Ти похвалила мене і я можу сидіти та гуляти по печері завжди, але я — кіт, що гуляє сам по собі, ніде надовго не затримуючись.
Жінка дуже розсердилася і міцно стиснувши губи, взяла веретено і почала прясти. А тим часом дитинча знову розплакалось і що тільки не робила мати, але заспокоїти дитину не зуміла. Малюк лише борсався, кричав і плакав і так, що аж почервонів.
— О мій ворог, дружина мого ворога, мати мого ворога, — сказав кіт, — візьми клубок ниток, що ти вже напряла, примотай нитку з клубка до прядильного колеса, а сам клубок кинь до долу і я покажу магію, що змусить малюка сміятися так же сильно, як зараз він плаче.
Вона привязала нитку до невеликого глиняного веретена й кинула клубок до долу. Кіт кинувся за ним, догнав, підкинув, сам перекивувся догори дригом, знову ловив, закидав собі на спину, робив вигляд, що загубив клубок і знову знаходив і так довгий час. Нарешті малюк так же голосно почав смітися, як до цього плакав, потім схопився і давай носитися з котом по печері. Скоро дитина стомилася і почала вкладуватися спати з котом в руках.
— Тепер, — сказав кіт, — Я заспіваю йому пісню від якої він засне ще міцніше.
І почав муркотіти, то голосніше, то тихіше, то голосніше, то тихіше, аж поки малюк не міцно заснув. Жінка посміхнулася, дивлячись на дитину з котом і сказала:
— Чудово зроблено. Без сумніву, ти, кіт, дуже розумне створіння.
І в ту хвилину, о найшанованіші, ф –у – у — ух, закоптіло і спалахнуло багаття, що горіло в печері. Воно памятало угоду, котра була укладена з котом і коли дим розвіявся і полумя пригасло, кіт вже сидів, зручно вмостившись, біля вогнища.
— О мій ворог, дружина мого ворога, мати мого ворога, — сказав Кіт, — Ось і я, ти двічі похвалила мене, тепер я завжди можу грітися біля вогнища. Але я — кіт, що гуляє сам по собі, ніде на довго не затримуючись.
Жінка дуже сильно розсердилася, підкинула хмизу до багаття, розпустила коси, взяла широку пласку кістку і почала творити магію, для того щоб дізнатися, як не похвалити кота третій раз. Це були не співочі, а тихі чари. Потроху в печері стало так тихо, що маленька сіренька миша вибігла із своєї нірки.
— О мій ворог, дружина мого ворога, мати мого ворога, — тихо спитав кіт, — ця маленька миша частина твоїх чар?
— О ні!, — скрикнула жінка. Вона відкинула геть кістку, всочила в одну мить на ослінчик і швидко підібрала своє волосся, боячись, що миша запутається в ньому.
— Отже, — продовжував кіт, спостерігаючи за переляком жінки, — не буде великої шкоди, якщо я з'їм мишку?
— Ні, — відповіла жінка, укладуючи волосся, — З'їж її і я буду тобі дужу вдячна.
Кіт в одну мить схопив миш та з'їв її.
— Велика тобі подяка, — сказала жінка, — Навіть перший друг не такий прудкий і не впіймав би мишеня. Ти мабуть дуже розумний.
І в ту мить, О вельмишановний, кр –а – а — ак, глечик з молоком розколовся на дві рівні половинки, бо пам'ятав угоду між жінкою та котом. І не встигла жінка зіскочити з ослінчика, а кіт вже хлебтав молоко з однієї половинки.
— О мій ворог, дружина мого ворога, мати мого ворога, — сказав кіт, — я тут, бо ти тричі похвалила мене і тепер я можу завжди пити тепле молоко тричі на день, але я — кіт, котрий гуляє сам по собі і ніде на довго не затримуюсь.
Жінка засміялася, поставила ще блюдце з молоком і сказала:
— Котику, ти дуже розумний, але памятай, що ти не уклав угоду з моїм чоловіком та собакою і я не знаю, що вони скажуть, коли повернуться з ловів.
— А мені що?, — відповів кіт, — Я маю місце біля багаття, тепле молоко тричі на день і мене не хвилюють думки ні чоловіка, ні собаки.
Увечері чоловік і пес повернулися до печери і жінка розповіла про договір, а кіт сидів біля багаття і посміхався. Чоловік вислухавши історію, сказав:
— Але він не домовився ні зі мною, ні з іншими чоловіками, що будуть після мене.
Потім чоловік поставив два шкірячних чоботи, невелику камяну сокирку, а потім ще дере'вяну палку та велику сокиру. Усього п'ять предметів .
— От тепер ми укладем з тобою угоду. Якщо ти не будеш ловити мишей у печері, то я завжди буду шпурляти в тебе оці п'ять предметів і це будуть робити усі чоловіки після мене.
— Так, — подумала жінка, — кіт дуже розумний, але не розумніший за мого чоловіка.
Кіт уважно вивчив усі пять предметів, а вони виглядали не дуже симпатично, і сказав:
— Я буду ловить мишей у печері, однак я — кіт, котрий гуляє сам по собі і ніде на довго не затримуюсь.
— Але не тоді, коли я поруч, — сказав чоловік, — Як би ти не промовив останніх слів, то я б назавжди відклав усі ці предмети, а так я завжди буду шпурляти в тебе перші три предмети і це будуть робити усі справжні чоловіки.
— Чекайте, — вмішався пес, — Зі мною теж ніхто не укладав ніякої угоди, ні зі мною, ні з жодною собакою.
І показавши свої білі зуби, продовжив:
— Якщо ти не будеш забавляти маля, коли я в печері, то я завжди буду ганятися за тобою, аж до поки не зловлю і не покусаю й так будуть робити усі справжні собаки.
— Так, — подумала жінка, — кіт дуже розумний, але не розумніший за собаку.
Кіт порахував собачі зуби і сказав:
— Я буду забавлятися з малям, коли я буду в печері, поки зможу терпіти змущання над власним хвостом, однак я — кіт, котрий гуляє сам по собі, ніде надовго не затримуючись.
— Але не тоді, коли я поруч, — сказав пес, — Як би ти не сказав останніх слів, я б назавжди сховав би свої ікла, але тепер я буду заганяти тебе на дерево, де б не зустрів тебе.
Тут чоловік пожбурив чоботи і невелику сокирку( усього три предмети), і з того дня так часто діють чоловіки, о вельмишановний, де б не зустріли кота. А собаки завжди ганяються за котами. Але й кіт дотримується домовленостей. Він ловить мишей, забавляється з малям, наскільки може терпіти змущання над власним хвостом. Але коли приходить час, коли приходить ніч, коли місяць сходить над землею, він — кіт, що гуляє сам по собі, ніде надовго не затримуючись. Він мандрує чи по дикому первісному лісі, чи по кронах дерев, вимахуючи хвостом, в дикій самотності, ніде надовго не затримуючись.