Майже Безпечна

Дуглас Адамс

Путівник по Галактиці для космотуристів – 5

Переклав з англійської Васьківський Василь

Майже безпечна

Для Рона

З великою подякою Сью Фрістоун та Майклу Байвотеру за підтримку, допомогу та конструктивні знущання.

Все, що трапляється, трапляється.

Все, що трапляючись, спонукає трапитись щось інше, спонукає трапитись щось інше.

Все, що трапляючись, спонукає трапитись себе знову, трапляється знову.

Хоча це не значить, що все відбувається у хронологічному порядку.

Розділ 1

Історія Галактики — штука трохи заплутана. Стала вона такою з ряду причин: частково тому, що тих хто намагалися слідкувати за нею, трохи заплутало, але також тому, що якісь дуже заплутані події постійно траплялися хай там що.

Однією з проблем була швидкість світла і труднощі, які виникали в спробах її подолання. Вам просто не вдасться. Ніщо не подорожує швидше, ніж швидкість світла, хіба що погані новини, які підкоряються своїм власним законам. Хіджфріляни з Аркінтуфл Мінор намагалися побудувати космічний корабель, який би працював на поганих новинах. Однак такі зорельоти не дуже добре працювали, а в тих місцях куди вони прилітали їм були настільки неймовірно не раді, що не було ніякого сенсу там залишатися.

Тому, загалом і в цілому, населення Галактики воліло чахнути в своїх місцевих негараздах, а історія Галактики тривалий час була лише космологічного типу.

Не можна сказати, що люди не намагалися якось це змінити. Вони намагалися посилати космічні флотилії у віддалені куточки, де ті займалися торгівлею чи баталіями. Але зазвичай необхідно було тисячі років, щоб дістатись до тих закутків. Та коли вони прибували до потрібного місця, нові форми пересування вже були винайдені. Так сталося і зі швидкістю світла, яку обійшли за допомогою гіперпросторових переміщень. Тому, яка б там битва не відбувалась, кораблі з досвітловою швидкістю потрібно було надсилати на кілька століть раніше аби вчасно встигнути до потрібного місця.

Вони не могли, звісно, утримувати членів команди від бажання взяти участь у битві. Це були треновані вояки, повністю готові до бою. Вони подолали довгий шлях і кілька тисяч років глибокого сну, щоб зробити важку роботи і, заради Заркуона, вони її таки зроблять.

Це було за часів коли відбулися перші значні випадки заплутаних подій в історії Галактики, коли безперестанку виникали битви з причин, які вже, здавалося, відійшли в забуття століття тому. Однак ці випадки були зовсім не тими, які намагалися дослідити історики, особливо відтоді, як було відкрито можливість подорожувати в часі і битви почали відбуватися за сотні років до того, як мала з'явитись причина. Коли було винайдено Двигун Нескінченної Непередбаченості і цілі планети почали несподівано перетворюватися в бананові кекси, факультет всесвітньої історії Університету МаксіМеґалон врешті-решт здався, закрився і здав свої будівлі набагато успішнішому з'єднаному факультету Богослів'я та Водяного Поло, який вже давно претендував на їхню територію.

Що, звісно, не може не радувати, але тепер майже точно ніхто не дізнається, наприклад, звідки все-таки прилетіли ґребулонці чи хоча б чого вони хотіли. Можливо, якби хтось знав хоч щось про них, було б малоймовірно проте трішки реально, що найбільш жахливу катастрофу було б відвернено чи, принаймні, направлено на інший шлях розвитку подій.

Клік, вууу.

Величезний сірий ґребулонський розвідувальний корабель безшумно переміщався через чорну пустоту. Він мчав з неймовірною, приголомшливою швидкістю, хоча на фоні мільярдів мерехтливих зірок, здавалося, що він взагалі не рухався. Це була всього лише маленька холодна плямка проти нескінченної кількості виблискуючих крапочок. На борту корабля все було таким, як і тисячу років назад, в цілковитій темряві і тиші.

Клік, вууу.

Принаймні, майже все.

Клік, клік, вууу.

Клік, вуу, клік, вуу, клік, вууу.

Клік, клік, клік, клік, клік, вууу.

Ууууу.

Програма наглядач низького рівня розбудила програму наглядача трохи вищого рівня, глибоко в напівсонному кібермозку корабля, і доповіла, що кожного разу коли вона робить клік, все що їй надходить у відповідь це вууу.

Наглядова програма вищого рівня поцікавилась, що ж їй слід робити, на що програма нижчого рівня відповіла, що не може точно згадати, але, здається, це було щось схоже на віддалене задоволене зітхання, чи щось таке. Вона не знала, що то був за гул. Клік, вууу, клік, вууу. Це все, що вона отримувала.

Програма наглядач вищого рівня розглянула ці дані і вони їй не сподобалися. Вона запитала у програми наглядача нижчого рівня, за чим саме вона наглядає, проте та відповіла, що не може цього згадати, це було просто щось таке, що після кліку мало зітхати, і так приблизно кожні десять років, і зазвичай все проходило без проблем. Вона намагалась проконсультуватись з таблицею для звірки помилок, проте не змогла її знайти, ось чому і сповістила програму наглядач вищого рівня про проблему.

Програма наглядач вищого рівня вирішила заглянути у власну таблицю звірки, щоб дізнатись, за що ж відповідає програма наглядач нижчого рівня.

Але таблиці не виявилось.

Дивно.

Вона знову пошукала. Все, що вона отримала це повідомлення про помилку. Старша програма спробувала знайти значення повідомлення у таблиці для звірки повідомлень про помилку, проте не змогла знайти і її. Вона почекала поки сплине кілька наносекунд і знову все перевірила. Тоді старша програма наглядач вирішила розбудити програму наглядач функцій сектору.

Проте в тієї програми відразу ж виникли якісь неполадки. Вона викликав програму агента з контролю наглядачів. За кілька мільйонних долей секунди віртуальні схеми, які дрімали одні кілька років, інші кілька століть, прокинулись, і весь корабель знову ожив. Десь щось пішло не так, але жодна з програм наглядачів не могла зрозуміти що. На кожному рівні життєво важливі інструкції було втрачено, та й інструкції, щодо того, що робити в ситуації, коли виявлено, що життєво важливі інструкції було втрачено, також зникли.

Невеликі модулі програмного забезпечення — агенти — метушилися і гасали по логічних доріжках, групувалися, консультувалися, перегруповувалися. Вони швидко з'ясували, що пам'ять корабля, на всьому своєму протязі аж до центрального модуля місії, розворочена в лахміття. Жодні обговорення отриманої інформації не дали жодних здогадок чому так трапилось. Здається було навіть пошкоджено центральний модуль місії.

Це робило проблему дуже легкою у вирішенні. Потрібно просто замінити центральний модуль місії. Був ще один, запасний, точна копія оригіналу. Його потрібно було замінити вручну, тому що з причин безпеки між оригінальним і запасним модулем не було зв'язку. Щойно центральний модуль місії буде замінено, він зможе самостійно провести реконструкцію решти системи і все буде добре.

Щоб доставити запасний модуль було направлено роботів, які б дістали його із захищеної кімнати і перенесли в логічний відсік корабля для встановлення.

Ця процедура вимагала довгий обмін аварійними кодами і протоколами, оскільки роботи перевіряли агентів на достовірність інструкцій. Нарешті роботи були задоволені, що всі процедури були завершені коректно. Вони розпакували запасний центральний модуль місії, винесли його з відсіку зберігання, випали з корабля і кружляючи відлетіли в порожнечу.

Це надало перший вагомий доказ того, що це було саме те, що було неправильним.

Подальше розслідування швидко встановило, що було тим самим, що трапилось. Метеорит пробив величезну діру в кораблі. Корабель не зміг попередньо це встановити, оскільки метеорит якраз і пробив ту частину обладнання корабля, яка мала б відповідати за виявлення зіткнення метеорита з кораблем.

Перш за все потрібно було закрити діру. Однак виявилось, що це зробити неможливо, оскільки датчики корабля не могли побачити в кораблі діру, а програма наглядач, яка мала б доповісти, що датчики працюють неправильно сама працювала неправильно і продовжувала повідомляти, що з датчиками все в порядку. Корабель міг тільки припускати наявність діри з того факту, що роботи просто взяли і випали з нього разом із запасним мозком, який би дозволив побачити цю діру.

Корабель намагався це все якось логічно обдумати, а потім повністю вирубився на якусь мить. Він не зрозумів, що вирубився, звісно, тому, що вирубився. Він був просто здивований, коли побачив, як повз стрибнули зірки. Після того, як зірки стрибнули втретє, корабель нарешті зрозумів, що його мабуть вирубає і вирішив, що настав час серйозних рішень.

Він заспокоївся.

Потім зрозумів, що насправді ще ніколи не приймав серйозних рішень і почав панікувати. Знову вирубився на хвильку. Коли він знову повернувся до тями, то почав закривати всі перегородки навколо того місця, де на його думку, мала б знаходитись невидима діра.

Він, безсумнівно, ще не дістався свого місця призначення, схвильовано думав корабель, але оскільки в нього вже не було ні найменшої гадки, де це місце призначення чи як до нього потрапити, ці роздуми не було сенсу продовжувати. Корабель порадився з маленькими уламками інструкцій, які він зміг відновити з уламків центрального модуля місії.

"Твоя !!!!! !!!!! !!!!! річна місія це !!!!! !!!!! !!!!!, !!!!!, !!!!! !!!!! !!!!! !!!!!, приземлитися !!!!! !!!!! !!!!! безпечної відстані !!!!! !!!!! слідкувати за нею !!!!! !!!!! !!!!! . . ."

Все інше лише мотлох.

Тепер, перед тим як знову вирубитись, корабель має передати ці інструкції, так наче з ними все в порядку, іншим більш примітивним підручним системам.

А ще йому треба оживити всю команду.

Є також інша проблема. Поки команда перебувала в глибокому сні, свідомість кожного з її членів: їх спогади, індивідуальність і розуміння того, що їм потрібно буде робити були перенесені до центрального модуля місії для надійного зберігання. Тому команда не буде мати ні найменшої здогадки про те ким вони були, чи що вони тут роблять. Такі справи.

Якраз перед тим як вирубитись востаннє, корабель зрозумів, що двигуни також починають здаватись.

Корабель разом зі своєю збентеженою командою, яка щойно прокинулась приземлився під контролем підручних автоматичних систем, які просто шукали землю, де тільки можливо її знайти, і просто слідкували за тим, за чим тільки можна слідкувати.

Що стосується завдання знайти землю, щоб на неї приземлитись, то вони його виконали не дуже добре.

1 2 3 4 5 6 7