Та вона зірвалася лише у п'ятницю ввечері. Після ранкового виступу Комар з місіс Гарріс раптом зникли, і коли він з'явився знову пізно ввечері, Ґрейс зразу накинулась на нього.
— Що це ти надумав, га? — почала вона.
— Не твоє діло! — відрубав Комар.
— Ні, моє, моє і Гаррісове. Краще покинь ці вибрики, коли не хочеш, щоб я побалакала з тобою як слід.
— Послухай, — сказав Комар, — ти мене в заставу взяла, чи що? Розмовляєш зі мною так, наче ми вже одружені.
— Ще не одружені, але будемо. І то завтра ж.
— Авжеж, — мовив Комар, — завтра ти одружишся зі мною так само, як і післязавтра або через рік, та й узагалі воно тобі не світить.
— Хто зна! — сказала Ґрейс.
— А тобі й справді не завадило б дещо знати.
— Що ти хочеш цим сказати?
— А те, що я вже давно одружений.
— Брешеш!
— Не віриш? Ну ось тобі адреса, піди познайомся з моєю жінкою.
Комар надряпав на папірці адресу і простяг її Ґрейс. Та дивилася на неї невидющим поглядом.
— Ну от, бачиш, — сказав Комар, — я тебе не дурю. Піди туди й спитай місіс Келлі, а коли не знайдеш такої, то я одружуся з тобою завтра вранці перед сніданком.
Ґрейс безтямно втупилася в папірець. Комарові здалося, що вона мовчить цілу вічність.
— Ти брехав мені весь цей час, — обізвалася вона нарешті.
— А ти не питала мене, чи я одружений. Та й хіба тобі не один біс? Ти ж одержала свою частку, чи не так? І то добрячу.
Він рушив до дверей.
— Куди ти йдеш?
— Ми умовилися з Гаррісом та його жінкою.
— Я теж піду з тобою. Тепер ти мене не спекаєшся.
— Спекаюсь, — спокійно відповів Комар. — Завтра я поїду, а ти залишишся тут. А якщо розпускатимеш язика, я запроторю тебе в лікарню, там тебе зразу втихомирять. Завтра вранці можеш забирати свої манатки, одну сотню я вже тобі підкину. І щоб я тебе більше не бачив. І сиди зараз тихо, а то мені доведеться додати ще один нокаут до мого списку.
Вернувшись увечері, Ґрейс довідалася, що Комар і Гарріси перебралися до иншого готелю. А наступного вечора, коли Комар виїздив із Мілуокі, він знову залишився без менеджера, а містер Гарріс — без дружини.
За три дні перед десятираундовим матчем між Майклом Келлі й молодим Мільтоном у Нью-Йорку редактор спортивного відділу газети "Ньюс" доручив Джо Морґанові написати про чемпіона статтю на дві-три тисячі слів для ілюстрованого недільного випуску.
У п'ятницю Джо Морґан завітав до Комара у тренувальну залу. Комар, сказали йому, бігає надворі, але його менеджер, Уоллі Адамс, був на місці, готовий постачити якнайширші відомості про найславетнішого боксера нашого часу.
— Послухаємо, що у вас там припасено, — сказав Джо, — а потім я спробую щось із того зліпити.
Тоді Уоллі натиснув на всі педалі своєї фантазії.
— Справжнє дитя — ось він хто, дитина дитиною. Зрозуміло? Навіть не знає, що таке погані звички. Спиртного в рот не бере, його, певне, занудило б від самого запаху вина. Чисте, розмірене життя й допомогло йому добитися успіху. Зрозуміло? А що вже скромний та соромливий — ну чисто дівчина. Дихнути боїться, щоб комусь не завадити. Та він швидше до в'язниці сяде, ніж стане говорити про себе. Тримати його в формі дуже легко — він ніколи її не втрачає. Одна тільки морока з ним — це примусити його бити тих нікчем, з якими він сходиться на рингу. Так уже боїться когось покалічити. Тим-то йому й кортить помірятися силою з Мільтоном, що Мільтона, кажуть, сплоха не покладеш. Може, цього разу Комарові вдасться показати себе хоч трохи. А то в останніх двох матчах він увесь час стримувався, такі слабенькі в нього були супротивники, — боявся, щоб котрогось не забити на смерть. Зрозуміло?
— Він жонатий? — запитав Джо.
— Аякже! Ви б послухали, як він вихваляється своїми малюками. Його родина поїхала на літо в Канаду, і Комар просто рветься туди. Жінка й дітлахи для нього дорожчі від усіх грошей на світі. Зрозуміло?
— Скільки в нього дітей?
— Не знаю, здається, четверо чи п'ятеро. Всі хлопці, і всі, як один, — викапаний батько.
— А його батько живий?
— Ні, старий помер, коли Комар був іще зовсім малий. Але в нього є мати — чудова жінка — і молодший брат там у Чикаґо. Він їх перших згадує після кожного матчу, їх і дружину з дітлахами. І ніколи не забуває після кожного бою посилати старій тисячу доларів.
— А як його брат? Теж буде боксером?
— Авжеж, і Комар каже, що в двадцять років він уже стане чемпіоном. У них у сім'ї геть уся боксери, чесні, щиросердні люди. Зрозуміло? Один тип у Мілуокі — я не хочу називати його ім'я — хотів підкупити Комара, щоб той піддався йому, і Комар так йому всипав, що він того вечора не зміг вийти на ринг. Отакий він є. Зрозуміло?
Джо Морґан никав по залі, поки вернувся Комар із своїми тренерами.
— Це репортер із "Ньюс", — сказав Уоллі Комарові. — Я йому розповів усю твою сімейну історію.
— Він сказав вам щось путяще? — спитав Комар.
— Атож, він у вас справжній історик.
— Ну, ну, нащо ж мене так обзивати, — сказав усміхаючись Уоллі. — Телефонуйте нам, коли чогось буде треба. І добре дивіться увечері в понеділок. Зрозуміло?
Статтю у недільному номері "Ньюс" прочитали тисячі любителів боксу. Вона була написана добре і з теплою симпатією до боксера. І деякі дрібні неточності не викликали нарікань читачів, хоч, крім Уоллі Адамса й самого Комара, їх помітили ще троє читачів. Ці троє були Ґрейс, Томмі Ґейлі і Джером Гарріс, однак їхні зауваження не годилися для преси.
Ні місіс Келлі в Чикаґо, ні місіс Келлі в Мілуокі не знали, що в Нью-Йорку є газета "Ньюс" і про те, що в цій газеті надруковано цілих дві колонки про Комара, то все одно ані мати, ані дружина не змогли б її купити: недільний номер "Ньюс" коштував десять центів.
Безперечно, Джо Морґан навів би у своїй статті значно точніші факти, якби замість Уоллі Адамса проінтерв'ював Елен Келлі, Конні Келлі, Емму Келлі, Лу Герша, Ґрейс, Джерома Гарріса, Томмі Ґейлі та двох-трьох барменів у Мілуокі.
Але редактор спортивного відділу ніколи не схвалив би статті, написаної на такому матеріялі.
— Припустімо, що все це правда, — сказав би він. — Але кому б це сподобалось? Публіка не хоче, щоб про Келлі писали щось погане. Він — чемпіон.
Ларднер (Lardner) Рінґгольд Вілмер (6.3.1885, Найлс, штат Мічиґан, — 25.9.1933, Іст-Хемптон, штат Нью-Йорк), американський письменник-сатирик. У новелістиці Ларднера виняткову увагу скеровано на викриття кар'єризму та міфу про "успіх" американського суспільства (збірки "Любовне гніздечко та инші оповідання", 1926, "Огляд", 1929). В його новелах іронічно зображено світ спорту (збірка "Ти знаєш мене, Еле", 1916) та сатирично висміяні обивательські цінності (збірки "Як писати оповідання", 1924, "Велике місто", 1923). Сатира Ларднера походить від традиційного (Марк Твен) протиставлення видимого та сутності. Головна зброя Ларднера — іронія підтексту, пародія, гротеск, щемкий авторів коментар, а сюжетні лінії його творів вирізняються відсутністю хепі-енду.