З точки зору матеріального забезпечення, всі люди були мільйонерами, незрівнянно заможнішими, ніж могли собі уявити в найсміливіших мріях їхні предки, плоди чиєї праці вони успадкували. Себе вони називали — суперечливо, але не без деякої гордості — Володарями Останніх Днів.
Однак, хоч мільйони прагнули забуття, все ж було досить таких, хто, як завжди було притаманно людям, знаходив задоволення, працюючи заради цілей, здійснення яких вони за життя не побачать. Тривали наукові дослідження з використанням необмежених ресурсів, що були нині в розпорядженні вчених. Якщо фізик потребував для свого експерименту сто тонн золота, це становило проблему — до того ж, нескладну — для служби постачання, а не для бюджету.
Домінуючими були три теми. Перша стосувалась безперервного спостереження за Сонцем — не тому, що лишались бодай якісь сумніви, а щоб передбачити час вибуху з точністю до року, до дня, до години…
Другою був пошук Позаземного Розуму, знехтуваний після багатовікових невдач і відновлений з відчайдушною рішучістю, хоч, як і раніше, без вагомих успіхів. На всі запитання Людини відповіддю Всесвіту був лиш безмовний космічний пил.
І третьою, звичайно, було розсіювання людської раси на найближчих зоряних системах із надією, що вона не загине разом із смертю Сонця.
На початок останнього століття кораблі-розсіювачі з дедалі зростаючою швидкістю та дедалі досконаліші технічно були вже відправлені до понад п'ятдесяти місць призначення. Більшість місій, як і передбачалося, закінчилися невдачею, але десяток, судячи з радіосигналів, що надійшли на Землю, були бодай частково успішні. Ще більші надії покладалися на пізніші й удосконаленіші моделі, хоч вони мали досягти своїх далеких цілей уже тоді, коли Земля давно припинить своє існування. Найостанніші з них, ще тоді не запущені, могли б долати космічний простір з однією двадцятою швидкості світла і, як усе буде гаразд, зможуть висадитись на призначеній планеті через дев'яносто п'ять років.
Лорен добре пам'ятав запуск корабля "Екскалібур" з його, так би мовити, стапелів у точці Лагранжа між Землею та Місяцем. Хоч він тоді ще був п'ятирічним хлопчиком, але усвідомлював, що той запуск був останній такого роду. Але чому саме, коли ця багатовікова програма набула технічної зрілості, її закривали, він тоді за малолітством не розумів. Не міг він здогадатися й про те, як докорінно змінить його власне життя приголомшливе відкриття, що трансформувало всю ситуацію, давши нову надію людству в останні десятиріччя земної історії.
Попри незліченні теоретичні розробки, ніхто ще не міг аргументовано відстояти ідею космічного польоту з людським екіпажем навіть до найближчої зірки. Те, що подібна подорож тривала б із сотню років, не було вирішальною перешкодою: ця проблема знімалася примусовою сплячкою. Макака-резус спала вже з тисячу років у Пастерівській супутниковій клініці і досі виявляла нормальну мозкову активність. Не було ніяких підстав вважати, що людські істоти на таке не здатні, хоча рекорд, встановлений одним пацієнтом, який страждав від особливо згубної форми раку, не досяг і двох століть.
Отже, біологічних перешкод тут не було, але нездоланними здавались перешкоди технічного характеру. Корабель, здатний везти тисячу сплячих пасажирів з усім необхідним їм для нового життя в іншому світі, мав би за розмірами мало не перевершувати ті величезні океанські лайнери, що колись були володарями морських просторів Землі.
Побудувати такий корабель за межами орбіти Марса, використовуючи багатющі ресурси поясу астероїдів, було досить легко. А от двигуни, здатні доправити цей корабель до зірок за скільки-небудь прийнятний проміжок часу, винайти було неможливо.
Навіть із швидкістю в одну десяту світлової найперспективніших цілей можна досягнути тільки за п'ять з лишком століть льоту. Подібну швидкість розвивали зонди-роботи, які блискавкою проминали найближчі зоряні системи, подаючи радіосигналами свої спостереження за лічені години прольоту. Проте ніяк не можна було вповільнити їхній рух для зустрічі з іншим кораблем чи посадки; якщо не станеться якась аварія, вони летітимуть просторами без кінця й краю.
Така була основна завада з ракетами — а альтернативи реактивному рухові в космосі ще ніхто не запропонував. Було однаково важко погасити прискорення, як і розвинути його, а ракетне паливо, необхідне для сповільнення, не просто подвоювало складність місії, а підносило її до квадрата.
Спорудити повномасштабний корабель для космічної подорожі сплячих пасажирів, щоб він досяг десятої частини швидкості світла, потребувало б близько мільйона тонн екзотичних елементів, що використовувалися б як пальне: це було важко, але не неможливо.
Але щоб наприкінці цієї подорожі погасити цю швидкість, кораблю довелося б стартувати не з мільйоном, а з мільйоном мільйонів тонн пального. Це, ясна річ, настільки позбавляло сенсу весь задум, що всерйоз про нього не згадували протягом століть.
І тоді, завдяки одній з найбільших примх історії, людство отримало ключі до Всесвіту — маючи ледь століття, щоб устигнути ними скористатися.
8. Спогад про втрачене кохання
Яке це щастя, думав Мозес Келдор, що я ніколи не піддавався спокусі — цій привабливій приманці, яку наука й техніка кинула людству понад тисячу років тому. Варто було лише забажати, і я міг би забрати з собою електронний дух Евелін, закодований в кількох гігабайтах інформації в комп'ютері. Вона могла б з'являтися переді мною в будь-якому з наших улюблених місць зустрічі, і розмова, яка точилася б між нами, була б настільки переконлива, що стороння особа нізащо не здогадалася б, що нікого — нічого! — там насправді немає.
Але я сам зрозумів би це за п'ять чи десять хвилин, коли б тільки свідомо не ввів себе в оману. Та цього ніколи не вчиню. Хоч і не певен досі, чому мої інстинкти повстають проти цього; я завжди відмовлявся від фальшивої втіхи діалогу з мертвим. Не маю зараз навіть простого запису її голосу.
Набагато краще спостерігати, як вона мовчки походжає по садочку нашої останньої домівки, знаючи, що це не є ніяка ілюзія, створена майстрами образотворчості, а реально відбувалося двісті років тому на Землі.
Але єдиним голосом буде мій, і звучатиме він тут і зараз, бо пам'ять іще зберігається в моїм людськім мозку, який ще живий.
Приватний запис І. Код "альфа". Самознищувальна програма.
Ти мала слушність, Евелін, а я ні. Хоч я й найстаріша людина на кораблі, все ж, здається, що можу бути корисний.
Коли я пробудився, то побачив перед собою капітана Бея. Це мене дуже потішило — як тільки зміг щось відчувати.
— Що ж, капітане, — мовив я, — це для мене приємний сюрприз. Я був напівпевен, що ти мене викинеш у космос, як непотрібний мотлох.
Він зі сміхом відповів:
— Таке ще може трапитись, Мозесе: подорож іще не скінчилася. Але зараз ми тебе дійсно потребуємо. Планувальники Місії були мудріші, аніж тобі здавалося.
— Вони вписали мене до корабельного реєстру як "посланника-радника". В котрій з цих іпостасей я вам потрібен?
— Мабуть, в обох. І ще, можливо, в твоїй більше знаній ролі…
— Не вагайся, кажи: хрестоносця, хоч мені особисто це слово ніколи не подобалось і я себе ніколи не вважав ватажком жодного руху. Тільки завжди переконував людей, щоб думали самі, а не сліпо наслідували мене. Історія знала надто багато ватажків.
— Так, але ж не всі вони були погані. Згадай хоч свого тезка.
— Надміру переоцінений персонаж, хоч я розумію, чому ти так його полюбляєш. Адже й твоя місія полягає в тім, аби привести безпритульне плем'я на землю обітовану. Припускаю, виникла якась проблема.
Капітан посміхнувся й відказав:
— Я щасливий, що бачу тебе в повній бойовій. На даному етапі це ще навіть не проблема, та й звідки їй узятися? Але виникла ситуація, ніким не передбачена, а ти ж наш офіційний дипломат. Маєш кваліфікацію в сфері, яка, на нашу думку, ніколи не знадобиться.
Признаюсь тобі, Евелін, це таки вразило мене. Капітан Бей, мабуть, прочитав усі мої думки, побачивши, як моя щелепа відвисла, бо зразу відреагував:
— О, ні, жодних чужинців! Але виявляється, що людська колонія на Талассі не була знищена, як ми припускали, а існує й навіть процвітає.
Це, звісно, теж був сюрприз, але з приємних. Адже Таласса — Море, Море! — була тим світом, який я ніколи не сподівався побачити на власні очі. Коли я мав пробудитися, вона була б уже за багато світлових років позаду і за століття в минулому.
— Які тут люди? Чи ви вже мали з ними контакт?
— Ще ні, це твій хліб. Ти знаєш ліпше за всіх ті помилки, яких дослідники допускалися в минулому. Ми не хочемо повторювати їх тут. Тепер, якщо ти в змозі підійти зі мною на капітанський місток, я покажу тобі з висоти пташиного польоту наших віднайдених родичів.
То було тиждень тому, Евелін; як приємно тішитися вільним плином часу після того, як ти десятиріччям лежав наче мертвий і — у буквальному розумінні — заморожений! Тепер ми знаємо про талассіан максимум того, що можливе без особистого знайомства. А воно відбудеться сьогодні вночі.
Ми вирішили продемонструвати їм нашу з ними спорідненість. Місце першої висадки чітко видно, добре зберігається там, здається, парк чи, може, святиня. Це дуже добрий знак; лише сподіваюсь, що наша висадка не буде ними сприйнята як святотатство. А хто зна — може, вона засвідчить нашу божественність, що було б для нас найкраще. Чи винайшли талассіани богів — про це я мушу дізнатися, серед іншого.
Я знов розпочинаю жити, моя люба. Так, так, ти була мудріша за мене, хоча й звався я філософом! Ніхто не має права вмерти, доки ще здатний допомогти своїм. То було егоїзмом з мого боку, коли я бажав протилежного… коли сподівався лягти поруч із тобою навік у місцині, яку ми разом обрали так давно і так далеко звідси… Тепер я навіть можу змиритися з тим, що твої останки, як і все те, що я так полюбляв на Землі, розсіяні десь по всій Сонячній системі.
Втім, зараз маю роботу; а допоки я звертаюся до твоєї пам'яті, ти ще жива.
9. У пошуках суперпростору
З усіх психологічних ударів, яких вченим двадцятого століття довелось зазнати, найнищівнішим — а, до того ж, несподіваним — було, мабуть, відкриття, що нема чогось наповненішого, ніж "порожній" простір.
Давня Арістотелева концепція про те, що Природа не терпить порожнечі, виявилась цілком справедливою.