Переказала я собі також тричі завданий уступ з хемії і отсей газ без запаху, смаку і краски, не є вже для мене тайною.—Ще раз уклонившись, панна Веткінс зникла, як метеор. По хвили відозвали ся в одній з дальших кімнат звуки роялю, доказуючи, що панна Алїса забрала ся з усею охотою до своїх музичних вправ.
— Отже, пане Веткінс — почав знов Кипріян, якому миле явище додало нової заохоти — будьте ласкаві відповісти мені' на питане, яке завдав я вам перед хвилею.
Пан Веткінс вийняв повагом люльку з уст, плюнув на долівку і, відкинувши в зад голову, з під ока приглядав ся пильно молодому чоловікови.
— Чи случайно не говорили ви вже з нею про се, пане Мере?
— З ким? про що?
— Алеж про се, про що ви перед хвилею згадували, а з ким? з моєю дочкою!
— За кого-ж ви мене вважаєте, пане Веткінс — відповів живо інжинєр. — Я Француз, мій пане, і ніколи не позволив би я собі говорити з дочкою про одружене, без попередної, згоди батька.
Погляд пана Веткінса злагодив ся, почувши ті слова і черти його лиця втратили дещо із свойого немилого вигляду.
— Так, се добре! Чесно поступили ви. Маю тепер до вас довірє і прошу, дайте мені' слово чести, що й на будуче з моєю дочкою про се не будете говорити.
— А се чому, мій пане?
— Тому, що сей проект є неможливий до здїйсненя і найкраще зробите, якщо будете старати ся про него забути. Не маю нічого проти вас, знаю, що ви чесна людина, скінчений джентельмен, добрий хемік, маєте будущину перед собою — однак помимо тих прикмет, не дістанете моєї дочки, з тої простої причини, що я вже инакше постановив зглядом її будущини.
— Однакож, пане Веткінс?...
— Не говоріть вже більше про се, се даремно — перебив фармер — колиб ви були навіть мером англійським і тоді булиб ви не відповідні до моїх плянів. А міжтим не є ви навіть англійським горожанином, а як признали ся наївно, не маєте також майна.
Говорімо щиро. Чи вам здаєть ся, що я на се так добре дочку виховував, спроваджуючи дорогих учителів з Вікторії, Блємфонтену, щоби її ще перед укінченєм двай-цяти літ вислати з дому до Парижа на Університетську вулицю, на третій поверх, щоби жила там з чоловіком, якого мови я навіть не розумію? Подумайте над тим і вій-дїть, прошу, в моє положене.
Уявіть собі, що ви є тим фармером Джоном Веткін-сом, властителем Вендергарт-копальнї, а я є Кипріян Мере, молодий французький учений, висланий на досліди на Ріг Доброї Надії. Уявіть собі, що сидите в тій отеє кімнаті', на фотелі', попиваючи джін і покурюючи знаменитий гам-бурський тютюн і чи моглиб ви тоді' хоч би на хвилю подумати про віддане своєї дочки заміж в таких условинах?
— Дійсно, пане Веткінс — відповів Кипріян — я не вагав би ся нї хвилини, колиб вдача молодого чоловіка давала менї запоруку щастя дитини.
— Так, тільки не дуже мудро поступилиб ви мій пане — сказав п. Веткінс. — Поступилиб ви тоді', як чоловік не гідний посідати Вендерґарт-копальню, а мабуть не малиб ви її цілком. Бо чи думаєте, що копальня сама злетіла менї до уст? Чи думаєте, що не треба було великої інтелїгенції і зелїзної витревалости при заснованю копа.'іьнї а передовсім в задержаню її для себе виключно? '
Отже тими вказівками кермую ся все і буду вміти приноровити їх що до будущини моєї дочки. Тому повторяю вам, вичеркнїть сей плян з свойого життя, моя дочка не для вас!
По тих, тріюмфуючим тоном сказаних словах, пан Веткінс взяв склянку з джіном і сильно потягнув з неї.
Молодий інжінєр, оголомшений, неначе ударом грому, стояв не ворухаючись, не могучи знайти ніякої відповіди.
Завважав се п. Веткінс і почав дальше говорити :
— Дивні мрійники, отсї Французи — всьо видасть ся їм можливим. Приїзджають тут, начеб злетіли з місяця, вказують ся в самій середині* Ґвіквелєиду, представляють ся чоловікови, який перед трьома місяцями ще нї слова про них не чув, а протягом тих 90 днів може 10 разів з ними говорив. Без церемонії стають перед ним і так відзивають ся: Джоне Степлєтон Веткінс, маєте гарну донечку, добре виховану, уважану перлою цілої околиці*. Не шкодить її се також, що вона є наслїдницею найбо-гатшої копальні' діямантів на обох півкулях. Що до мене, я є Кипріян Мере, інжінєр з Парижа, маю 4,800 франків доходу. Будьте ласкаві віддати мені' дочку, щоб я її, як жінку завіз до Парижа, а ви можете вдоволяти ся перепискою з нею почтою чи телеграфом. І се знаходите ви цілком природним і в порядку? Я називаю се чистим божевіллєм.
Слухаючи сеї мови, Кипріян зблід як стіна, зірвав ся з крісла і взяв за капелюх."
— Так, чистим божевіллєм — повторив фармер. — Не осолоджую вам відмови, мій приятелю, бо я старий, суворий Англієць. Як бачите мене тут, і я був бідним, бід-нїйшим ще від вас, і чого не пробував я? Був я хлопцем на кораблі', стріл ьцем_ буйволів в Дакотї, копачем в Арі-зонї, чабаном в Трансвалї. Зазнав я холоду й спеки, голоду й трудів; в потї чола працював я двайцять літ за марні сухарі, що були моєю єдиною поживою. В часі', йоли пізнав я мою.небіжку жінку, а матїр Алїси, дочку Бура1), не мали ми разом стільки, щоби прокормити одну нужденну козу, однак я працював і нїколи не тратив надії. Тепер я богатий і думаю в спокою уживати овочів моєї праці*.
Дочку в кождім случаю задержу біля себе, нехай піклуєть ся про мене підчас нападів гостця і розвеселює музикою вечером. Якщо я видам її коли небудь заміж, так тут на місці', за тутешнього фармера й копача діямантів, такого самого як я, а який не вивезе її десь, на третій поверх, щоби терпіла голод і до краю, на якому нога моя нїколи не ступить. Може вийти пр. за Джемса Гільтона, або подібного йому. На обожателях її не забракне, даю вам слово. Нехай вийде за Англійця, який не втїче перед шклян-кою джіну і буде мені' товаришувати, коли прийде мені' охота викурити люльку.
Кипріяна пригнітала атмосфера сеї кімнати, натиснув отже клямку при дверах з наміром вийти.
— Ну, не гнівайтесь — кликнув за ним пан Веткінс]— вірте мені', не маю проти вас нічого. Все буду вас радо бачити в моїм домі, яко приятеля. Пождїть-но! Сьогодня вечером зійдеть ся тут кілька осіб на вечерю, прошу, зайдіть до нас.
— Не можу — дякую вам — відповів холодно Кип-ріян — мушу полагодити переписку перед відходом почти. Сказавши се, вийшов від фармера.
— Сї Французи дійсно божевільні! — сказав до себе Веткінс — шукаючи сірника, щоби запалити погаслу підчас розмови люльку.
1) Велике число Бурів, або т. зв. африкансько — голяндських мужиків є французького походженя; по знесеню нантейського едикту виеміґрували вони до Голяндії, а відтак до Рогу Доброї Надії.
Дірдоантові поля.
Розважаючи подрібно одержану відмову, найбільше гнівала Кипріяна частина правди, яка дійсно містила ся в грубих словах п. Веткінса. Дивувало його тепер, як був мало прозорливим, як взагалі' міг на подібну відправу наразити ся. Дійсно не думав нічого про пропасть, яка віддї-лювала його від дівчини, &о ріжниця майна, вихованя, раси і окруженя, досі' цілком не псувала йому гумору.
До сього родина Кипріяна занимала в Франції становище о стільки висше, від простого фармера, що колиб Кипріян коли небудь подумав про ріжницю, заходячу поміж ним а власником Вендергарт-копальнї, думав би мабуть, що робить честь сьому останньому, прохаючи о руку його дочки. Гостра проповідь пана Веткінса розвіяла сї іллюзії, а Кипріян мав доволі' здорового розуму, щоби признати слушність увагам фармера і не почувати себе обидженим відмовою, яку тепер вважав за оправдану.
Думки отті цілком природно не зменшили сили удару. Тепер, коли мав втратити Алїсу, почув з подвійною силою, як дорогою стала вона йому через оттих три місяці', від коли пізнав її.
Якже видав ся йому сей час далеким! Бачив себе, як по важкій дорозі', серед хмар пороху й спеки, прибув до мети своєї довгої подорожі з одної півкулі' світа до другої. Аж до Капштату їхав в товаристві приятеля і товариша Фарамона Варта, який саме вже в третє удавав ся до Африки на ловецьку прогульку.
З Капштату Варт поїхав до краю Бассутів, де задумав зібрати відділ муринів, який товаришив би йому в ловецькій виправі, а Кипріян помістив ся в омнібусі', запряженім в сім пар коний, щоби відбути в нїм дорогу яка вела до властивої країни діямантів.
Віз він з собою шість куфрів, обіймаючих цілковиту хемічну лябораторію.
З причини, що до омнібусу не вільно було брати тягару, перевисшаючого 50 — мусїв Кипріян віддати свої цїнні клунки власникови запрягу буйволів, які з перед-потоповою повільністю мав доставити до місця їх призначення.
Почта, або радше омнібус, була се на чотирьох високих колесах спочиваюча проста, деревлянна буда, вкрита . полотном. Запряженими по парі кіньми, кермували дуже зручно два візники; один з них держав поводи, підчас коли другий довгим бамбусовим батогом, подібним до вудки, не тільки поганяв, але також помагав першому кермувати кіньми.
Дорога веде через Бофор, гарне місто, збудоване у підніжа гір Нювельд, крізь їхні' верхи до Вікторії, відтак крізь Капетавн, місто надії, положене над берегом ріки Оранж, до Кімберлї, а звідти вже тільки кілька миль дороги до головних діямантових піль.
Подорож крізь сумний, пустий фельд (поле) тріває від 8—10 днів. Краєвид представляє майже всюди понурий одноманітний вид; червонаві площини, групи сірих скель, нужденна, жовтава трава і на половину посохлі корчі, отеє і всьо. Нї сліду якої небудь культури або природної краси. Одинокі людські оселї, стрічані тут, є се в значнім віддаленю від себе лежачі ферми, яких властителі', одержавши від правительства концесію, зобовязали ся давати гостину подорожним.
Про вигоди на такій фермі не можна навіть мріяти. Не ма там ліжок для людий анї стаєн для коний. До вибору є тільки кілька пушок консерв, які мабуть відбули вже нераз подорож довкола світа, а властитель каже собі за них дорого платити.
Не ма там також припасів паші, візник отже пускає коні на рівнину, щоби самі гляділи собі поживи. Розходять ся бідні конята за пашою доволі' далеко, так, що богато часу треба відтак стратити, щоби їх відшукати і зібрати до дальшої дороги.
А як трясе отта стародавна тарадайка на тій дорозі'! Сидженєм служать прямо клунки подорожних, на яких довгими днями товче ся нещасний подорожний з кута в кут, як товчок в моздїрі.
Про спанє в часі' такої подорожі навіть не може бути мови.
Товаришами Кипріяна були ріжні представителї сього вандрівного населеня, напливаючого з усіх усюдів до місць, які недавно вславили ся покладами золота або діямантів.