Він був також переконаний, що історія, яку розповіла йому Мартіна, була невигадана. Фердінанд Фюмаль був із тих, кому образити жінку — що раз плюнуть. Не дивно, що секретарка так ненавиділа його і залишалась на службі, сподіваючись зібрати якнайбільше грошей, вийти заміж за Фелікса і купити готель у Ж'єні.
Чи вдовольнилась вона тим, що заробляла у Фюмаля? Адже, коли б вона захотіла, то серед Фюмалевих конкурентів знайшлось би чимало охочих доплачувати їй за різні послуги.
М'ясник казав своїй утриманці:
— Мої слуги та службовці тільки й дивляться, щоб украсти…
Чи не мав він рації? Досі Мегре не зустрів жодної людини, яка б хоч трохи симпатизувала Фюмалю. Всі залишалися в нього на службі проти волі.
Зі свого боку Фюмаль не зробив нічого такого, за що його слід було б любити. Навпаки, можна подумати, що він відчував якусь таємну насолоду, викликаючи загальну ненависть до себе. Він бачив її не один день, не один місяць, і навіть не один рік і вже міг звикнути до неї. Чому ж раптом учора він прибіг до поліції шукати захисту? Що його злякало? На якого біса йому потрібно писати анонімні листи до самого себе? А може, секретарка бреше? Тоді хто їх автор?
Може, в нього раптом з'явився ворог, який був небезпечніший за інших? Чи, може, просто хтось захотів раз назавжди відкараскатись від нього?
Все можливо. Мегре ретельно дослідив не тільки самі листи, а й зразки рукопису Фюмаля та Луїзи Бурже. Він навіть звернувся про допомогу до одного з найкращих паризьких спеціалістів.
Мегре підійшов до телефону в кабінеті Фюмаля і подзвонив у лабораторію.
— Моерс? Вже є результати?
Перед ним постала затемнена лабораторія і принишклі експерти, які вп'ялись очима в екран з чорними карлючками літер.
Монотонним голосом Моерс доповів, що на всіх листах виявлені лише три типи відбитків — Фюмаля, Мегре і Люка! На першому, крім того, є відбитки Луїзи Бурже.
Це не розходилось з тим, що розповіла сама секретарка, яка відкрила лише перший лист і не торкалася решти.
З другого боку це нічого не доводило: вона була досить розумна, щоб писати ці листи в рукавичках.
— А почерк?
— Ми над цим ще працюємо. Вся складність у тому, що це написано друкованими літерами. Поки що все свідчить за те, що листи писав сам Фюмаль.
В сусідньому салоні тривав опит: людям влаштовували очні ставки, потім розводили по окремих кімнатах. Мегре перечитував протоколи.
Шофер Фелікс підтвердив свідчення Луїзи Бурже. Це був невисокий кремезний чоловік, чорнявий, з досить нахабним поглядом.
Запитання: Ви коханець Луїзи Бурже?
Відповідь: Ми заручені.
Запитання: Ви спите з нею?
Відповідь: Спитайте у неї.
Запитання: Ви проводите більшість ночей у її спальні?
Відповідь: Якщо вона цього не заперечує, то це так.
Запитання: Коли ви сподіваєтесь одружитись?
Відповідь: Коли настане час.
Запитання: Що ви маєте на увазі?
Відповідь: Раніше ми повинні зібрати певну суму грошей.
Запитання: Що ви робили до того, як найнялись до пана Фюмаля?
Відповідь: Працював у м'ясній крамниці.
Запитання: Він сам запропонував вам перейти до нього?
Відповідь: Коли він купив ту крамницю, де я працював, то помітив мене і запитав, чи я вмію водити машину. Я відповів, що мій обов'язок — розвозити м'ясо покупцям.
Запитання: Луїза Бурже тоді вже працювала в нього?
Відповідь: Ні.
Запитання: Ви не були з нею знайомі?
Відповідь: Ні.
Запитання: Ваш хазяїн рідко ходив пішки?
Відповідь: У нього було три машини.
Запитання: Сам він не вмів водити?
Відповідь: Ні. Всюди возив його я.
Запитання: Навіть на вулицю Етуаль?
Відповідь: Так.
Запитання: Вам відомо, з ким він там зустрічався?
Відповідь: Із своєю кралею.
Запитання: Ви знайомі з нею?
Відповідь: Я їх возив. Вони іноді відвідували ресторан на Монмартрі.
Запитання: Останнім часом Фюмаль не намагався обійтись без вас?
Відповідь: Не розумію.
Запитання: Ну, скажімо, не просив підвезти куди-небудь, а потім пересідав на таксі.
Відповідь: Я такого не помічав.
Запитання: Він ніколи не наказував зупинитись перед поштовим кіоском або паперовою крамницею? Чи, може, доручав купити паперу для листів?
Відповідь: Ні.
В одному місці було таке:
Запитання: Ви його вважаєте добрим хазяїном?
Відповідь: Добрих хазяїв не існує.
Запитання: Ви його ненавидите?
Мовчанка.
Запитання: Чи була Луїза Бурже в інтимних стосунках з паном Фюмалем?
Відповідь: Коли б цей кнур лише спробував зачепити її, я б йому показав…
Запитання: Він не пробував?
Відповідь: Ні, і тим краще для нього.
Запитання: Ви його обкрадали?
Відповідь: Пробачте?
Запитання: Нас цікавить, чи не привласнювали ви частину грошей, що відпускались на пальне, на ремонт тощо.
Відповідь: Бачу, що ви його не знали.
Запитання: Він був заощадливий?
Відповідь: Більшого гнилоїда я не бачив!
Запитання: Отже, ви не мали жодних прибутків, крім платні?
В справі Луїзи Бурже Мегре прочитав:
Запитання: Ваш хазяїн ніколи не пропронував вам спати з ним?
Відповідь: Для цього він мав окрему дівчину.
Запитання: Він не перебував в інтимних стосунках з дружиною?
Відповідь: Це мене не стосується.
Запитання: Вам ніхто не пропонував грошей за те, щоб ви впливали на пана Фюмаля або, скажімо, повідомляли про його плани?
Відповідь: Він не піддавався нічиєму впливу і нікому не довіряв своїх планів.
Запитання: Скільки ще років ви сподівались служити в нього?
Відповідь: Якнайменше.
Жермен — та з прислужниць, яка прибирала кімнати, була родом із Сен-Фіакра, де ще й досі жив її брат. Колись він був половинщиком у графа, але після того, як Фюмаль купив маєток, їм обом довелось наймитувати.
Запитання: Як ви опинилися в цьому будинку?
Відповідь: Я була вдова і працювала у брата. Коли пан Фюмаль купив ферму, він запропонував мені переїхати до Парижа.
Запитання: Ви були тут щасливі?
Відповідь: Коли я була щасливою?!
Запитання: Ви любили хазяїна?
Відповідь: Він нікого не любив.
Запитання: А ви?
Відповідь: В мене нема часу думати про це.
Запитання: Ви знали, що брат пані Фюмаль часто ночує на третьому поверсі?
Відповідь: Це мене не стосується.
Запитання: Вам ніколи не спадало на думку, що про це слід сказати хазяїнові?
Відповідь: Хазяйські справи нас не обходять.
Запитання: Ви сподіваєтесь залишитись служити у пані Фюмаль?
Відповідь: Я працюватиму так, як працювала все життя. А робота завжди знайдеться.
На столі задзвонив телефон. Мегре зняв трубку. Дзвонили з комісаріату на вулиці Местр на Монмартрі.
— Ми затримали того типа, якого ви шукаєте.
— Кого саме?
— Еміля Лантена. Він був у бістро біля площі Кліші.
— П'яний?
— Як дим.
— Він нічого не розказував?
— Нічого.
— Привезіть його до Сюрте. Зараз я там буду.
Автоматичного пістолета, з якого було вбито Фюмаля, і досі не знайшли, хоч уже обшукали весь будинок.
Сидячи в одному із крісел в стилі Ренесанс, месьє Жозеф нервово гриз нігті, вже втретє чекаючи допиту.
6. ЛЮДИНА В КЕЛІЇ ТА ВІДБИТКИ ПАЛЬЦІВ НА ПИСЬМОВОМУ СТОЛІ
О п'ятій Мегре прибув до Сюрте. Там уже горіли лампи. Позаду залишився ще один день без сонця. Важко було навіть уявити, що воно ще існує Десь поза товстелезним шаром зловісних хмар.
Увійшовши до свого кабінету, він побачив на столі кілька повідомлень, що стосувались здебільшого місіс Брітт. Публіка не відразу реагує на такі події. Про них починають говорити лише після того, як вони кілька днів підряд не сходять з газетних шпальт. Першим відгукується Париж, потім провінція. Що ж до зниклої англійки, то чутки про неї вже встигли дійти до найвіддаленіших сіл і навіть проникли за кордон. В одному з повідомлень сповіщалось, що її бачили в ігорному будинку в Монте-Карло двоє людей — один із них круп'є. Ця звістка зацікавила комісара, і він зайшов до інспекторського бюро дати певні вказівки.
В бюро майже нікого не було.
— Патроне, там, за вашим наказом, привели якогось суб'єкта. Він у такому стані, що я вирішив за краще замкнути його в "келії".
Так прозвали невеличку кімнатку в кінці коридора з єдиним віконцем під самою стелею. Відтоді, як один затриманий, не дочекавшись допиту, вискочив через вікно із приймальні, куди його привели, вирішено поставити в колишній коморі лавку та повісити на двері міцний замок. Ця імпровізована "зала для чекання" справді скидалася на монастирську келію.
— А що з ним?
— П'яний як хлющ. Зараз спить. Боюсь, щоб часом не наригав.
Всю дорогу, сидячи в таксі, Мегре думав про Фюмаля і про ті дивні обставини, за яких його спостигла смерть.
М'ясник був страшенно підозріливий — про це свідчили всі факти. Він не належав до простаків. Не можна було також заперечувати, що небіжчик добре знався на людях.
Він був убитий не в ліжку, коли спав, і не з-за рогу, коли менш всього сподівався нападу.
Його знайшли в кабінеті одягненим. Він стояв перед шафою, в якій зберігались досьє, коли хтось вистрілив йому в спину.
Але для цього вбивця мусив безшумно ввійти до кабінету, так, щоб не сполохнути своєї жертви. Це тим неймовірніше, що підлогу застелено килимом лише біля самого письмового столу.
Отже, він знав, що за ним хтось стоїть, і не чекав нападу.
Мегре вже встиг мигцем проглянути папери, які лежали в шафі. Це були здебільшого всілякі угоди, акти про продаж чи купівлю, у яких він нічого не тямив і тому запросив фінансового експерта детальніше ознайомитися з ними.
В цій же шафі знайдено дві пачки паперу, схожого на той, що на ньому були написані анонімні листи, і це завдало чимало клопоту поліції. Моерс спочатку спробував встановити, де виготовлено цей папір, щоб потім опитати всіх кіоскерів, які його продавали.
— Директор мене не питав?
— Ні, патроне.
Чи варто було йти до нього самому, щоб лише сказати, що досі особи злочинця не встановлено? Йому доручено охороняти Фюмаля, а за кілька годин Фюмаля знайшли мертвим. Цікаво, як це сприйняли там, нагорі, — з обуренням чи, навпаки, з почуттям полегшення?
— Дай ключ.
Йшлося про "келію". Мегре пройшов у кінець коридора і, притулившись вухом до дверей, якусь мить слухав, що там робиться. В "келії" стояла тиша. Відімкнувши двері, він побачив на лавці чоловіка, що лежав долілиць, витягшись на всю її довжину.
Хоч Лантена не можна було назвати обірванцем, його костюм був страшенно брудний і пожмаканий, як у людини, що звикла спати не роздягаючись, де прийдеться. Довгі жирні пасма чорного волосся закривали потилицю.
Мегре торкнув його за плече і струснув.