигравали!
Невірні перед вами, боягузи,
И деньє не варті дикі їх закони!
Хоч їх багато, що для нас те значить?
Вперед, герої! Монжуа! За мною!"
По цих словах коня шалено шпорить,
Враз Тансендюр стрибки чотири робить.
Сказали франки: "Бравий наш королю!
Вперед скачіть! А ми слідом за вами!"
240
Чудовий день, яскраво світить сонце.
Війська красиві, їх полки величні...
Передові загони вже зійшлися.
Граф Гвінеман разом з Рабелем-графом
Повіддя коней бистрих попустили,
Мчать і острожать їх в боки щосили,
Списи приготували для ударів.
Аой!
241
Рабель досвідченим бійцем був завжди,
В коня встромив він золоту острогу
И Торлея вразив, перського вельможу.
Не витримали щит і лати, в тіло
Ввійшло все вістря золоте зі списом.
І мертвий впав араб на кущ квітучий.
Радіють франки: "Бог допомага нам!
Завжди Карл правий, то і ми не зрадим!"
Аой!
242
Граф Гвінеман вже лютичів царя вбив.
Розбив він щит, прикрашений барвисто,
Не витримав і панцир. Крізь все тіло
Навиліт спис пройшов, а з ним і стрічка.
Хоч плач, хоч смійся — мертвий Дапаморт!
Удар вітали франки, закричали:
"Барони, бийте їх, не гайте часу!
Бо справа Карла — то святая справа,
Хай справдиться свята Господня воля!"
Аой!
243
Мальпрім на скакуні, за сніг білішім,
Несамовито б'ється в самій січі
І раз у раз свій меч страшний здіймає,
Лиш купи мертвих ззаду залишає.
А Балігант підбурює невірних:
"Барони, чи я годував вас марно?
Ви бачите, як син до Карла рветься,
Одного за одним вбиває франків.
Не бачив я смілішого героя.
Підтримайте ж його списами в битві!"
Вперед пішли язичники нестримно,
Смерть несучи в страшній кривавій брані.
Жахливим бій ставав, жорстоким, лютим...
Такого не було і вже не буде.
Аой!
244
Величні армії, полки безстрашні,
Зійшлись війська в лячній нещадній січі.
Язичники там б'ються відчайдушно.
О Боже! Скільки вже списів зламали,
Щитів і панцирів вщент порубали!
Земля тілами мертвих вкрита рясно,
Трава ж полів, колись зелена й ніжна,
Пурпурною тепер залита кров'ю.
Емір звернувся до своїх невірних:
"Барони, в бій! Вперед на люд хрещений!"
І бій тривав, запеклий, безпощадний,
Лютішої ніхто не бачив битви!
Про неї пам'ятатимуть довіку...
Аой!
245
І знов емір підбурює баронів:
"Рубайте дужче, бо для цього тут ви!
Дам вам жінок вродливих, найніжніших,
Добром віддячу, землями, грошима!"
Відповіли: "Обов'язок святий наш!"
Важкі удари, аж списи ламались!
Тоді мечів сто тисяч заблищали,
А бій кривавішим ставав, жахливим!
Хто в ньому був, побачив справжнє пекло.
Аой!
246
А Карл звернувся до своїх баронів:
"Сеньйори, я завжди вам щиро вірив,
В стількох боях за мене ви вже бились,
А скільки ви держав завоювали,
Скількох царів без трона залишили!
Моя винагорода була щедра,
Багатства дав і лени. Я готовий
Віддать своє життя. Лише пометіться
Невірним за братів, синів-нащадків,
Що полягли учора в Ронсевалі!
Святу цю справу маємо здійснити!"
Відповідають франки: "Ми готові!"
Було там двадцать тисяч франків вірних,
Заприсяглися всі рубать невірних,
Відважно битись, нехтуючи смертю.
Відразу ж вдарили, списи шугають,
И посипались мечів удари влучні.
А битва все страшнішою ставала!
Аой!
247
Мальпрім сміливо мчить у гущу бою,
Лишає серед франків шлях кривавий.
Та герцог Найм на нього глянув згорда
І вдарив, як то личить ратоборцю.
Щит потрощив він на тріски дрібненькі,
Пробив миттєво панцир і кольчугу,
Встромив у плоть і вістря, й стрічку списа,
Мальпріма серед семисот тіл кинув.
248
Цар Канабей, він брат еміра рідний,
Пришпорив скакуна і мчить до Найма,
Заніс меча з ефесом кришталевим
І герцога ударив по шолому.
Та, розрубавши вмить його частково,
Розтяв також п'ять ремінців нашийних.
Не допоміг і каптур підшоломний,
Бо меч розсік і шкіру, і забрало,
Шматки його на землю зразу впали.
Удар разючий приголомшив Найма,
І він би впав, — але, хвалити Бога,
Найм кінську шию встиг схопить руками.
Якби язичник ще завдав удару,
То лицаря спіткала б смерть миттєва.
Та Франції король приспів на поміч.
Аой!
249
Так, герцог Найм був у великій скруті,
Язичник меч здійняв, щоб знов дістати,
Та крикнув Карл: "Поганцю, ось розплата!"
З нестримним запалом ударив списом,
Розбив щита, уламки полетіли,
Пошматував й кольчугу проти серця.
Упав поганець, враз сідло спустіло.
250
Великий Карл в глибокий розпач вдався:
Пораненого герцога побачив
І цівку крові у траві зеленій.
І каже герцогові Імператор:
"Мій любий друже, їдьмо далі разом.
Негідник, що завдав вам лиха, мертвий,
Провчив його я списом вірним й гострим!"
Найм відповів: "Я вдячний вам, сеньйоре!
Якщо я житиму, то борг сплачу свій!"
І знову в бій помчалися пліч-о-пліч.
За ними слідом двадцять тисяч франків.
І кожен знав, як битися й рубати.
Аой!
251
А Балігант в бою встигав усюди,
Убив він щойно графа Гвінемана.
Прошив умить щит білий проти серця
І на шматки порвав його кольчугу,
Занурив гострий спис між ребер влучно,
З коня прудкого скинув Гвінемана.
А ще убив Лорана й Джебоїна,
І владаря Нормандії Ричарда.
Кричать невірні: "Як Прецьйоз рубає!
Язичники, ми захист добрий маєм!"
Аой!
252
Чудовий вид у вершників арабських,
Бійців з Аргуйля, Окціанту, Басклю.
В бою вони відважно колють й б'ються.
Та й франки не з лякливих, не здаються.
З обох сторін загинуло багато,
До вечора тривав бій безпощадний...
Великих втрат зазнали в ньому франки,
Скінчиться бій — ридатимуть до ранку.
Аой!
253
Французи та араби б'ються люто.
Хто бачив, як тріски щитів летіли,
Як розбивались лати від ударів
Чи панцирі й шоломи з брязкотінням,
Трощилися списи з жахливим тріском,
Як вершники перевертались з сідел,
Хто чув, як там кричать від ран з хрипінням,
Той збереже про бій страшне видіння.
Цю битву витримать було вже важко.
І Балігант благає Аполліна,
І молить Тервагана й Магомета:
"Боги! Величні, я служив вам завжди!
Злотими ваші статуї зроблю всі!
Лиш дайте перемогу нам над Карлом!"
Аой!
Тут Джемальфін постав перед еміром,
Приніс погані звістки з поля бою:
"О сіре Баліганте, там нещастя:
Загинув син Мальпрім ваш в січі смертній
І Канабей, ваш брат, з ним упокоївсь.
У цьому винні двоє франків лютих,
Здається, Імператор був одним з них —
Величний, мужній, лицарська постава,
І сива борода — квітнева квітка".
Зняв свій шолом емір, застиг безсило,
А голова на груди похилилась.
Відчув такий він біль, що помертвів весь,
І все ж Заморського позвав Джанглея.
254
Емір сказав: "Джанглею, підійди-но!
Ти мудрий дуже і багато знаєш.
Завжди я слухався твоєї ради!
Як думаєш ти? Франки чи араби?
Хто переможцем вийде в битві нині?"
Той відповів: "Ви, Баліганте, мертвий!
Боги нас не врятують — хочуть жертви.
Карл гордий, лицарі його відважні,
Таких не бачив можних сил я вражих!
І все ж, зберіть бійців із Окціанту,
А також турків, енфрів та арабів
І велетнів.