Братчик Кролик зник, і Братчик Черепаха зник, і Матінка Мідоус з дівчатками теж, ніби й не було їх.
Кролик заліз у димар — ось чому казанок був перекинутий догори дном.
Братчик Черепаха заповз під ліжко і зачаївся за скринею, а Матінка Мідоус з дівчатками вискочили надвір.
Лис роззирнувся на всі боки і помацав свою маківку, куди влучив йому Братчик Черепаха. А Кролика й сліду нема. На лихо, дим і попіл дійняли Кролика, і раптом він як чхне: апчхи!
— Ага! — зрадів Лис. — Ось ти де! Гаразд, — сказав він, — я викурю тебе звідти. Тепер ти мій.
Та Кролик анічичирк у відповідь.
— Що ж, по-доброму не хочеш виходити? — запитав Лис.
А Кролик — ані слова.
Тоді Лис пішов за дровами. Повертається, чує — Кролик сміється.
— Чого це ти смієшся, Братчику Кролику? — поцікавився Лис.
— Сказав би, та не можна, — відповів Кролик.
Краще вже признайся, — сказав Лис.
— Та хтось заховав тут ящик з грішми, — відповідає Кролик.
— Так я тобі й повірив! — каже Лис.
— Та ти поглянь! — сказав Кролик. І тільки-но Лис засунув морду в димохід, як Кролик сипнув йому в очі нюхального тютюну; він завжди носив його з собою.
Тут Лис беркицьнувся — і шкереберть викотився за поріг. А Кролик виліз із димоходу і попрощався з господарями.
— Як ти спровадив його, Братчику Кролику? — запитала Матінка Мідоус.
— Хто, я? — дивується Братчик Кролик. — Та я просто сказав йому, що коли він в цю ж мить не забереться геть і не припинить надокучати таким добродіям, то я схоплю його за барки і гарненько намну йому боки!
А Братчик Лис котився шкереберть аж до своєї домівки.
— А що ж сталося з Черепахою? — поцікавився Джоель.
— "Що сталося, що сталося"! — вигукнув старенький. — Ці діти завжди хочуть знати все відразу! В тебе очі вже злипаються. Біжи спати, малий!
Невдача Братчика Вовка
Напевно, у твоєї мами гості, — сказав дядечко Римус, коли Джоель забіг до нього з величезним шматком листкового пирога. — А якщо не гості, то вона точно загубила ключ від буфета, а ти його знайшов.
— Просто, дядечку Римусе, мама дала мені пиріг, а я подумав — пригощу ним тебе.
Старий посміхнувся:
— Дякую, дякую, синку. Цей пиріг якраз мені допоможе зібратися з силами, щоб розповідати далі про Братчика Кролика та його друзів.
Тут старий замовкнув і взявся до пирога. Він впорався з ним дуже швидко. Потім струсив крихти з бороди і почав:
— Так розсердився Старий Лис на Братчика Кролика — просто не знав, що й робити, зовсім носа повісив. От іде він якось дорогою і зустрічає Братчика Вовка. Ну, привіталися, звичайно, — як живеться, чи здорові дітлахи.
Вовк і каже:
— У тебе щось скоїлось, Братчику Лисе?
А Лис йому:
— Та ні, чого б це?
І сміється й теревенить, ніби нічого не сталося, бо йому здалося, що Вовк щось докумекав. Та Братчик Вовк теж був не з дурників і почав лаяти Братчика Кролика за його витівки, бо повсюди вже пішли чутки про те, як Кролик обманув Братчика Лиса.
Поговорили вони про це, і раптом Братчик Вовк каже:
— А я ж придумав, як спіймати Братчика Кролика.
— Як? — питає Лис.
Вовк каже, що треба заманити його у дім Братчика Лиса.
— Ну, це буде нелегко. Як же його заманити до мене? — питає Лис.
— Обманути, звичайно.
— І хто ж це зможе його обманути? — цікавиться Лис.
— Я сам і обману, — відповідає Вовк.
— Як же ти це зробиш, Братчику?
— А ось як, — каже Вовк. — Ти біжи додому і лягай у ліжко, прикинься, ніби помер. Лежи та ні пари з уст, поки Братчик Кролик не підійде й не доторкнеться до тебе. Щоб я провалився на цьому місці, якщо він не дістанеться нам на обід!
Лису сподобалась така вигадка. Рушив він додому, а Вовк — той попрямував до будиночка Кролика.
Приходить, а вдома ніби й немає нікого. Але Вовк постукав у двері: тук! тук!
Ніхто не відгукнувся.
Він знову постукав: стук! стук!
— Хто там? — запитав Кролик.
— Друзі, — відповідає Вовк.
— Друзі бувають різні, — каже на те Кролик. — Ти скажи, як тебе звати.
— Я з поганою звісткою, — каже Вовк.
— От так завжди, — каже Братчик Кролик. — Погані новини й кликати не треба.
А сам до дверей, у щілинку зазирає.
— Братчик Лис помер нині вранці, — каже сумно Вовк.
— То чому ж це ти не в жалобі? — запитує Кролик.
— Я саме йду за цим, — відповідає Вовк. — Думаю, треба забігти до Братчика Кролика, розповісти, яка біда трапилась. Я щойно від Братчика Лиса. Простягнув ніжки, бідолашний.
З тим Вовк і пішов. Кролик сів, почухав потилицю, а потім вирішив, що сходить до Братчика Лиса, дізнається, що там чути. Сказано — зроблено: схопився і пішов. Прийшов він до хатинки Лиса — так все похмуро довкола! Підійшов ближче — ніщо ані шелесне.
Зазирнув у будиночок, а Лис лежить на ліжку горілиць, великий та страшний. Тут Кролик мовить тихесенько, ніби сам до себе:
— Залишили всі бідолашного Братчика Лиса. Та я все ж вірю, що одужає Братчик Лис, хоча й боюсь, що він помер. І ніхто не прийде провідати Братчика Лиса! Братчик Вовк — і той його покинув. У мене, щоправда, справ чимало, але побуду з ним. Так, на вигляд, він помер. А як подумати, то, може, й не помер зовсім. Бо ж кожен знає, що коли прийдеш до покійничка, то лишень він тебе побачить, одразу ж покійничок підніме лапи догори і гукне: "Ого-го!"
Але Старий Лис лежав тихо. Тоді Кролик сказав трохи голосніше:
— Дивна річ! Братчик Лис ну зовсім мертвий, а поводиться, наче не покійничок. Покійник, якщо прийдуть подивитись на нього, відразу підніме догори лапи і кричить: "Ого-го!"
Тут, звісно ж, Лис підняв лапи і вигукнув: "Ого-го!"
А Братчик Кролик чкурнув геть, що було духу.
Як зустрілися Братчик Лис і Братчик Черепаха
Дядечко Римус наточував свого шевського ножа і розповідав: — Якось йшов Братчик Лис. Раптом бачить — на самісінькій середині дороги лежить Братчик Черепаха. Братчик Черепаха одразу ж подумав, що треба тримати ніс за вітром, а одне око розплющеним. Але Старий Лис прикинувся лагідним — і ну ляси точити: мовляв, він страшенно радий зустрічі, вже сто років не бачив Братчика Черепаху.
— Здоров був, Братчику Черепахо! Що це тебе не видно давненько?
— Все тиняюсь де попало, Братчику Лисе. Все тиняюсь.
— Щось вигляд у тебе кепський, Братчику Черепахо, — каже Лис.
— Все повзаю та хворію, — відповідає Черепаха.
— А що з тобою, друже? Нібито й око у тебе червоне!
— Ох, де тобі мене зрозуміти, Братчику Лисе! Спробував би ти все повзати й повзати, хворіти й хворіти.
— Та у тебе ж обидва ока червоні! Ти зовсім занедужав, Братчику Черепахо!
— Куди вже гірш, Братчику Лисе.
— Яка ж біда сталася з тобою, Братчику Черепахо?
— Та так. Пішов прогулятися ввечері, зустрів одного чоловіка, а він мене кинув у вогонь.
— Як же ти з вогню вибрався, Братчику Черепахо?
— Все сидів та терпів, Братчику Лисе! Сидів і терпів, а дим роз'їв мені очі, і вогонь обпалив мені спину.
— Здається, хвіст у тебе взагалі згорів? — бідкається Лис.
— Ні, хвіст якраз на місці, — відповів Братчик Черепаха і висунув хвіст з-під панцира.
А Лис тільки того й чекав: схопив Черепаху за хвоста і кричить:
— На місці, на місці, Братчику Черепахо! А пригадуєш, як ти вдарив мене по маківці у Матінки Мідоус? Чи забув? Ви були там разом з Братчиком Кроликом! Ну, тепер тобі кінець!
Просив, просив Братчик Черепаха відпустити його. Скільки не вмовляв, усе дарма.
— Ну, тепер я тебе втоплю, — сказав Братчик Лис.
А Братчик Черепаха почав благати:
— Тільки не топи мене, Братчику Лисе! Вже краще кинь мене у вогонь — я все ж трішки звик до вогню.
Але Старий Лис і чути нічого не хоче. Потягнув він Братчика Черепаху до струмка і засунув його у воду.
А Черепаха кричить:
— Кинь цей корінчик і хапай мене за хвіст! Кинь цей корінчик і хапай мене за хвіст!
Лис у відповідь:
— Який ще корінчик? Я твій хвіст тримаю, а не корінець.
Але Братчик Черепаха підняв лемент:
— Мерщій тримай мене, а то я втону! Я тону, тону! Покинь ти цей корінчик і тримай мене за хвіст!
Ну, тут Лис випустив його хвоста, і Братчик Черепаха пішов на дно — буль-буль-плюсь!
Жодними буквами не описати ті звуки, які вилетіли при цьому з горла дядечка Римуса. Це були такі дивні звуки, що хлопчик перепитав:
— Як, як пішов він на дно?
— Буль-буль-плюсь!
— І втопився, дядечку Римусе?
— Хто? Старий Братчик Черепаха? Та хіба ж ти тонеш, коли матуся кладе тебе у ліжечко?
— Ні, звичайно, — замислено відповів Джоель.
— От і Братчик Черепаха не втопився. Бо у воді він був як вдома, друже мій милий.
Буль-буль-плюсь!
Як Братчик Вовк потрапив у халепу
Дядечко Римус прибивав підметки до своїх черевиків, а хлопчик ніяк не хотів дати спокій його молотку, ножу і шилу, так що старий навіть почав вдавати, що сердиться. Але невдовзі вони знову помирились, хлопчик всівся на стілець і почав спостерігати, як дядечко Римус вганяє в підметку шпильку за шпилькою.
— Той, хто всім набридає і суне носа, куди не слід, завжди потрапляє в халепу. Ось, наприклад, Братчик Вовк. Чого б йому не сидіти сумирно й нікому не докучати? Так ні, заприятелював він зі Старим Лисом, і вчепились вони до Кролика. Просто дихнути йому не давали, і закінчилось це кепсько. В таку халепу потрапив Братчик Вовк, що лихо!
— Невже, дядечку Римусе? А я думав, що Вовк дав спокій Кролику після того випадку — пригадуєш, як він вигадав, ніби Старий Лис помер?
— Ти б краще не перебивав мене, бо скоро мама покличе тебе спати, а ти почнеш вередувати і скуштуєш того самого ременя, який я зробив колись для твого татка.
Джоель засміявся. А дядечко Римус, побачивши, що хлопчик ніби води в рот набрав, продовжив:
— Братчик Кролик не мав спокою ні вдень, ні вночі. Ледь відійде від хатинки — вже прийшов Братчик Вовк, когось із кроленят поцупив. Збудував собі Кролик солом'яну хатку — її розвалили. Зробив він собі дім із соснових вершечків — і той простояв недовго. Змайстрував будиночок із кори — і з тим біда. Щоразу, як зруйнують дім, одного кроленяти як і не було. До того дійшов Кролик — зовсім розгнівався і почав лаятись.
Пішов покликав каменярів. Збудували вони йому дім із дощок на кам'яній кладці. Тепер йому стало спокійніше.
Тепер він вже міг залишити дім, погостювати день у сусідів; повернеться, сидить біля вогню, газету почитує, як і годиться сім'янину.
Він вирив хід у погріб, щоб туди ховалися кроленята, якщо почують поблизу шум.
І гарний замок до дверей приладнав.