Гаррі Поттер і таємна кімната

Джоан Роулінґ

Сторінка 9 з 47

Зненацька підскочив і закричав:

— Невже це Гаррі Поттер?

Юрба розступилася, схвильовано перешіптуючись. Локарт кинувся до Гаррі, схопив його за руку и витяг наперед. Юрба гримнула оплесками. Обличчя Гаррі палало, а Локарт тиснув йому руку перед фотографом, що клацав, як навіжений, огорнувши родину Візлів хмарою густого диму.

— Гарно всміхнися, Гаррі, — сказав Локарт, вишкіривши блискучі зуби. — Ми з тобою варті, щоб потрапити на першу сторінку.

Коли він зрештою відпустив його руку, Гаррі ледве відчував свої пальці.

Він спробував крадькома вернутися до Візлів, але Локарт обійняв його за плечі й міцно пригорнув до себе.

— Пані та панове! — голосно вигукнув він, жестом попросивши уваги. — Що за неймовірна мить! Найкраща для мене нагода виголосити маленьке повідомлення, яке я давно хотів зробити!.. Коли юний Гаррі зайшов сьогодні у "Флоріш і Блотс", він просто хотів купити мою автобіографію, яку я з радістю подарую йому тепер безкоштовно, — у натовпі знову зааплодували, — але він навіть не уявляв, — вів далі Локарт, поторсавши Гаррі за плече, від чого окуляри мало не впали йому з носа, — що невдовзі отримає значно — набагато більше, ніж книжку "Я — магічний". Він та його шкільні друзі отримають, власне, справжнього магічного мене. Так, пані та панове, маю велику радість і честь оголосити, що з вересня цього року я заступаю на посаду професора із захисту від темних мистецтв Гоґвортської школи чарів і чаклунства!

Натовп шаленів оплесками та криками, а Гаррі отримав у дарунок повний комплект творів Ґільдероя Локарта. Заточуючись під їхньої вагою, він нарешті пробрався туди, де під стіною стояла Джіні поряд зі своїм новим казаном.

— Бери, — пробурмотів Гаррі, скидаючи книги в її казан. — А я собі куплю…

— Що, Поттер, закайфував? — пролунав голос, якого Гаррі не міг не впізнати.

Він випростався і перед самим носом побачив Драко Мелфоя, що, як і завжди, глузливо шкірився.

— Крутий Гаррі Поттер, — кривлявся Мелфой. — Навіть до книгарні не може зайти, щоб не знятися на першу сторінку.

— Облиш його, він цього не хотів! — крикнула Джіні. Це вперше вона заговорила на очах у Гаррі, люто поглядаючи на Мелфоя.

— Поттере, то ти вже маєш подружку! — насмішкувато протягнув Мелфой. Джіні зашарілася, а до них із цілими стосами Локартових книжок підійшли Рон та Герміона.

— А а, це ти, — сказав Рон, дивлячись на Мелфоя так, ніби вступив черевиком у щось гидке. — Не сподівався побачити тут Гаррі, так?

— Мене більше дивує, що тут робиш ти, Візлі, — вишкірився Мелфой. — Твої старі, мабуть, голодуватимуть цілий місяць, щоб усе це оплатити.

Рон, як і Джіні, густо почервонів. Він також пожбурив книжки в казан і рушив на Мелфоя, але Гаррі з Герміоною схопили його ззаду за куртку.

— Роне! — крикнув містер Візлі, підходячи разом із Фредом і Джорджем. — Що ти робиш? Тут можна здуріти, ходімо на вулицю.

— Так так так, Артуре Візлі.

Це був містер Мелфой. Поклавши руку на Дра кове плече, він так само глузливо шкірився.

— Луціус, — обізвався містер Візлі, стримано кивнувши.

— Я чув, маєте багато роботи в міністерстві, — сказав містер Мелфой. — Усі ці обшуки… Сподівався, тобі хоч там платять за понаднормову працю?

Він зазирнув у казан Джіні й відшукав там серед лискучих обкладинок Локартових книжок дуже старий, пошарпаний примірник "Початкового курсу трансфігурації".

— Мабуть, таки ні, — додав він. — Не розумію, навіщо ганьбити ім'я чарівника, якщо за це навіть не платять як слід?

Містер Візлі почервонів ще дужче, ніж Рон або Джіні.

— Ми маємо цілком різні погляди на те, що ганьбить ім'я чарівника, Мелфою, — відповів він.

— Воно й видно, судячи з твоєї компанії… — скривився містер Мелфой, перевівши свій бляклий погляд на містера й місіс Ґрейнджер, які боязко за цим стежили. — А я, Візлі, вже й не думав, що твоя родина може впасти ще нижче…

Почувся металевий дзенькіт, і казан Джіні кудись полетів: містер Візлі кинувся на містера Мелфоя, той ударився плечима об книжковий стелаж, і десятки важких книжок замовлянь посипалися їм на голови.

"Покажи йому, тату!" — гукнули Фред і Джордж, а місіс Візлі закричала: "Ні, Артуре, ні!" Натовп став розступатися, збиваючи інші полички; "Панове, благаю вас!" — кричав продавець, а потім почувся голос, що заглушив увесь той галас:

— Та йой, панове, досить! Зупиніться!..

До них наближався Геґрід, долаючи вбрід книжкове море. За мить він уже розтягнув містера Візлі й містера Мелфоя. Містер Візлі мав розбиту губу, а містер Мелфой — підбите око, бо на нього впала "Енциклопедія отруйних грибів". Він ще досі тримав старий підручник Джіні з трансфігурації і жбурнув його їй, лиховісно поблискуючи очима.

— Ось, дівчино, маєш свою книжку — найкраще, на що спромігся твій батько!

Вирвавшись із Геґрідових рук, він кивнув головою Дракові і вискочив з книгарні.

— Не варто було си заїдати з ним, Артуре, — порадив Геґрід, поправляючи містеру Візлі мантію і мало не піднявши його при цьому над землею. — Вони прогнили до самого коріння, уся їхня родина, то всі знают. Чого їх слухати, тих Мелфоїв? Паршива кров, от і всьо. Давай, пішли звідси.

Продавець глянув на них, ніби збирався їх зупинити, але він ледве сягав Геґрідові до пояса і тому вчасно схаменувся. Вони попрямували вулицею, Ґрейнджери трусилися зі страху, а місіс Візлі була сама не своя зі злості.

— Гарний ти приклад дітям подаєш! Зчинив бійку на людях! Що про нас подумає Ґільдерой Локарт?

— Йому сподобалося, — втрутився Фред. — Хіба ти не чула, що він казав, як ми виходили? Питав того типа зі "Щоденного віщуна", чи не можна вставити повідомлення про бійку в репортаж, — казав, що то чудова реклама.

Але, підійшовши до каміна в "Дірявому Казані", звідки Гаррі й родина Візлів з усіма покупками мали з допомогою порошку флу повертатися у "Барліг", усі були в досить пригніченому настрої. Попрощалися з Ґрейнджерами, які мали вийти на маґлівську вулицю з іншого боку шинку. Містер Візлі почав був розпитувати їх, як працюють автобусні зупинки, але миттю замовк, побачивши вираз обличчя місіс Візлі.

Гаррі, перше ніж узяти порошок флу, зняв окуляри і надійно сховав їх у кишеню. Цей спосіб пересування явно не належав до його улюблених.

— РОЗДІЛ П'ЯТИЙ —

Войовнича Верба

Літні канікули скінчилися надто швидко. Гаррі мріяв про повернення в Гоґвортс, але місяць, прожитий у "Барлозі", виявився найщасливішим у його житті. Як було не позаздрити Ронові, надто коли згадаєш про Дурслів і про те, як вони можуть привітати його наступного разу, коли він повернеться на Прівіт драйв.

Місіс Візлі на прощання вичаклувала пишну вечерю з найулюбленіших Гарріних страв. А на десерт був пудинг із патокою, від якого аж котилася слинка. Потім Фред із Джорджем продемонстрували піротехніку від Флібустьєра: заповнили усю кухню червоними й блакитними зірками, що майже півгодини літали, відбиваючись від стелі та стін. Врешті настала черга останньої чашки з гарячим шоколадом і — сну.

Наступного ранку збиралися дуже довго. І хоч прокинулись удосвіта, однак чомусь не встигали нічого зробити. Місіс Візлі мала не найкращий настрій, шукаючи скрізь по хаті запасні шкарпетки й гусячі пера. Напіводягнені постаті з грінками в руках наштовхувались одне на одного на сходах. Містер Візлі мало не скрутив собі в'язи, перечепившись об якусь заблукалу курку, коли тягнув до машини Джініну валізу.

Гаррі не міг збагнути, як можуть уміститися в один маленький "Форд Англію" восьмеро людей, шість величезних валіз, дві сови й пацюк. Він, звісно, не знав про деякі специфічні вдосконалення, про які подбав містер Візлі.

— Нічого не кажи Молі, — прошепотів він Гаррі, відкриваючи багажник. Чарами він розширив його так, що великі валізи легко вмістилися.

Коли всі нарешті посідали в машину, місіс Візлі глянула на заднє сидіння, де вже вигідно вмостилися Гаррі, Рон, Фред, Джордж та Персі, і здивовано мовила:

— Маґли знають таки трохи більше, ніж нам здається, правда? — Вона разом із Джіні вмостилася на передньому сидінні, яке було таке видовжене, що аж нагадувало лавку в якомусь парку. — Ззовні аж ніяк не виглядало, що тут стільки місця, га?

Містер Візлі завів мотор, і вони почали виїжджати з подвір'я. Не встиг Гаррі кинути прощальний погляд на будинок, як вони вже й повернулися: Джордж забув коробку з піротехнікою від Флібустьєра. Ще за п'ять хвилин вони різко загальмували в подвір'ї, бо Фред мусив бігти по свою мітлу. Уже майже виїхали на шосе, і тут Джіні згадала, що забула вдома щоденник. Коли вона знову сіла в машину, вони вже запізнювалися і починали нервувати.

Містер Візлі зиркнув на годинника, а тоді — на свою дружину.

— Молі, кохана…

— Ні, Артуре.

— Ніхто ж не побачить. Ця маленька кнопочка запустить підсилювач невидимості, я сам його встановив. Він допоможе нам піднятися в повітря, а тоді нас прикриють хмари. Хвилин за десять будемо на місці, і ніхто нічого не…

— Я сказала ні, Артуре. Не серед білого дня.

Вони прибули на Кінґс Крос за чверть одинадцята. Містер Візлі метнувся через дорогу по візочки для валіз, і всі побігли на вокзал.

Торік Гаррі таки встиг на "Гоґвортський експрес". Найтяжче було потрапити на платформу номер дев'ять і три чверті, яка була невидима для маґлівських очей. Для цього кожен мав проскочити крізь масивну перегородку, що розділяла дев'яту й десяту платформи. Боляче не було, але треба було стежити, щоб ніхто з маґлів не помітив, куди ви щезаєте.

— Спочатку Персі, — сказала місіс Візлі, нервово поглядаючи на годинник над головою. Для непомітного проходу крізь перегородку залишалося п'ять хвилин.

Персі миттю помчав уперед і щез. За ним побіг містер Візлі, а тоді Фред і Джордж.

— Я беру Джіні, а ви біжіть слідом за нами! — звеліла місіс Візлі Ронові й Гаррі. Вона схопила Джіні за руку й кинулася до перегородки. За мить їх уже не було.

— Побігли разом, лишилася одна хвилина! — сказав Рон.

Гаррі пересвідчився, що клітка з Гедвіґою надійно закріплена на валізі, й покотив свого візочка до перегородки. Почувався цілком упевнено, бо це було значно приємніше, ніж мандрувати з порошком флу. Вони вхопилися за ручки візочків і, набираючи швидкість, рушили просто на перегородку. Коли залишилося пару метрів, побігли і…

ТОРРОХ!..

Обидва візочки врізалися в перегородку й відскочили.

6 7 8 9 10 11 12