Ясно, Пуше?"
Пух, якому було зовсім не ясно, сказав: "Угу". – Потім двічі кивнув головою і повторив: "Звичайним, шляхом. Ага, угу". – І почвалав у гості до свого друга Паця – дізнатися, що він про це думає.
У Паця саме гостював Кролик. І вони почали міркувати усі троє.
– Мені ось що не до душі,– сказав Кролик.– Ми собі живемо тут – ти, Пуше, і ти, Пацику, і я – і раптом...
– Ще Іа,– сказав Пух.
– Ще Іа – і раптом...
– І ще Сова,– сказав Пух.
– І ще Сова – і раптом ні сіло ні впало...
– Так, так, а ще ж Іа,– сказав Пух.– Я трохи не забув про нього!
– Ми собі живемо тут,– повторив Кролик дуже повільно та голосно,– усі-всі ми – і раптом ні сіло ні впало ми прокидаємося одного ранку, і що ми бачимо? Ми бачимо якусь Чужинську Тварину серед нас! Тварину, про яку ми ніколи ні сном ні духом не знали! Тварину, яка носить своїх дітей у кишені! Казна-що! Уявіть, коли б це мені заманулося тягати в кишенях своїх родичів! Скільки б мені знадобилося кишень?
– Шістнадцять,– сказав Паць.
– Сімнадцять, здається... Авжеж! – сказав Кролик.– Та ще одну для носовичка. Отже, всього – вісімнадцять. Вісімнадцять кишень в одному костюмі! Та я просто заплутався б!
Тут усі вмовкли й довго-довго думали про кишені.
Нарешті Пух, який увесь цей час напружено морщив лоба, сказав:
– По-моєму, їх п'ятнадцять.
– Чого, чого? – спитав Кролик.
– Кажу, що їх таки п'ятнадцять.
– П'ятнадцять чого?
– Твоїх родичів.
– А до чого тут мої родичі?
Пух потер кінчик носа й сказав, що йому здалося, ніби Кролик говорив про своїх родичів.
– Хіба? – сказав Кролик, знизавши плечима.
– Авжеж, говорив...
– Ну, гаразд, Пуше, облишмо родичів,– нетерпляче сказав Паць.– Питання стоїть так: що нам робити з Кенгою?
– А-а, ясно,– сказав Пух.
– Найліпше,– сказав Кролик,– найліпше буде зробити таке: взяти й викрасти Крихітку Ру, а потім його сховати, і коли Кенга запитає: "Де ж це моя Крихітка Ру?", ми скажемо: "Ага!"
– Ага! – сказав Пух, надумавши потренуватися.– Ага! Ага!
– По-моєму,– сказав він трохи згодом,– по-моєму, ми можемо сказати "ага", навіть не викрадаючи Крихітки Ру.
– Пуше,– поблажливо сказав Кролик,– у тебе й справді в голові сама тирса!
– Я знаю,– винувато промовив Пух.
– Ми скажемо "ага" так, щоб Кенга зрозуміла, що ми знаємо, де її Крихітка Ру. Таке "ага" означає: "Ми тобі скажемо, де Крихітка Ру, якщо ти пообіцяєш піти з нашого Лісу й ніколи не повертатися". А тепер помовчте: я хочу подумати! – сказав Кролик.
Пух подибав у куточок і став учитися такого "Ага!", про яке казав Кролик. Іноді йому здавалося, що воно виходить саме таке, а іноді – що зовсім не таке.
"Мабуть, тут усе залежить від вправ,– думав Пух.– Цікаво, чи й Кенга повинна робити такі вправи, щоб нас зрозуміти?"
– Я ось про що хотів запитати,– сказав Паць, неспокійно соваючись на місці,– Я оце мав розмову з Крістофером Робіном, і він сказав, що Кенга, між іншим, вважається Одним із Найлютіших Звірів. Сам я не боюся звичайних лютих звірів, але всі знають, що коли в Одного з Найлютіших Звірів забрати дитину, то цей звір стає такий лютий, як Двоє Найлютіших Звірів. І тоді вже казати "Ага!" буде, мабуть, досить безглуздо.
– Пацю,– промовив Кролик, діставши олівця і послинивши його,– ти страшенний боягуз, ти не маєш ані краплі хоробрості!
– Важко бути хоробрим,– сказав Паць і тихенько зашморгав носом,– коли ти є лише таким Малесеньким Пацем.
Кролик, який тим часом почав щось квапливо писати, на хвильку відірвався від роботи і сказав:
– От саме завдяки тому, що ти такий малесенький, ти скоро будеш у найбільшій пригоді.
Паць так зрадів, що він буде в пригоді, що враз і думати забув про будь-які страхи. А коли Кролик сказав, що Кенги бувають люті лише взимку, а в усі інші пори року вони – Найсумирніші Створіння, Паць ледве міг усидіти на місці, так йому закортіло потрапити в пригоду.
– А як же я? – засмутився Пух.– Виходить, я зовсім не буду в пригоді?
– Не журися, Пуше,– утішив його Паць.– Може, якось іншим разом...
– Без Пуха,– урочисто сказав Кролик, загострюючи олівця,– пригода взагалі буде неможлива.
– Ого! – сказав Паць, силкуючись не показати свого розчарування.
А Пух знову почалапав у куток і гордо сказав собі подумки: "Без мене взагалі неможливо! От я, так я!"
– А тепер слухайте всі! – сказав Кролик, скінчивши писати.
Пух та Паць сіли й приготувалися слухати уважно-уважно – аж роти пороззявляли!
І ось що їм прочитав Кролик:
ПЛАН,
як викрасти Крихітку Ру.
1. По-перше. Кенга бігає швидше за кожного з нас, навіть за мене.
2. Ще найпопершіше. Кенга не зводить очей із Крихітки Ру, якщо він не застебнутий у неї в кишені геть на всі ґудзики.
3. Отже. Якщо ми хочемо викрасти Крихітку Ру, нам треба виграти час, бо Кенга бігає швидше за кожного з нас, навіть за мене (див. параграф 1).
4. Ідея. Якщо Ру вискочить із Кенжиної кишені, а Паць туди вскочить, то Кенга не помітить різниці, бо Паць – це всього лиш Малесенький Паць.
5. Такий самий, як і Крихітка Ру.
6. Але Кенга неодмінно має глянути в інший бік, щоб не помітити, як Паць вскочить до неї в кишеню.
7. Дивись параграф 2.
8. Ще одна ідея. Та коли Пух заговорить до неї і говоритиме дуже переконливо, вона може на мить відвернутися.
9. І тоді я зможу втекти з Ру.
10. Дуже швидко.
11.1 Кенга спочатку нічого не помітить, а помітить уже згодом.
Кролик гордо прочитав усе це вголос, і, коли він закінчив, деякий час усі мовчали. Тільки Паць усе відкривав та закривав рота, але не міг промовити й слова. Нарешті, йому пощастило видушити з себе захриплим голосом:
– А тоді?
– Що тоді?
– Ну, коли Кенга помітить, що то не Ру?
– Тоді ми всі разом скажемо: "Ага!"
– Усі втрьох?
– Еге.
– Ого!
– А що тебе турбує, Пацю?
– Нічого,– сказав Паць.– Якщо ми всі троє скажемо "Ага!", тоді все гаразд... Якщо ми всі троє скажемо "Ага!",– сказав Паць,– тоді я не турбуюся,– додав він.– Але мені б не хотілося казати "Ага!" самому. Бо воно дуже погано вийде... До речі,– поцікавився він,– ти цілком певен у тому, що ти казав про зиму?
– Про зиму?
– Ну, про те, що Кенги найбільше лютують у січні та лютому?
– А-а! Так, так, це напевне. Ну, Пуше, тобі ясно, що ти маєш робити?
– Ні,– сказав Пух.– А що я маю робити?
– Та лише одне: говорити й говорити з Кенгою, щоб вона нічого не помічала.
– Ага! А про що говорити?
– Про що хочеш.
– Може, почитати їй вірші чи щось таке?
– Так, так, саме вірші,– сказав Кролик.– Блискуча думка! А тепер – гайда!
І вони всім гуртом подалися шукати Кенгу.
Кенга й Ру тихо-мирно бавилися на піщаній галявці.
Крихітка Ру робив свої вправи в пісочку: він стрибав у висоту, стрибав у довжину і стрибав навіть у глибину, тобто вчився падати в мишачі нірки й вилазити з них, а Кенга хвилювалася і щохвилини примовляла:
"Ну, любий мій, оце ще разочок стрибни, та й час додому".
І ось цієї миті з-за пагорба й вигулькнув не хто інший, як сам Вінні-Пух.
– Добрий день, Кенго! – сказав він.
– Добрий день, Пуше.
– Диви, як я стрибаю! – пропищав Крихітка Ру і впав у надцяту мишачу нірку.
– Привіт, Ру, маленький мій друже!
– А ми оце збираємося додому,– сказала Кенга.– Добрий день, Кролику. Добрий день, Пацю.
Кролик та Паць, які тим часом теж вигулькнули з-за пагорба, тільки з іншого боку, й собі сказали "Добрий день" та "Привіт, Ру", а Ру запросив їх поглянути, як він стрибає...
Отож вони стояли й дивилися.
І Кенга дивилася також...
– Послухай-но, Кенго,– сказав Пух, після того як Кролик підморгнув йому вдруге.– Цікаво знати, чи любиш ти вірші?
– Не дуже,– сказала Кенга.
– Та ну! – сказав Пух.
– Ру, любий мій, оце ще разочок стрибни, та й час додому!
Запала коротка мовчанка.
Ру шугонув ще в одну мишачу нірку.
– Ну, чого ж ти, давай,– голосно прошепотів Кролик, прикриваючи рота лапкою.
– До речі, про вірші,– сказав Пух.– Я оце по дорозі сюди склав такого собі віршика. Ну ось такого... Кхи, кхи... Хвилиночку...
– Та невже? – сказала Кенга.– Ру, любий мій...
– Віршик тобі сподобається,– сказав Кролик.
– Ти його полюбиш,– кувікнув Паць.
– Тільки слухай уважно,– порадив Кролик.
– Аби нічого не прослухати,– кувікнув Паць.
– Гаразд, гаразд,– сказала Кенга, та, на жаль, вона й далі не зводила очей із Крихітки Ру.
– То про що ж у ньому йдеться, Пуше? – сказав Кролик.
Пух легенько відкашлявся й почав:
У ПОНЕДІЛОК я гуляв
І довго думав та гадав:
"Чому так любо сонце гріє,
Коли хурделиця не віє?"
А у ВІВТОРОК – хуга, сніг,
І я подумав, як на гріх:
"Чому це сонечко не сяє,
Коли хурделиця гуляє?"
У СЕРЕДУ я вийшов з хати —
Став дощик з неба накрапати.
"Навіщо дощ,– подумав я,-
Коли в калюжах вся земля?"
А у ЧЕТВЕР пішов я в Ліс.
Ого! Мороз шипа за ніс!
Отут би сонце припекло,
А сонце взяло і втекло...
П'ЯТНИЦЮ...
– Ду-у-же, дуже мило! – сказала Кенга, не чекаючи розповіді про те, що сталося в п'ятницю.– Ну, Ру, оце вже останній-останній разочок стрибни, мій любий, та й час додому.
Кролик непомітно підштовхнув Пуха ліктем у бік.
– До речі, про вірші, – квапливо сказав Пух.– Ти коли-небудь звертала увагу на оте дерево – он там, праворуч?
– Де? – сказала Кенга й далі дивлячись на Крихітку Ру.– Ну, серденько Ру...
– Та ондечки, праворуч,– сказав Пух і показав за спину Кенги.
– Ні,– сказала Кенга.– Ну, серденько Ру, а тепер, любий, стрибай у кишеню та й підемо додому.
– Ні, ти обов'язково подивися на оте дерево – он там, праворуч,– сказав Кролик.– Ру, хочеш, я тебе підсаджу? – І він узяв Крихітку Ру на лапки.
– А на тому он дереві сидить пташинка,– сказав Пух.– Чи, може, то рибинка?
– Авжеж, то сидить пташинка,– сказав Кролик,– якщо вона, звичайно, не рибинка.
– То не рибинка, то пташинка! – кувікнув Паць.
– Так воно і є, – сказав Кролик.
– Цікаво, а то шпачок чи дрізд? – спитав Пух.
– У тому вся й штука,– сказав Кролик,– чи то дрізд, чи, може, шпачок?
І тут нарешті Кенга озирнулася. І саме тієї миті Кролик голосно-преголосно сказав:
– Ру, на місце!
І на місце, тобто в кишеню Кенги, вскочив Паць, а Кролик міцно притис до себе Крихітку Ру і дременув з ним що було духу.
– Куди ж це Кролик подівся? – спитала Кенга, знову повернувши голову.– Ну як, любий Ру, все гаразд?
Пацик із дна Кенжиної кишені пропищав щось голосом Ру.
– Кроликові довелося піти,– сказав Пух.– Мабуть, він згадав про якусь дуже пильну справу.