Прибув через Мон-Сеніс до Турина у п’ятницю, 4 жовтня, о 6 годині 35 хвилин ранку. Виїхав із Турина в п’ятницю, о 7 годині 20 хвилин ранку.
Прибув до Бриндизі в суботу, 5 жовтня, о 4 годині дня. Сів на "Монголію" у суботу, о 5 годині вечора. Прибув у Суец у середу, 9 жовтня, об 11 годині ранку. Усього витрачено 158 1/2 годин, або 6 1/2 діб".
Містер Фоґґ заніс усі ці дати в маршрут, розграфлений на стовпчики, в яких з 2 жовтня по 21 грудня було вписано назву місяця, число й день тижня ймовірного прибуття та залишено вільне місце для дати дійсного прибуття в усі основні пункти: Париж, Бриндизі, Суец, Бомбей, Калькутту, Сінгапур, Гонконг, Йокогаму, Сан-Франциско, Нью-Йорк, Ліверпуль, Лондон.
Це давало змогу обчислити виграш або втрату в часі на кожній ділянці шляху..
Завдяки методично розміченому маршрутові містер Фоґґ міг будь-коли перевірити, спізнюється він чи випереджає розклад.
Цього дня, в середу, 9 жовтня, він занотував своє прибуття в Суец, куди приїхав точно за розкладом: дотепер він не мав ні втрати, ні виграшу в часі.
Потім замовив сніданок у каюту. Щодо огляду міста, то про це він навіть не подумав, адже належав до породи англійців, які наказують своїм слугам оглядати країни, якими вони проїжджають.
Розділ восьмий,
де Паспарту, напевно, бовкнув зайвого
Незабаром Фікс знайшов Паспарту, що походжав набережною, роззираючись навсібіч собі на втіху і дивуючись усьому побаченому.
– Ну як, друзяко, – запитав його Фікс, – справу з паспортом уладнали?
– А, це ви, пане! – відповів француз. – Щиро дякую, все гаразд.
– Тепер ви оглядаєте місцевість?
– Так, але ми так швидко їдемо, що здається, ніби подорожуєш уві сні. То ми зараз у Суеці?
– У Суеці.
– У Єгипті?
– У Єгипті, ясна річ.
– Тобто в Африці?
– В Африці.
– В Африці. – повторив Паспарту. – От нізащо б не повірив. Уявляєте, я й не мислив їхати далі Парижа, знаменитої столиці, яку цього разу мені вдалося побачити тільки між сьомою годиною двадцятьма хвилинами й восьмою годиною сорока хвилинами ранку – по дорозі з Північного вокзалу на Ліонський, – та й то крізь мокре від дощу скло карети.
А шкода. Мені так кортить ще раз побувати на цвинтарі Пер-Лашез і в цирку на Єлисейських полях..
– То, виходить, ви поспішали? – запитав поліцейський інспектор.
– Я ні. Це все мій хазяїн. До речі, мені потрібно ще купити сорочки і шкарпетки! Ми ж виїхали без речей, маючи при собі лише ручний саквояж.
– Я можу провести вас на базар, де ви знайдете все потрібне.
– О, ви дуже люб’язні, пане, – відповів Паспарту.
І вони попрямували до базару. Паспарту продовжував базікати.
– Тільки б не спізнитися на пароплав! – занепокоєно мовив слуга.
– У вас достатньо часу, – відповів Фікс, – зараз тільки полудень.
Паспарту витяг свого величезного годинника.
– Як полудень! – вигукнув він. – Зараз тільки дев’ята година п’ятдесят дві хвилини!
– Ваш годинник відстає, – зауважив Фікс.
– Мій годинник! Мій фамільний годинник, який мені лишився від прадіда! Та він не помиляється і на п’ять хвилин за рік! Це справжній хронометр!
– Я розумію, у чому річ, – сказав Фікс. – У вас і досі лондонський час, а він відстає від тутешнього приблизно на дві години. У кожній країні вам належить переводити годинника за місцевим часом.
– Мені! Переводити годинника! – вигукнув Паспарту. – Ніколи!
– Але тоді він не відповідатиме сонцю.
– Тим гірше для сонця! Значить, воно помиляється!
І славний парубок з гордовитим виглядом поклав годинника в кишеню.
Після нетривалої паузи, Фікс знову запитав:
– Виходить, ви поквапом залишили Лондон?
– Ще б пак! Минулої середи містер Фоґґ усупереч своїм звичкам повернувся з клубу о восьмій годині вечора, і за три чверті години ми вирушили в путь.
– Куди ж прямує ваш хазяїн?
– Вперед і вперед! Він їде навколо світу!
– Навколо світу? – вигукнув Фікс.
– Так, за вісімдесят днів! Він каже, що це парі, але, відверто кажучи, я не вірю. Адже це нісенітниця! Тут криється щось інше.
– Він, мабуть, оригінал, ваш містер Фоґґ?
– І я такої думки.
– Імовірно, багатий?
– Напевне. Адже ми веземо з собою кругленьку суму новісінькими банківськими білетами! У витратах не обмежуємося. Міркуйте самі: він обіцяв чималу винагороду механікові "Монголії", за умови, якщо ми раніше прибудемо до Бомбея.
– А давно ви знаєте свого хазяїна?
– Я? – перепитав Паспарту. – Та я служу в нього від самісінького дня від’їзду.
Легко здогадатися, яке враження справили ці відповіді на й без того вже збуджену уяву інспектора поліції.
Цей квапливий від’їзд із Лондона невдовзі після крадіжки, велика сума, яку людина везе з собою, прагнення дістатися віддалених країн під приводом незвичайного парі – все це мало переконати і таки переконало Фікса в його припущеннях. Із подальшої розмови з французом він довідався, що слуга зовсім не знає свого пана, що той жив у Лондоні самотньо і, здається, був багатий, хоча ніхто не знає про джерело його статків, що це потайна людина тощо.
З іншого боку, Фікс довідався, що Філеас Фоґґ не висадився в Суеці і справді прямує до Бомбея..
– А чи далеко звідси до Бомбея? – запитав Паспарту.
– Чимало, – відповів агент. – Вам доведеться ще днів із десять пливти морем.
– А де він, цей Бомбей?
– В Індії.
– В Азії?
– Звичайно.
– Чорт забирай! Знаєте… мене непокоїть одна річ… мій ріжок!
– Який ріжок?
– Та газовий ріжок, якого я забув вимкнути, тепер він горить за мій рахунок. Я й підрахував: за добу газу згоряє на два шилінги, що на шість пенсів більше за мою денну платню. І якщо подорож затягнеться, то, самі розумієте…
Чи зрозумів Фікс усі обставини, пов’язані з газовим ріжком? Навряд чи. Він більше не слухав, адже обмірковував план. Вони прийшли на базар. Паспарту зостався купувати необхідне, Фікс, порадивши йому не спізнюватися до відплиття "Монголії", чимдуж помчав у консульство.
Прийнявши певне рішення, Фікс укотре виявив всю свою холоднокровність.
– Пане консул, – сказав він, – у мене більше немає сумнівів. Молодчик у нас в руках. Він вдає із себе дивака, що має намір об’їхати навколо світу за вісімдесят днів.
– Тоді це спритний пройдисвіт, – зауважив консул, – він розраховує повернутися в Лондон, спантеличивши поліцію обох континентів!
– Ну, це ми ще побачимо, – заперечив Фікс.
– Може, ви припускаєтесь помилки? – перепитав консул.
– Ні.
– Тоді навіщо цей злодій здумав реєструвати свій проїзд через Суец?
– Навіщо?… Я й сам не знаю, – відповів детектив, – та послухайте…
І кількома словами він переповів консулові свою розмову зі слугою горезвісного містера Фоґґа.
– Справді, – погодився консул, – усе свідчить проти цієї людини. Що ж ви збираєтеся робити?
– Відправити депешу до Лондона, щоб негайно надіслали в Бомбей ордер на його арешт, а самому сісти на "Монголію" і пливти за злодієм до Індії; і там, на британській території, чемно підійти з ордером у руках і взяти його за плече.
Безпристрасно проказавши це, агент попрощався з консулом і пішов на телеграф. Звідти він надіслав начальникові поліції вже відому нам депешу.
За чверть години Фікс із легкою валізою в руках, зате із солідним запасом грошей ступив на палубу "Монголії", і незабаром швидкий пакетбот уже мчав хвилями Червоного моря.
Розділ дев’ятий,
де Червоне море та Індійський океан сприяють планам містера Філеаса Фоґґа
Відстань між Суецом і Аденом охоплює рівно тисячу триста десять миль; за умовами договору з компанією пароплави повинні проходити цей шлях за сто тридцять вісім годин. "Монголія", котли якої працювали на повну потужність, мала прибути в Аден раніше встановленого терміну.
Більшість пасажирів, що сіли в Бриндизі, пливли в Індію. Хтось прямував до Бомбея, хтось – до Калькутти, але також через Бомбей, бо відтоді як залізниця перетнула півострів Індостан, більше не було потреби огинати Цейлон.
Серед пасажирів "Монголії" було багато цивільних чиновників і офіцерів усіх рангів. Одні з них служили у британській армії, інші командували тубільними військами сипаїв; ті й інші одержувати величезну платню навіть тоді, коли права й обов’язки Ост-Індійської компанії перейшли до держави. Молодшим лейтенантам платили 7 тисяч франків, бригадирам – 60 тисяч, генералам – 100 тисяч..
Загалом, на "Монголії" було непогано; до товариства чиновників приєдналося кілька власників мільйонних статків – молодих англійців, які задумали вдалині від батьківщини заснувати нові торговельні підприємства. Скарбничий, довірена особа компанії, що за посадою майже прирівнювався до капітана, все влаштував на славу.
За сніданком, за ленчем, за обідом і вечерею столи вгиналися від м’ясних страв і закусок, які готували на судновій кухні. Пасажирки – їх було небагато – двічі на день міняли туалети, слухали музику і, коли море сприяло, навіть танцювали..
Та Червоне море, як усі довгі й вузькі затоки, було примхливим і часто неспокійним. Коли вітер дув із боку Азії чи від берегів Африки, "Монголію", що нагадувала довге веретено з ґвинтом, несамовито гойдало. Тоді жінки ховалися в каютах, музика стихала, спів і танці припинялися. Тим часом, попри хитавицю і шквали, пакетбот, не сповільнюючи ходу, мчав до Баб-ель-Мандебської протоки..
Що робив у цей час Філеас Фоґґ? Можливо, схвильований, він стежив за зміною вітрів, що заважали рухові судна, чи за бурхливими хвилями, що загрожували розламати пароплав, чи, зрештою, уявляв собі всілякі аварії, що змусили б "Монголію" зайти в якийсь порт і цим дуже зашкодити його подорожі?
Зовсім ні. У всякому разі, якщо в цього джентльмена й виникали думки про подібні несподіванки, він ніяк цього не виявляв. Він незмінно залишався безпристрасною людиною, таким самим незворушним членом Реформ-клубу, якого не могли захопити зненацька ніякі події чи нещасні випадки. Він виглядав збудженим не більше за судновий хронометр.
Рідко бував на палубі, мало цікавився Червоним морем, прославленим подіями перших століть історії людства. Він не виходив помилуватися прибережними містами, мальовничі силуети яких часом окреслювалися на обрії. Він навіть не думав про небезпеки цієї Арабської затоки, про яку прадавні історики – Страбон, Арриан, Артемідор, Едрисі – згадують із жахом і в яку мореплавці навіть не наважувалися заходити, не убезпечивши себе жертвоприношеннями..
Що ж робив цей оригінал під час свого перебування на "Монголії"? По-перше, він чотири рази на день їв, причому ні бічна, ні кільова хитавиця не могла завадити роботі його організму – цієї чудово налагодженої машини.