Гаррі Поттер і таємна кімната

Джоан Роулінґ

Сторінка 18 з 47

Фреда і Джорджа Візлі пошанували: вони мали свою персональну шухляду. На стіні за Філчевим столом висіла ціла колекція відполірованих до блиску кайданів і наручників. Усі знали, що Філч завжди благав Дамблдора дозволити йому підвішувати учнів до стелі догори ногами.

Філч витяг із горщика на столі гусяче перо й зачовгав по кімнаті, шукаючи пергамент.

— Лайно! — розлючено бурмотів він. — Гарячі драконячі шмарки, жаб'ячі мізки! З мене вже досить! Я їм покажу! Де ж той бланк?.. Ага!

Сторож видобув із шухляди свого столу грубий сувій пергаменту і розгорнув його перед собою, вмочивши в каламар довге чорне перо.

— Ім'я — Гаррі Поттер. Злочин…

— Там було тільки трохи бруду! — обурився Гаррі.

— Це для тебе, хлопче, трохи бруду а мені те все треба зішкрябувати цілу годину! — зарепетував Філч. На кінчику його носа, що скидався на цибулину, затряслася бридка булька. — Злочин — осквернення замку. Запропонований вирок…

Помацавши носа, з якого вже аж дзюрило, Філч вовком подивився на Гаррі, що, затамувавши подих, чекав на вирок.

Але не встиг Філч опустити перо, як щось з усієї сили гримнуло по стелі кабінету — БАБАХ! — від чого аж задеренчала гасова лампа.

— ПІВЗ! — гаркнув Філч, розлючено віджбурнув ши перо. — Цього разу я дістану тебе, я дістану!

І, навіть не глянувши на Гаррі, Філч прожогом вискочив з кабінету, а за ним побігла Місіс Норіс.

Півз Полтерґейст був шкільним привидом, який, посміхаючись, носився в повітрі, загрожуючи кожному, бо страшенно полюбляв спричиняти колотнечу і неприємності. Гаррі не любив Півза, але не міг не відчути вдячності за його таку вчасну появу. Хоч би що заподіяв Півз (а судячи з гуркоту, цього разу він знищив щось дуже велике), була надія, що Філч на якийсь час забуде про Гаррі.

Гадаючи, що треба, мабуть, зачекати Філча, Гаррі опустився в поточене міллю крісло біля письмового столу. Крім напівзаповненого бланка на Гаррі, там була тільки одна річ: великий, лискучий, пурпуровий конверт, підписаний сріблистими літерами. Зиркнувши на двері, щоб пересвідчитись, чи не вертається Філч, Гаррі узяв конверт і прочитав:

ЧАРИ ДЛЯ ЧАЙНИКІВ

Заочний курс магії

для початківців

Зацікавившись, Гаррі витяг із конверта цілу пачку аркушів пергаменту. На першій сторінці срібними закрученими літерами було написано:

Ви не орієнтуєтесь у світі сучасної магії? Шукаєте виправдань, коли вам не щастить виконати навіть найпростіші замовляння? З вас глузують через невміння маніпулювати чарівною паличкою?

ТУТ Є ВІДПОВІДЬ!

"Чари для чайників" — це цілком новий, надійний, пришвидшений і легкий курс. Сотні чаклунів і чарівниць скористалися методом "Чарів для чайників"!

Мадам З.Нетилз із Топшема пише:

"Я ніколи не могла запам'ятати магічних формул, а з моїх настійок глузувала вся родина! Тепер, після курсу "Чарів для чайників", я в центрі уваги на всіх вечірках, а друзі благають, щоб я дала їм рецепт моєї мікстури "Бадьорість"!"

Маг Д.Дж.Прод із Дідзбері засвідчує:

"Моя дружина висміювала недолугість моїх заклинань, але після місячного курсу ваших фантастичних "Чарів для чайників" я відразу перетворив її на яка! (тобто на ячку).

Дякую вам, "Чари для чайників!"

Гаррі заінтриговано перегорнув решту аркушів, які були в конверті. Навіщо Філчеві здався той курс "Чарів для чайників"? Невже це означає, що він не справжній чарівник? Гаррі якраз переглядав "Перший урок: як тримати чарівну паличку (деякі корисні поради)", коли човгання черевиків у коридорі дало йому знати, що повертається Філч. Хутко запхавши пергамент у конверт, Гаррі ледь устиг кинути його на стіл, як відчинилися двері. Філч мав переможний вигляд.

— Ця зникуща шафа була надзвичайно коштовна! — радісно казав він Місіс Норіс. — Цього разу, золотце, він таки не спекається нас!

Його погляд зупинився на Гаррі, а тоді переметнувся до конверта "Чарів для чайників", що лежав, як трохи запізно усвідомив Гаррі, десь на пів метра від того місця, де був спочатку.

Філчеве бліде обличчя стало червоним, як цегла. Гаррі приготувався до неймовірного спалаху люті. Філч пошкандибав до столу, схопив конверт і жбурнув його в шухляду.

— Ти… прочитав?! — просичав він.

— Ні, — швидко збрехав Гаррі.

— Якби я знав, — судомно скрутив свої вузлуваті руки Філч, — що ти читав мої приватні… Це не те, що мої… а одного приятеля… Хай там як, але…

Гаррі здивовано дивився на Філча: сторож ще ніколи не видавався таким нестямним. Його очі були вирячені, одна обвисла щока смикалася, а картатий шарф на голові робив його ще страшнішим.

— Гаразд… Іди… і нікому ні слова. Не те що… але якщо ти не читав!.. Іди вже, я маю скласти рапорт на Півза… Йди!

Не вірячи своєму щастю, Гаррі вилетів з кабінету і помчав коридором, а тоді сходами нагору. Вирватися з Філчевого кабінету, не отримавши жодного покарання, — це, мабуть, був своєрідний шкільний рекорд.

— Гаррі! Гаррі! Ну що, спрацювало?

З якогось класу випливла постать Майже Без голового Ніка. Позад нього Гаррі побачив уламки великої золотисто чорної шафи, яку, здається, хтось скинув із чималенької висоти.

— Я переконав Півза розтрощити її саме над Філчевим кабінетом, — завзято похвалився Нік. — Подумав, що це відверне його увагу.

— То це був ти? — вдячно запитав Гаррі. — Так, усе спрацювало, мене навіть не покарали. Дякую, Нік!

Вони рушили разом уздовж коридору. Гаррі помітив, що Майже Безголовий Нік і далі тримає в руках відмову сера Патрика.

— Якби я тільки міг якось допомогти тобі з тим Товариством мисливців без голови! — зітхнув Гаррі.

Майже Безголовий Нік зненацька зупинився, і Гаррі пройшов просто крізь нього. Краще б він цього не робив: йому здалося, ніби він став під крижаний душ.

— Але ж ти можеш зробити щось для мене! — схвильовано сказав Нік. — Гаррі… може я прошу забагато… але ні… ти не погодишся.

— Що саме? — запитав Гаррі.

— Ну, якраз на цей Гелловін припадає рівно п'ятсот років з дня моєї смерті, — повідомив Майже Безголовий Нік, випростуючись і набираючи по важного вигляду.

— О, — вимовив Гаррі, не знаючи, сумувати чи радіти з цього приводу. — Справді.

— Я хочу відсвяткувати цей день в одному з най просторіших підвалів. З усієї країни прибудуть мої друзі. Якби ти прийшов, це була б така честь для мене. Звісно, я був би радий бачити й містера Візлі та міс Ґрейнджер — але ж ти, мабуть, підеш на шкільний бенкет? — Він занепокоєно глянув на Гаррі.

— Ні, — швидко відповів Гаррі, — я прийду.

— Мій любий хлопче! Гаррі Поттер прийде на мої смертенини! Ох, — Нік завагався, хвилюючись, — чи не міг би ти нагадати серові Патрику, що я тобі здаюся дуже страшним і небезпечним?

— Зви… звичайно, — погодився Гаррі. Майже Безголовий Нік просто засяяв.

— Смертенини? — заінтриговано перепитала Герміона, коли Гаррі нарешті переодягнувся і підійшов до них із Роном у вітальні. — Я певна, що небагато знайдеться живих людей, які бували на таких вечірках, — це буде так цікаво!

— Чого б це комусь хотілося святкувати день своєї смерті? — роздратовано спитав Рон, який саме робив домашнє завдання із зілля та настійок. — Це звучить смертельно нудно.

Дощ і далі періщив у вікна, за якими вже залягала суцільна темрява, але всередині усе видавалося яскравим і привітним. Вогонь, що палахкотів у каміні, освітлював численні м'які крісла, в яких сиділи учні, читаючи, розмовляючи, працюючи над домашніми завданнями, або, як Фред і Джордж Візлі, намагаючись з'ясувати, що станеться, коли нагодувати саламандру піротехнікою від Флібустьєра. Фред "визволив" з класу "Догляд магічних істот" чудову помаранчеву вогнетривку ящірку, яка тепер повільно тліла на столі, що його обступила купка цікавих учнів.

Гаррі почав розповідати Ронові й Герміоні про Філча й "Чари для чайників". Раптом саламандра зі свистом знялася в повітря і божевільно закрутилася по кімнаті, вивергаючи з себе іскри й гучні вибухи. Дивлячись на Персі, що аж захрип, лаючи Фреда й Джорджа, на яскраве видовище, витворене золотистими зірками, що струменіли з рота саламандри, і на її втечу до каміна, після чого залунали нові вибухи, Гаррі цілком забув про Філча й конверт із "Чарами для чайників".

*

Настав Гелловін, і Гаррі вже шкодував, що так необачно пообіцяв прийти на смєртенини. Ціла школа радісно готувалася до бенкету. Велика зала була прикрашена, як завжди, живими кажанами. З велетенських Геґрідових гарбузів вирізали ліхтарі, в яких могли спокійнісінько сидіти по троє осіб, а ще ходили чутки, ніби Дамблдор замовив для розваги трупу скелетів танцюристів.

— Обіцянка є обіцянка, — рішуче нагадала Гаррі Герміона. — Ти сам сказав, що підеш на смєртенини.

Тож о сьомій годині Гаррі, Рон і Герміона проминули вхід до багатолюдної Великої зали, що привітно виблискувала золотими тарелями і свічками, і натомість попрямували до підвалів, де колись була в'язниця.

Перехід до місця, де мала відбутися вечірка Майже Безголового Ніка, теж був освітлений свічками, хоча це і не створювало радісного настрою: чорні, високі й тонесенькі воскові свічки горіли яскраво блакитним полум'ям, від якого навіть їхні живі обличчя ставали невиразними й примарними. Що далі вони йшли, то нижче опускалася температура. Здригнувшись, Гаррі щільніше закутався в мантію, і тут йому почувся звук, ніби тисячі кігтів шкрябають величезну класну дошку.

— Це що — така музика? — прошепотів Рон. Вони завернули за ріг і побачили Майже Безголового Ніка, що стояв біля дверей, завішаних чорними оксамитовими портьєрами.

— Мої любі друзі, — скорботно привітався він, — заходьте, заходьте! Як добре, що ви прийшли!

Він скинув свого прикрашеного пір'їнами капелюха й уклонився, запрошуючи їх досередини.

То було неймовірне видовисько. Підвал був заповнений сотнями білих, як перли, й напівпрозорих постатей, які переважно кружляли у вальсі над танцювальним майданчиком під жахливий, деренчливий акомпанемент оркестру, що складався з тридцяти музичних пилок, розташованих на завішаній чорним платформі. Люстра з тисячами чорних свічок випромінювала темно синє сяйво.

Із трьох учнівських ротів струменіла пара: вони ніби опинилися в холодильнику.

— Може, пройдемося? — запропонував Гаррі, щоб розігріти ноги.

— Стеж, щоб не пройти крізь когось, — нервово зауважив Рон, і вони рушили краєм танцювального майданчика.

15 16 17 18 19 20 21