Вони не встигли. Ми прийшли раніше.
— При чім тут ви?
Жених подивився на Наречену як на дурепу. Показав пальцем на лоб:
— У тебе що, замкнуло?
— Андж!!!
У цей час до кімнати ввійшли Чарівник, Оптиміст, Песиміст і Хтось. На них ніхто не звернув уваги.
Дід і Незрозуміло хто сперечалися про щось у своєму кутку. Наречена також щось палко доводила. Жених заперечував. Мати Жениха й Батько Жениха також засперечалися з Матір'ю Нареченої і Батьком Нареченої.
— Він мене хотів скалічити! — кричав Батько Нареченої. — Це членокалічення!
— Членокалічення буває не таке! — заперечував Батько Жениха. — Він куди тебе тарахнув? По довбешці?
— Я б попросила!.. — також палко мовила Мати Нареченої. — Я б попросила вибирати вирази!
— Так?! — запитала Мати Жениха. — А мені здається, що тут декому треба затулити піддувало! Бо — протяг!
Батько Жениха взяв Батька Нареченої за барки.
— А я тобі кажу: голова — це що?
— А що ж це таке, по-вашому?
— Голова, еге?
— Ну.
— Голова — це орган. А членокалічення — це… Ходімо до дверей, я тобі покажу членокалічення!
— Не піду!
— Підеш!..
Пристрасті розпалювалися.
Всі говорили разом, нічогісінько не добереш.
І в цю мить пролунав голосний протяглий крик:
— Полундра!.. — Це Дід скочив із місця й заметушився по кімнаті. — Де моя шабля?! Я його зараз розпанахаю на дві половинки! У мене ще повно пороху в порохівницях!..
Незрозуміло хто бігав за Дідом і повторював:
— Сундук! Сундук!
— Атас! — вигукнув Жених і заходився знімати піджак.
Батько Жениха тягнув Батька Нареченої до дверей.
— Ході-імо! Зараз довідаєшся, що таке членокалічення! Зараз я тобі поясню…
— Полундра-а! — кричав Дід.
Тут не витримав Чарівник і надумав утрутитись:
— В чому справа, дідуню? Чому ви так розджохкались?
— Він на мене каже: "Сундук"!
— Слухай, — звернувся Чарівник до Незрозуміло кого. — Чому ти на нього кажеш "Сундук"?
— Тому що він не хоче майструвати тумбочки, — суворо сказав Незрозуміло хто.
— Я пишу книжку!
— Він пише книжку…
Тут підійшов Песиміст і засміявся "під Мефістофеля":
— Ка-ка-ка!
— Що, що тут смішного? — втрутився Оптиміст. — Дідуню, пишіть і далі, не слухайте всяких хлюпиків.
— У тім-то й річ! Тому-то я й хочу розпанахати його на дві половинки!
Тут до них підійшли Батько Жениха й Батько Нареченої.
— У нас суперечка, — сказав Батько Нареченої. — Що таке голова?
— Голова? — здивувався Чарівник. — Голова — це… — він подумав, — це горище. Я висловлююсь образно. Ось дідусь мене зрозуміє.
— Яв своїй книжці "Руки вгору, вороги!" називаю голову — кумпол.
— А ось у нас теж був випадок, — підійшов Жених. — Їдемо ми якось із другом до нашої спільної знайомої, до нас підступає двоє. Я як дав одному…
— В якому районі? — запитав його Хтось.
— Заплутати хочеш, так? — насторожився Жених. — Не на того наскочив.
— При чім тут зразу — "заплутати"? — втрутився Чарівник. — Він просто поцікавився…
— А ти зачини піддувало й не варнякай. Я не з тобою розмовляю.
— Синку, дай їм усім знизу вгору під сорок п'ять градусів, — порадив Батько Жениху.
— Щось я не бачу тут нічого нового, — сказав Песиміст.
Чарівник насупився.
— Хлопче, хіба можна так висловлюватися?
— Вони взагалі тут похаміли, — мовив Батько Нареченої. — Дочко, дай рушницю.
— Руки! — закричав Дід.
— Хто сказав — "руки"? — оскаженів Жених. — Хто? Оцей нафталін? Увага, зараз буде — правою знизу в щелепу! Стежте за ногами. — І він уже стрибав перед Дідом.
— Зараз він його скалічить, — радісно сказав Батько Жениха.
Всі зупинились біля Жениха й Діда і вичікували.
— Стежте за ногами, — попередив Жених, — удар почнеться звідти.
Дід розгублено чекає.
— Та він уб'є його! — сказала Мати Нареченої.
— Не вб'є, у нас бокс любительський, — зауважив Оптиміст. — Але щелепа може вилетіти.
— Синку, — озвалась Мати Жениха, — краще лівою в печінку, щоб він зразу загнувся.
— Правильно, — згодився Невідомо хто, — метраж стане вільніший. Однаково не хоче тумбочки майструвати.
— Ні, краще по голові…
— По голові не треба, — попередив Дід. — Я не допишу книжку.
— Стежте за ногами! — знову крикнув Жених.
— Зараз він його…
— Дідусю, скільки вам було років? — спитав Оптиміст. — Я завтра статтю про вас писатиму.
— Сімдесят вісім.
— Жах! Давно слід було…
— Що давно?
— Давно слід повне зібрання написати. На чому ви спинились у вашій книзі?
— Як я потрапив у полон і замордував ворожого генерала.
Жених перестав стрибати.
Всі також здивувались.
— У полоні?
— Звичайно. Він у мене дві доби п'ятий куток шукав. І що найдивніше: він мені намалював карту земної кулі й каже: "Все, я більше нічого не знаю". Але цей номер йому не пройшов…
— Стежте за моїми ногами! — знову вигукнув Жених.
— У печінку, сину! В печінку!
— Дочко, дай рушницю!
— Тримайся, дідусю!
Всі галасують, нічого не добереш.
Дід голосно заспівав:
А я їду, а я їду за туманами,
За туманом і за запахом тайги!
— Слухайте, припиніть це! — наказав Хтось Чарівникові. — Тут нічого небаченого нема.
Чарівник глянув на руку… — годинника нема.
— Хто спер мій чарівний годинник?!
— Стежте за ногами!.. — репетував Жених.
— У печінку, синку! В печінку!
— Знизу вгору під сорок п'ять! Знизу вгору під сорок п'ять!
— Гоп зі смиком — це ж бо буду я! Ха-ха…
— Папашо, стріляй! Вогонь, папашо!
— Хто спер годинник?!
А я їду, а я їду за туманами,
За туманом і за запахом тайги!
— Хто взяв годинник? Яка наволоч?
В цьому світі — тру-ля-ля!
Тру-ля-ля!
Тру-ля-ля!
Життя не варте ні гроша!
Ні гроша!
Ні гроша!
— співали Оптиміст і Песиміст.
— Вогонь, папашо!
Хтось і Чарівник силкуються навести лад, але не можуть. Пішли в хід подушки, стільці.
— Знизу вгору під сорок п'ять!
В цей час увійшов Сусід.
Узяв за комір Чарівника, підвів до дверей і дав йому носаком у задницю.
Потім узяв Песиміста й випроводив його таким самим чином. І Оптиміста також. І Хтось подався слідом.
Усі вмовкли. І дивляться одне на одного непорозуміло.
— Тепер давайте так, як це буває насправді — з точки зору нормальних людей.
* * *
— Проходьте, товариші, — сказав Батько Нареченої, — сідайте, будь ласка. За віщо честь така?
Гості (родина Жениха) повсідалися, де кому зручно.
— Діло таке, — озвався Батько Жениха, — прийшли ми, як то кажуть, з дуже делікатним ділом: сватати вашу дочку. І надумали зразу цілою родиною: заразом і познайомимось. Не заперечуєте?
— Але ж тут… як тут заперечиш? — Батько Нареченої засміявся (нормально). — Тут дехто, слід сподіватися, раніше знайомий. Що ж… просимо до столу. Ми, щоправда, не готувались, та якось викрутимось.
— Прошу, дорогі гості, прошу, — сказала Мати Нареченої.
— Е-е! — вигукнув Дід. — Так я ще й на весіллі погуляю!
Всі засміялись і стали сідати до столу.
Кінець