Товариші мали спустити його, прив’язаного до тої линви, в оту яму і витягнути назад, якщо він дасть знак, потягнувши тричі за линву.
Отвір цієї ями був доволі широкий. Посередині нього положено колоду, щоби линва, спускаючись надолину, все держалася середини ями – тому, щоби Гаррі не потовкся об стіни ями. Гаррі був готовий.
– Ти все ще не покидаєш свого наміру? – спитав його востаннє Джек Ріян.
– Ні, Джеку! – відповів Гаррі.
Його обв’язали линвою в поясі, прив’язали до пояса лампу, і Гаррі, взявши в руки широкий шотландський ніж, почав спускатися надолину.
Стіни тієї ями були з каменя й настільки гладкі, що не можна було думати при видряпання по них угору.
Спускався Гаррі надолину поволи, так, що міг точно усе довкола себе розглядати й бути готовим на всяку несподіванку.
По двох хвилинах, у глибині біля сто двадцяти стіп, почув Гаррі, що здолини доходить свіжіше повітря, з чого догадувався, що кінець тієї ями мусить лучитися з котроюсь із галерей долішнього поверха печери, бо досі не достеріг він у стінах ями ніякого отвору.
Линва опускалася все далі. Довкола царювала темрява та глибока тишина. Якщо яке-небудь живе єство й сховалося в оту таємничу і глибоку пропасть, то вже його там не було, або так воно притаїлося, що ніякий рух не зраджував його присутности.
Гаррі, не довіряючи нічому, стискав кріпко ніж у своїй долоні. В глибині сто вісімдесят стіп почув Гаррі, що досягнув дна, бо линва перестала спускатися. Гаррі спинився, щоби відпочити. Тривога, що під час їзди вдолину перетне хтось понад ним линву, минула. Втім, він не запримітив нічого на стінах, що могло б вказувати на присутність якогось живого єства.
Долішня частина ями була дуже вузька. Він відв’язав лампу і почав розглядатися по дні ями. Гаррі не помилився. Надолині збоку знаходився вузький тунель до долішньої галереї копальні. Треба було добре зігнутися, щоби влізти в нього і сунутись повзучи.
Гаррі хотів пізнати, куди веде отой тунель, чи не в яку пропасть. Він зігнувся і почав лізти, та незабаром наткнувся на перешкоду. Щось загороджувало йому дорогу, що видалось під дотиком руки людським тілом, лежачим впоперек тунелю.
Спочатку подався взад з острахом, та відтак знов наблизився. Це було дійсно людське тіло, закостеніле дещо, та ще не зовсім.
Гаррі скоро витягнув його з тунелю на дно ями і освітив своєю лампою.
– Дитина! – крикнув Гаррі.
Дитина, знайдена в тій пропасти, ще дихала, та так слабо, що Гаррі лякався, що тут вона й перестане дихати. Тому, не гаючи ні хвилини, треба було витягнути її наверх і рятувати.
Гаррі знов прив’язався до линви, прив’язав свою ліхтарню до пояса, взяв дитину на ліву руку, полишаючи праву свобідною і узброєну ножем, дав умовлений знак, щоби його якнайскорше витягали в гору.
Линва випрямилась і почала піднімати Гаррі вгору. Гаррі розглядався по дорозі із здвоєною увагою. Тепер вже не тільки йому самому грозила небезпека. Спочатку усе йшло добре. Та нараз почув Гаррі сильний подув повітря в глибині ями. Він глянув надолину і побачив в сутінку, який кидало світло лампи, якусь темну масу, що, піднімаючись поволі вгору, незабаром наткнулася на нього.
Був це величезний птах, що піднімався вгору помахом дужих крил. Крилата звірюка спинилася на хвилину у повітрі і люто кинулась на Гаррі.
У Гаррі була тільки одна свобідна рука, щоби боронитися нею перед ударами гострого дзьоба. Гаррі боронився, стараючись заступити собою дитину, та птах кидався тільки на нього. Боротьба продовжувалась. Гаррі крикнув з цілої сили, надіючись, що його почують на верху. Мабуть, і почули його, бо линва скоріше полетіла вгору.
Було ще з вісімдесят стіп догори. Птах із скаженістю кинувся на Гаррі, який, відбиваючись ножем, ранив його в крило. З диким криком почав птах опадати вдолину та незабаром зник у глибині ями.
Та горе! Відбиваючись ножем, Гаррі зачепив об линву і надрізав її. Волосся піднялося у нього з тривоги... Линва почала тріщати і надриватись на висоті біля сто стіп над пропастю!..
Гаррі крикнув у тривозі. Знов обірвалося кілька волокон линви під подвійним тягарем, якого не в силі була вдержати напівперерізана линва. Тоді Гаррі кинув ніж і з надлюдським зусиллям ухопив правою рукою линву вгорі, понад надрізаним місцем. В нього була велика сила, та він почував, як линва поволі виховзується з його рук. Він міг би схопити її обома руками, жертвуючи дитину... Та ця думка навіть не прийшла йому в голову.
А Джек Ріян і його товариші, затривожені криками Гаррі, тягнули ще сильніше. Гаррі думав, що він це видержить до кінця. Його лице зайшло кров’ю... він закрив очі, приготований за хвилину упасти в пропасть.
Та в тій хвилині, коли вже линва виховзувалась йому з рук, його підтягнули із здвоєною силою наверх і витягнули на землю. Тут повалився Гаррі без пам’яти на руки товаришів.
XV.
Неллі в підземній хатині.
За дві години Гаррі, що не зараз прийшов до себе, і дитина, дуже ослаблена, дістались при помочі Джека Ріяна і його товаришів до хатини старого Форда.
Тут розказав усю свою пригоду. Гаррі думав, що витягнув з пропасти дитину... а це була дівчина літ п’ятнадцять-шістнадцять. Її очі, повні здивування, худе, блідої краски личко, що, здавалось, ніколи не оглядало сонячного проміння, і малий зріст чинили з неї якесь дивне, неземне єство. Можливо, тому, що жила вона досі в дивних обставинах, видавалась вона якимсь не земським єством. Зір її, не призвичаєний до електричного світла, розсіяно глядів на все довкола. Коли дівчинку положили на ліжку і вона дещо прийшла до себе, Меджі перша спитала її:
– Як тебе називають?
– Неллі[24], – відповіла дівчина.
– Неллі? – повторила Меджі. – Ти хвора?
– Я голодна... я не їла вже...
З тих кількох слів було видко, що Неллі не привикла говорити. Вона говорила старим галлійським наріччям, яке розуміли ще старі гірняки.
Меджі зараз накормила дівчинку. Як давно лежала вона на дні ями? Того ніхто не знав.
– Скільки днів пробула ти там? – спитала Меджі.
– Днів? – повторила Неллі, яка, видно, не розуміла того слова. Вона похитала головою, як чоловік, який не розуміє, що до нього говорять.
Меджі взяла її руку, погладила по лиці і спитала, ласкаво глядячи на неї:
– Скільки тобі літ, моя дитино?
Неллі знов хитнула здивовано головою.
– Так... скільки літ? – спитала ще раз Меджі.
– Літ? – повторила Неллі.
Те слово, як і слово "день", видимо, було для неї незрозуміле.
Симон Форд, Гаррі, Джек Ріян і його товариші гляділи на неї із почуттям. Це мале бліденьке сотворіння, загорнене в подерте лахміття, викликало в них великий жаль. Гаррі підійшов до неї, взяв її за руку і, вдивляючись в її очі, спитав:
– Неллі... там... в копальні, ти була сама?
– Сама, сама! – крикнула дівчина, підіймаючись.
На її лиці відбився жах. Її очі, які ожили під поглядом Гаррі, знов почали дико глядіти довкруги.
– Сама! Сама! – повторяла вона з якоюсь тривогою в голосі.
– Вона ще надто слаба, щоби могла говорити, – сказала Меджі, укладаючи її на постелі. – Кілька годин сну і доброї поживи повернуть їй сили. Ходімо звідсіля, лишімо її в спокою.
Всі пішли за радою старої Меджі, і Неллі за кілька хвилин заснула кріпким сном.
Ця пригода рознеслася незабаром не тільки по копальні, а й по цілому графстві Стірлінг, а дедалі – по цілій Великій Британії. Чутка вчинила з Неллі якесь незвичайне єство. Коли б були знайшли дівчину замуровану в верствах пісковика, як яке допотопне звіря, то і це, мабуть, не викликало б більшого розголосу та зацікавлення.
Сама цього не знаючи, стала Неллі дуже популярною. Забобонні люди почали вважати її духом Нового Аберфайля і стали снувати нові легенди довкола її особи. Джек Ріян сказав про це своєму приятелеви.
– Нехай так і буде, Джеку, – відповів Гаррі, – та, в кожному разі, це добрий дух! Той, котрий помагав нам, коли ми були замуровані в підземеллю, той, що приносив нам хліб і воду. Тепер треба нам відшукати і злого духа, якщо він ще полишився в копальні.
Джемс Стар, розуміється, негайно довідався про все, що сталося.
Дівчина вскорі прийшла до себе, і він пильно почав розпитувати її. Та було видко, що вона не має ніякого поняття про людське життя. Була вона доволі розвинена, та не було в неї розуміння найпростіших речей. Приміром – не розуміла вона зовсім поняття часу... Її очі, призвичаєні до темряви, ледве видержували електричне світло. Зате вночі вона бачила знаменито, наче кіт. Рівно ж не знала вона нічого про світ, який знаходиться поза копальнею. Цілий світ для неї осередкувався в підземеллю копальні. Мабуть, і не знала отся дівчина, що існує сонце і зорі, міста і села та вселенна з міріадами світів.
Хоч і як старався Джемс Стар вияснити цю обставину: чи проживала вона сама в підземеллю, так незабаром мусів покинути оте намагання. Всяка розмова на цю тему проймала такою тривогою Неллі, що він дав спокій. Неллі не хотіла чи не могла відповісти. Отже, тут, без сумніву, скривалася якась тайна, яку тільки вона одна могла розкрити.
– Хочеш лишитися з нами? А може, хочеш назад вернутися туди, де була? – спитав її Джемс Стар.
На перше питання відповіла дівчина: "О, так!" На друге – її відповіддю був дикий крик тривоги.
Отся вперта мовчанка Неллі тривожила дещо Джемса Стара, Симона і Гаррі. Вони не могли забути отих явищ, які товаришили відкриттю Нового Аберфайля. І хоч протягом трьох літ не лучилося нічого нового, вони все-таки дожидали появи свого невидимого ворога. Тому рішили вони оглянути загадкову яму. Узброївшися добре, з кількома робітниками оглянули її, та не найшли нічого. Яма лучилася з долішніми галереями нової копальні. Джемс Стар, Симон і Гаррі часто про це говорили. Коли один чи більше злочинців скривалося в копальні і що-небудь підготовляли, то Неллі могла б була щось про це сказати, та вона не говорила. Найменший спогад про минувшину викликав у неї такий жах, що вони не питали її вже більше про це.
За два тижні по тій пригоді Неллі стала розумною і доброю помічницею старої Меджі. Розуміється, їй здавалося зовсім природним не виходити нікуди з того дому, де її так добре прийняли і, мабуть, їй і на думку не приходило, що можна жити і деінде. Вона була вдоволена своїм життям в підземеллю, а старі Форди гляділи на неї, як на свою дочку.
Неллі була дійсно любою дівчиною.