А далі він подумав, як буде шкода, коли раптом усі забудуть про свято або ж не знатимуть, на чию честь воно влаштоване. І що довше він думав про своє свято, то глибше воно полонило його уяву – немов чарівний сон, у якому все, як насправді. І цей сон непомітно й помаленьку почав виливатися в пісню. І це була
НЕТЕРПЛЯЧА ПУХОВА ПІСНЯ
– Ура йому й слава!
– Кому це?
– Йому!
Хай кожен послуха...
– Про кого?
– Про нього!
Про нашого Пуха,
Розумного Пуха,
Хай кожен послуха,
Наставивши вуха.
– Гай-гай! Отакої!
А що ж він накоїв?
– Учора він став славнозвісним героєм!
Він друга свого від води врятував!
– Кого врятував?
– Я про Пуха казав!
– Та він же і плавать не вміє ніяк!
– А плавав як справжній хоробрий моряк!
Тож слава йому!
– За віщо й кому?
– Якщо ти не чуєш —
Продми собі вуха!
Йде мова про Пуха,
Про Мудрого Пуха,
Що вийшов героєм із моря води!
– Героєм із чого?
Із меду смачного!
– А мед тут до чого?
– Бо Пух до смачного
Був ласий... Він мед свій хутенько поїв,
А з глека зробив корабель з кораблів!
ідтак, не вагаючись жодної хвилі,
убовснув із дерева просто у хвилі,
Хоч сам би любіше скупався у меді,
Ніж морем пливти на "Плавучім Ведмеді".
Тож, нумо, всі разом його привітаймо
І щастя йому у житті побажаймо,
Щоб він не товстів, а міцнів повсякчас
І щоб не пішов він ніколи від нас.
Ура йому й слава!
– Кому це?
– Йому!
Хай кожен послуха...
– Про кого?
– Про нього!
Хай кожен послуха,
Наставивши вуха,
Про Доброго, Мужнього, Мудрого Пуха!
Щоб він був щасливий і весело жив!..
– Я згоден, скажіть тільки:
Що ж він зробив?
Поки ця пісня бриніла в Пухових грудях, Сова вела розмову з Іа-Іа.
– Іа,– сказала Сова,– Крістофер Робін влаштовує свято.
– Цікаво, дуже цікаво,– сказав Іа-Іа.– Мабуть, мені пришлють опісля недоїдки, що попадали під стіл. Оце-то увага, оце-то турбота! Перекажи їм, що я наперед вдячний за їхні клопоти.
– Але ж тобі є запрошення!
– Що, що?
– Запрошення!!
– Не кричи, я все добре чую. А з чим його Їдять?
– Запрошення не щять. Запрошенням запрошують у гості. Ось і тебе запрошують на гостину. На завтра. На свято.
Іа спроквола похитав головою:
– Ти сплутала мене з Пацем. Щоправда, він маленький, але в нього теж довгі вуха. Певна річ, мовилося про Паця. Я йому все перекажу.
– Ні, ні! – сказала Сова, починаючи нервувати.– Мовилося саме про тебе!
– Ти певна?
– Авжеж, певна. Крістофер Робін сказав:
"Скажи усім-усім!" Розумієш, усім-усім!
– Усім, за винятком Іа?
– Ні, всім без винятку! – сердито сказала Сова.
– Ага, – сказав Іа. – Звісно, помилка. Та все одно, я прийду. Тільки не виніть мене, коли знову вперіщить дощ.
Але дощу не було.
Крістофер Робін зробив із довгих-предовгих дощок довгий-предовгий стіл, щоб за тим столом помістилися геть усі.
Сам Крістофер Робін сів з одного кінця столу – як Господар, а Пух сів із другого кінця столу – як Перший Гість, а поміж ними ліворуч сіли Сова, Іа-Іа та Паць, а поміж ними праворуч сіли Кролик, Крихітка Ру та Кенга, а довкола них, уже просто на траві, розмістилися всі Кроликові Родичі та Знайомі і терпляче ждали, може, хто-небудь до них озветься або щось упустить, або хоч спитає, котра година.
Це було перше свято, на яке потрапив Крихітка Ру, і тому він страшенно розходився. Тільки-но гості посідали, він почав усіх зачіпати.
– Привіт, Пуше! – пропищав він.
– Привіт, Ру! – сказав Пух.
Ру підскочив кілька разів на своєму місці й почав знову:
– Привіт, Пацику! – пропищав він.
Паць привітно помахав йому лапкою, бо був дуже зайнятий і не міг говорити.
– Привіт, Іа-Іа! – пропищав Ру.
Іа понуро мотнув йому головою і сказав:
– Скоро піде дощ – от побачиш, піде, коли вже не йде.
Ру поглянув на небо, але дощу й близько не було, тому він пропищав:
– Привіт, Сово!
– Привіт, маленький мій друже,– доброзичливо відповіла Сова і знову почала розповідати Крістоферові Робіну про те, як з одним її другом, якого він, Крістофер Робін, не знає, трохи не стався нещасний випадок.
А Кенга сказала Крихітці Ру:
– Ну, любий мій, випий спершу свою моню, а тоді розмовлятимеш.
Крихітка Ру, який саме пив молоко, хотів сказати, що він може робити водночас і те й інше, але раптом похлинувся, і його довелося довгенько попліскувати по спині, аби він віддихався.
Коли всі добре собі пригостилися, Крістофер Робін постукав ложкою по столу, і всі миттю замовкли й приготувалися уважно слу^ хати – усі-всі, за винятком Крихітки Ру, який і досі не позбувся гикавки, а тому силкувався удати, ніби то гикає не він, а хтось із Кроликових Родичів та Знайомих.
– Це свято,– сказав Крістофер Робін,– є святом на честь того, хто зробив Героїчний Вчинок, і всі ми знаємо, хто наш герой, і тому це його свято, і я приготував йому Великий Подарунок! Ось він.
Тут Крістофер Робін помацав біля себе руками й прошепотів:
– Де ж він?
Тим часом, поки Крістофер Робін мацав та розглядався, Іа значливе кахикнув і заговорив.
– Друзі! – сказав він.– Дорогі гості (в тому числі й непрохані), мені дуже приємно, точніше, мені було надзвичайно приємно бачити вас на моєму святі. Те, що я зробив,– пусте. Кожен із вас – за винятком Кролика, Сови та Кенги – міг би вчинити те саме. Ага, ще за винятком Пуха. Звісно, моє зауваження не стосується Паця та Крихітки Ру, бо вони ще замалі для будь-яких вчинків. Зате решта з вас – кожен із решти – міг би вчинити те саме. Одначе сталося так, що зробити Героїчний Вчинок випало саме мені. І нема потреби говорити, що я зробив його не заради того, що оце зараз шукає Крістофер Робін.– Тут Іа приклав копито до рота й голосно прошепотів: "Пошукай під столом", – а тоді знову звернувся до всіх: – Я зробив цей Героїчний Вчинок тому, що кожен із нас повинен робити те, на що він здатен. І я вірю, що всі ми...
– Гик! – не стримався Крихітка Ру.
– Ру, любий, ну як тобі не сором,– із докором сказала Кенга.
– А хіба то я? – здивовано спитав Крихітка Ру.
– Про що говорить Іа? – прошепотів Паць до Пуха.
– Не знаю,– сумовито відповів Пух.
– Я думав, це твоє свято,– сказав Паць.
– Я теж так думав. Та бач, виходить, що не моє.
– Краще б воно було твоє, ніж його,– не вгавав Паць.
– Я теж так гадаю,– скромно відказав Пух.
– Гик! – знову не стримався Крихітка Ру.
– Як я вже сказав,– голосно й суворо повторив Іа-Іа,– як я вже сказав перед тим, як мене перебили якимось незрозумілим гиканням, я вірю, що всі...
– Знайшов! – радісно вигукнув Крістофер Робін.– Передайте, будь ласка, оцей Великий Дарунок нашому любому Пухові. Це – для Пуха!
– Для Пуха? – перепитав Іа-Іа.
– Авжеж, для Пуха. Для найкращого у світі ведмедя!
– Я так і знав,– сказав Іа-Іа.– А втім, скаржитись не доводиться: все йде, все минає...
Але його ніхто не слухав. Усі кричали:
– Швидше розпаковуй, Пуше!
– Що там таке, Пуше?
– А я знаю, що там!
– Ні, не знаєш! – і так далі й таке інше.
Тим часом Пух і без підказок квапився розпакувати свій Дарунок. Проте він не розрізав, а обережно розв'язав мотузочку, якою Дарунок був перев'язаний, адже ніколи наперед не вгадаєш, навіщо тобі може знадобитися шматок мотузки.
Нарешті пакунок було розгорнуто, і коли Пух глянув, що там лежить, він ледве не впав від щастя!..
У пакунку лежала Спеціальна Скринька із чудовим набором олівців! Там були олівці, позначені літерою "В" – на честь Вінні-Пуха, а ще олівці, позначені "НВ"– на честь Найхоробрішого Вінні, а ще олівці, позначені "ВВ" – на честь Визволителя Вінні, бо це ж він визволив Паця з біди. А ще там була Машинка для загострювання олівців, а ще Червона Гумка, яка чудово стирає все, що ви неправильно написали, а ще Лінійка, якою можна зміряти все у себе вдома й надворі, і Сині Олівці, й Червоні Олівці, й Зелені Олівці, якими можна малювати і небо, і вогонь, і ліс. І всі ці речі мали своє окреме місце у Спеціальній Скриньці, яка до того ж іще й клацала, коли ви зачиняли накривку. І все це віднині належало Пухові.
– Ого! – сказав Пух.
– Ого, Пуше! – сказали всі, за винятком Іа.
– Дякую! – сказав схвильованим басом Пух.
А Іа-Іа пробурмотів:
– Е, якесь начиння до писанини... Олівці та інші витребеньки. Сама морока, сказав би я вам. Нічого путнього.
Пізніше, коли на землю зійшов золотавий вечір і всі попрощалися з Крістофером Робіном та подякували йому за гостину, Пух та Пацик разом почвалали додому.
Вони йшли тихо, мовчки, і кожен із них думав про щось своє.
– Путе,– нарешті озвався Паць,– коли ти прокинешся завтра вранці, про що ти найперше подумаєш?
– Я подумаю: що в мене буде на сніданок? – сказав Пух.– А ти про що?
– А я подумаю,– сказав Паць,– а що цікавого буде сьогодні?
Пух глибокодумно кивнув головою:
– Це ж те саме... – сказав він.
– І що ж було цікавого? – спитав Крістофер Робін.
– Коли?
– Наступного ранку.
– Не знаю.
– А ти можеш пригадати й розповісти нам із Пухом про це іншого разу?
– Якщо вам цього дуже хочеться, то...
– Пухові дуже хочеться,– сказав Крістофер Робін.
Він глибоко-глибоко зітхнув, узяв ведмедика за задню лапу і попрямував до дверей, тягнучи Пуха за собою.
На порозі він озирнувся й сказав:
– Ти прийдеш подивитися, як я купаюся?
– Охоче,– відповів я.
– А Пухова скринька для олівців була краща за мою?
– Вона була точнісінько така сама,– сказав я.
Крістофер Робін кивнув і вийшов... А за хвилину я почув, як Вінні-Пух підіймається сходами слідом за ним – бум, бум, бум!
ПРИГОДА ОДИНАДЦЯТА,
У якій на Пуховій Галявці ставлять хатку
Одного разу, коли Пухові робити було зовсім нічого, він подумав, що слід було б усетаки щось та зробити. І він надумався піти до Паця подивитися, що робить його друг.
Ішов сніг, і Вінні-Пух чалапав білою-білою лісовою стежкою, міркуючи про те, що, мабуть, оце зараз Паць сидить собі біля грубки та вигріває ніжки; але, на превеликий подив, він побачив, що двері Пацевої хатки розчинені, і що довше Пух зазирав усередину, то більше переконувався, що Паця там немає.
– Він кудись пішов,– сумно сказав Пух.– Ось у чому річ. Через те його й немає вдома! Доведеться самому тут погуляти та все як слід обміркувати. А шкода!
Але передусім, щоб остаточно упевнитись, Пух вирішив усе-таки голосно-голосно постукати... Чекаючи на Пацеву відповідь, він підстрибував, аби зігрітися, і раптом йому в голові зазвучала пісенька, і вона здалася Пухові такою гарною, що напевне сподобається й вам:
Оце-то сніг
(Тірлім-бом-бом),
Аж валить з ніг
(Тірлім-бом-бом),
Іду вперед
(Тірлім-бом-бом),
Не бачачи дороги.
І хтозна,
ЧОМ?
(Тірлім-бом-бом),
Не знаю,
ЧОМ?
(Тірлім-бом-бом),
У мене
ЧОМ?
(Тірлім-бом-бом)
Так мерзнуть ноги?
– Тоді я ось що зроблю,– сказав Вінні-Пух.– Я зроблю так: просто зараз піду додому та подивлюся, котра година, і, може, вдягну шалика, а тоді навідаюсь до Іа-Іа і заспіваю йому цю пісеньку.
Пух підтюпцем подався додому і по дорозі був такий заклопотаний новою пісенькою (яку ще треба було трішки довершити, перш ніж заспівати Іа), що, коли він зненацька побачив Паця, який зручно вмостився в його найкращому кріслі, то спромігся лише почухати потилицю й поринути в глибоку задуму: до чиєї ж він хатки втрапив?
– Привіт, Пацю,– сказав Пух.– А я гадав, тебе немає вдома.
– Ні, Пуше,– сказав Паць.– Це тебе немає вдома.
– Може, й так,– сказав Пух.– Принаймні я певен, що когось із нас вдома таки немає.
Він зиркнув на годинника, котрий уже багато тижнів підряд показував за п'ять одинадцяту.
– Диви, вже майже одинадцята! – радісно мовив Вінні-Пух.– Ти прийшов дуже вчасно: мені саме час підкріпитися,– і Пух застромив голову в буфет.– А тоді – чуєш.