Зоря півдня

Жуль Верн

Сторінка 14 з 24

Був се вправдї соперник, ворог майже, однак Кипріян дуже був зворушений тими похоронами в пустині'. Думалось йому, що колиб йому лучила ся така пригода, то похоронять його серед тих пісків і ані сльози рідні, анї жаль приятеля не товаришити-ме йому на тій останній дорозі. Слідуючого дня і кінь Фріделя, який йшов привя-заний до воза, дістав також пропасниці і згинув. Не довго отже бідна звірина пережила свого пана.

XIV.

fia північ від /Ії/ипопо.

Три дни даремно глядали наші подорожні броду, щоби переправити ся через ріку. Кафри, які волочили ся в тих сторонах, підняли ся їх перепровадити. Кафри в тих сторонах, яких пануюче тут племя Бечуанів приневолює до рабської праці без нїякої заплати, є страшними бідолахами; до сього обходять ся з ними суворо і заказують під карою смерти їсти мясо. Якщо Макаля кка (так їх називають) стріне звірину, так вільно йому вбити її, під услівєм, що принесе її свойому панови, який за се жертвує йому внутренности, як європейський стрілець своїй собаці'.

Макалякка отже не має нїякої власносте, анї хати, анї навіть фляшки зробленої з дині*. Ходить по світї без одежі, обперезаний тільки буйволовими кишками, в яких носить запас води і які виглядають як ковбаси.

Завдяки купецькому хистови, Бардік скоро дізнав ся, що Макалякки, помимо свого убожества,* мають кілька стру-синих пер; предложив їм отже відкупити їх у них. Згодили ся сейчас, обіцюючи принести вечером.

— А є в тебе гроші? — спитав Кипріян Бардіка. Бардік засміяв ся і показав кільканайцять мідяних гузи-

ків, яких назбирав, працюючи в копальні*.

— Таж се не гроші, як же ти можеш так ошукувати тих бідолах? — гнівав ся на него інжінєр.

Бардік не міг зрозуміти, чому його намір мав бути нечесний.

Якщо Макалякки візьмуть його гузики за свої пера, так щож в сїм лихого? Прецїнь пера нічого їх не коштують, бо їх знайшли, навіть не вільно їм їх мати. А гузик є пожиточнїйший від пера. Чому така заміна зборонена?

Така льогіка була доволі' дивна. Однак Кипріян, пересвідчивши ся, що півдикий слуга не розуміє неморальности свойого пляну, дав йому спокій.

Вечером, при блеску вогню, інтерес полагоджено. Макалякки, лякаючись, щоби їх не ошукано, принесли коші з кукурудзою і підпалили їх, так, що вогонь освічував цілий табор. Відтак вийняли сховані струсиш пера і почали оглядати гузики Бардіка.

Торг був довгий і голосний. Дикуни підняли вереск, а лиця їх загорілись із зворушеня. Нараз гамір задих. Високий Негр, одягнений в червоний плащ з бавовняної матерії {звичайна відзнака начальників племени), вийшов з корчів прямо на торгуючих ся.

Сильними ударами бука почав обкладати спійманих на горячім вчинку Макалякків.

— Льопепе!... Льопепе!... — кричали нещасні чорні, втікаючи, як стадо щурів, на всї сторони.

Відділ чорних вояків, вийшовши з засідки, заступив їм дорогу.

Льопепе приказав сейчас віддати собі гузики і оглянувши їх при світлі", сховав до шкіряної торби. Вілтак звернув ся до Бардіка, відобрав в него пера і сховав також.

Білі видцї заховували ся спокійно, не знаючи, що зробити, коли Льопепе перервав немилу ситуацію, наближаючись до них і проголошуючи довгу промову, з якої не розуміли нї слова.

Тільки Гільтон, який розумів кілька слів з мови Бечу-анів, зрозумів її зміст. Начальник жалїв ся, що позволили Бардікови торгувати з його підданими. Товари забрані вважав він контрабандою і питав, що має з ними зробити.

Панталяччі хотів їх полишити йому, однак Гільтон і Кипріян лякали ся, що коли відразу покажуть ся так уступ: чивим, начальник підозрівати ме їх о трівогу і стане ся вимагаючим. Сказали отже, що гузики може задержати, а пера віддати.

• Льопепе вагав ся, однак блискучі в темноті' дула стрільби і револьверів заімпонували йому і радили уступити. Отже звернув пера.

Від сеї хвилі' інтелїгентний сей дикий ватажок зробив ся дуже приязним, сів біля вогню, виняв табакерку і почастував табакою Европейцїв, а також Лїя і Бардіка. Склянка горівки, якою почастував його Неаполітанець, викликала

•в нього добрий гумор і, коли по годині' мовчанки прашав ся, запросив усїх в гостину до свойого "краалю".

По його відході' усі" пішли спочивати, тільки Кипріян, завинувши ся в— коц, вдивляв ся в зоряне небо. Інжінєр думав про свою рідню, що не передчувала, які пригоди загнали його в африканські пустині*. Думав також про Ал'їсу, яка може також в тій хвилині' споглядає на зорі. Думав так солодко, а цілковита тишина на рівнині" додавала поезії його мріям.

Нараз долинув до нього дивний шелест і несупокій в огорожі буйволів.

Не надумуючись довго, взяв лежачий біля його батіг і пішов до буйволів.

Не помиляв ся; якесь чуже звіря збудило їх зі сну. На пів розмріяний ще, ударив батогом по голові звірюку. У відповідь відозвав ся страшний рик. Був се лев, а Кипріян ударив його, неначе звичайного крілика.

Ледвищо вспів інжінєр вийняти револьвер, який носив за поясом і відскочити на бік, коли звір кинув ся на нього. Сильні кігтї рванули його за рамя і звалив ся він разом з львом на пісок. Роздав ся вистріл; король пустині', в передсмертних судорогах кидав ся ще по земли, аж в кінци простягнув ся, не ворухаючись. Кипріян, не тратячи відваги, другою, свобідною рукою, приложив револьвер до самого уха льва і вистрілом убив його на місци. Збуджені вистрілами, надбігли товариші Кипріяна і увільнили його з лежачого на нїм льва. Рани його були не грізні. Лї обвязав їх йому полотном, намоченим в горівцї. Перенесено його на віз і Бардік станув на сторожі до кінця ночі. Ледви що засвитало, коли відозвав ся голос Гільтона, взиваючий ратунку. Якесь нове нещастє! Гільтон лежав майже убраний на возї і, уриваним з трівоги голосом, говорив, не ворухаючись навіть.

— Гадюка обвинула ся о моє праве коліно під штанами ; пробіг, не говоріть голосно, бо вкусить мене. Поста-райте ся щось зробити, щоби мене врятувати.

Очі його розширили ся з трівоги, а лице вкрило ся смертною блідістю.

Довкола правого коліна дїйсно можна було завважати як одїж надула ся. Положене було грізне. Гільтон казав, що за першим рухом гадюка може його вкусити.

В тому замішаню і загальній трівозї Бардік підняв ся врятувати Гільтона від гадюки. Сейчас взяв ловецький ніж свого пана, підійшов тихо до Гільтона і кілька хвилин оглядав положене гадюки. Розумієть ся шукав її голови. Нараз випрямив ся і сильним ударом вбив сталь в коліно Гільтона.

— Можете стрясти гадюку, вже не живе — сказав Бардік, показуючи в усміху білі зуби.

Гільтон послухав байдужно і потряс ногою; гадюка упала на землю.

Була се чорна змия, ледви що на сантіметер широка,, однак її найменше укушене було смертне.

Молодий Кафр незвичайно зручно відтяв її голову.

Одїж Гільтона була ледви що пробита, тїла ніж не торкнув ся.

Кипріян був дуже обурений на Гільтона, який не вважав за відповідне подякувати свому спасителеви. Здавало ся йому мабуть звичайною річию, що Кафр врятував його від неминучої смерти.

— Ваш ніж має дїйсно знамените вістрє — завважав тільки Гільтон, підчас коли Бардік був занятий чище-нєм ножа.

Снїданє затерло дещо вражіня тієї, повної пригод, ночі. Складало ся воно вправдї тільки з одного струенного яйця, смаженого на маслї, однак вистарчило цілком для пятьох людий.

Легка горячка дошкулювала вправдї Кипріянови в наслідок ран, які завдали йому кігтї льва, однак напер ся піти в гостину разом з товаришами до Льопепа. Табор полишено на опіку Лїя і Барджа, яким поручено також зняти шкіру з льва. Незабаром подорожні виїхали кінно в гостину до Льопепа.

Бечуанець дожидав гостий, окружений своєю гвардією, при входї до-"краалю", .За ним стояли в двох рядах жінки і діти, дивлячись цікаво на прихожих.

Загальний вигляд "краалю" був досить нужденний, помимо доброї будови півокруглих хат. Хата Льопепа була значно більша від инших, в середині' виложена була соло-мяними матами. Тут Льопепе завів своїх гостий, показав їм три деревляні стілцї і усїв сам, підчас коли його войовники уставили ся в півколесо за ним.

По привитаню господар почастував гостий склянкою напою, діткнувши ся її попередно устами, щоби пересвідчити гостий, що напиток не є затроєний. По так приязних запросинах треба було пити се пиво, бечуанського виробу, хоч було відражаюче.

Панталяччі кривив ся за кождим разом, як перехиляв чарку, впевняючи, що склянка "Lacrimae Christi"1) краще смакувала би йому. Відтак прийшла черга на діла. Льопепе дуже бажав набути стрільбу; жертвував за неї доброго коня і 150 фунтів слоневої кости. Помимо щирої охоти, не можна було сповнити його бажаня, бо кольо-нїяльні закони, строго зборонюють продавати пальну збрую Кафрам. Виїмково позволеня може уділити губернатор. На потїху жертвовано господареви флянелеву сорочку, сталевий ланцюшок і фляшку рому. Були се богаті дарунки для чорного і він голосно виявляв своє вдоволене з одержаних дарів.

Радо також служив їм своїми поясненями, яких, за посередництвом Гільтона, від нього жадано.

Дізнали ся отже, що молодий Кафр, подібний з опису до Матакіта, переходив "крааль" перед пяти днями. Шукав він броду через Лїмпопо і удав ся на північ в гори. Льо-

') рід вина. — Пр. переклад.

nene вневняв дальше, що його добрий приятель, володар* сього краю, великий, непобідимий войовник Тоная, не зробить їм нїчого лихого.

Вістка ся утїшила наших подорожних. Мабуть були на добрих слідах. Матакіт вже повільнїйше втікає, не може отже далеко від них находитись.

Вернувши до табору, застали Бардіка і Лїя дуже стрі-вожених.

Росказували вони, що відділ войовників окружив їх і грізно питав про причину перебуваня в краю Бечуанів, домагаючи ся відповіди, чи не є шпіонами, які хочуть дізнати ся про число войовників великого короля Тонаї; колиб так дїйсно було, сказали, що як тільки переступлять границі його держави, так не будуть робити з ними довгих заходів.

Звичайно так відважний Бардік був тими грізьбами: дуже стрівожений і впевняв, що великий Тоная любить дуже вкорочувати людий о довготу голови.

Що робити? Чи не звертати уваги на ті погрози?' Важке питане. Войовники, хоч їх було трийцять, не вчинили їм нїчого лихого, анї не вкрали нїчого. Була се важна обставина. А може удати ся прямо до Тонаї, виявити йому мету подорожі і приєднати собі його дарунками? По короткій нарадї рішили ся на сей останній проект і пустились в дорогу.

Бажане осягнути мету було сильнїйше, чим всяка трівога.

XV.

11 12 13 14 15 16 17