Гарна погода, сер. Цієї суботи в Епсомі бігтиме Гібралтар.
— Скільки буде тричі по п'ять?
— А що?
— Ви вмієте рахувати?
— Умію, сер. Скільки буде сімнадцять помножити на двадцять дев'ять?
— Дозвольте запитувати нам, Енді. Перелічіть річки Англії.
— Темза…
— А ще?
— Темза.
— Інших не знаєте, так? Хто тепер на англійському троні?
— Король Георг. Хай благословить його бог!
— Гаразд, Енді. Хто найвидатніший англійський письменник?
— Кіплінг.
— Дуже добре. А ви читали щось із його творів?
— Ні. А як вам подобається Мей Уест[76]?
— Краще ми питатимемо вас, Енді. Що ви знаєте з історії Англії?
— "Генріха Восьмого"[77].
— Що ви про нього знаєте?
— Найкращий фільм останніх років. Розкішна постановка. Неповторне видовище.
— А ви бачили його?
— Ні. Хочете познайомитися з Англією? Купіть собі "форд-малючок".
— А що б ви найдужче хотіли побачити, Енді?
— Веслярські змагання Кембрідж — Оксфорд, сер.
— Скільки є частин світу?
— П'ять.
— Дуже добре. Перелічіть їх.
— Англія й усі інші.
— А які це інші?
— Більшовики й німці. І Італія.
— Де острови Гілберта?
— В Англії. Англія не зв'язуватиме собі рук на континенті. Англії потрібно десять тисяч літаків. Відвідайте узбережжя південної Англії.
— Можна подивитись на ваш язик, Енді?
— Можна, сер. "Чистіть зуби пастою "Фліт". Найекономніша, найкраща в світі, одне слово — англійський виріб. Хочете, щоб у вас гарно пахло з рота? Користуйтеся пастою "Фліт".
— Дякуємо. Досить. А тепер скажіть нам, Енді…
І так далі. Стенограма розмови з Andrias'ом Scheuchzeri складалася з шістнадцяти повних сторінок і була опублікована в журналі "The Natural Science"[78]. В кінці стенограми комісія фахівців так підсумувала результати свого досліду:
1. Andrias Scheuchzeri, саламандра, утримувана в лондонському зоопарку, вміє говорити, хоча й трохи рипучим голосом, запас слів у неї — близько чотирьохсот; вона говорить тільки про те, що чула або читала. Звичайно, ні про яке самостійне мислення у неї не може бути й мови. Язик у неї досить рухливий; голосових зв'язок ми за наявних обставин не могли дослідити детальніше.
2. Вищеназвана саламандра вміє читати, але тільки вечірні випуски газет. Цікавиться тими самими питаннями, що й пересічний англієць, і реагує на них таким самим способом, тобто у відповідності з усталеними загальнопоширеними поглядами. Її духовне життя — наскільки можна про нього говорити — складається майже цілком з уявлень і думок, розповсюджених у наш час.
3. Інтелекту її аж ніяк не слід переоцінювати, бо він ні в якому відношенні не вищий за інтелект пересічної людини.
Незважаючи на цей тверезий висновок експертів, Балакуча Саламандра стала сенсацією лондонського зоопарку. Коло басейну "Пупсика Енді" весь час тислася юрба цікавих, які прагнули поговорити з ним про все на світі, від погоди й до економічної кризи та політичного становища. Відвідувачі давали йому стільки шоколаду й цукерок, що він урешті захворів на тяжкий катар шлунка й кишок. Тоді відділ саламандр закрили, але було вже запізно: Andrias Scheuchzeri, на прізвисько Енді, загинув від наслідків своєї популярності. Отже, як видно, слава розбещує навіть саламандр.
10. Свято в Новому Страшеці
Пан Повондра, швейцар у домі Бонді, саме був у відпустці в своєму рідному місті. Другого дня мало бути храмове свято, і коли пан Повондра вранці вийшов на вулицю, ведучи за руку свого восьмирічного сина Франтіка, по всьому Новому Страшеці пахло пирогами, а на вулицях так і мелькали жінки та дівчата, що несли сирі пироги до пекаря. На майдані вже поставили свої лотки два кондитери, один торговець склом та порцеляною і одна голосиста дама, що продавала всіляку галантерею. Було там ще й велике брезентове шатро. Миршавенький чоловічок, стоячи на драбинці, саме прилаштовував над входом вивіску.
Пан Повондра зупинився подивитися, що ж це має бути.
Щуплявенький чоловічок зліз із драбинки і вдоволено задивився на щойно почеплену вивіску. І пан Повондра здивовано прочитав:
КАПІТАН Й. ВАН ТОХ
ТА ЙОГО ДРЕСИРОВАНІ САЛАМАНДРИ
Пан Повондра згадав кремезного, опасистого чоловіка в капітанському кашкеті, якого він колись упустив до пана Бонді. "От до чого докотився, бідолаха, — з жалем подумав швейцар. — Капітан, а мусить їздити по світі з якимсь нікчемним цирком! А такий же показний, здоровий чолов'яга був! Треба його побачити", — співчутливо сказав собі пан Повондра.
Тим часом чоловічок почепив біля виходу до шатра ще одну вивіску:
ЯЩЕРИ,
ЩО ВМІЮТЬ ГОВОРИТИ.
НЕЧУВАНА
НАУКОВА СЕНСАЦІЯ!!
ВХІД — 2 КРОНИ
ДІТЯМ У СУПРОВОДІ БАТЬКІВ — 1 КР.
Пан Повондра завагався. Дві крони і крона за хлопця — трохи забагато. Але Франтік добре вчиться, а знати чужоземних тварин потрібно для освіти. Задля освіти пан Повондра здатен був на деякі жертви, а тому підійшов до низенького щуплявого чоловічка.
— Слухайте, приятелю, — сказав він, — я б хотів побалакати з капітаном ван Тохом.
Чоловічок випнув груди в смугастій майці:
— Це я, добродію.
— Ви капітан ван Тох? — здивувався пан Повондра.
— Так, — відповів чоловічок і показав витатуюваний на руці в нього якір.
Пан Повондра розгублено покліпав очима. Невже капітан так зсох? Та ні, не може бути.
— Я знаю капітана ван Тоха особисто, — сказав він. — Я Повондра.
— А, це інша річ, — відказав чоловічок. — Але наші саламандри справді від капітана ван Тоха, добродію. Справжні австралійські ящери, з гарантією. Будь ласка, заходьте. Саме починається велика вистава, — розсипався він, піднімаючи полотнище на вході.
— Ходімо, Франтіку, — сказав Повондра-батько і ввійшов до шатра.
За невеличкий столик поквапно сіла навдивовижу дебела й опасиста жінка. "Чудна парочка!" — подивувався пан Повондра, платячи свої три крони. В шатрі не було нічого — тільки стояла бляшана ванна і чимось неприємно тхнуло.
— А де ж ваші саламандри? — спитав пан Повондра.
— Он у ванні, — байдуже відповіла гігантська дама.
— Не бійся, Франтіку, — сказав Повондра-батько й підійшов до ванни.
Там безживно лежало в воді щось чорне, завбільшки зі старого сома; тільки шкіра на потилиці в нього ледь підіймалась і опадала.
— Оце й є та допотопна саламандра, що про неї писали в газетах, — повчальним тоном промовив Повондра-батько, намагаючись не показати свого розчарування.
"Знову попався на гачок, — думав він, — але нащо про це знати хлопцеві? А шкода трьох крон!"
— Тату, а чого вона у воді? — спитав Франтік.
— Бо саламандри живуть у воді.
— Тату, а що вона їсть?
— Рибу і всяку таку всячину, — відповів Повондра-батько. (Мусить же вона щось їсти!)
— А чого вона така бридка? — допитувався Франтік.
Пан Повондра вже не знав, що сказати; але в ту мить до шатра ввійшов миршавий чоловічок.
— Прошу вас, дами й панове, — хрипким голосом почав він.
— То у вас вона тільки одна? — докірливо спитав пан Повондра.
"Якби їх хоч дві, не так би жалко було грошей", — думав він.
— Друга здохла, — відказав чоловічок. — Отже, дами й панове, перед вами — славнозвісний Андріаш, рідкісний і отруйний ящер з австралійських островів. У себе на батьківщині він досягає людського зросту й ходить на двох ногах. Ну-бо, — сказав він і штрикнув дубцем те безживне чорне створіння, що нерухомо лежало у ванні.
Воно заворушилось і насилу підвелося з води. Франтік відсахнувся, але пан Повондра стиснув його руку: не бійся, я коло тебе.
Створіння вже стояло на задніх лапах, а передніми лапками спиралося на край ванни. Чорна паща хапала повітря, зябра на потилиці конвульсивно здригалися. Шкіра на ньому обвисла, пообдирана до крові, вся в бородавках; булькаті жаб'ячі очі час від часу якось болісно затягувалися плівкою нижніх повік.
— Як бачите, дами й панове, — захриплим голосом провадив чоловічок, — ця тварина живе у воді, тому вона має зябра, а щоб могла дихати, коли виходить на берег, — ще й легені. На задніх лапах у неї по п'ять пальців, на передніх — по чотири, і вона вміє брати ними різні предмети. На, візьми!
Тварина затиснула в пальцях дубець і піднесла його перед собою, немов якийсь блазенський жезл.
— Вона вміє також зав'язати вузол на мотузці, — сказав чоловічок, забрав у тварини паличку і подав їй брудний уривок шворки. Саламандра хвильку подержала ту шворку в лапах, а потім справді зав'язала на ній вузлик.
— Уміє також бити в барабан і танцювати, — прохрипів чоловічок і подав тварині дитячий барабан і паличку.
Саламандра кілька разів ударила в барабан і покрутила верхньою половиною тулуба. Паличка випала в неї з лапки.
— Я тобі дам, паскудо! — гримнув чоловічок і виловив паличку з води. Потім додав урочисто піднесеним голосом: — Ця тварина така розумна й здібна, що вміє говорити по-людському. — І заплескав у долоні.
— Guten Morgen[79], — прорипіла тварина, болісно кліпнувши нижніми повіками. — Добридень.
Пан Повондра майже злякався, але на Франтіка таке диво не справило великого враження.
— Що треба сказати шановному панству? — суворо спитав чоловічок.
— Ласкаво просимо, — вклонилася саламандра. Її зябра конвульсивно стискалися. — Willkommen. Ben venuti[80].
— Рахувати вмієш?
— Умію.
— Скільки буде шість разів по сім?
— Сорок два, — з зусиллям проквакала саламандра.
— От бач, Франтіку, як гарно рахує, — повчально зауважив синові пан Повондра.
— Дами й панове, — хрипів далі чоловічок, — можете самі ставити йому запитання.
— Ну, спитай щось у неї, Франтіку, — підохотив сина пан Повондра.
Франтік розгублено замулявся.
— Скільки буде вісім помножити на дев'ять? — нарешті видушив він із себе: очевидно, це запитання здавалось йому найважчим з усіх можливих.
Саламандра повільно кліпнула очима.
— Сімдесят… два.
— Який сьогодні день? — спихав і пан Повондра.
— Субота, — відповіла тварина.
Пан Повондра в подиві покрутив головою.
— Справді, як людина… А як називається це місто?
Саламандра розкрила пащу і заплющила очі.
— Вона вже втомилася, — квапливо пояснив чоловічок. — Що треба сказати панству?
Саламандра вклонилась.
— Моє шанування. Щиро дякую. Бувайте здорові. До побачення.
І вмить пірнула у воду.
— Це… це справді диво, — зчудовано промовив пан Повондра; але, оскільки три крони — великі гроші, все ж таки додав: — А більше у вас нема чого показати дитині?
Чоловічок розгублено поскуб себе за нижню губу.
— Це все… Раніш у мене були ще мавпи, але з ними таке вийшло… — промимрив він.