— Там майже ідеальний клімат. За моїми оцінками, тридцять градусів нижче нуля.
Заревли мотори. І, ніби вибачаючись, човен додав:
— І, звісно, я зобов'язаний вжити заходів безпеки від будь-яких внутрішніх несправностей.
У той момент, коли човен різко збільшив швидкість, вони почули, як клацнув замок, замикаючи їхню каюту.
— Думай, — сказав Арнолд.
— Я думаю, але нічого не придумується, — відповідав Грегор.
— Ми повинні забратися звідси, щойно досягнемо острова. Це наша остання можливість.
— Може, просто вистрибнемо за борт? — запитав Грегор.
— Ні в якому разі. Він тепер подвоїв пильність. Якби ти не пошкодив охолоджувальних труб, у нас би залишився шанс.
— Авжеж, — з гіркотою сказав Грегор. — А все ти зі своїми ідеями.
— Моїми ідеями! Я виразно пам'ятаю, що це була твоя пропозиція. Ти казав, що...
— Зараз не має значення, хто перший її висловив. Грегор глибоко замислився.
— Слухай, адже ми знаємо, що її внутрішні рецептори не надто чутливі. Щойно ми досягнемо острова, може, спробуємо перерізати силовий кабель.
— Облиш, ти не зможеш до нього підійти ближче, ніж на півтора метра, — сказав Арнолд, пригадуючи удар, який він одержав біля пульта керування.
— Гм, — Грегор закинув руки за голову, в його уяві почала поступово вимальовуватися одна ідея. Вона була досить ризикована, але зважаючи на обставини...
— Починаю обстеження острова, — повідомив човен.
Поглянувши в носовий ілюмінатор, Грегор і Арнолд побачили острів, до якого лишалося не більше ста метрів. На тлі вранішньої зорі вимальовувався пошарпаний, але такий рідний силует їхнього корабля.
— Симпатична місцинка, — сказав Арнолд.
— Безумовно, — погодився Грегор. — Б'юся об заклад, що наші війська зосередилися у підземних сховищах.
— Нічого подібного, — заперечив човен. — Я сканував поверхню на глибину до тридцяти метрів.
— Гаразд, — сказав Арнолд. — Враховуючи обставини, що склалися, я гадаю, варто провести ретельніше обстеження. Треба висадитися на берег і оглянути околиці.
— Острів порожній, — наполягав човен. — Повірте мені, мої органи чуття набагато гостріші від ваших. Я не можу дозволити, щоб ви ставили під загрозу своє життя, висаджуючись на берег. Планеті Дром потрібні солдати, особливо такі міцні й жаротривкі, як ви.
— Нам цей клімат до душі, — сказав Арнолд.
— Воістину слова патріота, — сердечно вимовив човен. — Я знаю, як ви зараз страждаєте. Але невдовзі ми попрямуємо на південний полюс, де ви, ветерани, одержите заслужений відпочинок.
Грегор вирішив, що настав час випробувати новий план, хоча він і не був продуманий до кінця.
— У цьому немає необхідності, — сказав він.
— Тобто?
— Ми діємо за спеціальним наказом, — довірливо сказав Грегор.
— Передбачалося, що ми не розкриємо суть нашого завдання жодному з кораблів рангом нижче супердредноута. Але зважаючи на обставини...
— Авжеж, зважаючи на обставини, — жваво підхопив Арнолд, — ми тобі розповімо.
— Ми команда смертників, спеціально підготовлених для роботи в умовах спекотного клімату. Нам наказано висадитися, захопити цей острів і утримувати його до підходу головних сил дромійців.
— Я цього не знав, — сказав човен.
— Ти й не повинен був знати. Зрештою, ти всього лише рятувальний човен, — сказав Арнолд.
-Висаджуємося негайно, — наказав Грогор. —Зволікати не можна.
— Треба було сказати мені про це раніше, — відповів човен. — Як я міг сам здогадатися?
Він повільно рушив у бік острова. Грегор затамував подих. Здавалося немислимим, що такий простий трюк матиме успіх. Але, з іншого боку, чому б і ні? Адже рятувальний човен побудовано так, щоб він сприймав на віру слова тих, хто керував ним. І виконував лише накази, які не суперечили його програмі.
До берега, що білів у холодному світлі вранішньої зорі, лишалося не більше п'ятдесяти метрів.
Раптом човен зупинився.
— Ні, — сказав він.
— Що, ні?
— Я не можу цього зробити.
— Як це, не можу? — обурився Арнолд. — Ми на війні! Накази...
— Я знаю, — сумно вимовив човен. — Мені прикро, але для цієї місії треба було обрати інший тип судна. Будь-який інший тип, але не рятувальний човен.
— Але ти мусиш, — благав Грегор. — Згадай нашу країну, цих варварів — хгенів.
— Але я фізично не можу виконати ваш наказ. Мій головний обов'язок — захищати екіпаж від небезпеки. Цей наказ закладений у всі блоки пам'яті, він має пріоритет перед усіма іншими. Я не можу відпустити вас на вірну смерть.
Човен почав повільно віддалятися від острова.
— Ти потрапиш за це під трибунал! — вигукнув Арнолд істерично. — Тебе розжалують!
— Я можу діяти лише у відведених мені межах, —так само сумно відповів човен. — Якщо ми знайдемо головні сили флоту, я передам вас на бойове судно. А поки мій обов'язок — доставити вас у безпечне місце — на південний полюс.
Човен набрав швидкість, острів швидко віддалявся. Арнолд кинувся до пульта керування, але, одержавши удар, упав горілиць. Грегор тим часом схопив каністру, підняв її, збираючись жбурнути в замкнені двері, але раптом зупинився, вражений неймовірною думкою.
— Прошу вас, не намагайтеся нічого зламати, —благав човен. — Я розумію ваші почуття, але...
"Це шалений ризик, — подумав Грегор, — але південний полюс — вірна смерть". Він відкрив каністру.
— Оскільки ми не можемо виконати свою місію, ми ніколи не насмілимось глянути у вічі нашим бойовим побратимам. Єдиний вихід для нас — це самогубство.
Він випив ковток води і вручив каністру Арнолдові.
— Ні! Не треба! — пронизливо заволав човен. — Це ж вода — смертельна отрута!..
З панелі інструментів швидко висунулася механічна рука й вибила каністру з рук Арнолда.
Він підхопив її на льоту. І перш ніж човен устиг знову вирвати її в нього, зробив великий ковток.
— Ми помираємо за славу Дрома! — Грегор упав на підлогу й знаком наказав Арнолдові не рухатися.
— Немає жодної протиотрути, — простогнав човен. — Якби я міг зв'язатися з плавучим госпіталем... — Його двигуни нерішуче завмерли. — Скажіть що-небудь! — благав човен. — Ви ще живі?
Грегор і Арнолд лежали нерухомо, намагаючись не дихати.
— Відізвіться! Може, хочете трохи гизеля...
Зі стіни висунулися дві таці. Друзі не ворухнулись.
— Мертві, — сказав човен. — Мертві. Я повинен виконати поховальний обряд.
Настала пауза. Потім човен заспівав:
— Великий Духу Всесвіту, візьми під свій захист душі твоїх рабів. Хоча вони й померли від власної руки, але вірно служили своїй країні, проливаючи кров за рідний дім і вогнище. Не суди їх строго за безглузду смерть. Краще засуди дух війни, що спалює й руйнує Дром.
Кришка люка відкинулася. Грегор відчув струмінь прохолодного ранкового повітря.
— А тепер владою, наданою мені Флотом планети Дром, я з усіма почестями віддаю їхні тіла океанським глибинам.
Грегор відчув, як його підняли, пронесли через люк і опустили на палубу. Потім його підкинуло в повітря. Падіння. І в наступний момент він опинився у воді поруч із Арнолдом.
— Тримайся на поверхні, — прошепотів він. Острів був поруч. Але й рятувальний човен все ще
залишався поблизу, нервово гудучи машинами.
— Що він замислив, як ти гадаєш? — запитав Арнолд.
— Не знаю, — відповів Грегор, сподіваючись, що релігія дромійців не вимагає перетворення тіл померлих на попіл.
Рятувальний човен наблизився. Лише кілька метрів відокремлювали його від них. Вони напружилися. І раптом почули ритмічне скрипіння Національного гімну дромійців.
За хвилину все було скінчено. Човен пробурмотів: — Спочивайте з миром, — зробив поворот і помчав удалечінь.
Поки вони повільно пливли до острова, Грегор бачив рятувальний човен, що прямував на південь, точно на південь, до полюса, щоб чекати там прибуття флоту з планети Дром.