Публіки! Я хочу мати свою публіку! Судді, свідки, звинувачені, всі засуджені — наперед! Кезоніє, я їм покажу те, чого вони ніколи не бачили, єдину вільну людину в цій імперії!
На бамкання дошки палац мало-помалу сповнюється гамору, що зростає і наближається. Голоси, брязкіт зброї, крики й тупотіння. Калігула регоче, все б'ючи в дошку. Заходять охорон-ц і, потім виходять. А він усе б'є.
А ти, Кезоніє, коритимешся мені. Завжди мені допомагатимеш. Це буде чудово,; Присягни, що допомагатимеш.
КЕЗОНІЯ (збентежена, між ударами в дошку). Мені нема чого присягати, я люблю тебе.
КАЛІГУЛА (тим самим тоном). Ти зробиш усе, що я скажу.
КЕЗОНІЯ (тим самим тоном). Усе, Калігуло, але спинися.
КАЛІГУЛА (б'ючи й далі). Ти будеш жорстокою.
КЕЗОНІЯ (плачучи). Жорстокою.
КАЛІГУЛА (тим самим тоном). Холодною і безжальною.
КЕЗОНІЯ. Безжальною.
КАЛІГУЛА (тим самим тоном). І ти теж страждатимеш.
КЕЗОНІЯ. Так, Калігуло, але я божеволію.
Заходять пригнічені патриції, з ними палацові служники. Калігула вдаряє востаннє, піднімає молоток, обертається й гукає до них.
КАЛІГУЛА (нестямно). Ідіть сюди. Підходьте. Я вам наказую підійти. (Увесь тремтить.) Це імператор вимагає, щоб ви підійшли.
Повні ляку, всі підступають ближче.
Ідіть швидше, а тепер підійди ти, Кезоніє. (Бере її за руку, підводить до дзеркала і молотком несамовито нівечить відображення на блискучій поверхні. Регоче.) І більше нічого, бачиш. Нема вже спогадів, усі образи повтікали! Нічого, більше нічого. І знай, що залишиться. Підійди ще. Дивися. Підійдіть. Дивіться. (Стає перед дзеркалом, удаючи божевільного.)
КЕЗОНІЯ (дивлячись у дзеркало, з жахом). Калігуло!
Калігула приставляє палець до дзеркала, змінює тон і з раптово застиглим поглядом тріумфально проголошує:
КАЛІГУЛА. Калігула.
Завіса.
ДІЯ ДРУГА Сцена 1
Патриції зібрані в будинку Хереа.
ПЕРШИЙ ПАТРИЦІЙ. Він ображає нашу гідність.
МУ ЦІЙ. Уже три роки!
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Називає мене жіночкою! Глузує з мене! Смерть йому!
МУЦІЙ. Уже три роки!
ПЕРШИЙ ПАТРИЦІЙ. Щовечора, виходячи на прогулянку, змушує нас бігти за своїм паланкіном!
ДРУГИЙ ПАТРИЦІЙ. І каже, що гуляти корисно для здоров'я.
МУЦІЙ. Уже три роки!
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Це годі пробачити.
ТРЕТІЙ ПАТРИЦІЙ. Так, дарувати цього не можна.
ПЕРШИЙ ПАТРИЦІЙ. Патрицію, він позабирав твої маєтки; Сціпіоне, він убив твого батька; Октавію, він відібрав у тебе дружину, а тепер загнав її в дім розпусти; Лепіде, він забив твого сина. І ви це терпите. Я вже зробив свій вибір. Треба зважитись на щось, годі вже цього життя, нестерпного від страху та безпорадності.
СЦІПІОН. Забивши мого тата, він зробив вибір за мене.
ПЕРШИЙ ПАТРИЦІЙ. І ви ще вагаєтесь?
ТРЕТІЙ ПАТРИЦІЙ. Ми з тобою. Він віддав народові наші місця в цирку й спонукає нас битися з плебсом — щоб потім було за що карати.
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Він боягуз.
ДРУГИЙ ПАТРИЦІЙ. Цинік.
ТРЕТІЙ ПАТРИЦІЙ. Блазень.
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Просто не сповна розуму.
ЧЕТВЕРТИЙ ПАТРИЦІЙ. Вже три роки!
Всі заметушилися. Хапаються за зброю. Падає смолоскип. Перекидають стіл. Всі біжать до виходу. Але заходить незворушний X е р е а й зупиняє цей порив.
Сцена 2
ХЕРЕА. Куди ви так розігналися?
ТРЕТІЙ ПАТРИЦІЙ. До палацу.
ХЕРЕА. Та я бачу. Гадаєте, вам дозволять зайти?
ПЕРШИЙ ПАТРИЦІЙ. А ми й не питатимемо дозволу.
ХЕРЕА. Які ви стали сміливі! Можу я принаймні сісти у себе в хаті?
Зачиняють двері. Хереа підходить до перекинутого стола й сідає на край, усі обертаються до нього.
Це не так легко, друзі, як вам здається. Страх, що вас охопив, не може замінити сміливості та витримки. Усе це передчасно.
ТРЕТІЙ ПАТРИЦІЙ. Якщо ти не з нами, іди геть, але припни язика.
ХЕРЕА. Я все ж таки з вами. Але з інших причин.
ТРЕТІЙ ПАТРИЦІЙ. Досить балачок!
ХЕРЕА. Так, досить балачок! Я хочу, щоб усе з'ясувалося. Бо якщо я з вами, то не заради вас. Ваш шлях не видається мені добрим. Ви не бачите свого справжнього ворога, чіпляєтеся до дрібниць. А треба думати про велике. Ви котитесь у прірву. Навчіться спершу бачити ворога таким, який він є, щоб краще боротися з ним.
ТРЕТІЙ ПАТРИЦІЙ. А він таким і є — скажений тиран!
ХЕРЕА. Не зовсім так. У нас уже були навіжені імператори. Але цей не досить навіжений. І щонайогидніше в ньому — він знає, чого хоче.
ПЕРШИЙ ПАТРИЦІЙ. Він хоче смерті всім.
ХЕРЕА. Ні, це у нього на другому місці. Його влада служить вищій, більш убивчій пристрасті, він підкопує наше найглибше коріння. Нема сумніву, це не перший випадок, коли людина у нас дістає необмежену владу, але вперше вона користується нею без усяких обмежень, аж до заперечення людини і світу. Ось що жахає мене в ньому, й ось із чим я хочу боротись. Накласти головою мало що дасть, хоч при потребі я зважусь і на це. Але бачити, як утрачається розумність життя, зникає сенс нашого буття,— ось що нестерпно. Жити без сенсу не можна.
ПЕРШИЙ ПАТРИЦІЙ. Помста — оце тобі й сенс.
ХЕРЕА. Так, і я поділю її з вами. Але, зрозумійте, не тому, що переймаюсь вашими дрібними образами. А щоб боротися супроти великої ідеї, перемога якої ознаменує кінець світу. Я можу змиритися з тим, що з вас глузують, та не можу погодитися, щоб Калігула робив те, що він марить зробити,— все те, що він марить зробити. Він виразив свою філософію в трупах, і, на лихо, ця філософія не знає суперечностей. А якщо не можеш спростувати, треба бити.
ТРЕТІЙ ПАТРИЦІЙ. Отож треба діяти.
ХЕРЕА. Треба діяти. Але ви не знищите цю безчесну потугу, нападаючи на неї прямо тоді, коли вонаяїрш повній силі. Можна боротися супройі тиранії, але треба хитрувати, вдаючи байдужість. Треба дати їй розвинутись, чекаючи, поки її логіка перейде в безумство. Але ще раз кажу вам і кажу чесно — зрозумійте, що я з вами тільки на час. Я не служитиму потім жодному з ваших інтересів, хочу тільки здобути спокій у знову зрівноваженому світі. І не гордощі спонукають мене діяти, але розумний страх, страх перед отим нелюдським ліризмом, поряд з яким моє життя ніщо.
ПЕРШИЙ ПАТРИЦІЙ (підходячи ближче). Здається, я збагнув чи-'майже збагнув. Та головне — ти, як > і. ми, вважаєш, що підпори суспільства іроз-хитано. Бо ж для нас, пановедце передусім питання моралі. Розпадається родина, зникає повага до праці, над усією вітчизною тяжіє прокляття. Чеснота закликає допомогти вітчизні, то чи можна бути глухими? Зрештою, братове, ви згодні, щоб патриції щовечора бігали круг паланкіна Цезаря?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Згодні, щоб їх називали "моя любка"?
ТРЕТІЙ ПАТРИЦІЙ. Щоб у них відбирали дружин?
ДРУГИЙ ПАТРИЦІЙ. І дітей?
МУЦІЙ. І майно?
П'ЯТИЙ ПАТРИЦІЙ. Ні!
ПЕРШИЙ ПАТРИЦІЙ. Хереа, ти добре сказав. І добре, що ти нас утихомирив. Ще надто рано діяти: сьогодні народ буде ще проти нас. Чекатимеш з нами слушної миті?
ХЕРЕА. Так, нехай Калігула йде далі. Навпаки, штовхаймо його на цей шлях. Спрямовуймо його божевілля. Настане день, коли він буде сам-один перед імперією, сповненою мертвих та їхніх родичів.
Загальний гамір. Надворі сурми. Тиша. Потім від уст до уст: "Калігула".
Сцена З
Заходять Калігула й Кезоніяв супроводі Гелікона та легіонерів. Німа сцена. Калігула зупиняється й обдивляється змовників. Мовчки йде від одного до другого, комусь поправляє пасмо волосся, відступає, замислившись на мить, знову дивиться на них, проводить рукою по очах і виходить, не мовивши ані слова.
Сцена 4
КЕЗОНІЯ (іронічно, показуючи на розгардіяш). Ви що, билися? ХЕРЕА. Билися.
КЕЗОНІЯ (тим самим тоном). За що ви билися?
ХЕРЕА. За ніщо.
КЕЗОНІЯ. Тоді це неправда.
ХЕРЕА. А що саме неправда?
КЕЗОНІЯ. Ви не билися.
ХЕРЕА. Виходить, не билися.
КЕЗОНІЯ (усміхаючись). Мабуть, краще прибрати в кімнаті. Калігулу жахає нелад.
ГЕЛІКОН (до старого патриція). Скінчиться тим, що ви таки його роздратуєте!
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Врешті, що ми йому зробили?
ГЕЛІКОН. А правда, нічого. Де це видано — бути таким недоумком! Це вже годі стерпіти. Станьте на місце Калігули. (Пауза.) Адже правда, що ви змовлялися, ні?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Та це ж очевидна брехня. Невже він такому вірить?
ГЕЛІКОН. Він не вірить, він знає. Але в мене така думка, що потайки він цього й хоче. Давайте разом наведемо лад.
Прибирають. Калігула заходить і спостерігає.
Сцена 5
КАЛІГУЛА (до старого патриція). Добридень, любко. (До інших.) Хереа, я вирішив пообідати в тебе. Муцію, я дозволив собі запросити твою дружину.
Управитель ляскає в долоні. Заходить раб, але Калігула спиняє його.
Хвилиночку! Панове, ви знаєте, що державні фінанси впорядковано тільки завдяки новозаведеному звичаю. Але від учора вже навіть звичаю не вистачає. Прикра необхідність змусила мене зменшити обслугу. Дух жертовності, який, я впевнений, ви оціните гідно, спонукнув мене звільнити кількох рабів і використати вас як служників. Отож готуйте і накривайте стола.
Сенатори перезираються й вагаються.
ГЕЛІКОН. Давайте, панове, більше зичливості. Тоді побачите, що суспільною драбиною легше йти вниз, ніж нагору. ,.
Сенатори нерішуче тупцюють.
КАЛІГУЛА (до Кезонії). Яка в нас кара напохваті для ледачих рабів? КЕЗОНІЯ. Гадаю, батіг.
Сенатори починають незграбно й квапливо ладнати стола.
КАЛІГУЛА. Нумо старанніше! І як слід, головне, як слід! (До Гелікона.) Куди подівся їхній сприт?
ГЕЛІКОН. Правду кажучи, вони ні в чому не були спритні. І вміли тільки бити та наказувати. Просто слід трохи зачекати. Досить одного дня, щоб зробити з людини сенатора, а щоб зробити з неї трудівника, треба десять років.
КАЛІГУЛА. Боюся, й двадцяти буде мало, щоб зробити трудівника із сенатора.
ГЕЛІКОН. Хай там як, але до того йдеться. На мою думку, в них є покликання. Рабство їм пасує. (Один сенатор утирається.) Подивися, вони навіть упріли. Це вже поступ!
КАЛІГУЛА. Гаразд. Не вимагаймо багато. В них не так уже й погано виходить. А крім того, встановити хоч на мить справедливість завжди добре. До речі, про справедливість. Поспішімо, я маю бути на страті. Руфію пощастило, що я зголоднів так швидко. (Довірчо.) Руфій — це той вершник, який має померти. (Пауза.) І ви не питаєте, чому він має померти?
Загальна мовчанка. Тим часом раби приносять страви. Калігула — в доброму гуморі — провадить:
Ну, бачу, ви розумнішаєте. (їсть маслину.) Ви зрештою затямили: для того, щоб померти, не конче треба щось зробити. Вояки, я вдоволений вами. Так, Геліконе? (Перестає жувати й глузливо оглядає співтрапезників.)
ГЕЛІКОН.